27. Утворення та написання складних іменників

Разом пишуться:

-іменники, утворені за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ (одна з яких —дієслівного походження): коноплепрядіння, бавовнозаготівля, звуковловлювач,

-іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника: чорнозем, бортмеханік,

- іменники, утворені за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ, синтаксично й семантично рівнозначних: залізобетон, газопровідник,

- іменники, утворені поєднанням дієслова в другій особі однини наказового способу з іменником: горицвіт, перекотиполе;

- іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: чотиритомник, сторіччя,

- іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півбака, півжиття, півстола

- іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є такі елементи: -граф, -графія, -лог, -логія, -метр: гігрограф, мікологія, філолог,

Через дефіс пишуться:

-іменники, що означають близькі за змістом поняття: батько-мати, хліб-сіль;

- іменники, що означають державні посади, військові звання: прем'єр-міністр, генерал-лейтенант;

-іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, грам-атом, тонно-кілометр;

- іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом: жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран;

- іменники (окладні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію: член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр;

- іменники з першою частиною пів- у значенні «половина» перед власною назвою: пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви;

- словосполучення, що означають назви рослин: мати-й-мачуха, люби-мене, іван-чай;

- іменники (складні географічні назви): Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону;

слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб- (штабе-): штаб-квартира, екс-чемпіон, віце-адмірал, віце-консул, віце-президент, обер-лейтенант;

складні прізвища: Гулак-Артемовський, Римський-Корса-ков, Мамин-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін.

28.Утворення та написання складних прикметникі

1. Разом пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом; лісостеповий, трубопрокатний, чорноземний

б) складні прикметники, утворені від сполу­чення іменника та узгоджуваного з ним при­кметника; важкоатлетичний, народнопоетичний, правобережний

в) складні прикметники з другою дієслівною частиною; волелюбний, вантажопідйомний, домобудівний

г) складні прикметники, в яких перша частина -прислівник, та ті, в яких друга частина - діє­прикметник; всесвітньовідомий, важкодоступний, вищезгаданий, свіжозрубаний

д) прикметники, в яких основне смислове на­вантаження передається останнім прикметни­ком. зернобобовий, вузькодіалектне, лінгвостилістичні

2. Через дефіс пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс; літературно-меморіальний, мистецько-художній, на­вчально-виховний, музично-розважальний

б) складні прикметники, утворені з прикметни­кових основ, між якими можна вставити спо­лучник і; генерал-губернаторський, дизель-моторний, унтер-офіцерський

в) складні прикметники, перша частина яких закінчується на -ико, -іко; історико-архітектурний, фізико-математичний, ме-ханіко-технічний

г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-; військово-морський, воєнно-політичний,

але: військовозобов'язаний, військовополонений

д) складні прикметники, в яких перша частина не має прикметникового суфікса, але за зміс­том є однорідна з другою частиною й приєд­нується до неї за допомогою сполучного звука о або е; м'ясо-вовняний, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий

е) складні прикметники, що позначають відті­нки кольору або смаку, проміжних сторін світу. світло-синій, жовто-зелений, гірко-кислий, північно-західний, але. жовтогарячий

30. Поняття про прислівникові словосполучення..

Прислівники, утворені від підрядних словосполучень, пишуться разом: обома руками-обіруч, на швидку руку- нашвидкуруч, в різні боки- врізнобіч, Але в прислівникових сполученнях тим часом, у сто крат (хоч стократ), все одно, все рівно всі частини пишуться окремо. Складні прислівники, утворені повторенням тих самих синонімічних або антонімічних незмінних слів, пишуться через дефіс: ледве-ледве, ген-ген, вранці-рано, Через два дефікси пишуться прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього Перша частина пишеться окремо, а дві наступні через дефіс у прислівниках не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, Прислівникові сполучення, утворені повторюванням того самого змінюваного слова в різних відмінках, пишуться окремо: кінець кінцем, один одинцем, одним одно, раз у раз

29. Правила написання складних прислівників.

Разом пишуться:

1. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, від­те­пер, донині

2. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: безвісті, безперестанку, вбік,

3. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: віддавна, вкрай, востаннє,

4. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдвоє, втроє, вче­т­ве­ро;

5. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з займенником: внічию, втім, навіщо,

6. Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови: вдосвіта, вподовж, завбільшки,

7. Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босоніж, водносталь, ліворуч, мимоволі,

8. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, абияк, аніяк;

Окремо пишуться:

1. Прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, :без відома, без кінця, без краю,

2. Словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — числівників) або двох прийменників: від ранку до вечора, день у день, з боку на бік,

3. Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з уз­го­джу­ва­но­го прийменника (числівника, займенника) й дальшого іменника: другого дня, таким чи­ном, темної ночі,

4. Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основному

5. Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо тощо.

Пишуться через дефіс:

1. Складні прислівники, утворені від при­кмет­ни­ків і займенників за допомогою при­й­ме­н­ни­ка по та закінчення -ому або (-к)и: по-батьківському, по-братньому, по-господарському,

2. Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-перше, по-друге, по-третє.

3. Неозначені складні прислівники з частками будь?, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби-то, будь-де, будь-коли,

4. Складні прислівники, утворені з двох при­слівників: вряди-годи, десь-інде, десь-інколи,

5. Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними:

будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього,

11.

Орфографія - розділ мовознавчої науки української мови, в якому встановлюється система правил передачі звукової мови на письмі.

Головний розділ орфографії - це розділ про позначення звуків мови буквами.

Окремі розділи орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, вживання великої літери, закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі.

Українська орфографія побудована на фонетичному(написання слова точно відображає його вимову), морфологічному(написання відбувається за принципом: та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно від їх звучання), історичному(написання слів історично узвичаєно; пояснити його неможливо- треба лише запам'ятати) та диференційному(при написанні знаходяться значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незіважаючи на однакове звучання) принципах.

12.

Наукове товариство ім. Т.Шевченка, у 1900 р. створило «Язикову комісію» для вироблення норм українського правопису. Комісія уклала «Руську правопись зі словарцем», схвалену Філологічною секцією НТШ і надруковану 1904 р. у Львові.

У цих правилах чи не вперше в історії нашого правопису встановлено, з деякими змінами, використовуваний донині буквопорядок, зокрема послідовність «г, ґ; е, є»; м’який знак у кінці азбуки, але послідовність: «... и, й, і, ї; к...».

Варто відзначити такі елементи орфографії, узаконені в «Руській правописі»:

1) Вживання букви «ї» на позначення м’якості приголосних перед «і»: дїд.

2) Позначення м’якості приголосних перед губними приголосними, після яких іде «і»: сьвіт.

3) Позначення за допомогою букви «ь» м’якості приголосного перед «о»: тьохкати.

4) Написання дієслівного суф. -ува-ти, ненаголошеного дієприкметникового -ува-н-ий : купувати.

5) Написання «с» у префіксі перед «п», «т», «к», «х», «ф» (і «ц» та «ч»): скинути.

6) У запозичених словах написання «и» після «д», «т», «з», «с», «ц» та «р»: дидактичний.

7) Написання в запозиченнях «аї», «еї», «ої», «уї», «юї» (а не «аі», «еі», «оі», «уі», «юі»): руїна.

Щодо вживання «л» у словах іншомовного походження, то пишеться «ль», а не «л» перед «о»: біольогія.

Про використання «г» і «ґ» спеціально не говориться нічого, але з параграфів 37 та 38 видно, автори орієнтувалися на західноєвропейську практику вживання h та g в словах грецького походження: гіґієна.

Закінчення -и в родовому відмінку однини: імени.

Великою вадою правил НТШ була відсутність у них засобів позначення твердості приголосних перед «я», «ю», «є», «ї»: зїсти (з’їсти). Це був регрес, хоч обмежено, використовувався й апостроф.

13.

На початку 20 ст. з відновленням української державності ,виникла потреба удосконалення правил орфографії та їх офіційного затверждення.У 1918 році було надруковано “Найголовніші правила українського правопису”, у я ких було зафіксовано такі вимоги:

1) Префікс с писати перед к, п ,т, х, ф,ч, ш,.

2) У звукосполученнях зди, сти позначати спрощення.На початку слова писати і ,перед н можна писати и.

3) буква ґ використовувалася згідно вимови у іншомовних словах.

4) Після букви л в іншомовних словах вживати а,о,е,у(а не я ,ю,є,ї)

5) Звук ф в іншомовних словах,недавно запозичених, передавати літерою ф(фортуна), але в деяких словах літерою т(катедра)

У 21 році ці правила було доповнено і ця система складалася із двох розділів.Це була перша українська система ,розроблена на кращіх традиціях східноукраїнських письменників.

Протягом 1926-1927 років актуальною була проблема ґ-г,л-л’.

У 1933 році вийшла нова редакція правопису,зорієнтована на східноукраїнській правописній традиції і здійснена на засадах маніакального наближення української до російської. у 1933 році окремою книжкою вийшов український правопис, зорієнтований на східноукраїнські правописні традиції ї здійснений на засадах максимального наближення української до російської.Відповідо до цього л вимовлявся м’яким лише в іншомовних словах перд я, ю, перед е завжди твердий.Було вилучено букву ґ

Нова редакція вийшла у 1960 році і була чинна 30 років.Останнє,четверте видання правопису було у 1993 році.Відновлено було ґ,з останього місця на третє від кінця перенесено ь.З великої літери почали писати назви релїгійних свят, а також релігійних понять.почали писати частку пів за првилами(разом, окремо через дефіс).Скоротили кількість іншомовних слів з подвоєнням.

14.

Останнє видання «Українського правопису» відновило літеру Ґ, але з певними обмеженнями. Цією літерою слід передавати задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давньозапозичених і українізованих: аґрус, ґава. До цього правила додано примітку, яка обмежує передачу «g» літерою «г» у власних назвах іншомовного походження: Гренландія. Рекомендації щодо правил чергування голосних «о», «є» з «і» майже цілком збігаються з тими, що наведені в останніх виданнях «Українського правопису». Так само положення про передачу старого «о» перед наголошеним «а» відповідає сучасним нормам: багато, але монастир, шаровари.

Досить ґрунтовно з'ясовано вживання «ь», навіть дещо додано зайве, а саме: про те, що після губних, шиплячих та «р» у кінці складу не слід уживати «ь». Сучасний «Правопис» зняв цю примітку, оскільки всім відомо, що в українській мові ці приголосні завжди тверді, і навряд чи хтось міг би тут допустити помилку. 

Дзвінкі приголосні перед глухими зберігаються на письмі(1928)є правильним тільки щодо «г»: нігті, а стосовно «д» зовсім ні: сучасний «Правопис» фіксує його літературну вимову перед глухими приголосними як «т»: зітхаю.

Також зміни стосувалися правопису географічних назв та чужомовних слів.

15.

Понад 370  років тому Мелетій Смотрицький запровадив літеру «Ґ» як різновид грецької гами для передачі зімкненого звука, на відміну від «Г», що вживався на той час для передачі щілинного українського звука. Сам звук — зімкнений — очевидно, існував в усному мовленні задовго до запровадження літери, бо вже в пам'ятках XIV-XV сторіч зустрічаються слова, в яких (Ґ) (звук) передавався буквосполученням КГ: кгрунть, Літеру «Ґ» зустрічаємо і в “ Лексиконі” Памви Беринди (1629), і в пізніших документах.

Пізніше паралельно поширилося позначення зімкненого звука (ґ) через латинську літеру «G»: нею користувалися видавці творів Л. Боровиковського, “Граматки” П. Куліша, журналу “Основа”, збірника “ Українські приказки, прислів'я і таке інше”. Але заборона друкованого українською, слова у Східній Україні наклала табу й на літеру «Ґ». У Галичині ця літера переважала в граматиках, художніх творах та газетах минулого століття. Вперше запровадив її Й. Левицький у своїй граматиці в 1834 році. Літера «Ґ» входила в офіційний правопис так званої “желехівки” і проіснувала до 1939-1944 pp. у Галичині та на Закарпатті.

У Східній Україні після скасування заборон на друковане слово літера «Ґ» ввійшла до складу алфавіту, схваленого комісією петербурзької Академії наук, і вживалася до 1933 року. У “Словарі української мови”, упорядкованому Борисом Грінченком і випущеному протягом 1907-1909 років, налічується близько 300 слів з літерою «Ґ». Вона вживалася в основних органах преси, у виданнях художніх творів та листуванні письменників і вчених того часу. З 1933 року і до сьогодні ця літера майже не вживається в українській мові, незважаючи на запровадження третього видання Українського правопису, випущеного в світ 1990 року. В ньому записано: “ Літера «Ґ» передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давно-запозичених і зукраїнізованих”. Далі подається перелік цих слів. Щодо власних назв іншомовного походження, у яких наявний етимологічний звук (ґ), згідно з традицією вимовляється щілинний (фрикативний) звук (г). Вимова слів із звуком (ґ) не є порушенням орфоепічної норми. Вважаємо, що запровадження літери Ґ сприятиме адекватному звучанню, милозвучності та звуковому багатству мови, тому її слід інтенсивніше вводити в практичне користування.

Примеры: а́ґ[г]рест, а́ґ[г]ресто́вий, а́ґрус, аґрусі́вка, а́ґрусник, а́ґрусо́вий, арґа́лій, арґо́нія, балаґува́ти, бе́ґа,безґру́нтий,безґрунто́вний, безґрунто́вність, безґрунто́вно, бі́ґос, бриґа́да, вґаро́вування, веґе́ря, ве́нґир, ви́ґвинтити, ви́ґвинчений, виґви́нчувати, виґлянсо́вування,,, виґлянсо́вувати ви́ґлянсуваний ви́ґлянсування ви́ґлянсувати ви́ґлянцюваний