36 Спадкування за заповітом

Спадкування – це перехід майна померлого грома-дянина до його спадкоємців. Майно, яке після смерті спадкодавця переходить до спадкоємців, називається спадщиною. Перехід спадщини є загальним або універ-сальним правонаступництвом. Спадкоємництво здійс-нюється за законом і заповітом. Спадкування за заповітом - це розпорядження спадкування стосовно свого майна на випадок смерті, яке зроблено у встановленій законом формі. Неповнолітні особи і особи, які визнані судом недієздатними, не можуть вчиняти заповіт. Заповіт повинен бути оформлений в письмовій формі, підписаний і нотаріально завірений. Незалежно від змісту заповіту, неповнолітні або непрацездатні діти спадкоємця(в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки(усиновителі) і утриманці померлого успадковують не менше двох третин частки, яка б належала кожному з них при спадкоємстві за законом(обов'язкова частка). 6-ти місячний строк з дня відкриття спадщини для пред'явлення претензій кр-дитора спадкодавця до спадкоємців продовженню не підлягає. Частина майна, що залишилася незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку ст. 529-533 ЦК.

37 Спадкуання за законом

Спадкування – це перехід майна померлого грома-дянина до його спадкоємців. Майно, яке після смерті спадкодавця переходить до спадкоємців, називається спадщиною. Перехід спадщини є загальним або універ-сальним правонаступництвом. Спадкоємництво здійс-нюється за законом і заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини чи всі спадкоємці позбавленні заповідачем спадщини, то майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк. Не мають права бути спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь із спадкоємців або зробили замах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношення яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтвердженні в судовому порядку. При спадкуванні за законом, спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти(у тому числі усиновлені), дружина і батьки(усиновителі) померлого. Також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з батьків, хто був би спадкоємцем. Брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька так і з боку матері -друга черга. До числа спадкоємців за зако-ном належать непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року.

.

38 Підприємницьке право України підприємницького права переважають норми адміністративного і цивільного права. До норм адміністративного права, предметом регулювання якого є, зокрема, відносини у сфері управління, належать, наприклад, норми, що регулюють порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, порядок отримання ними ліцензій, патентів та інших дозволів тощо. Норми цивільного права регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю — порядок укладання договорів, визначення їх сторін, моменту виникнення праводієздатності та інші питання. Проте у складі підприємницького права не важко виділити також норми фінансового, земельного, трудового та деяких інших галузей права. Із прийняттям 16 січня 2003 р. Верховною Радою України Господарського кодексу (ГК) України статус галузі підприємницького права дещо змінився. Внаслідок прийняття кодифікованого законодавчого акта було закріплене існування повноцінної галузі права — господарського права. З цього моменту підприємницьке право набуває рис комплексної підгалузі права із збереженням наведених вище ознак. Підприємницьке право є підгалуззю господарського права, як і, власне, підприємницька діяльність є видом господарської діяльності, співвідносячись з останньою як часткове з цілим.

Предметом підприємницького права, як і будь-якої іншої галузі права, є специфічне коло суспільних відносин. Ці відносини виникають у процесі або у зв'язку із провадженням підприємницької діяльності її суб'єктами — носіями взаємопов'язаних прав і обов'язків, передбачених і забезпечених законом.

Незважаючи на те, що підприємницьке право фактично утворилося на базі цивільного і адміністративного права, правовідносини, що є його предметом, у процесі розвитку набувають все більше специфічних рис. Як зазначають деякі автори, господарські (підприємницькі) відносини за своїм змістом і порядком регулювання суттєво відрізняються від цивільноправових. Вони є не просто майновими, а організаційно-майновими.

Метод підприємницького права обумовлений специфікою методів тих галузей, норми яких входять до складу цієї галузі. Наприклад, майнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю, регулюються нормами різноманітних галузей права; відповідно й методи регулювання в кожному разі різні. А саме: метод владних розпоряджень — при плановому розподілі матеріалів і коштів, що переважало при адміністративно-командному управлінні державним сектором (адміністративне право); метод заборони під загрозою покарання — при злочинних посяганнях на власність (кримінальне право); метод договору — при безпосередньому провадженні підприємницької діяльності її суб'єктами, які вступають у майнові правовідносини як рівноправні сторони (цивільне право); метод рівноправ'я — при регулюванні майнових відносин між подружжям, що виникають у разі поділу майна суб'єкта підприємницької діяльності

джерела підприємницького права поділяються на 4 рівні:

1) конституційне регулювання відносин у сфері підприємництва;

2) міжнародно-правове регулювання;

3) регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону;

4) регулювання підприємницьких відносин підзаконними нормативними актами.

39 Порядок державної реєстрації фізичних осіб - підприємців Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом.

2. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про ержавну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність

юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

2. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за обов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

40. Порядок державної реєстрації юридичних осіб Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

2. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів

(недоцільність тощо) не допускається.

3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

5. Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на

відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форм Юридична особа має право на недоторканність її ділової

репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.