2. Поняття римського права. Сучасне цивільне право виникало і розвивалося протягом тривалого часу. Свою історію воно почало ще з часів Стародавнього Риму. Тому і правова система України називається романо-германською. У римлян право було досить розвинене для тодішнього часу і містило дуже багато положень, які можна застосовувати й нині. Більшість цих положень є в сучасному Цивільному праві. Звичайно, вони дещо трансформовані, але Римське право визнається найголовнішим джерелом Цивільного права майже всіх країн Європи, в тому числі й України.

3. Поділ римського права.

Крім римського приватного права (ius privatum) існувало також публічне право (ius publicum), яке захищало інтереси держави. Воно було не досить розвинене. Система римського права складалася з публічного права, до якого входили державне право, адміністративне право, кримінальне право, та приватного права, до якого входили цивільне право, право народів, преторське право.

4. Звичаї

Звичаєве право являє собою найстарішу форму утворення римського права. Воно налічує досить велику кількість таких норм. Серед них вирізняються такі: mores maiorum (звичаї предків) — звичаї, що їх зберігали і охороняли понтифіки, usus (звичаєва практика), commentarii magistratuum (звичаї, що склалися в практиці магістратів). Звичаєве право існувало в Стародавньому Римі досить довго, але поступово нові соціально-економічні відносини вимагали державного закріплення правових норм. Таким закріпленням стало видання законів.

5. Закони

У республіканський період закони проходили через народні збори і називалися leges. Найважливішими законами були закони XII таблиць. Закони отримали таку назву з огляду на те, що були виставлені на всенародний огляд на дванадцяти мідних дошках. Крім зазначених законів, велику вагу мають також lex Poetelia (закон Петелія), IV ст. до н. е., що відмінив продаж у рабство та вбивство боржника, який не сплатив борг; lex Aquilia (закон Аквілія), ІІІ ст. до н. е., про відповідальність за пошкодження або знищення чужих речей; lex Falcidia (закон Фальцидія), І ст. до н. е., про обмеження заповідальних відказів та ін. У період принципату народні збори поступово втрачають своє значення. З огляду на те, що принцепси ще не наважувалися відкрито скасувати республіканський устрій, вони проводили свої рішення через сенат, який завжди ухвалював їхні пропозиції. Закони, видані сенатом, називалися сенатусконсультами (senatus­consulta).

6. Едикти магістратів. Термін «едикт» походить від латинського dicere (об’являти) і спершу означав усне рішення магістрату (посадова особа в Стародавньому Римі) з певного питання. Поступово едикти починають містити певну програму діяльності посадової особи — програму, що її виголошують магістрати при вступі на посаду. Передовсім це стосувалося преторів (міського, а з 242 р. до н. е. і перегринського). Преторські едикти були присвячені способам і принципам здійснення правосуддя, а загальні процесуальні правила він виставляв на спеціальних побілених дошках. Претор мав повноваження, які дозволяли йому розібрав­шись у суті справи, дати вказівку судді, як її вирішити, або ж розглядати справу самому і за допомогою спеціальних преторських засобів захистити права особи.

7. Консультації правознавців

Юристами в стародавню епоху були жреці, що складали особливу касту, представники якої могли тлумачити закон. Ці тлумачення були таємними і широкому загалу не надавалися. Пізніше перший консул із плебеїв — Тіберій Корунканій зробив свої консультації публічними. З цього моменту юриспруденція перестала бути монополією жреців. Більшість римських юристів належали до панівного класу і тому займали досить високе службове становище. Незважаючи на те, що юристи не мали права законотворення, вони власним авторитетом забезпечували належну юридичну силу своїм тлумаченням, що ставали майже обов’язковими. Діяльність юристів, завданням якої була допомога в застосуванні права, фактично стала самостійною формою правоутворення.