Зовнішньоекономічна діяльність підприємства - Дідківський

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА: СУБ'ЄКТИ, ВИДИ ТА МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ

Тема 1. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ВИД ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств в умовах глобалізації міжнародної економіки

1.2. Еволюція зовнішньоекономічної діяльності підприємств України

1.3. Основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України

Тема 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Роль держави в регулюванні зовнішньоекономічного сектору економіки

2.2. Механізми регулювання ЗЕД в Україні

2.2.1. Цілі, суб'єкти та інструменти регулювання ЗЕД

2.2.2. Органи державного регулювання ЗЕД

2.2.3. Інструменти регулювання ЗЕД

2.3. Принципи, суб'єкти та види ЗЕД підприємств

2.3.1. Принципи зовнішньоекономічної діяльності

2.3.2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

2.3.3. Види зовнішньоекономічної діяльності

2.3.4. Право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Тема 3. МИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Суть і принципи митного регулювання ЗЕД в Україні. Єдиний митний тариф України

3.2. Система митних податків та митних зборів. Митна вартість товару і розрахунок митних платежів

3.3. Види митного режиму в Україні

3.4. Основні митні процедури і порядок їх здійснення

3.5. Організація діяльності митних брокерів і ліцензійних митних складів

3.6. Особливості діяльності магазинів безмитної торгівлі

Тема 4. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВА

4.1. Механізм валютного регулювання і валютного контролю в Україні

4.2. Розрахунки у безготівковій іноземній валюті

4.3. Розрахунки в готівковій іноземній валюті

4.4. Відповідальність за порушення валютного законодавства

Тема 5. ОПОДАТКУВАННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

5.1. Система оподаткування ЗЕД в Україні та її основні принципи

5.2. Порядок відшкодування ПДВ при здійсненні експортних операцій

5.3. Основні види пільг суб'єктам ЗЕД, що діють на території України

РОЗДІЛ II. МІЖНАРОДНИЙ МАРКЕТИНГ ЯК ФІЛОСОФІЯ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВА НА ЗОВНІШНІ РИНКИ

Тема 6. СТРАТЕГІЯ ВХОДЖЕННЯ В МІЖНАРОДНИЙ РИНОК

6.1. Мотиви та етапи виходу підприємства на міжнародні ринки

6.2. Підходи до вибору зарубіжного ринку

6.3. Основні напрямки дослідження міжнародних ринків

6.4. Сегментація закордонного ринку

6.5. Вибір способу виходу на зовнішні ринки

6.5.1. Критерії вибору способу виходу на зовнішні ринки

6.5.2. Порівняльна характеристика основних способів виходу на зовнішні ринки

Тема 7. ТОВАРНА ПОЛІТИКА НА СВІТОВИХ РИНКАХ

7.1. Суть міжнародної товарної політики

7.2. Міжнародна товарна стратегія

7.3. Роль упаковки в просуванні товару на закордонні ринки

7.4. Стратегія товарних знаків

Тема 8. ЦІНОУТВОРЕННЯ В ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

8.1. Ціни і цінова політика на світовому ринку

8.2. Фактори ціноутворення в ЗЕД

8.3. Цінові стратегії на зовнішньому ринку

Тема 9. ПОШУК І ОЦІНКА ЗАКОРДОННИХ ПАРТНЕРІВ

9.1. Класифікація підприємств, що діють на світовому ринку

9.2. Вибір і вивчення зовнішньоекономічних партнерів

9.3. Проведення переговорів з іноземним партнером

9.4. Всесвітня мережа Інтернет як інструмент ЗЕД

9.4.1. Інтернет як засіб ділового спілкування і комунікацій

9.4.2. Інтернет як засіб реклами

9.4.3. Інтернет як засіб маркетингового дослідження ринку

9.4.3. Інтернет як засіб маркетингового дослідження ринку

9.4.4. Інтернет як засіб електронної комерції

9.4.5. Інтернет-магазини

РОЗДІЛ III. ТЕХНІКА ВЕДЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

Тема 10. ДОГОВОРИ МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

10.1. Поняття і види зовнішньоекономічних договорів

10.3. Структура договору купівлі-продажу

4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).

Тема 11. ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ТЕХНОЛОГІЇ

11.1. Світовий ринок технології: суть і структура

11.1.1. Структура світового ринку технології

11.1.2. Форми міжнародного трансферу технологій

11.2. Ліцензійна торгівля в міжнародній економіці

11.3. Специфіка економічних розрахунків при купівлі-продажу ліцензій

11.4. Франчайзинг як сучасна форма міжнародного руху технологій

11.5. Державне та міждержавне регулювання передачі технології

Тема 12. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗЕД

12.1. Суть, способи та форми розрахунків у ЗЕД

12.2. Акредитивні розрахункові операції

12.3. Інкасова форма платежу

12.4. Механізм здійснення платежів чеками

Тема 13. КРЕДИТУВАННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

13.1. Необхідність кредитування ЗЕД, його суть і види

13.2. Комерційний міжнародний кредит

13.3. Банківське кредитування ЗЕД

13.4. Міжнародні лізингові операції

Тема 14. ТРАНСПОРТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

14.1. Транспортні послуги на світовому ринку послуг

14.2. Організація зовнішньоекономічних перевезень

14.2.1. Критерії вибору виду транспорту

14.2.2. Основні види транспорту, що використовуються вЗЕД

14.3. Специфіка діяльності транспортно-експедиційних підприємств

14.4. Міжнародна логістика

Тема 15. СТРАХУВАННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

15.1. Ризики в ЗЕД та їх страхування

15.2. Страхування валютних ризиків

15.3. Специфіка страхування вантажів при експортно-імпортних операціях

ВСТУП

Сучасні процеси глобалізації світового економічного розвитку не оминають і Україну, яка поступово інтегрується до міжнародної економіки. Основним суб'єктом сучасних міжнародних економічних відносин виступає підприємство як ключова ланка ринкової економіки. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є важливою і невід'ємною сферою господарської діяльності, яка при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародного бізнесу здатна позитивно впливати на ефективність виробництва, його технічний рівень, якість продукції, що виробляється. Вихід підприємства на зовнішні ринки сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств — це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні мікроекономіки, так і в масштабах усього народного господарства. Створення високоефективного механізму функціонування зовнішньої економіки України потребує належної підготовки спеціалістів у цій галузі. Курс "Зовнішньоекономічна діяльність" — це професійно орієнтована дисципліна, яка є підґрунтям для формування системи теоретичних знань і професійних навичок майбутніх фахівців у сфері економіки. Цей курс є інтегрованим і вивчає міжнародні аспекти діяльності підприємства, механізми, що регулюють цю діяльність, способи виходу підприємства на міжнародні ринки, алгоритми ведення зовнішньоекономічних операцій та розрахунків за цими операціями. Предметом курсу є відносини суб'єктів міжнародної економіки, що виникають у процесі їх зовнішньоекономічної діяльності. Мета курсу — формування у студентів системи теоретичних знань і набуття практичних навичок у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Завдання курсу — вивчення механізмів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, інструментів дослідження закордонних ринків з метою їх вибору, способів виходу на зовнішні ринки, особливостей міжнародної товарної та цінової політики, засвоєння методичних засад міжнародної контрактної діяльності, міжнародних розрахунків, специфіки валютного, митного та податкового регулювання такої діяльності. Майбутній фахівець із зовнішньоекономічної діяльності повинен знати: сучасну термінологію міжнародного бізнесу; методи та інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності; особливості та тенденції сучасного етапу розвитку світового ринку; критерії відбору міжнародних ринків; принципи вибору способу виходу на зовнішні ринки; особливості товарної та цінової політики на світових ринках; порядок розробки та укладання міжнародних господарчих контрактів; принципи міжнародних розрахункових та кредитних відносин; особливості оподаткування, страхування ЗЕД, її митного і валютного регулювання. Він повинен уміти: збирати та аналізувати інформацію з метою вибору та дослідження закордонних ринків; аргументувати рішення про вихід на зовнішні ринки; оцінювати кон'юнктуру зарубіжного ринку; планувати стратегію виходу на зовнішні ринки, обґрунтовуючи її вибір; розробляти міжнародний товарний асортимент; розраховувати експортні ціни; здійснювати пошук та оцінку закордонних партнерів; здійснювати й укладати міжнародні контракти, розрахунки за ними; планувати розміри податків за підсумками ЗЕД, вміти оптимізувати їх; розраховувати митну вартість товару, суму мита, митних зборів, ПДВ при перевезенні товарів через кордон; здійснювати операції з валютними цінностями; страхувати зовнішньоекономічні операції. Курс "Зовнішньоекономічна діяльність" як навчальна дисципліна викладається майбутнім економістам, менеджерам, юристам, працівникам органів державної влади. Навчальний посібник розрахований насамперед на студентів вузів, слухачів інститутів післядипломної освіти та центрів підвищення кваліфікації. Автор сподівається на те, що пропонований матеріал буде корисним у вивченні курсу, сприятиме підвищенню рівня підготовки спеціалістів, розширенню обізнаності за рахунок отримання нових знань, виробленню навичок, необхідних для майбутньої практичної діяльності.

Тема 1. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ВИД ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства в умовах глобалізації міжнародної економіки. 1.2. Еволюція зовнішньоекономічної діяльності підприємств України. 1.3. Основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України. Ключові поняття Глобалізація економічної діяльності. Форми прояву, чинники глобалізації. Світовий фінансовий ринок. Багатонаціональне підприємництво. Зовнішньоекономічна діяльність. Зовнішньоекономічні зв'язки. Експортна, імпортна політика. Іноземні інвестиції. Напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Зовнішня економіка. Передумови інтеграції в міжнародну економіку. Європейський Союз. Світова організація торгівлі. Міжнародний валютний фонд.

1.1. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств в умовах глобалізації міжнародної економіки

Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в міжнародну економіку. Що означає глобалізація? З усього розмаїття визначень можна виділити два найбільш прийнятних. По-перше, це загальнопланетарний процес інтернаціоналізації міжнародної економіки як логічний результат взаємодії національних економік, їх взаємного проникнення і переплетіння. По-друге, це універсалізація або гомогенізація економічного життя, яке під впливом обміну товарами, факторами виробництва, знаннями, культурними здобутками все більше тяжіє до єдиних стандартів, принципів, цінностей. Сьогодні терміну "глобалізація" надають вираженого емоційного забарвлення. Одні вважають, що це позитивний процес, який має ключове значення для розвитку міжнародної економіки в майбутньому і є неминучим і необоротним. Інші ж ставляться до нього вороже, навіть зі страхом, вважаючи, що глобалізація робить ще більшою прірву між багатими і бідними країнами та веде до розшарування населення всередині країни, породжує загрозу зростання безробіття і зниження рівня життя і є гальмом на шляху соціального прогресу. Глобалізація насправді відкриває практично необмежені можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення не рівномірні. Процес інтеграції у міжнародну економіку відбувається в одних країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання економіки та добробуту. У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у вирішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці. На відміну від цього для багатьох країн, що проводили в 70—80-ті роки XX ст. автаркічну політику, були характерні застій чи спад економіки, зростання бідності й високі темпи інфляції. Кризи, які спостерігалися в останнє десятиліття в країнах з перехідною економікою, з усією очевидністю продемонстрували, що можливості, які відкриваються глобалізацією, несуть у собі певні небезпеки. Ці ризики пов'язані з нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної й екологічної деградації, яка породжується бідністю. Це, однак, не є підставою для відмови від наміченого курсу на ринкову трансформацію економіки, інтеграцію до світового співтовариства. Глобалізація, як і її основа — інтернаціоналізація, відбувається на двох рівнях. Перший рівень — це рівень стихійно-ринкового протікання глобальних процесів, в основі яких лежать постійні пошуки виробниками способів мінімізації витрат через використання механізму порівняльних переваг і створення нових комбінацій міжнародної спеціалізації. Іншими словами, це рівень ринкових механізмів, що стали глобальними. Другий рівень — це рівень міждержавних форм, що компенсують втрату або обмеженість можливостей з боку держави регулювати стихійно-ринкові прояви глобалізації. Обидва рівні були причиною появи цілої низки інституціональних утворень, серед яких лідерство, безумовно, належить транснаціональним корпораціям. Процес глобалізації розгортається в певних, властивих саме йому формах: у збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі; в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях; у міжнародній міграції робочої сили; у зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово інтегруються у світогосподарські процеси. Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є "вибухове" зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб'єктами світогосподарських зв'язків. Головними суб'єктами міжнародного фінансового ринку виступають транснаціональні корпорації, банки, пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти. Ще однією формою глобалізації є становлення і розвиток багатонаціонального підприємництва на основі значного розширення та диверсифікації діяльності мультинаціональних і транснаціональних корпорацій. Вони, зокрема, контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частину торгівлі послугами, а їхній загальний обсяг продажу значно перевищує загальносвітовий експорт. Головними мотивами такої бурхливої діяльності міжнародних корпорацій є значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної та вертикальної інтеграції, суттєве зниження витрат виробництва за рахунок зростання його масштабів і залучення дешевої сировини та робочої сили, контроль за технологічними трансферами. Що ж до причин і рушійних сил глобалізації світової економіки, то в основі цього явища лежать декілька чинників, що належать до ключових сфер сучасного життя. По-перше, це економічний чинник. Величезна концентрація і централізація капіталу, зростання великих компаній і фінансових груп, які у своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світовий економічний простір. По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більш прозорими, що створює все більше можливостей для свободи пересування. По-третє, міжнародний чинник. Динаміка глобалізації пов'язується з такими великими міжнародними подіями, як закінчення "холодної" війни між Сходом і Заходом, розпад РЕВ і Варшавського пакту, возз'єднання Німеччини. По-четверте, це технічний чинник. Засоби транспорту і зв'язку створюють досі небачені можливості для швидкого поширення ідей, товарів, фінансових ресурсів. По-п'яте, суспільний чинник. Послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків і звичаїв сприяє мобільності людей в географічному, духовному й емоційному значенні. По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналізації економічної діяльності. У сучасних умовах величезне значення для всієї світової економіки й особливо її міжнародного сектору набула інформація — економічна, фінансова, політична, науково-технічна. Зі зростанням масштабів економічної діяльності, з розширенням загальних рамок світових ринків — товарних, фінансових, фондових, інтелектуальної власності, послуг — потрібен все більший обсяг різноманітної інформації. Процеси глобалізації охоплюють і цю специфічну галузь. Виникає не тільки швидко зростаючий світовий ринок інформаційних технологій, але й ринок міжнародної інформації (різні бази даних), яка сама по собі стає цінним товаром, і притому таким, що швидко втрачає актуальність і потребує постійного оновлення і поповнення. Нічого подібного, звичайно, не було раніше. Глобалізація сьогодні супроводжується процесом, водночас аналогічним і протилежним, а саме: регіоналізацією економічної діяльності. Це, так би мовити, глобалізація в обмежених масштабах, що охоплює групу країн, які створюють об'єднання, в рамках яких відбуваються більша або менша лібералізація торгівлі, рух капіталу і робочої сили. В останні десятиріччя спостерігалося зростання інтеграційних процесів у світі, в процесі яких багато країн ставали все більш взаємозалежними і шукали вирішення проблем, що виходять за межі національних. Ці прагнення до спільного вирішення господарських завдань, до об'єднання зусиль для подолання труднощів регіонального чи глобального характеру привели до створення кількох десятків угруповань, що характеризуються різним рівнем інтеграції господарського життя. Найбільш розвиненим представником інтеграційного угруповання є Європейський Союз (ЄС), який об'єднує сьогодні 25 країн-членів. Його створення стало поштовхом для хвилі ре-гіоналізму, що охопив увесь світ. У процеси регіоналізації включилися майже всі "головні діючі" особи планети. Канада, Мексика та США сформували Північноамериканську зону вільної торгівлі. В Азії почала успішно діяти Асоціація держав Південно-Східної Азії. Подібні процеси спостерігалися й на інших континентах. Країни Латинської Америки створили декілька регіональних об'єднань: Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі, Центральноамериканський спільний ринок, Карибський спільний ринок, Латиноамериканську асоціацію інтеграції, Спільний ринок країн Південної Америки. Зазначені вище процеси привели до якісної трансформації міжнародної економіки, появи у неї низки нових ознак: — вона дедалі більше стає глобальною цілісністю, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва та обігу, всього господарського життя; — зростає інтенсивність регіональних інтеграційних процесів, що веде, з одного боку, до виникнення великих економічних просторів та отримання відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, а з іншого — до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення порівняно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угруповань; — глобальна економіка як міжнародна господарська система характеризується циклічністю розвитку, яка впливає на динаміку, темпи та пропорції економічного поступу окремих країн як її елементів та ланок; — домінуючими факторами і світового, і національного економічного розвитку стають інтелектуально-інформаційні складові, які отримують могутній поштовх внаслідок науково-технічної революції; — поступово змінюється економічна основа сучасної цивілізації. Постіндустріальна модель розвитку визначається пріоритетом знань, людського капіталу. Хоча глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях (мікро- і макроекономічному), основні процеси в ринковій економіці ініціюються і розвиваються передусім на рівні самостійних суб'єктів господарювання. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси і синдикати. Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальна стратегічна орієнтація компаній на ринки збуту по всьому світі, на такі ж джерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах. Цей перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючу послідовність у розвитку цього процесу: збут — постачання — виробництво. Процес глобалізації в процесі свого розвитку потребує підтримки державної влади, її макроекономічної політики. Головний (хоч і не єдиний) зміст цієї підтримки в державній зовнішньоекономічній політиці полягає в понятті "лібералізація". Глобалізація економічної діяльності наполегливо вимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це і відбувається протягом останніх десятиріч, саме цим передусім займається Світова організація торгівлі (СОТ). До останнього часу вважалося, що головними суб'єктами глобалізації є країни. Але дослідження останнього десятиріччя показали, що реальний контроль над процесами глобалізації все більше переходить до світової промислово-фінансової еліти в особі глобальних корпорацій і глобальних банків. Так, за даними Світового банку, до 100 найбільших суб'єктів міжнародної економіки за розмірами ВПП (доданої вартості) належать 51 транснаціональна корпорація та 49 держав. Оборот найбільших з ТНК можна порівняти із ВВП таких розвинених країн, як Франція, Нідерланди, Швеція, Австралія, Канада. Отже, міжнародні економічні відносини в сучасних умовах глобалізації все більше набувають форми транснаціоналізації, розвиваються на мікрорівні, тобто рівні міжнародних корпорацій. Саме підприємство, а не держава стає головним суб'єктом зовнішньої економіки.

1.2. Еволюція зовнішньоекономічної діяльності підприємств України

Поняття "зовнішньоекономічна діяльність підприємства" з'явилося в СРСР в 1986 р. в контексті загальної спроби реформувати адміністративно-командну систему економіки, яка на той час перебувала в стані глибокої кризи. Суть так званої "перебудови системи управління економікою" полягала в намаганні децентралізувати процес прийняття економічних рішень, надати підприємствам певні права без демонтажу державної власності на засоби виробництва, монопольної влади міністерств і відомств. У зовнішньоекономічній сфері так звана "перебудова" передбачала поступову відмову від монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій. Зазначена монополія була законодавчо закріплена ще у квітні 1918 р. Декретом Ради Народних Комісарів "Про націоналізацію зовнішньої торгівлі" як тимчасовий засіб захисту зовнішньоекономічних інтересів молодої більшовицької держави від "зазіхань світового імперіалізму". З часом цей "тимчасовий засіб" було поширено не тільки на зовнішню торгівлю, а й на всі зовнішньоекономічні операції. Станом на 1986 р. в СРСР сформувалася централізована система управління зовнішньоекономічними зв'язками у складі Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР і низки підпорядкованих йому спеціалізованих зовнішньоторговельних об'єднань, через які всі підприємства СРСР здійснювали експортно-імпортні операції. В УРСР, як і в інших союзних республіках, не було власних структур управління зовнішньоекономічними зв'язками, вони мали проходити тільки через Москву. Така ситуація спричинила абсолютну незацікавленість підприємств у будь-яких стосунках із закордоном, адже економічний ефект від обміну між країнами вилучався союзним урядом. Керівники підприємств усіма законними і незаконними засобами намагалися звільнитися від експортних поставок, орієнтували виробництво виключно на внутрішній ринок, який у зв'язку з тотальним дефіцитом взагалі не висував ніяких вимог до якості продукції. У структурі радянського експорту домінували енергоносії, сировина, золото і зброя. За рахунок імпорту держава мінімально забезпечувала внутрішній споживчий ринок товарами широкого вжитку, а промисловість — необхідним обладнанням. Серед населення і підприємств побутував "культ імпортних товарів", які різко відрізнялися за якістю та технологічним рівнем виробництва від вітчизняної продукції. Падіння на початку 80-х років минулого століття світових цін на енергоносії спричинило проблему дефіциту зовнішньоторговельного балансу СРСР, який держава намагалась покривати за рахунок зовнішніх запозичень. Однак тотальний товарний дефіцит на внутрішньому ринку та гостра потреба в сучасному технологічному обладнанні змусили уряд піти на реформування системи зовнішньоекономічних зв'язків. Було зроблено перші кроки з розширення прав міністерств, відомств, підприємств і організацій щодо самостійного виходу на зовнішній ринок, формування системи їх економічної зацікавленості в зовнішньоекономічній діяльності. Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 19.08.1986 р. № 991 "Про заходи з удосконалення управління зовнішньоекономічними зв'язками" держава надала право безпосереднього здійснення зовнішньоторговельних операцій обмеженому колу міністерств, відомств, найбільшим виробничим об'єднанням і підприємствам. Це був перший крок на шляху демонтажу державної зовнішньоекономічної монополії, яка проіснувала майже сімдесят років і довела на практиці свою повну неспроможність. Наступною постановою перелік таких міністерств і об'єднань було збільшено майже вдвічі, а починаючи з квітня 1989 р. всі підприємства й організації отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок і ведення на ньому операційно-комерційної діяльності. На цей же час припадає і прийняття постанови про дозвіл радянським підприємствам створювати спільні підприємства за участю іноземного капіталу. Таким чином, в результаті проведення зовнішньоекономічних реформ склалося два поняття: "зовнішньоекономічні зв'язки" та "зовнішньоекономічна діяльність". Перше поняття є більш загальним і включає як форми реалізації міждержавних відносин у галузі виробничого, торгового та науково-технічного співробітництва і валютно-фінансових відносин, так і сукупність зовнішньоекономічних операцій підприємств, організацій різних форм власності. Друге поняття застосовується переважно для характеристики зовнішньоекономічних операцій на мікрорівні (підприємств, організацій, об'єднань); операцій, метою яких було отримання прибутку в умовах самоокупності. Після проголошення в 1991 р. незалежності України були здійснені заходи, спрямовані на істотну лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності в країні, розширення прав підприємств і організацій у цій сфері. Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) починає розглядатися не тільки як складова господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного зростання, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні. У цей період були прийняті і важливі законодавчі акти, зокрема закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про єдиний митний тариф", "Про режим іноземного інвестування", Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін. На початковому етапі ринкових перетворень в Україні реалізовувалася концепція "захисту внутрішнього ринку" — комплексу заходів, спрямованих фактично на обмеження експорту товарів, дефіцит яких відчувався на внутрішньому ринку. Оскільки в умовах значного надлишку грошей дефіцит відчувався майже за всіма товарними групами, ця концепція набула антиекспортної спрямованості. Інструментами реалізації цього підходу в різні періоди були: — оподаткування валютної виручки експортерів; — зобов'язання експортерів продавати частину валютної виручки за нереальним, штучно завищеним курсом національної валюти (фактично приховане оподаткування експортної виручки); — стягнення вивізного мита, спрямованого на компенсацію приблизно половини різниці між внутрішніми та світовими цінами; — широке ліцензування та квотування експорту: на початку 1993 р. квотуванню підлягало більше 80 % українського експорту, наприкінці того ж року — близько 60 %, у травні 1994 — ЗО % експорту. 3 початком у 1994 р. етапу радикальної лібералізації економіки спостерігається перехід до якісно іншої експортної політики. Значно скорочується перелік товарів, експорт яких підлягає квотуванню та ліцензуванню. З 1995 р. були вжиті заходи з демонтажу системи державних замовлень, завдяки яким раніше здійснювалося інтенсивне втручання держави у сферу експортних операцій. Одним із нових інструментів регулювання експорту стали так звані індикативні ціни, які вказували експортерам мінімальні рівні експортних цін для широкого спектра товарів. Однак уже в лютому 1996 р. такі ціни перестали бути обов'язковими для більшості товарів і стали інструментом інформаційної підтримки ЗЕД. Іншим заходом контролю за експортом з листопада 1994 р. стала реєстрація певних категорій зовнішньоекономічних контрактів (особливо бартерних операцій). Однак дуже скоро цей захід був обмежений під впливом суб'єктів ЗЕД України та міжнародних фінансових організацій. У 1996 р. були спроби відновити експортне мито для низки "високоліквідних" товарних позицій, обсяги експорту за якими були значні. У квітні 1996 р. було введено мито в розмірі 50— 75 % на експорт живої худоби, ЗО—50 % на експорт відходів чорних та кольорових металів. Однак під сильним внутрішнім та зовнішнім тиском мито на відходи металів було ліквідоване, а стосовно інших товарів уряд пішов на значні поступки. Лібералізація експортної діяльності мала виражений і разом з тим суперечливий вплив на розвиток українського експорту. Позитивний вплив — прискорення з 1994 р. темпів зростання експорту, збільшення його частки у ВВП. Це — ознака формування більш відкритої, орієнтованої на експорт економіки України. Негативний бік — утворення розриву між експортно орієнтованими галузями та виробництвами, орієнтованими в основному на внутрішній ринок. Імпортна політика України на тому етапі також зазнала значної еволюції. До квітня 1994 р. спостерігалася майже повна відмова від митного захисту ключових галузей національного виробництва. Лише з січня 1993 р. була введена система імпортного мита на основі Єдиного митного тарифу України. Для більшості товарів ставки встановлювалися на рівні 0—10 %, для незначної кількості товарів — 15—ЗО %, максимум досягав помірної навіть за міжнародними стандартами величини 50 %. Для країн, що користувалися режимом найбільшого сприяння, імпортний тариф складав 2—5 % . Однак ліберальний митний режим нейтралізувався знеціненням національної валюти, що вело до подорожчання імпортних товарів, а також відсутністю вільного ринкового доступу до іноземної валюти, необхідної для фінансування імпортних операцій. Ситуація почала змінюватися в 1993 р. У грудні була зроблена спроба запровадити режим квотування та ліцензування на широкий асортимент імпортних товарів, але ця спроба була невдалою, оскільки у травні 1994 р. ці заходи були скасовані. З середини 1994 р. спостерігається чітка тенденція переходу до протекціонізму. Ставки імпортного мита зросли з 10— 20 % до 40—100 % (хутро, шкіра — 150 %, лікеро-горілчані та тютюнові вироби — 200—350 %). Були введені ПДВ та акцизні збори на імпортні товари. Однак слід зазначити, що нарощення протягом 1994— 1995 pp. захисних антиімпортних заходів відбувалося головним чином через тарифний протекціонізм. Нетарифні обмеження були несистематичними і стосувалися лише окремих товарів: засоби захисту рослин-, фармацевтичні препарати, косметика. З другої половини 1995 р. застосовувався диференційований підхід у митному регулюванні залежно від групи виробів, що виготовляються в межах країни "на недостатньому, достатньому та надлишковому рівні". Важливим напрямком удосконалення інструментарію регулювання стало перешкоджання ухилянню від сплати ввізного мита та митних платежів (ПДВ, акцизів), для чого на більшість товарних позицій поширювалася дія специфічних митних ставок замість адвалорних. Однак у цілому політика посилення протекціонізму в Україні виявилася неефективною. Основні причини цього: — зростання тарифного захисту значною мірою нейтралізувалося "тінізацією" імпортної торгівлі з масовим ухиленням від сплати мита та митних зборів; — український протекціонізм мав яскраво виражений пасивний, а не активний характер; — не було стимулів для переорієнтації на імпорт інвестиційних товарів, технологій, закупівлі ліцензій для виробництва національних конкурентоспроможних товарів; — слаборозвинутою залишалась система нетарифного регулювання за допомогою стандартів, екологічних, санітарних норм безпеки споживача, що створило ідеальні умови для перетворення ринку України на ринок збуту за низькими цінами неякісних та шкідливих для здоров'я і навколишнього середовища товарів. Тільки у 1996 р. було прийнято комплекс заходів контролю в галузі імпорту лікеро-горілчаних, тютюнових виробів та харчових продуктів, введена обов'язкова сертифікація певних видів продукції. Для вирішення проблем ефективного захисту вітчизняного виробника і забезпечення достатніх доходів державного бюджету, поряд з певним зниженням середнього рівня імпортного мита, ліквідовуються пільги, що надавалися в рамках так званого преференційного режиму, яким користувалася раніше численна група країн, що розвиваються. Більшість із них сьогодні мають кращий економічний стан, ніж Україна, тому в 1996 р. ці пільги були ліквідовані. Для української економіки була характерною, з одного боку, підвищена увага до залучення іноземного капіталу з метою макроекономічної стабілізації та стимулювання структурних змін, а з іншого — несприятливий інвестиційний клімат для будь-яких видів інвестицій (і зовнішніх, і внутрішніх), що зумовлювало низький рівень інвестиційної активності, особливо щодо оновлення обладнання. Зрозуміло, що в таких умовах значний приплив іноземних інвестицій, перш за все прямих, був неможливий. До 1996 р. для України була характерною політика, яка полягала в забезпеченні підприємствам з іноземними інвестиціями суттєвих податкових пільг (автоматичне звільнення на 5 років від податків на прибуток (дохід) за умов наявності 20-від-соткової частки у статутному капіталі і при досягненні мінімально обумовленої суми інвестицій, яка з 1993 р. називалася кваліфікованою інвестицією). Ці пільги доповнювалися звільненням майна, що ввозилося як іноземна інвестиція, від ввізного мита та митних платежів. Частковою компенсацією таких пільг було оподаткування за ставкою 15 % прибутків та доходів, що вивозилися. Така схема надання пільг на загальних засадах виявилася малоефективною. Більше того, вона створювала умови для ухилення національних виробників від сплати податків шляхом створення спільних підприємств за мінімальною участю іноземного капіталу, не пов'язаного з розвитком виробничих технологій. Непродумана політика надання пільг більшості підприємств з іноземним капіталом забезпечувала їм односторонню перевагу перед суто національним виробником, що, у свою чергу, порушувало умови конкуренції на внутрішньому ринку і зумовлювало зменшення конкурентоспроможності останніх. Слід зазначити, що багатьма солідними іноземними інвесторами такі пільги сприймалися як підтвердження наявності в країні несприятливого інвестиційного клімату, недоліки якого уряд намагався компенсувати податковими пільгами. У 1996 р. був прийнятий новий закон щодо регулювання умов для іноземних інвестицій, в якому була переглянута концепція їх залучення. До іноземних інвестицій відтоді застосовувався національний режим регулювання, у тому числі в питаннях оподаткування. А податкові пільги надавалися виключно на основі спеціальних урядових рішень щодо конкретних інвестиційних проектів, якщо вони визнавалися пріоритетними для економіки. Разом з тим перший досвід застосування такого підходу показав, що він пов'язаний з надмірними пільгами для учасників проектів, з одного боку, і надмірними обмеженнями для їх потенційних конкурентів, з іншого. Починаючи з 1996 р. основні зміни в інвестиційній політиці спрямовані на поліпшення загальних макроекономічних умов у країні, а також на розвиток приватизації за участю іноземних інвесторів. Цей курс спричинив певне збільшення іноземних капіталовкладень. За даними Міністерства статистики, у 1994 р. обсяг вкладень іноземного капіталу в економіку України склав 147,5 млн дол. США, в 1995 — 266 млн, у 1996 — 458 млн, в 1997 — 759,2 млн, в 1998 — 743 млн дол. США. Однак і сьогодні прямі іноземні інвестиції як додаткове джерело фінансування структурної перебудови економіки України все ще не відіграють вагомої ролі, хоча накопичені обсяги інвестицій наприкінці 2003 р. зросли порівняно з 2000 р. у 2,2 раза і досягли з урахуванням приватизації 7,1 млрд дол. США, що складає 150 дол. США у розрахунку на одну особу. У більшості постсоціалістичних країн ці показники є значно вищими. Так, у Чехії, наприклад, цей показник дорівнює приблизно 4 тис. дол. США, в Угорщині — 2,4 тис. дол., у Польщі — 1 тис. дол., в Росії — 370 дол. США. Географічна структура прямих іноземних інвестицій протягом останніх років залишалася незмінною. Більше половини інвестиційного капіталу належить п'яти країнам. На першому місці залишаються США — понад 1 млрд дол. США, або 15 % , далі Кіпр — 0,8 млрд (11,0 %), Велика Британія — 0,7 млрд (10,0 %), Росія та Нідерланди — по 0,6 млрд дол. США (8 %). Близько третини всіх інвестицій належить нерезидентам з оф-шорних зон. Залежно від видів економічної діяльності найбільша частка прямих інвестицій надходить в оптову торгівлю та посередництво в торгівлі — 996,0 млн дол. США (14,0 %), харчову промисловість та переробку сільськогосподарських продуктів — 988,0 млн (13,9%), машинобудування — 597,0 млн (8%), фінансову діяльність — 491,0 млн (7,0 %), металургію та обробку металу — 388 млн дол. США (5,4 %). Основні фактори, що робили непривабливою Україну для іноземних інвесторів: — загальна макроекономічна та політична нестабільність; — відсутність розвинутої ринкової інфраструктури (слабка потужність та ненадійність банків, нерозвиненість фінансових ринків); — нестабільність законодавства, яке регулює іноземні інвестиції та економічну діяльність у цілому; — загальні несприятливі умови із законністю та правопорядком у межах країни, перш за все високий рівень корупції; — відсутність секторальних пріоритетів у залученні іноземних інвестицій, що зумовлює таку структуру їх перерозподілу, яка не відповідає національним пріоритетам; — вузькість спектра методів залучення інвестицій; Особливо слід вказати на суттєві викривлення у політиці портфельних інвестицій в українську економіку. Вони не є інвестиціями в реальний сектор економіки, оскільки ринок корпоративних цінних паперів в Україні залишається слаборозвинутим. Портфельні інвестиції в основному пов'язані з діяльністю іноземних інвесторів на ринку облігацій державної позики. Влітку 1997 р. частка облігацій державної внутрішньої позики, що належала нерезидентам, сягала 70 % . Однак з осені 1997 р. в результаті "втечі" нерезидентів з ринку цих облігацій їх частка різко скоротилася. Одним з найнесприятливіших моментів розвитку ситуації з зовнішнім сектором української економіки у 1992—1998 pp. була хронічна незбалансованість платіжного балансу. Від'ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу в зазначений період сягало 2,7—3,3 % ВВП. У 1999—2001 pp. позитивне сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу склало 3,0— 3,9 % ВВП, а у 2002—2003 pp. — 7,6—6,0 % ВВП. Протягом 2000—2003 pp. спостерігалися високі темпи зростання експорту товарів, вони збільшилися майже вдвічі. Привертає увагу прискорення темпів зростання експорту машинобудівної продукції. У 2003 р. обсяги експорту останньої збільшилися на 38,3 %. Основними споживачами продукції машинобудування залишаються країни СНД. Водночас суттєво зросла (до 36,5 %) частка європейських країн. Проте зростання обсягів експорту продукції машинобудування суттєво не позначилося на поліпшенні його загальної структури. Український експорт характеризується значною часткою продукції сировинної спрямованості та низьким рівнем доданої вартості, що виснажує ресурсну базу країни та робить її економіку досить вразливою щодо зовнішніх шоків, зміни цінової кон'юнктури. Частка товарів з високою доданою вартістю в загальному обсязі експорту залишається незначною — на продукцію машинобудування припадає лише 15 % . У структурі українського експорту продовжує домінувати продукція металургійної промисловості, хоча частка цієї групи в загальному обсязі експорту зменшилася з 41,9 % у 2000 р. до 35,8 % у 2003 р. Останнім часом вартісні обсяги чорних металів зростали переважно за рахунок зростання цін (в середньому на 30—35 %) та збільшення частки продукції з порівняно високим ступенем переробки. Обсяги експорту виробів з чорних металів збільшилися в 1,8 раза за рахунок підвищення попиту на сталеві труби на російському ринку. Водночас спостерігалося скорочення експорту кольорових металів та виробів із них. Динаміка обсягів імпорту товарів у 2000—2003 pp. формувалася під впливом комплексу різноспрямованих чинників, насамперед за рахунок зменшення енергомісткості української економіки, приватизації українських нафтопереробних заводів, коливання цін на нафту, зрушень у структурі внутрішнього попиту. Структура імпорту, в якій більше третини становлять енергоносії, відображає високу залежність української економіки, у т. ч. й експортно орієнтованих галузей — хімічної та металургійної — від зовнішніх джерел постачання енергоносіїв. Частка цих товарів у загальному обсязі імпорту зменшилася з 40 % у 2000 р. до 32,8 у 2003 р. Жорстка політика у розрахунках за використані енергоносії та активізація інноваційної діяльності підприємств сприяли зниженню енергомісткості української економіки. За зростання ВВП протягом 2000— 2003 pp. обсяги імпортованого газу поступово скорочуються (з 59,2 млрд м3 у 2000 р. до 55,3 млрд у 2003 p.). Спостерігалася тенденція до збільшення обсягів імпорту нафти для переробки на НПЗ та скорочення імпорту нафтопродуктів. За 2000— 2003 pp. обсяги імпорту нафти зросли у 3,9 раза. Головним чинником зростання вартісних обсягів імпортованої нафти у 2003 р. було зростання цін (62 % приросту). Слід відзначити позитивну тенденцію зростання у структурі імпорту частки продукції машинобудівної промисловості з 17,6 % у 2000 р. до 23,8 у 2003 р. Протягом 2003 р. імпортні поставки машинобудівної продукції зросли на 51,0 % . Основним чинником такої динаміки є прискорення темпів оновлення основного капіталу та зростання у зв'язку з цим інвестиційного попиту на імпортні машини та обладнання. Протягом останніх років сталися істотні зміни в географічній структурі зовнішньої торгівлі товарами та послугами: скорочувалися обсяги торгівлі з країнами СНД. Частка країн цієї групи в загальному товарообігу скоротилася з 44,6 % у 2000 р. до 38,8 у 2003 р. Торгівля з країнами далекого зарубіжжя, у т.ч. з ЄС, навпаки, розвивалася більш швидкими темпами. Додатковим джерелом інвестування національної економіки залишаються довго- та середньострокові приватні запозичення, заборгованість за якими, починаючи з 2001 p., зросла більш ніж удвічі й наприкінці третього кварталу 2003 р. становила 3,4 млрд дол. США. За практично незмінних (10,2— 10,4 млрд дол. США) обсягів зовнішнього боргу за довгостроковими іноземними запозиченнями уряду та кредитами, наданими міжнародними фінансовими організаціями (МФО), частка приватних негарантованих кредитів у загальному обсязі зросла з 12,4 % (2000 р.) до 24,5 (2003 p.), що свідчить про підвищення рівня довіри іноземних кредиторів до української економіки. Зменшення обсягів зовнішніх запозичень, отримуваних державою від МФО у 2001 р., та практичне припинення їх надходжень у 2002 р. спонукало Україну вийти на міжнародні фондові ринки через розміщення єврооблігацій. Підвищення кредитного рейтингу країни та успішно проведена презентація українських єврооблігацій дали змогу уряду в 2003 р. залучити 1 млрд дол. США, а іншим позичальникам — 0,3 млрд дол. Проте в організації й управлінні ЗЕД в Україні залишається ще багато невирішених проблем. Структура зовнішньоторговельного обороту, як і раніше, має переважно сировинний характер, все ще нераціональним є імпорт, недостатньо ефективно функціонують підприємства з іноземним капіталом. Великої уваги потребують і такі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції і багато ін

1.3. Основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України

Реальна трансформація зовнішньої економіки нашої країни передбачає взаємодію всіх чинників внутрішньоекономічного розвитку зі зміною співвідношення між ними. Більш тісна взаємодія української економіки зі світовою зумовлюється значною потребою в нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах. Основними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є: — системна ринкова трансформація; — реструктуризація економіки; — формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами. Інтеграція України у світовий економічний простір залежить від трансформаційних процесів, які, сприяючи зростанню конкурентоспроможності суб'єктів господарювання, визначатимуть напрями і форми взаємодії національного народного господарства зі світовим. Ринкова трансформація економіки передбачає вирішення внутрішньоекономічних проблем шляхом адаптації перехідної економіки до зовнішнього ринкового середовища, що еволюціонізує. Процеси внутрішньої трансформації слід розглядати водночас і як процеси входження України до світогосподарського простору, оскільки формування зовнішнього сектору економіки є складовою формування ринкової економічної системи. Розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, що пов'язує її з народними господарствами інших країн для розв'язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання. Трансформація зовнішньої економіки має вирішувати два основних завдання: сприяти оптимальному розподілу факторів виробництва та економічному зростанню. Перше завдання передбачає визначення видів товарів і послуг та обсягів їх виробництва за наявного рівня ресурсів у суспільстві та вибір комбінації наявних факторів виробництва і типу виробничої технології. Становлення зовнішнього сектору економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, але й поділені між основними суб'єктами світової господарської діяльності. За цих умов країні непросто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. Визначаючи зовнішньоекономічну стратегію, Україна має виходити з двох найважливіших реалій. По-перше, з потреб і тенденцій розвитку міжнародної економіки, по-друге, — з рівня розвитку й структури національної економіки. З погляду реальних міжнародних чинників визначальний вплив на формування зовнішнього сектору економіки в сучасних умовах має зумовлена діями високорозвинутих індустріальних країн тенденція до лібералізації світової економіки, в тому числі в рамках СОТ. Пріоритетний характер цієї тенденції не виключає контртенденцію — до геоекономічного протекціонізму Формування зовнішнього сектору економіки України відбувається в умовах реструктуризації міжнародної економіки, суть якої полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багато-полярної системи суб'єктів ЗЕД за радикальної зміни співвідношення сил між ними і центрами їх геоекономічного впливу. Посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високоінтегрованих економічних просторів, які об'єднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. Таких потужних інтеграційних груп у світі сьогодні три: Європейський Союз, Північноамериканська зона вільної торгівлі та угруповання країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це позначається на формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України, яка повинна зважати на наявність інтеграційних угруповань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн — учасниць таких центрів. Це передбачає таку орієнтацію зовнішньоекономічних зв'язків України зі світовими центрами, за якої відкритість економіки не суперечить національним економічним інтересам, реалізації яких може заважати тиск з боку цих центрів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних угруповань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, що конкурує з імпортом. Формування багатофункціональної моделі зовнішньої економіки України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з інтеграційними угрупованнями. Важливим зовнішнім чинником становлення такої моделі є співробітництво з країнами СНД. Вирішення питання про входження до міжнародної економіки потребує від України також чіткого визначення стратегічних і тактичних цілей ЗЕП. З огляду на економічну і політичну ситуацію, що склалася у світі, стратегічні цілі формування зовнішнього сектору економіки України визначаються як орієнтація країни на європейські інтеграційні структури, які розвиваються на основі ЄС. Україна стоїть сьогодні на початку шляху до європейської спільноти. Набуття повноправного членства в ЄС передбачає послідовне здійснення певних практичних кроків. 1. Набуття Україною членства в COT. Це слід розглядати як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій. 2. Проведення переговорного процесу та підписання угоди про асоціацію України та ЄС. Зміна Угоди про партнерство та співробітництво на Угоду про асоціацію України та ЄС визначатиме новий формат відносин, який відповідатиме довгостроковим інтересам України, і наближатиме її до кінцевої мети — утворення передумов набуття повноправного членства в Євро-союзі. 3. Проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка б передбачала функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, застосування відповідних правил походження товарів, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо. 4. Приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах. 5. Виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна зможе бути краще інформованою про внутрішні перетворення у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах стосовно різних питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримати полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС. 6. Проведення переговорного процесу та створення митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері. 7. Повне виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі. 8. Створення реальних передумов для вступу України до ЄС. Тактичні цілі спрямовані на посилення співробітництва в рамках СНД. Це дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого — нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких Україна відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві. Євроінтеграційний курс нашої держави має органічно узгоджуватися з економічними відносинами з Росією. Ці стратегічні стосунки мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Росія є нашим найбільшим торговим партнером, а Україна — головний торгово-економічний партнер Російської Федерації. У свою чергу Україна залишається одним із найбільших споживачів російських енергоносіїв, контролює наземні, морські та повітряні комунікації в життєво важливому для Росії південно-західному напрямку. Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері в наступному десятиріччі мають стати: — співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів); — науково-технічне та інноваційне співробітництво; — розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав; — інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків; — розвиток військово-технічного співробітництва; — розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування; — взаємне розширення ринку трудових ресурсів. Україна зацікавлена в подальшій лібералізації зовнішньо економічних зв'язків і з іншими країнами — членами СНД. Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою. Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм та механізмів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу, передусім із США, особливо в трансфері технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу. Слід суттєво активізувати зовнішньоекономічні зв'язки з іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема щодо транзитних перевезень, агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-туристичної галузі. Істотної реструктуризації потребують економічні взаємовідносини з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економічного зростання та євроінтеграційного курсу України. Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у відносинах з МВФ поступово має зміститися в площину безкредитних стосунків, координації у сфері валютної політики, узгодження головних параметрів макроекономіч-ної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон'юнктури, з динамікою та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків. Для повноцінного входження України до світового господарства потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, як це було в попередні роки, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений Цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії — забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Інтеграція України у світові економічні структури потребує певного часу і відбуватиметься в міру формування внутрішніх і зовнішніх передумов. Основними з них є: — розвиток власних галузей, що мають конкурентні переваги у світовій економіці; — створення могутнього внутрішнього ринку — основи для завоювання міжнародних ринків і закріплення на них; — забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату; — досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці; — постійна гармонізація національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами СОТ. Найбільш прийнятною для України є експортно орієнтована модель економічного розвитку. При цьому виникають певні проблеми: труднощі з проникненням на ринки розвинутих країн; сировинна орієнтація експорту може вести до занепаду обробної промисловості та машинобудування; внутрішнє економічне зростання залежатиме від кон'юнктури міжнародних ринків. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення. Реалізація такої моделі повинна спиратися на комплексну і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, основними елементами якої мають бути: — інтеграція економіки в європейські та світові економічні об'єднання; — створення могутнього експортного сектору; — залучення іноземних інвестицій; — здійснення закордонної підприємницької діяльності; — гнучка податкова, цінова, кредитна, фінансова та валютна політика, що стимулюватиме диверсифікацію експортно-імпортних відносин; — формування розгалуженої зовнішньоекономічної інфраструктури; — кадрове забезпечення ЗЕД. Головне завдання української держави сьогодні — визначити нові напрямки, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки, сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу.

Тема 2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Роль держави врегулюванні зовнішньоекономічного секто ру економіки. 2.2. Механізми регулювання ЗЕД в Україні. 2.3. Принципи, суб'єкти та види ЗЕД підприємств. Ключові поняття Зовнішньоекономічна політика держави. Принципи, види зовнішньоекономічної політики держави. Протекціонізм. Фритредерство. Економічна інтеграція. Механізм регулювання ЗЕД. Цілі, суб'єкти та інструменти регулювання ЗЕД. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Органи державного регулювання ЗЕД. Механізм державного регулюван няЗЕД. Торговельно політичні та валютно політичні інструменти регулювання ЗЕД. Мито. Нетарифне регулювання. Ліцензування та квотування ЗЕД. Заборона експорту/імпорту. Спеціальні імпортні процедури. Правові режими. Національний режим, режим найбільшого сприяння, спеціальний режим. Принципи, суб'єкти та види ЗЕД. Право на здійснення ЗЕД.

2.1. Роль держави в регулюванні зовнішньоекономічного сектору економіки

В умовах ринкової економіки держава має виконувати певні функції, які компенсують так звані "відмови ринку", тобто регулювати ті сфери господарського життя, у яких ринок є безсилим. Для виконання таких функцій держава здійснює економічну політику із забезпечення країни суспільними благами, з підтримки досконалої конкуренції та боротьби з монополізмом, регулювання зовнішньоекономічного сектору та ін. Зовнішньоекономічна політика є частиною економічної політики, яка у свою чергу є складовою політики держави взагалі, її цілі мають бути сумісними з цілями економічної політики та політики взагалі. Так само зовнішньоекономічні заходи мають бути сумісними із загальним політико-економічним та суспільно-політичним ладом у суспільстві. Певні зовнішньоекономічні цілі можуть розглядатися тільки як засіб або проміжна мета для досягнення стратегічної загальноекономічної або загальнополітичної цілі. Під зовнішньоекономічною політикою розуміють політичне оформлення міжнародних економічних зв'язків країни. При цьому міжнародні економічні відносини охоплюють всі економічні операції, які здійснюються між господарськими суб'єктами країни та їх іноземними партнерами (зокрема імпорт та експорт товарів, капіталу, послуг, а також транскордонний рух робочої сили та грошей). Основою зовнішньоекономічної політики є теорія міжнародної економіки, яка займається визначенням основ зовнішньоекономічних операцій та досліджує їх вплив на господарські події в країні і за кордоном. Одержані при цьому знання є основою для формулювання цілей та прийняття рішень для ефективної зовнішньоекономічної політики. Основними цілями зовнішньоекономічної політики держави є: — створення сприятливих економічних та організаційно-правових умов для суб'єктів економіки у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; — забезпечення раціонального входження економіки країни у міжнародний поділ праці (пошук власного місця у світо-господарській структурі); — реалізація конкурентних переваг країни; Нормативно-правове забезпечення ЗЕД підприємств — підвищення конкурентоспроможності економіки на основі структурної перебудови та модернізації виробництва; — розвиток орієнтованого на експорт сектору економіки, розширення експортного потенціалу країни; — раціоналізація експортно-імпортних операцій; — досягнення зовнішньоекономічної рівноваги. Зовнішньоекономічна політика держави має відповідати таким принципам: — адекватність національним інтересам; — врахування вимог сучасного процесу глобалізації; — паритетність у відносинах з іншими державами; — відповідність міжнародній практиці і законодавству; — демократизація, демонополізація та деідеологізація зовнішньоекономічних зв'язків; — селективна підтримка експортного виробництва на основі критеріїв ефективності. Залежно від зовнішньоекономічної доктрини, цілей і участі держави в регулюванні зовнішньоекономічних відносин, його методів та інструментів розрізняють два основні види зовнішньоекономічної політики: — фритредерство — політика вільної торгівлі з метою лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення вільного доступу на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо; — протекціонізм — політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Прагнення до вільної торгівлі є теоретично обґрунтованим. Класична теорія зовнішньої торгівлі стверджує, що запровадження вільної торгівлі підвищує добробут тих країн, які беруть у ній участь, і сприяє оптимальній алокації факторів виробництва та до вирівнюванню їх оплати. Оскільки мета вільної торгівлі є не тільки суспільно-політично, але й економічно раціональною, то через її реалізацію проявляються в повному обсязі переваги міжнародного поділу праці. Політика вільної торгівлі реалізується шляхом усунення всіх торговельних бар'єрів і відповідає ліберальній організації суспільства. Організаційно-політично ця мета кореспондується з уявленнями класичного лібералізму та сучасного неолібералізму та означає вільне функціонування ринкового господарства. Мета вільної торгівлі для багатьох країн має характер ідеального стану, до якого в реальності ще дуже далеко, і проти принципів якого виступають певні політичні сили. Однак мета вільної торгівлі мала значний вплив на формування міжнародного торговельного порядку після Другої світової війни і до сьогодні є орієнтиром, на який рівняються у своїй зовнішньоекономічній політиці більшість країн. На практиці стан вільної торгівлі сьогодні забезпечується в рамках інтеграційних об'єднань. Економічна інтеграція народного господарства з економікою інших країн передбачає об'єднання (злиття) багатьох національних економік в один більш чи менш єдиний спільний економічний простір. При цьому бажаний ступінь єдності визначає ступінь інтеграції та її конкретні форми. Як свідчить світовий досвід, процес інтеграції проходить певні етапи. Перший етап — укладення преференційних торгових угод. Такі угоди можуть підписуватися або на двосторонній основі між окремими державами, або між уже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною або групою країн. Відповідно до них країни забезпечують режим сприяння одна одній, порівняно з третіми країнами. Ніяких міждержавних органів для керування преференційними угодами не створюється. Другий етап — створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже не просто скорочення, а повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі за умови збереження національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. Третій етап — створення митного союзу — погоджене скасуванням групою країн національних митних тарифів і введення загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами і послугами та повну свободу їх переміщення усередині регіону. Четвертий етап — створення спільного ринку — країни, що інтегруються, домовляються про вільний рух не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва — капіталу і робочої сили. На цьому етапі усуваються всі торговельні обмеження, а також обмеження, які заважають вільному переміщенню факторів виробництва. П'ятий етап — створення економічного союзу, що передбачає поряд з єдиним митним тарифом і свободою руху товарів та факторів виробництва координацію макроекономічної політики й уніфікацію законодавства у ключових галузях — валютній, бюджетній, грошовій. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій і тим самим поступаються частиною державного суверенітету на користь наддержавних органів. Принципово можливим є існування і шостого етапу інтеграції — політичного союзу, що передбачає передачу національними урядами більшої частини своїх функцій у відносинах з третіми країнами наддержавним органам. Це фактично означає створення міжнародної конфедерації і втрату суверенітету окремими державами. Однак жодне інтеграційне угруповання не тільки не досягло такого рівня розвитку, але навіть не ставить перед собою подібних завдань. Хоча економічна інтеграція однозначно підвищує рівень добробуту в країнах-членах за рахунок усунення перешкод для мобільності факторів виробництва, зниження витрат на зовнішньоекономічні операції та прискорення процесу оптимізації загальноекономічної алокації в рамках спільного інтеграційного простору, її не можна обґрунтувати виключно з економічних позицій. Чим вищим є досягнутий ступінь інтеграції, тим вищі інституціональні витрати інтеграції, насамперед політичні, у формі відмови від національного суверенітету. Політика протекціонізму, на відміну від вільної торгівлі, передбачає активне втручання держави у функціонування зовнішньоекономічного сектору. При цьому застосовується сукупність правових, фінансово-економічних і організаційно-управлінських форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава стимулює, координує і регламентує діяльність суб'єктів у сфері зовнішньоекономічних зв'язків відповідно до конкретних цілей та завдань.

2.2. Механізми регулювання ЗЕД в Україні

2.2.1. Цілі, суб'єкти та інструменти регулювання ЗЕД

Абстрактні цілі регулювання зовнішньоекономічного сектору реалізуються кожною країною не ізольовано, а в певних пропорціях, з певними акцентами на певних історичних етапах. Так, в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", який є основним нормативно-правовим документом у цій сфері, зафіксовані такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні: — забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України; — стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України; — створення найбільш сприятливих умов для доручення економіки України до системи світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн. Цей самий Закон визначає суб'єктів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні: — Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції; — недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів; — самі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Для регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні використовуються певні інструменти, а саме: — закони України; — передбачені в законах України акти тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції; — економічні заходи оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України; — рішення недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України; — угоди, які укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України

2.2.2. Органи державного регулювання ЗЕД

Кожна країна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території, метою якого є: захист власних економічних інтересів та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; розвиток усіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всіх напрямів використання доходів і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідація монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з чинним законодавством. Нормативно-правове забезпечення ЗЕД підприємств Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належить: — прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; — затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України; — розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; — укладання міжнародних договорів відповідно до законів України про міжнародні договори та приведення чинного законодавства України у відповідність до правил, встановлених цими договорами; — встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України; — затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється. Також органом державного регулювання ЗЕД є Кабінет Міністрів України, який: — вживає заходів для здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; — здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності; — координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; — приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України; — проводить переговори й укладає міжурядові договори з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах; — відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які він має згідно з законами України; — забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України; — здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України. Важливі функції регулювання виконує також Національний банк України: — зберігає і використовує золотовалютний резерв України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України; — представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; — регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав; — здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України; — здійснює інші функції відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України. До центральних органів державного регулювання ЗЕД належить також Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, яке: — забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; — здійснює контроль за додержанням усіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України; — проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України; — виконує інші функції відповідно до законів України. Відповідні повноваження мають Державна митна служба України, яка здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України, Антимонопольний комітет України, який контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства та Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, до компетенції якої належить оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України та прийняття рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань, застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів. Крім центральних органів, діють також органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю, до яких належать: — місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи; — територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України. Нормативні акти місцевих рад народних депутатів України та підпорядкованих їм виконавчих органів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності приймаються тільки у випадках, передбачених законами України. Місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі органи діють як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи.

2.2.3. Інструменти регулювання ЗЕД

Держава бере активну участь у розвитку ЗЕД шляхом цілеспрямованого впливу на певні сфери й об'єкти цієї діяльності. Цей вплив здійснюється за допомогою комплексу інструментів регулювання, які поділяються на торговельно-політичні та валютно-політичні. До перших відносять ті інструменти, які впливають на реальну ситуацію з міжнародним обміном товарами. Найважливішими торговельно-політичними інструментами є мито та нетарифні торговельні обмеження. Мито є найдавнішим інструментом торговельної політики. В цілому мито — це податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони. Раніше мито служило насамперед фіскальним цілям — отриманню державних доходів. Воно належить до найстаріших джерел доходів держави. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою для торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит та пропозицію. Мотиви нарахування мита сьогодні такі: — для формування доходів держави (так званий фіскальний мотив); — для коригування рівноваги платіжного балансу; — для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного мита); — для захисту економіки країн, що розвиваються; — для захисту молодих галузей вітчизняної економіки; — для захисту вітчизняних робочих місць; — для перерозподілу доходів; — позаекономічні мотиви (національний престиж, національна безпека тощо). За напрямом товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення сьогодні має ввізне мито. Вивізне мито накладається тільки деякими країнами, насамперед на аграрні продукти та сировину. За способом стягнення мито поділяється на адвалорне, яке нараховується в процентах до митної вартості товарів, що ним обкладаються; специфічне, нараховується у встановленому розмірі за одиницю товару, та комбіноване, що поєднує обидва зазначені вище види мита. За характером мито буває: — сезонне, застосовується для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, насамперед сільськогосподарською; — антидемпінгове, застосовується у випадку імпорту товарів за ціною, нижчою за звичайну ціну; — компенсаційне, застосовується при імпорті тих товарів, у виробництві яких прямо чи опосередковано використовувалися субсидії країни-експортера. За походженням мито поділяють: — на автономне, вводиться на підставі односторонніх рішень органів державної влади; — конвенційне, вводиться на основі дво- чи багатосторонніх угод; — преференційне, вводиться щодо товарів, які походять з країн, що розвиваються, і має більш низькі ставки порівняно зі звичайним. Для сучасної світової економіки характерна тенденція поступового переходу від тарифних до нетарифних методів регулювання. Останні поділяються на: 1. Кількісні обмеження (контингентування та ліцензування). 2. "Добровільні" обмеження експорту. 3. Приховані методи торговельної політики. 3.1. Технічні бар'єри: • вимоги дотримання національних стандартів; • вимоги отримання сертифікатів якості імпортної продукції; • вимоги щодо специфічної упаковки та маркірування товарів; • вимоги дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, включаючи здійснення заходів із захисту довкілля; • вимоги дотримання ускладнених митних формальностей та законів про захист прав споживачів тощо. 3.2. Внутрішні податки і збори. 3.3. Політика в рамках державних закупівель. 3.4. Вимога про вміст вітчизняних компонентів. 4. Фінансові методи регулювання торговельних потоків. 4.1. Субсидії. 4.2. Кредитування. 4.3. Демпінг. 5. Неекономічні методи регулювання. 5.1. Торговельні договори. 5.2. Правові режими. Найпоширенішою формою нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі як у світі в цілому, так і в Україні, є ліцензування та квотування (контингентування). Ці інструменти використовуються Україною в особі її державних органів у таких випадках: — в разі різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 % від загальної суми валютних вимог України; — в разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості; — в разі значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби; — за необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві; — за необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав; — в разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановлених законом (як санкція запроваджується режим ліцензування); — відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування). В Україні використовують такі види експортних (імпортних) ліцензій: — генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах); — разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції; — відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу; — антидемпінгова (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів; — компенсаційна (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антисубсидицій-ного розслідування та/або компенсаційних заходів; — спеціальна (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів; Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензії. Квотування здійснюється шляхом запровадження режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні прийняті такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні, групові, індивідуальні, антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. Для кожного виду товару може встановлюватись лише один вид квоти. Рішення про встановлення режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму по кожному товару. Режим ліцензування та квотування не поширюється на експорт та реалізацію компенсаційної та прибуткової продукції, отриманої інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції, укладеної відповідно до вимог Закону України "Про угоди про розподіл продукції". Введення будь-яких обмежень щодо експорту та реалізації такої продукції, в тому числі кількісних, не допускається, якщо інше не передбачено угодою про розподіл продукції. Ліцензії видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, а також у межах наданих ним повноважень — відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Ліцензування операцій з переміщення валютних коштів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та/або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України. Забороняється одночасне встановлення до одних і тих самих товарів режиму ліцензування і квотування, режиму оподаткування експорту (імпорту), за винятком випадків, передбачених законодавством України, та режиму попередніх імпортних депозитів. Інформація про перелік товарів та/або країн, що підпадають під режим ліцензування і квотування, із зазначенням виду ліцензії або квоти по кожному товару (або по кожній групі товарів) має бути доведена до відома суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не менш як за 60 днів до дати запровадження режиму ліцензування (квотування) шляхом опублікування її в офіційних загальнодоступних засобах інформації України, а також негайно доводитись до відома органів державного митного контролю України. Режим ліцензування і квотування експорту та імпорту набирає чинності лише після закінчення 60 днів з моменту офіційного опублікування. Ліцензії видаються на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, складених за формою, затвердженою і опублікованою Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Заявка на ліцензію повинна мати такі реквізити: номер заявки, офіційне найменування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, найменування та код товару (товарів), виготовлювач, споживач товару, шифр та назву країни (країн), у яку (які) товар експортується або з якої (яких) він імпортується, строк дії, кількість або вартість товару (в разі квотування експорту та імпорту і видачі відкритої індивідуальної ліцензії), митниця, повне найменування та адреса продавця і покупця, вид угоди, валюта платежу, одиниця виміру товару, ціна товару, погодження, ім'я керівника подавця, орган, який видав ліцензію, особливі умови ліцензії. У разі прийняття рішення про видачу ліцензії на бланку заявки ставиться номер та вид ліцензії, підпис службової особи, яка видала ліцензію, і печатка відповідної установи. Бланк заявки, на якому проставлено зазначені вище реквізити, є документом, що засвідчує наявність ліцензії. Наявність у подавця заявки контракту, який було укладено до прийняття рішення про видачу ліцензії, не є підставою для її видачі. Рішення про видачу ліцензії або про відмову видається подавцю заявки не пізніш як у 30-денний строк з дня реєстрації поданої заявки у спеціальному реєстрі протягом двох робочих днів з дня її надходження. Рішення щодо заявки на ліцензію реєструється у Державному реєстрі експортних та імпортних ліцензій, зміст якого відкрито для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення про відмову у видачі ліцензії має бути мотивованим і надсилається (видається) подавцю у письмовій формі. У разі відсутності зареєстрованого рішення щодо заявки на ліцензію у встановлений законом строк або в разі необґрунто-ваної відмови у видачі ліцензії подавець заявки може звернутися за захистом своїх прав до судових органів України. За видачу ліцензії стягується державний збір, розмір якого встановлюється Кабінетом Міністрів України і який має відповідати фактичним витратам держави на здійснення операцій з видачі ліцензії. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України не має права вимагати у подавця додаткової інформації, крім тієї, що міститься у заявці. У разі запровадження режиму квотування заявки на індивідуальні ліцензії розглядаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України в порядку надходження, який визначається згідно з датами їх реєстрації. Якщо на момент надходження заявки встановлену квоту вичерпано, приймання та реєстрація заявок припиняється. Про факт вичерпання квоти протягом семи робочих днів з моменту її вичерпання має бути офіційно повідомлено суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності, який подав відповідну заявку. Копія ліцензії, одержаної суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, додається до вантажної митної декларації і є підставою для пропуску через митницю вантажів, які підпадають під режим ліцензування та квотування. Органи державного митного контролю України надсилають протягом трьох робочих днів до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України повідомлення про проходження через митний кордон товарів, що підлягають ліцензуванню і квотуванню. Крім кількісних обмежень експорту/імпорту, якими є ліцензування та квотування, держава встановлює також заборону на певні зовнішньоторговельні операції. Так, в Україні забороняється: — експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України; — імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища; — імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. п., які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) України; — експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності. Конкретний перелік товарів, експорт/імпорт яких підпадає під заборону, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. На територію України дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України. В разі відсутності національних стандартів та вимог України щодо певного товару застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах — експортерах зазначених товарів. Технічні, фармакологічні, санітарні, фітосанітарні, ветеринарні та екологічні стандарти та вимоги, а також процедури їх застосування не можуть використовуватися з метою створення нетарифних бар'єрів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами цієї діяльності. Товари, що імпортуються на територію України, підлягають обов'язковій сертифікації на предмет їх відповідності фармакологічним, санітарним, фіто-санітарним, ветеринарним та екологічним нормам, якщо відповідні вимоги діють і щодо аналогічних товарів національного виробництва згідно із законами України. До товарів, що імпортуються на територію України, застосовується національний режим їх сертифікації. У разі імпорту товарів, які не мають аналогів в Україні, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який здійснює імпорт, або іноземний суб'єкт господарської діяльності, який здійснює експорт, повинен пред'явити сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних характеристик цього товару чинним міжнародним стандартам та вимогам або національним стандартам та вимогам країни, яка є провідною в експорті цього товару. Іноземні суб'єкти господарської діяльності можуть пред'являти згідно з цією статтею сертифікати, що засвідчують відповідність товару зазначеним у цій статті стандартам і вимогам, які діють у країні іноземного експортера, в тому разі, якщо Україна уклала угоду з відповідною державою про взаємне визнання результатів сертифікації товарів. Відмова у видачі сертифікатів, зазначених в цій статті, має бути обґрунтована і видана подавцю в письмовій формі у встановлені для процедури сертифікації строки. У разі незгоди з відмовою подавець має право оскаржити зазначену відмову в судовому порядку. До спеціальних імпортних процедур, що застосовуються в Україні, належать: — застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур; — режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки. Державні закупівлі по імпорту комплексного устаткування або масових партій інших товарів з використанням коштів Державного валютного фонду України мають обов'язково провадитись через процедуру міжнародних торгів. Режим попередніх імпортних депозитів запроваджується Національним банком України з метою регулювання платіжного балансу України. При цьому Національний банк України встановлює порядок здійснення операцій з попередніми імпортними депозитами та відносний розмір сум депозитів у процентах до вартості договору (контракту), який не може перевищувати 50 %. Попередній імпортний депозит відкривається не пізніш як через три робочих дні з моменту набрання договором (контрактом) юридичної сили. У разі порушення зазначеного строку або інших умов відкриття попередніх імпортних депозитів до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності застосовуються санкції, які визначаються порядком, затвердженим Національним банком України. Забороняється застосування режиму попередніх імпортних депозитів щодо товарів, до яких запроваджується режим ліцензування і квотування імпорту. Одним із інструментів нетарифного регулювання ЗЕД є правовий режим для іноземних суб'єктів господарської діяльності на території країни. Так, в Україні діють: — національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків, не менший ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів; — режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, щодо якої діє згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі; — спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціальних економічних зон, а також на територіях митних союзів, до яких входить Україна, і в разі запровадження будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

2.3. Принципи, суб'єкти та види зед підприємств

2.3.1. Принципи зовнішньоекономічної діяльності

Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються відповідними принципами. 1. Принцип суверенітету народу України у здійсненні зов нішньоекономічної діяльності, що полягає: — у виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; — обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин. 2. Принципом свободи зовнішньоекономічного підприєм ництва, що полягає: — у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; — праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; — обов'язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; — виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності. 3. Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає: — у рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; — забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; — неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь- яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених законом. 4. Принципом верховенства закону, що полягає: — у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; — забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови, менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України. 5. Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава: — забезпечує рівний захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; — здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; — здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права. 6. Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

2.3.2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є: — фізичні особи — громадяни України, громадяни республік Союзу РСР, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України; — юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності; — об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність; — структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України; — спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України; — інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України. Україна в особі її владних органів, місцеві органи влади й управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи.

2.3.3. Види зовнішньоекономічної діяльності

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать: — експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; — надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та ін., що прямо і виключно не заборонені законами України; надання зазначених вище послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України; — наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; — міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; — кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України; — спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; — підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України; — організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках; — товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; — орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; — операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку; — роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за и межами; — інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

2.3.4. Право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво". Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи. Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови, гірші від встановлених законом, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється. До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути застосована санкція у вигляді тимчасового призупинення права здійснення такої діяльності у випадках порушення чинних законів України, що стосуються цієї діяльності. Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієї діяльності у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та інші результати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними на свій розсуд. Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника у будь-якій платній або неоплатній формі без його згоди забороняється, за винятком випадків, передбачених законами України.

Тема 3. МИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Суть і принципи митного регулювання ЗЕД в Україні. Єдиний митний тариф України. 3.2. Система митних податків та митних зборів. Митна вартість товару і розрахунок митних платежів. 3.3. Види митного режиму в Україні. 3.4. Основні митні процедури і порядок їх здійснення. 3.5. Організація діяльності митних брокерів і ліцензійних митних складів. 3.6. Особливості діяльності магазинів безмитної торгівлі. Ключові поняття Митна справа. Митне регулювання. Митна територія. Митний кордон України. Спеціальні митні зони. Державна митна служба України. Єдиний митний тариф. Мито. Види мита: адвалорне, специфічне, комбіноване, ввізне, вивізне, транзитне. Особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне. Митна вартість товарів. Країна походження товару. Українська класифікація товарів зовнішньоекономіч ної діяльності. Гармонізована система опису та кодування товарів. Комбінована номенклатура Європейського Союзу. Митний режим. Види митного режиму: імпорт,реімпорт, екс порт, реекспорт, транзит, тимчасове ввезення (вивезення), митний склад, спеціальна митна зона, магазин безмитної торгівлі, переробка на митній території України, переробка за межами митної території У країни, знищення або руйнування, відмова на користь держави. Митний контроль. Зони митно го контролю. Митне оформлення. Декларант. Митна декла рація. Митний брокер. Митний ліцензійний склад.

3.1. Суть і принципи митного регулювання ЗЕД в Україні. Єдиний митний тариф України

Порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з установленням мита та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики становлять митну справу. Митна справа в Україні розвивається у напрямі гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами та стандартами. Україна самостійно визначає митну політику, створює власну митну систему та здійснює митне регулювання на своїй території відповідно до Митного кодексу, законів України та міжнародних договорів за участю України. Митне регулювання здійснюється на основі принципів: — виключної юрисдикції України на її митній території; — виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи; — законності; — єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; — системності; — ефективності; — додержання прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, що охороняються законом; — гласності та прозорості. Територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію Щодо митної справи, становить єдину митну територію. Межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою митного кордону України. На території України можуть створюватися спеціальні митні зони різного типу. Статус та територія зазначених зон визначається Верховною Радою України відповідно до законів України про спеціальні митні зони. Україна може укладати з державами двосторонні та багатосторонні договори, які на основі взаємності встановлюють спеціальні митні режими, що передбачають пільгові умови для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності цих держав. Митні правила мають бути опубліковані не пізніш як за 45 днів до дати введення їх у дію. У разі, якщо зазначені правила не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності. Якщо такі правила будуть опубліковані невчасно, датою набрання чинності вважатиметься сорок шостий день з моменту офіційної публікації. Регулювання митної справи здійснюють найвищі органи державної влади та управління України. Так, Верховна Рада України визначає: — головні напрями митної політики України; — структуру системи органів державного регулювання митної справи; — розміри мита та умови митного обкладення; — спеціальні митні зони та митні режими на території України; — перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється. Кабінет Міністрів України забезпечує: — здійснення митної політики України відповідно до законів України; — встановлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури; — координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; — проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у випадках, передбачених законами України; — подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо системи митних органів України. Спеціально уповноваженим органом в галузі митної справи є Державна митна служба України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Державна митна служба України приймає нормативні акти тільки відповідно до Митного кодексу та інших законів України. Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Система митних органів України складається з Державної митної служби України, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів. Митні органи України, здійснюючи митну політику, розв'язують такі головні завдання: Митне регулювання ЗЕД підприємств — захист економічних інтересів України; — контроль за додержанням законодавства України про митну справу; — забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів за участю України стосовно митної справи; — використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів; — вдосконалення митного контролю і оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України; — комплексний контроль разом з Національним банком України за валютними операціями; — здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку за участю відповідних міністерств; — створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон країни; — боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; — співробітництво з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи; — ведення митної статистики. Товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України і вивозяться за межі цієї території, підлягають обкладенню митом. Мито нараховується митним органом України відповідно до положень Закону "Про Єдиний митний тариф" і ставок Єдиного митного тарифу України. Мито йде до державного бюджету України. Єдиний митний тариф України — це систематизований перелік ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, вивозяться за межі цієї території або переміщуються транзитом по цій території. Ставки Єдиного митного тарифу України єдині для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та міжнародними договорами за її участю.

3.2. Система митних податків та митних зборів. Митна вартість товару і розрахунок митних платежів

Мито, що стягується митницею, — це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України. Залежно від способу стягнення в Україні застосовуються такі види мита: — адвалорне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом; — специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом; — комбіноване, що поєднує обидва ці види мита. Надання пільг та зміна ставок мита, в тому числі на предмети особистого користування, здійснюються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Забороняється застосовувати інші види мита, крім тих, що встановлені законом. Залежно від об'єкта обкладення мито буває: ввізне, вивізне і транзитне. Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Це мито є диференційованим: — до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України; — до товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мита, за винятком випадків, коли зазначені мито та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України; — до решти товарів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України. Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України. Вивізне мито нараховується за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України. На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення. З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне. Спеціальне мито застосовується: — як засіб захисту українських виробників; — як засіб захисту національного товаровиробника у разі, коли товари ввозяться на митну територію України в таких обсягах та (або) за таких умов, що завдають значної шкоди або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику; — як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності; — як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та (або) ущемляють інтереси України. Антидемпінгове мито застосовується: — відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику; — у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних товарів, або таких, що безпосередньо конкурують, на момент цього вивезення, якщо таке вивезення завдає шкоди. Компенсаційне мито застосовується: — відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" в разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику; — у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну". У разі, якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або призупиняються чи припиняються органом, який їх установив. Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. Митна вартість товарів — це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються Митним кодексом. Відомості про митну вартість товарів, заявлені декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України й отримані митним органом, використовуються для нарахування податків і зборів, ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України. Митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості — Державною митною службою України. Митна вартість товарів визначається декларантом відповідно до положень, встановлених Митним кодексом. Контроль правильності визначення митної вартості товарів проводиться митним органом, що здійснює митне оформлення товарів. Інформація, надана декларантом і визнана такою, що становить комерційну таємницю чи є конфіденційною, може використовуватися митним органом виключно для митних цілей і не може розголошуватися, передаватися третім особам, включаючи інші органи державної влади, без спеціального дозволу декларанта, за винятком випадків, передбачених законом. За розголошення інформації, що становить комерційну таємницю або є конфіденційною, посадові особи митних органів несуть відповідальність згідно з законом. Заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення мають базуватися на достовірній, документально підтвердженій інформації, що подається у кількісному вираженні. У разі потреби у підтвердженні заявленої декларантом митної вартості товарів декларант зобов'язаний на вимогу митного органу надати йому необхідні для цього відомості. Митний орган має право прийняти рішення про неможливість використання вибраного декларантом методу митної оцінки. У разі виникнення потреби в уточненні заявленої декларантом митної вартості товарів або у разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням надати йому товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори згідно з митною оцінкою цих товарів, здійсненою митним органом. Гарантією також може бути простий вексель, виданий декларантом митному органу та авальований уповноваженим банком, або депозит у банку. При наданні декларантом гарантії уповноваженого банку митний орган зобов'язаний випустити товари у вільний обіг. У випадку сплати декларантом податків і зборів згідно з митною оцінкою, зробленою митним органом, і прийняття остаточного рішення митним органом вищого рівня або судом щодо митної оцінки, зробленої декларантом, митний орган зобов'язаний відшкодувати декларанту суму надміру сплачених податків і зборів. Додаткові витрати, що виникли у декларанта у зв'язку з уточненням заявленої ним митної вартості або поданням митному органу додаткової інформації, несе декларант. При цьому збільшення строку митного оформлення товару, зумовлене проведенням митної оцінки, не може бути використане декларантом для одержання фактичної відстрочки у сплаті мита та інших податків і зборів. Митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень Митного кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів. У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені Митним кодексом, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно з Митним кодексом. Митний орган на письмовий запит декларанта зобов'язаний у термін, що не перевищує ЗО календарних днів, надати декларанту письмове роз'яснення причин, за якими заявлена декларантом митна вартість товарів не може бути прийнята митним органом як основа для нарахування податків і зборів. Рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів може бути оскаржене в порядку, встановленому законом. Визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: — за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються; — за ціною угоди щодо ідентичних товарів; — за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів; — на основі віднімання вартості; — на основі додавання вартості; — резервного. Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетину митного кордону України. До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: — на навантаження, вивантаження, перевантаження, транс портування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; — комісійні та брокерські винагороди; — ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи опосередковано здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються. Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України. У разі встановлення цінових обмежень під час вивезення (експорту) окремих товарів (індикативні ціни, граничні рівні цін, ціни, встановлені в результаті антидемпінгових розслідувань тощо) митна вартість таких товарів у разі вивезення (експорту) їх з України визначається з урахуванням положень, що визначають порядок застосування зазначених обмежень. З метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі визначається країна походження товару. Визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики. Порядок визначення країни походження товару встановлюється Кабінетом Міністрів України на підставі положень Митного кодексу. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених Митним кодексом. При цьому під країною походження товару можуть мати на увазі гРУпу країн, митні союзи країн, регіон чи частину країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару. Товарами, повністю виробленими у країні, вважаються: — корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах, або на її континентальному шельфі і в морських надрах, якщо країна має виключне право на розробку Цих надр; — рослинна продукція, вирощена та зібрана на її території; — живі тварини, що народилися і вирощені в цій країні; — продукція, одержана від тварин, вирощених у цій країні; — продукція мисливського, рибальського та морського промислів; — продукція морського промислу, видобута та (або) вироблена у Світовому океані суднами цієї країни, а також суднами, орендованими (зафрахтованими) нею; — вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснених у країні; — продукція високих технологій, одержана у відкритому космосі на космічних кораблях, що належать цій країні чи орендуються нею; — товари, вироблені у цій країні виключно з продукції, зазначеної вище. Якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, походження товару визначається згідно з критерієм достатньої переробки. Критерій достатньої переробки визначається: — правилом, яке потребує в результаті переробки товару зміни класифікаційного коду товару за Гармонізованою системою опису та кодування товарів на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків; — правилом адвалорної частки, яке полягає в зміні вартості товару в результаті його переробки, якщо при цьому додана вартість становить не менш як 50 % від вартості товару, одержаного в результаті переробки, або частка використаних матеріалів з іншої країни чи невідомого походження становить менш як 50 % від вартості товару, одержаного в результаті переробки; — переліком виробничих та технологічних операцій, які хоч і не ведуть у результаті переробки товару до зміни його коду чи його вартості відповідно до правила адвалорної частки, але з дотриманням певних умов визнаються достатніми. У разі застосування правила адвалорної частки вартість товару, одержаного в результаті переробки в цій країні, визначається на базі ціни франко-завод виробника товару. Вартість складових цього товару, що походять з інших країн, визначається за їх митною вартістю, а тих складових, походження яких не визначене, — за встановленою ціною першого їх продажу в цій країні. Не визнаються такими, що відповідають критерію достатньої переробки: — операції, пов'язані із забезпеченням збереження товарів під час зберігання чи транспортування; — операції щодо підготовки товарів до продажу та транспортування (роздрібнення партії, формування відправлень, сортування, перепакування); — прості складальні операції; — змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових; — комбінація двох чи більшої кількості зазначених вище операцій; — забій тварин. Для підтвердження походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати подання сертифіката про походження такого товару. У разі вивезення товарів з митної території України сертифікат про походження товару в тих випадках, коли він необхідний і це відображено у національних правилах країни ввезення чи передбачено міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку, видається органом, уповноваженим на це Кабінетом Міністрів України. У разі ввезення товару на митну територію України сертифікат про походження товару подається обов'язково: — на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за Митним тарифом України; — на товари, ввезення яких з відповідної країни регулюється кількісними обмеженнями (квотами) чи іншими заходами регулювання зовнішньоекономічної діяльності; — якщо це передбачено міжнародними договорами за участі України, укладеними в установленому законом порядку, а також законодавством України в галузі охорони довкілля, здоров'я населення, захисту прав споживачів, громадського порядку, державної безпеки та інших життєво важливих інтересів України; — у випадках, коли у документах, які подаються для митного оформлення, немає відомостей про походження товарів або у митного органу є достатні підстави вважати, що декларуються недостовірні відомості про походження товарів. Для цілей тарифного та інших видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ведення статистики зовнішньої торгівлі, здійснення митного оформлення товарів використовується Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), яка є товарною номенклатурою Митного тарифу. УКТЗЕД складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів, затвердженої Міжнародною конвенцією від 14 червня 1983 p., і Комбінованої номенклатури Європейського Союзу. В УКТЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків). Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев'ятий та десятий знаки цифрового коду. Ведення УКТЗЕД передбачає: — відстеження змін та доповнень до міжнародної основи УКТЗЕД, пояснень та інших рішень з тлумачення цієї основи, що приймаються Всесвітньою митною організацією; — деталізацію УКТЗЕД на національному рівні та запровадження додаткових одиниць виміру; — розроблення пояснень та рекомендацій з метою забезпечення однакового тлумачення і застосування УКТЗЕД; — прийняття рішень щодо класифікації та кодування товарів в УКТЗЕД; — поширення інформації про застосування УКТЗЕД; — ведення та зберігання еталонного примірника УКТЗЕД (у паперовому та електронному вигляді); — організацію роботи з видання і поширення УКТЗЕД та пояснень до УКТЗЕД; — здійснення інших функцій, необхідних для ведення УКТЗЕД. Ведення УКТЗЕД здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Митні органи класифікують товари, тобто відносять товари до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД. Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств і громадян. З метою встановлення достовірних відомостей про товари та їх відповідності опису класифікаційних групувань УКТЗЕД митні органи можуть вимагати від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян зразки товарів та техніко-техно-логічну документацію на такі товари для проведення експертизи. Порядок надання зразків товарів та техніко-технологіч-ної документації на них, строки і порядок проведення експертизи, а також порядок розпорядження зразками та документацією визначаються Кабінетом Міністрів України. За митне оформлення товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України (у т. ч. у міжнародних поштових відправленнях та вантажем), та інших предметів, а також за перебування їх під митним контролем справляються митні збори, розміри яких встановлює Кабінет Міністрів України. За митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, встановленим для митниці, і за зберігання товарів та інших предметів під відповідальністю митниці у випадках, коли передача їх на зберігання митниці не є обов'язковою, справляються митні збори. Ставки таких митних зборів встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, виходячи з того, що розмір цих ставок не повинен перевищувати приблизної вартості митних послуг.

3.3. Види митного режиму в Україні

Митний режим — це сукупність правил, відповідно до яких товари переміщуються через кордон. Від нього залежить порядок оформлення і розмір митних платежів. Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України запроваджені такі види митного режиму: — імпорт; — реімпорт; — експорт; — реекспорт; — транзит; — тимчасове ввезення (вивезення); — митний склад; — спеціальна митна зона; — магазин безмитної торгівлі; — переробка на митній території України; — переробка за межами митної території України; — знищення або руйнування; — відмова на користь держави. Декларант самостійно визначає митний режим товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до мети їх переміщення та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення. Зміна митного режиму допускається за умови виконання всіх належних процедур щодо заявленого режиму, дотримання вимог законодавства щодо тарифних і нетарифних заходів регулювання та подання митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення відповідних документів, що підтверджують заявлений режим. Імпорт — митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень. Ввезення товарів на митну територію України в режимі імпорту передбачає: — подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію України; — сплату податків і зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію України відповідно до законів України; — дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулювання та інших обмежень. Реімпорт — митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території. Товари можуть переміщуватися через митний кордон України у митному режимі реімпорту, якщо вони: — походять з митної території України; — ввозяться на митну територію України не пізніше ніж через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України; — не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку; — ввозяться у тому самому стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, визначених Кабінетом Міністрів України. Оформлення митним органом товарів у режимі реімпорту можливе лише за умови, що товари, заявлені у режим реімпорту, можуть бути ідентифіковані як такі, що були раніше експортовані. У разі реімпорту товарів протягом одного року з дати їх експорту суми вивізного (експортного) мита, сплачені при їх експорті, повертаються власникам цих товарів або уповноваженим ними особам на підставі їх заяв. Повернення зазначених сум здійснюється за рахунок державного бюджету України органами Державного казначейства України за поданням відповідних митних органів. Особа, що переміщує товари в режимі реімпорту, сплачує суми, одержані експортером як виплати або за рахунок інших пільг, наданих під час вивезення (експорту) цих товарів, а також проценти з цих сум, нараховані за обліковою ставкою Національного банку України. Експорт — митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов'язання щодо їх повернення на цю територію та без визначення умов їх використання за межами митної території України. Вивезення товарів за межі митної території України в режимі експорту передбачає: — подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови вивезення товарів за межі митної території України; — сплату податків і зборів, встановлених на експорт товарів; — дотримання експортером вимог, передбачених законом. Реекспорт — митний режим, відповідно до якого товари, що походять з інших країн, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк з моменту їх ввезення на митну територію України вивозяться з цієї території в режимі експорту. Товари, що походять з інших країн, можуть вивозитися за межі митної території України у режимі реекспорту, якщо: — митному органу подано дозвіл уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу чи органу, визначеного міжнародним договором за участю України, укладеним в установленому законом порядку, на реекспорт товарів; — товари, що реекспортуються, перебувають у тому самому стані, в якому вони перебували на момент ввезення на митну територію України, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання; — товари, що реекспортуються, не використовувалися на території України з метою одержання прибутку; — товари, що реекспортуються, вивозяться не пізніше ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію України. Звільнення від оподаткування товарів, що реекспортуються, регулюється виключно законами України. До товарів, що реекспортуються, не застосовуються заходи нетарифного регулювання, крім випадків, визначених законом. Транзит — митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України. Товари, що переміщуються транзитом, мають: — перебувати у незмінному стані, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання; — не використовуватися на території України ні з якою іншою метою, крім транзиту; — у випадках, визначених законодавством України, переміщуватися за наявності дозволу на транзит через територію України, який видається відповідними уповноваженими органами; — у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, переміщуватися встановленими маршрутами та шляхами; — бути доставленими до митного органу призначення у строк, визначений відповідно до чинних в Україні нормативів на перевезення вантажів, виходячи з виду транспорту, маршруту, відстані до кінцевого пункту та інших умов перевезення. У випадках, передбачених законодавством України, митний орган дозволяє переміщення товарів у режимі транзиту лише за умови належного обладнання транспортного засобу та застосування заходів гарантування доставки товарів до митного органу призначення. Рішення про допущення товарів до переміщення в режимі транзиту приймається митним органом на підставі наявних документів і за умови виконання перевізником положень Митного кодексу та інших законів України. Тимчасове ввезення (вивезення) — митний режим, відповідно до якого товари можуть ввозитися на митну територію України чи вивозитися за межі митної території України з обов'язковим подальшим поверненням цих товарів без будь-яких змін, крім природного зношення чи втрат за нормальних умов транспортування. Переміщення товарів у режимі тимчасового ввезення (вивезення) передбачає: — подання митному органу документів на такі товари з обґрунтуванням підстав їх тимчасового ввезення на митну територію України (вивезення за межі митної території України); — надання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться), зобов'язання про їх зворотне вивезення (ввезення) у строки, зумовлені метою тимчасового ввезення (вивезення), але які не перевищують строків, встановлених Митним кодексом; — подання митному органу, що здійснює митне оформлення товарів, які тимчасово ввозяться (вивозяться), дозволу відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення (вивезення) товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законом. Дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України (тимчасове вивезення за межі митної території України) під зобов'язання про зворотне вивезення допускається: — щодо товарів, призначених для демонстрації або використання на виставках, ярмарках, конференціях або інших подібних заходах; — професійного обладнання, необхідного особам, які прибувають в Україну (виїжджають з України), для підготовки репортажів, здійснення записів або передач для засобів масової інформації або зйомки фільмів; — контейнерів, піддонів, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв'язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією; — зразків товарів і предметів та рекламних фільмів за умови, що вони залишаються власністю особи, яка перебуває або проживає за межами території тимчасового ввезення, і їх використання на території України не має комерційного характеру; — товарів, що ввозяться з освітніми, науковими чи культурними цілями, тобто наукового та навчального обладнання, обладнання для поліпшення дозвілля моряків, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться в рамках навчальної, наукової або культурної діяльності; — особистих речей пасажирів та товарів, що ввозяться для спортивних цілей; — матеріалів для реклами та туризму; — транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. Рішення про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення) приймається митним органом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Митні органи не допускають товари до переміщення в режимі тимчасового ввезення (вивезення), якщо немає можливості встановити надійність їх ідентифікації, а також у разі відсутності гарантій їх повернення. Загальний строк тимчасового ввезення (вивезення) товарів становить один рік з дня ввезення на митну територію України (вивезення з митної території України). З урахуванням мети ввезення (вивезення) товарів та інших обставин строк, зазначений у викладених вище положеннях, може бути продовжений відповідним митним органом. Звільнення від сплати податків під час переміщення товарів у режимі тимчасового ввезення (вивезення) регулюється виключно законами України. До закінчення строків тимчасового ввезення (вивезення) особа, яка надала зобов'язання про зворотне вивезення (ввезення) товарів, що перебувають у режимі тимчасового ввезення (вивезення), повинна: — вивезти (ввезти) ці товари згідно із зобов'язанням, наданим митному органу; — або заявити про зміну митного режиму, що допускається щодо таких товарів з додержанням вимог Митного кодексу та інших законодавчих актів України. У разі тимчасового ввезення (вивезення) окремих видів товарів, які визначаються Кабінетом Міністрів України, митне оформлення товарів у режимі тимчасового ввезення (вивезення) здійснюється митними органами за умови гарантування відповідно до закону додержання режиму тимчасового ввезення (вивезення). Митний склад — митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України. Режим митного складу може застосовуватися щодо будь-яких товарів, за винятком товарів, заборонених до ввезення в Україну, вивезення з України та транзиту через територію України, а також товарів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Товари, що можуть завдати шкоди іншим товарам або потребують особливих умов зберігання, мають зберігатися у спеціально обладнаних приміщеннях. Строк зберігання товарів, ввезених з-за меж митної території України, в режимі митного складу не може перевищувати трьох років з дати поміщення цих товарів у зазначений режим. Строк зберігання в режимі митного складу підакцизних товарів, ввезених із-за меж митної території України, не може перевищувати трьох місяців з дати поміщення їх у цей режим. Товари, ввезені з-за меж митної території України, що зберігаються у режимі митного складу, до закінчення строків зберігання мають бути задекларовані власником або уповноваженою ним особою для отримання іншого митного режиму. Товари, що вивозяться за межі митної території України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох місяців з дати поміщення їх у цей режим. До закінчення зазначеного строку такі товари мають бути вивезені за межі митної території України. З товарами, які перебувають у режимі митного складу, можуть проводитися такі операції: — операції, необхідні для забезпечення збереження цих товарів; — підготовка товарів з дозволу митного органу до продажу (відчуження) та транспортування: подрібнення партій, формування відправлень, сортування, пакування, перепакування, маркування, навантаження, вивантаження, перевантаження та інші подібні операції. Конкретний перелік та порядок здійснення таких операцій встановлюються Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Для зберігання товарів у режимі митного складу використовуються спеціально обладнані приміщення, резервуари, майданчики — митні ліцензійні склади. Ліцензування діяльності, пов'язаної з відкриттям та експлуатацією митних ліцензійних складів, здійснюється відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та ліцензійних умов. Спеціальна митна зона — це митний режим, відповідно до якого до товарів, які ввозяться на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон з-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозяться з територій зазначених зон за межі митної території України, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачено законом. Спеціальними митними зонами є частини території України, на яких запроваджено митний режим спеціальної митної зони. Для цілей оподаткування товари, ввезені на території спеціальних митних зон, розглядаються як такі, що знаходяться за межами митної території України. Спеціальні митні зони створюються відповідно до законодавства України про спеціальні (вільні) економічні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням її статусу, території, строку, на який вона створюється, та особливостей застосування законодавства України на її території. Законом встановлюються вимоги щодо створення спеціальної митної зони, види товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операцій, що здійснюються з товарами у межах зони. У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов'язки органів управління зоною з виконання вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю. Митний орган, у зоні діяльності якого знаходиться спеціальна митна зона, з метою належної організації митного контролю може вимагати від органів управління цією зоною вжиття таких заходів: — спорудження огорожі по периметру зони; — встановлення обмежень щодо порядку доступу в зону у певні години роботи; — застосування інших заходів, що не перешкоджають нормальному функціонуванню зони відповідно до закону про таку зону. Забороняється будь-яке будівництво в межах спеціальних митних зон без попереднього погодження з митним органом, у зоні діяльності якого знаходиться спеціальна митна зона. З метою забезпечення належного митного контролю у спеціальних митних зонах митні органи мають право: — здійснювати постійний контроль та нагляд за кордонами спеціальних митних зон, а також за доступом у них; — вимагати від осіб, які переміщують товари через кордон спеціальної митної зони, ведення обліку руху таких товарів з метою їх контролю; — проводити перевірку товарів, що переміщуються через кордон спеціальної митної зони, з метою забезпечення здійснення передбачених Митним кодексом операцій та недопущення переміщення заборонених товарів; — здійснювати перевірки товарів, що перебувають у спеціальних митних зонах; — здійснювати інші передбачені законом заходи, спрямовані на забезпечення надійності митного контролю. У спеціальних митних зонах допускається здійснення виробничих та інших комерційних операцій з товарами за умови додержання положень Митного кодексу. Перелік видів товарів та операцій, що з ними здійснюються, визначається у законі про конкретну спеціальну митну зону. З метою забезпечення виконання законів та з урахуванням характеру товарів можуть запроваджуватися окремі заборони та обмеження щодо здійснення операцій з товарами у спеціальних митних зонах. Такі заборони та обмеження стосовно спеціальних митних зон встановлюються законами. Кабінет Міністрів України може обмежувати або забороняти ввезення окремих товарів у спеціальні митні зони. Товари можуть перебувати у спеціальних митних зонах протягом усього часу функціонування таких зон. Особи, які здійснюють операції з товарами у спеціальних митних зонах, ведуть облік товарів, що ввозяться, вивозяться, зберігаються, виробляються, переробляються, закуповуються та реалізуються, і подають митним органам звітність про такі операції у порядку, що встановлюється Державною митною службою України. Будь-які зміни, що відбуваються з товарами в межах спеціальних митних зон, мають відображатися в облікових документах. У разі ліквідації спеціальної митної зони власники товарів, що перебувають у цій зоні, або уповноважені ними особи зобов'язані розпорядитися зазначеними товарами до моменту остаточного вирішення усіх питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної митної зони. У разі якщо до моменту остаточного вирішення усіх питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної митної зони, власник товарів, що перебувають у цій зоні, або уповноважена ним особа не розпорядиться зазначеними товарами, такі товари підлягають декларуванню для отримання іншого митного режиму. Магазин безмитної торгівлі — митний режим, згідно з яким товари, а також супутні товарам роботи, не призначені для споживання на митній території України, перебувають та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні України, відкритих для міжнародного сполучення, інших зонах митного контролю, визначених митними органами України, без справляння мита, податків, установлених на експорт та імпорт таких товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання. Товари, а також супутні товарам роботи в режимі магазину безмитної торгівлі реалізуються лише у спеціальних торговельних закладах (магазинах безмитної торгівлі). Розташування магазинів безмитної торгівлі та умови реалізації в них товарів мають виключати можливість безпосереднього ввезення цих товарів для споживання на митній території України. Приміщення магазину безмитної торгівлі може включати в себе: — торговельний зал (зали), у тому числі бари та пункти громадського харчування; — допоміжні приміщення; — склад магазину. Строк перебування товарів у режимі магазину безмитної торгівлі не може перевищувати трьох років з дня їх поміщення у цей режим. Після закінчення або впродовж зазначеного строку товари можуть бути заявлені митному органу: — для вільного обігу на митній території України; — вільного обігу за межами митної території України; — поміщення в режим митного складу; — знищення під митним контролем. Власники магазинів безмитної торгівлі можуть мати митні склади для зберігання та подальшого постачання в магазини всіх видів товарів, у тому числі підакцизних. Магазини безмитної торгівлі здійснюють торгівлю всіма видами продовольчих і непродовольчих товарів вітчизняного (на умовах експорту) та іноземного походження, крім товарів, заборонених законодавчо до ввезення, вивезення та транзиту через територію України. Порядок відкриття (ліквідації) магазинів безмитної торгівлі, а також правила продажу ними товарів встановлюються Кабінетом Міністрів України. Власником магазину безмитної торгівлі може бути лише підприємство-резидент. Власник магазину безмитної торгівлі зобов'язаний: — своєчасно декларувати митному органу товари, що над ходять до магазину чи вибувають з магазину, та подавати всі документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення; — виключити можливість надходження до магазину та вилучення з магазину товарів поза митним контролем; — дотримуватися положень Митного кодексу та інших законодавчих актів України щодо умов діяльності магазинів безмитної торгівлі; — вести облік товарів, що надходять до магазину безмитної торгівлі та реалізуються ним, і подавати митним органам, в зоні діяльності яких знаходиться магазин безмитної торгівлі, звіт про рух товарів у магазині за формою, встановленою Державною митною службою України. Коли набирає чинності рішення про ліквідацію магазину безмитної торгівлі, розміщення нових партій товарів, а також реалізація товарів у магазині не дозволяються. Товари, що перебувають в магазині безмитної торгівлі, підлягають негайному переміщенню на склад магазину та декларуванню власником магазину до іншого митного режиму. Переробка на митній території України — митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються у встановленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання, за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту. Ввезення та переробка на митній території України товарів, що походять з інших країн, здійснюються з дозволу митного органу відповідно до положень Митного кодексу та інших законів України. Дозвіл на переробку товарів на митній території України може бути скасований митним органом, якщо він виданий на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення, або у разі, якщо підприєм-ство-резидент, якому виданий такий дозвіл, не дотримується положень Митного кодексу та інших актів законодавства України. Кількість операцій з переробки товарів у митному режимі переробки на митній території України не обмежується. Операції з переробки товарів можуть включати: — власне переробку товарів; — обробку товарів — монтаж, збирання, монтування та налагодження, внаслідок чого одержують інші товари; — ремонт товарів, у тому числі відновлення та регулювання; — використання окремих товарів, що не є продуктами переробки, але які сприяють чи полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються. Обмеження на окремі операції з переробки товарів, порядок виконання операцій з переробки товарів, включаючи можливість та умови використання українських товарів у процесі переробки, визначаються Митним кодексом та іншими законами України. Окремі операції з переробки товарів за дорученням підпри-ємства-резидента, якому видали дозвіл на переробку товарів на митній території України, та з дозволу митного органу можуть здійснюватися іншим підприємством. При цьому відповідальність перед митними органами за дотримання визначеного порядку переробки товарів несе підприємство, якому видали дозвіл на проведення операцій з переробки товарів на митній території України. У разі, якщо за умовами переробки товарів на митній території України передбачається виконання кількох операцій з їх переробки кількома підприємствами, кожне з підприємств, яке бере участь у процесі переробки, повинне одержати дозвіл митного органу на переробку товарів на митній території України. Переміщення товарів між підприємствами, що беруть участь у їх переробці, здійснюється з дозволу і під контролем митних органів. Строк переробки товарів на митній території України обчислюється починаючи з дня завершення митного оформлення митним органом товарів, що ввозяться для переробки. Строк переробки товарів на митній території України встановлюється митним органом під час надання дозволу підприємству-ре-зиденту з огляду на тривалість процесу переробки товарів та розпорядження продукцією їх переробки, але, як правило, не може бути більшим ніж 90 днів. Зважаючи на технологічні особливості переробки, Кабінет Міністрів України за поданням відповідного міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади може встановлювати інші строки переробки товарів, ніж ті, що зазначені вище. Митні органи можуть проводити перевірку товарів, ввезених для переробки на митній території України, а також продуктів їх переробки у будь-якої особи, яка здійснює операції з переробки таких товарів. Митні органи здійснюють контроль за обов'язковим обсягом виходу продуктів переробки, що створюються в результаті переробки товарів на митній території України. Дані про обов'язковий обсяг виходу продуктів переробки зазначаються в договорі (контракті) на переробку товарів на митній території України. У разі вивезення за межі митної території України товарів, ввезених для переробки на митній території України, чи продуктів їх переробки такі товари підлягають декларуванню митним органам з поданням окремого документа — митної декларації, в якій зазначають кількість та вартість українських товарів, витрачених на здійснення операцій з переробки товарів, що ввозилися для переробки. Митне оформлення українських товарів, використаних під час переробки товарів, що походять з інших країн, здійснюється у порядку, встановленому Митним кодексом та іншими законами України для митного оформлення експорту товарів українського походження. Якщо умовами переробки на митній території України товарів, що походять з інших країн, передбачено проведення розрахунків частиною продуктів їх переробки, такі продукти мають бути оформлені як ввезені на митну територію України в режимі імпорту зі справлянням усіх належних податків і зборів та застосуванням відповідних заходів нетарифного регулювання відповідно до законодавства. Переробка за межами митної території України — митний режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки за межами митної території України та подальшого повернення в Україну. Під час переробки товарів за межами митної території України можуть здійснюватися операції, зазначені у Митному кодексі України. Законами України можуть бути встановлені обмеження щодо окремих операцій з переробки товарів за межами митної території України. Вивезення товарів для переробки за межами митної території України здійснюється з дозволу митного органу на основі положень Митного кодексу та інших законів України. Дозвіл на вивезення товарів для переробки за межами митної території України може бути скасовано митним органом у разі, якщо його видано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення, або якщо підприємство-резидент, якому видано такий дозвіл, не дотримується положень Митного кодексу та інших законів України. Строк переробки товарів за межами митної території України обчислюється, починаючи з дня завершення митного оформлення митним органом товарів, що вивозяться для переробки. Строк переробки товарів за межами митної території України встановлюється митним органом під час видачі дозволу підприємству-резиденту з огляду на тривалість процесу переробки товарів, але, як правило, не може бути більшим ніж 90 днів. Зважаючи на технологічні особливості переробки, Кабінет Міністрів України за поданням відповідного міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади може встановлювати інші строки переробки товарів, ніж ті, що зазначені вище. Митні органи здійснюють контроль за обов'язковим обсягом виходу продуктів переробки, що створюються в результаті переробки товарів за межами митної території України. Дані про обов'язковий обсяг виходу продуктів переробки зазначаються в договорі (контракті) на переробку продукції за межами митної території України. У разі ввезення на митну територію України товарів, вивезених за її межі для переробки, чи продуктів переробки вони підлягають декларуванню з поданням окремого документа — декларації на товари іноземного походження, які були витрачені в процесі переробки українських товарів. Продукти переробки, що ввозяться на митну територію України, оподатковуються відповідно до закону. Знищення або руйнування — митний режим, відповідно до якого товари, ввезені на митну територію України, знищуються під митним контролем чи приводяться у стан, який виключає їх використання, без справляння податків, установлених на імпорт, а також без застосування заходів нетарифного регулювання до товарів, що знищуються або руйнуються. Знищення або руйнування товарів допускається з письмового дозволу митного органу, який надається за умови наявності дозволів інших органів державної влади, що здійснюють відповідно до їхньої компетенції контроль під час переміщення товарів через митний кордон України. Такий дозвіл митним органом не видається, якщо знищення товарів може завдати істотної шкоди навколишньому природному середовищу, а також в інших випадках, що визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи спільно з іншими органами державної влади, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України. Знищення або руйнування товарів здійснюється за рахунок їх власника чи іншої заінтересованої особи. Відходи (залишки), що утворилися в результаті знищення або руйнування товарів, мають бути поміщені у відповідний митний режим як товари, ввезені на митну територію України і які перебувають під митним контролем. Відмова на користь держави — митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь. У режимі відмови на користь держави на товари не нараховуються і не справляються податки і збори, а також не застосовуються заходи нетарифного регулювання. Відмова від товарів на користь держави допускається з дозволу митного органу, виданого у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України визначає перелік товарів, що не можуть бути поміщені у митний режим відмови на користь держави.

3.4. Основні митні процедури і порядок їх здійснення

Митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Обсяг таких процедур та порядок їх застосування визначаються відповідно до Митного кодексу, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України. Митний контроль товарів, транспортних засобів перевізників У пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється цілодобово відповідно до типових технологічних схем пропуску через державний кордон України автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом: — перевірки документів та відомостей, необхідних для такого контролю; — митного огляду (огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян); — обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; — усного опитування громадян та посадових осіб підприємств; — перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України; — огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи законом; — використання інших форм, передбачених Митним кодексом та іншими законами України з питань митної справи. Під час проведення митного контролю митні органи самостійно визначають форму та обсяг контролю, достатні для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи та міжнародних договорів України, контроль за дотриманням яких покладено на митні органи. Товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України. У разі вивезення за межі митної території України митний контроль розпочинається з моменту пред'явлення товарів і транспортних засобів для митного оформлення та їх декларування в установленому Митним кодексом порядку. Тривалість перебування товарів і транспортних засобів під митним контролем на території зони митного контролю у пункті пропуску на митному кордоні України встановлюється відповідно до технологічної схеми пропуску через митний кордон осіб, товарів і транспортних засобів. Митний контроль закінчується: — у разі ввезення на митну територію України — після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; — у разі вивезення за межі митної території України — після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів та перетинання ними митного кордону України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму. Товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред'являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце. Особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю. Перелік документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю, порядок їх подання визначаються Кабінетом Міністрів України. Правоохоронні органи України, фінансові установи, податкові та інші контролюючі органи України відповідно до законодавства України на запити митних органів або за власною ініціативою інформують митні органи про наявні в них відомості, необхідні для здійснення митного контролю. Посадові особи митних органів з метою здійснення митного контролю мають право в межах наданої їм законами України компетенції безперешкодного доступу на територію чи в приміщення будь-якого підприємства незалежно від форми власності та підпорядкування, де знаходяться або можуть знаходитися товари, що підлягають митному контролю. З метою забезпечення здійснення митними органами митного контролю за товарами та транспортними засобами, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов'язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди та порушень митних правил, у пунктах пропуску на митному кордоні України, в межах прикордонної смуги на державному кордоні України, у морських і річкових портах, аеропортах, на залізничних станціях, на територіях підприємств, спеціальних митних зон, а також в інших місцях, визначених митними органами, створюються зони митного контролю. Режим зони митного контролю — це встановлені законодавством України з питань митної справи приписи, заборони та обмеження щодо перебування товарів, транспортних засобів та громадян, умови розташування будівель та споруд, а також проведення господарських робіт у зоні митного контролю. Документи, необхідні для здійснення митного контролю, подаються митному органові: — при перетинанні товарами і транспортними засобами митного кордону України; — декларуванні товарів і транспортних засобів; — повідомленні митного органу про намір здійснити переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; — здійсненні митними органами інших контрольних функцій відповідно до Митного кодексу. З метою перевірки законності переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган має право на проведення огляду цих товарів і транспортних засобів. Переогляд товарів і транспортних засобів може бути здійснено за рішенням керівника митного органу або його заступника, якщо є підстави вважати, що зазначені товари і транспортні засоби переміщуються через митний кордон України з порушенням норм Митного кодексу та інших законів України з питань митної справи. Огляд та переогляд товарів і транспортних засобів здійснюються тільки в присутності особи, яка їх переміщує через митний кордон України чи зберігає під митним контролем. Метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу. Операції митного оформлення, порядок їх здійснення, а також форми митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Митне оформлення здійснюється в місцях розташування відповідних підрозділів митних органів протягом часу, що його встановлюють митні органи за погодженням з органами, уповноваженими здійснювати види контролю. Митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти. У випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, митне оформлення в іншому митному органі може здійснюватися за письмовим погодженням між цим митним органом і митним органом, у зоні діяльності якого розташований відповідний резидент. Митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через територію України у режимі транзиту, здійснюється митним органом за місцем ввезення цих товарів і транспортних засобів на митну територію України. Товари, які при ввезенні на митну територію України були оформлені у режим митного складу, у подальшому можуть бути переоформлені у режим транзиту митним органом за місцем розташування митного ліцензійного складу, на якому зберігаються зазначені товари. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи можуть визначатися ділянки території з комплексом будівель, споруд, інженерно-технічних засобів та комунікацій, необхідних для здійснення митного контролю та оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, — вантажні митні комплекси, автопорти, автотермінали. Вантажний митний комплекс, автопорт, автотермінал можуть входити до митної служби України як спеціалізована митна організація або належати на праві власності юридичній особі — резиденту, зареєстрованій як суб'єкт підприємницької діяльності. Відкриття вантажних митних комплексів, автопортів, автотермі-налів суб'єктами підприємницької діяльності здійснюється за погодженням із Державною митною службою України. Вимоги, яким має відповідати вантажний митний комплекс, автопорт, автотермінал, визначаються Кабінетом Міністрів України. Митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей про товари і транспортні засоби, які підлягають митному оформленню. Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, встановлюється Державною митною службою України. Якщо декларант з поважних причин, перелік яких визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, не може здійснити у повному обсязі декларування товарів і транспортних засобів, які ввозяться на митну територію України, безпосередньо під час переміщення їх через митний кордон України (крім товарів, які переміщуються транзитом через територію України), такі товари можуть бути випущені у вільний обіг у спрощеному порядку після подання митному органу тимчасової чи неповної декларації та під зобов'язання про подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку не пізніше ніж через ЗО днів з дня випуску товарів у вільний обіг. Рішення про можливість випуску товарів у вільний обіг з подальшим оформленням митних документів у повному обсязі приймається митним органом виходячи з обставин переміщення таких товарів через митний кордон України, характеристики підприємства, установи, організації та за умови сплати належних податків і зборів у повному обсязі. У разі, якщо товари регулярно переміщуються через митний кордон України однією і тією самою особою на тих самих умовах та підставах, митний орган може дозволити такій особі подавати періодичну митну декларацію, яка оформляється на переміщення товарів за певний погоджений з митним органом період. Товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, декларуються митному органу, який здійснює митне оформлення цих товарів і транспортних засобів. Митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення, протягом 10 днів з дати доставки товарів і транспортних засобів у митний орган призначення. Подання митної декларації має супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або органом, ним уповноваженим. Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення. Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларант виконав усі умови, встановлені Митним кодексом. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації має бути вмотивованою, а про причини відмови мають повідомити письмово декларанта. Декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники). Декларантами товарів і транспортних засобів, що належать громадянам, також можуть бути громадяни, уповноважені власниками зазначених товарів і транспортних засобів на здійснення декларування нотаріально посвідченими дорученнями. Декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену Митним кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою. Декларант зобов'язаний: — здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого Митним кодексом; — на вимогу митного органу пред'явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; — надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; — сплатити податки і збори. До ввезення товарів на митну територію України декларантом може подаватися до відповідного митного органу попередня митна декларація. Подання попередньої митної декларації при ввезенні на митну територію України підакцизних товарів є обов'язковим. З дозволу митного органу відомості, зазначені у митній декларації, можуть бути змінені чи доповнені, а подана митна декларація відкликана. Зміни, доповнення чи відкликання можуть бути здійснені лише до моменту прийняття митним органом митної декларації до митного оформлення. Зміни, доповнення та відкликання митної декларації після її прийняття митним органом до митного оформлення не допускаються. Внесення до митної декларації змін чи доповнень, які мають істотне значення для застосування процедур митного контролю щодо товарів і транспортних засобів або впливають на умови оподаткування товарів чи застосування до них заходів нетарифного регулювання, здійснюється шляхом подання митному органу нової митної декларації, якщо це дозволяється за Митним кодексом. Посадові особи митних органів не мають права заповнювати митну декларацію, змінювати чи доповнювати відомості, зазначені в митній декларації, за винятком внесення до неї відомостей, що належать до компетенції митних органів. Попередніми операціями вважаються дії, що виконуються до початку митного оформлення товарів і транспортних засобів. Попередні операції покликані сприяти прискоренню митного оформлення товарів і транспортних засобів, а також здійсненню передбачених Митним кодексом митних процедур. Умови та порядок застосування попередніх операцій, передбачених Митним кодексом, не залежать від країни походження товарів або країни їх відправлення. Якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу в пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України. У разі ввезення товарів на митну територію України у випадках, передбачених Митним кодексом, декларант заздалегідь повідомляє відповідний митний орган про намір ввезти ці товари. У разі вивезення товарів за межі митної території України декларант попередньо повідомляє відповідний митний орган про намір вивезти ці товари. Митний орган визначає час і місце доставки зазначених товарів для здійснення митного контролю та митного оформлення. Після подання зазначеного вище повідомлення декларант зобов'язаний доставити товари та документи на них без будь-якої зміни їх стану у визначене митним органом місце і забезпечити перебування їх у цьому місці до прибуття посадових осіб митного органу. Доставка товарів та документів на них має здійснюватись у строк, визначений митним органом у межах звичайних строків доставки, з огляду на можливості транспортного засобу, визначеного маршруту та інших умов перевезення. Товари та транспортні засоби, якими вони перевозяться, після прибуття у місце доставки розміщуються у зонах митного контролю. У місці доставки товари і транспортні засоби пред'являються, а документи на них передаються митному органу. Заява про пред'явлення товарів і транспортних засобів для митного контролю та передання документів на них мають бути зроблені у мінімально можливий строк після їх прибуття, а у разі прибуття поза робочим часом, встановленим для митного органу, — у мінімально можливий строк після початку роботи цього органу. Зміна місця стоянки транспортного засобу, вивантаження, перевантаження товарів, розпакування, пакування чи перепакування товарів, зміна, вилучення чи пошкодження засобів ідентифікації допускаються лише з дозволу митного органу. Усі додаткові витрати, яких зазнає декларант внаслідок дій чи обставин, передбачених цією статтею, митними органами не відшкодовуються. Переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється через пункти пропуску на митному кордоні України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів за участю України. Переміщення окремих видів товарів через митний кордон України може здійснюватися через спеціально визначені пункти пропуску на митному кордоні України. Перелік таких пунктів пропуску затверджується Кабінетом Міністрів України. Ввезення в Україну, вивезення з України та транзит через її територію товарів окремих видів можуть заборонятися законами України. Не можуть бути пропущені через митний кордон України товари: — заборонені до ввезення в Україну; — заборонені до вивезення з України; — заборонені до транзиту через митну територію України; — щодо яких не було здійснене митне оформлення; — які переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог Митного кодексу та інших законів України. Рішення митних органів щодо заборони або дозволу переміщення через митний кордон України конкретних товарів може бути оскаржене у суді. У випадках, передбачених законом, щодо окремих товарів можуть запроваджуватися обмеження у разі їх переміщення через митний кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України здійснюється на підставі дозволів уповноважених органів державної влади, що виконують відповідні контрольні функції. Перелік товарів, переміщення яких через митний кордон України здійснюється на підставі дозволів органів державної влади, а також порядок видачі таких дозволів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Органи державної влади, уповноважені видавати такі дозволи, визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок переміщення через митний кордон України валютних цінностей встановлюється Національним банком України, а товарів, щодо яких встановлено обмеження, — Кабінетом Міністрів України. Відповідно до наказу Державної митної служби України від 14.10.2002 № 561, митний контроль і митне оформлення товарів і транспортних засобів здійснюються за такими етапами. 1. Прийняття вантажної митної декларації (ВМД) до оформлення. 1.1. Контроль за відповідністю даних електронної копії ВМД даним, зазначеним у ВМД на паперовому носії. 1.2. Контроль за виконанням вимог товарної номенклатури Митного тарифу України при класифікації товарів та інших предметів для цілей митного оформлення. 1.3. Контроль за правильністю визначення митної вартості. 1.4. Контроль за надходженням коштів, перевірка правильності нарахування податків і зборів, правильності визначення країни походження товарів та інших предметів. 1.5. Логічний контроль і контроль за правильністю застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. 2. Митний огляд. 3. Нарахування й стягнення збору за митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, установленим для митного органу. 3.1. Завершення митного оформлення. 3.2. Видача оформлених документів декларанту. 3.3. Статистичний контроль.

3.5. Організація діяльності митних брокерів і ліцензійних митних складів

Митний брокер (посередник) — це підприємство, що здійснює декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, і має ліцензію на право здійснення митної брокерської діяльності, видану Державною митною службою України. Митним брокером може бути тільки підприємство-резидент. Митний брокер здійснює брокерську діяльність відповідно до норм Митного кодексу та ліцензійних умов, що затверджуються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та органом ліцензування. Взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення. Ліцензування діяльності митного брокера здійснюється відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Митний брокер виконує повноваження в обсязі, встановленому за дорученням особи, яку він представляє, здійснювати будь-які операції, пов'язані з пред'явленням митному органу товарів, транспортних засобів та документів на них до митного оформлення. Митний брокер має право здійснювати свої функції з декларування товарів і транспортних засобів у будь-якому митному органі України. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи веде реєстр митних брокерів і забезпечує його періодичну публікацію. Інформація, отримана митним брокером та його працівниками від особи, яку вони представляють у процесі здійснення митних процедур, може використовуватися виключно для цілей цих процедур. За розголошення інформації, що становить комерційну таємницю або є конфіденційною, митний брокер несе відповідальність відповідно до закону. Митний склад — це митний режим, за якого ввезені з-за меж митної території товари зберігаються під митним контролем без справляння мита та інших податків та без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень в період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем з моменту початку їх митного оформлення митними органами України до фактичного вивезення за межі митної території України. Зберігання товарів у режимі митного складу забезпечується шляхом використання спеціально призначеного та обладнаного приміщення або іншого місця — митного ліцензійного складу. Власниками митних ліцензійних складів є суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали ліцензію на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу. Основні завдання митних ліцензійних складів це: — сприяння розвитку зовнішньоекономічної діяльності України та її зближенню з існуючою світовою практикою; — створення умов для підготовки імпортних товарів для їх використання на території України; — зниження витрат, пов'язаних із переміщенням товарів через митний кордон України. Територія митних складів є зоною митного контролю і становить невід'ємну складову частину митної території України, на якій діє законодавство України, Митний кодекс України, нормативні акти Державної митної служби України, а також нормативні акти інших відомств, що регулюють вимоги до товарів, які ввозяться в Україну або вивозяться з України, відповідно до Митного кодексу України. Митний ліцензійний склад може бути відкритого або закритого типу: — митний ліцензійний склад відкритого типу — митний ліцензійний склад, який може використовувати для зберігання товарів будь-яка особа; — митний ліцензійний склад закритого типу — митний ліцензійний склад, який використовується для зберігання товарів, що належать власнику складу. Власники митних ліцензійних складів сплачують на депозитні рахунки митних установ, в зоні діяльності яких вони знаходяться, збір за здійснення працівниками митниць митного оформлення товарів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях митних ліцензійних складів, у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. За видачу ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу справляється збір у розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, який зараховується до державного бюджету. Декларування товарів на митних ліцензійних складах закритого типу здійснює власник складу, який і несе відповідальність за сплату всіх митних платежів. Для забезпечення декларування товарів на митному ліцензійному складі відкритого типу власник складу має отримати свідоцтво про визнання його як декларанта відповідно до Митного кодексу України. Декларування товарів при їх розміщенні на митний ліцензійний склад відкритого типу має право здійснювати виключно власник складу. Декларування товарів при їх випуску з митного ліцензійного складу відкритого типу може проводити як власник складу, так і власник товару. При цьому відповідальність за сплату всіх належних митних платежів несе особа, що здійснює декларування товарів. Робота митного ліцензійного складу має бути організована таким чином, щоб ввезення та вивезення зі складу товарів здійснювалось відповідно до вимог митного законодавства, а порядок зберігання товарів гарантував їх постійне перебування під митним контролем в режимі "митний склад" та виключав можливість надходження (вилучення) товарів поза митним контролем. Митним ліцензійним складом може виступати одне або декілька спеціально визначених і обладнаних приміщень, чи інших споруд, призначених для зберігання товарів згідно з режимом митного складу. Територія складу має бути огороджена. Приміщення митного ліцензійного складу має відповідати таким вимогам: — обов'язкова наявність охоронної та протипожежної сигналізацій, що виведені на пульт організації, яка здійснює охорону митного ліцензійного складу (охоронна сигналізація має виключати можливість проникнення на територію митного ліцензійного складу без її реагування); — обов'язкова наявність обладнаних засобами зв'язку службових місць, призначених для митних службовців, які здійснюють митний контроль на цьому складі; — при наявності вікон у приміщенні складу — обов'язкове обладнання їх з внутрішньої сторони металевими ґратами. Власник складу забезпечує матеріально-технічне обладнання складу, що є достатнім для його функціонування, у тому числі: — навантажувально-розвантажувальні і транспортні засоби; — складське устаткування; — засоби зв'язку; — оргтехніку; — меблі; — засоби обліку та контролю для складів, призначених для зберігання наливних та насипних товарів. Працівникам митного органу власник складу безкоштовно надає необхідні виключно для здійснення митного контролю і митного оформлення обладнані приміщення, засоби зв'язку, транспортні засоби, що відповідають вимогам митного органу. Охорона митного ліцензійного складу і забезпечення пропускного режиму проводиться власником складу за його рахунок. Митниця має право встановлювати додаткові конкретні вимоги до обладнання митного ліцензійного складу для забезпечення надійності зберігання товарів. Особа, яка має намір відкрити та експлуатувати митний ліцензійний склад, подає до митниці, в зоні діяльності якої знаходиться склад, заяву на отримання ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу. До заяви додаються такі документи: — копії установчих і реєстраційних документів особи, яка подає заяву на отримання ліцензії (статут, установчий договір, свідоцтво про реєстрацію тощо); — документи, що підтверджують право володіння або користування приміщенням; — економічне обґрунтування доцільності відкриття митного ліцензійного складу; — плани приміщення, призначеного для митного ліцензійного складу, з позначенням приміщень для працівників митниці; — плани (схеми) охоронної та протипожежної сигналізації, узгоджені уповноваженими службами; — договір охорони з органами МВС або з підприємством, що має ліцензію на охоронну діяльність від МВС; — дозволи органів санітарного та екологічного контролю (для складів, що призначені для зберігання товарів, підконт рольних цим органам); — технологічна схема із зазначенням засобів контролю та обліку (для складів, призначених для зберігання наливних та насипних товарів); — перелік товарів, які будуть зберігатися на складі (для митних ліцензійних складів закритого типу). Заява розглядається митницею протягом ЗО днів з дня її надходження. В разі прийняття рішення про можливість відкриття митного ліцензійного складу митниця встановлює "Процедуру організації митного режиму — митний склад" залежно від конструкції митного ліцензійного складу, видів товарів, які будуть зберігатися на ньому, товарообігу та інших факторів функціонування конкретного складу, а в разі відмови від погодження, — митниця повідомляє про це заявника письмово, із зазначенням причин відмови. Ліцензія діє безстроково, за умови щорічної перереєстрації митного ліцензійного складу, і не може бути передана іншій особі. Відмова у видачі ліцензії може бути оскаржена згідно з положеннями Митного кодексу України Для оперативного керівництва діяльністю митного ліцензійного складу власник призначає відповідальну особу — керуючого митним ліцензійним складом. Власник митного ліцензійного складу відповідає за професійну підготовку керуючого та за знання ним митного законодавства України. Особа керуючого складом зазначається у Процедурі організації митного режиму — митний склад після попереднього складання ним іспиту. Власник складу веде облік (у тому числі, на окрему вимогу митного органу, автоматизований) і подає митним органам звіт щодо товарів, які зберігаються на складі, у порядку, затвердженому Процедурою організації митного режиму "митний склад". На митних ліцензійних складах дозволяється зберігати всі види товарів українського та іноземного походження, як імпортні так і призначені для вивезення за межі митної території України, що підлягають оподаткуванню митом та зборами, а також таких, що потрапляють під обмеження щодо ввезення в Україну та вивезення з України. Товари, що переміщуються через митну територію України транзитом, можуть розміщуватись на митних ліцензійних складах в разі проведення перевантаження з одного виду транспорту на інший, за умови дотримання загальних термінів транзиту, визначених постановами Кабінету Міністрів України. Товари та інші предмети зберігаються на митному складі під митним контролем з обов'язковим накладенням митного забезпечення митного органу. При цьому, разом з митним забезпеченням обов'язковою є наявність пломби власника митного ліцензійного складу. Товари, ввезені на митну територію України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох років. Цей строк може бути обмежений для окремих видів товарів митним органом. Товари, що вивозяться за межі митної території України, можуть зберігатися в режимі митного складу протягом трьох місяців. Конкретний термін зберігання товарів у встановлених межах визначається спільно з власником складу особою, яка розміщує товари на зберігання. При переміщенні товарів, що були ввезені в Україну, з одного митного ліцензійного складу на інший термін зберігання товарів встановлюється з дати їх розміщення в режим митного складу, тобто з моменту первинного розміщення на митний ліцензійний склад. Після закінчення терміну зберігання товарів на складі вони мають бути передані на зберігання митниці або заявлені до іншого митного режиму. Митне оформлення таких товарів проводиться згідно із заявленим режимом. З товарами, що зберігаються на митному ліцензійному складі, можуть проводитися такі операції для забезпечення їх зберігання: — переміщення товарів у межах складу з метою раціонального розміщення; — чищення; — провітрювання; — створення оптимального температурного режиму; — сушіння (у тому числі потоком тепла); — фарбування; — захист від корозії; — боротьба зі шкідниками; — інвентаризація. Крім зазначених вище операцій з товарами, розміщеними на митному ліцензійному складі, можуть проводитися такі операції для підготовки їх до продажу й транспортування: подрібнення партій; формування відправлень; сортування; пакування; перепакування; маркування; навантаження; розвантаження; перевантаження; тестування. Товари, розміщені в митному режимі митного складу, можуть випускатися з митного ліцензійного складу: — у вільний обіг на митній території України; — за межі митної території України; — для тимчасового користування на митній території України в режимі тимчасового ввезення; — для переробки на митній території України; — для передання на склад митного органу для зберігання в режимі митного складу або при відмові на користь держави; — для знищення під контролем митного органу; — для перевезення на інший митний ліцензійний склад у зоні діяльності того самого митного органу; — для перевезення в інший митний орган з метою митного оформлення в обраний митний режим; — тимчасово з подальшим поверненням для демонстрації на міжнародній виставці, що проводиться в Україні; проведення сертифікації органами Держстандарту України або досліджень іншими органами державної влади (санітарно-епідеміологічною, ветеринарно-санітарною, фітосанітарною, екологічною службами). Митне оформлення товарів, що випускаються з митного ліцензійного складу відповідно до обраного митного режиму, здійснюється за умови подання декларантом митному органу ВМД заповненої в установленому законодавством порядку декларації, а також комплекту документів, потрібних для здійснення митного оформлення цих товарів, і сплати всіх установлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів). Ліцензія на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу може бути анульована або дія її може бути призупинена на термін до трьох місяців. Призупинення дії ліцензії може застосовуватись за письмовим рішенням начальника митниці у випадках: — нефункціонування митного ліцензійного складу протягом чотирьох місяців; — неодноразове прийняття (як і не прийняття) рішень (дій) власником складу (керуючим складом або уповноваженими на доступ до складу осіб) щодо діяльності митного ліцензійного складу, які можуть привести до порушення вимог чинного митного законодавства; — при порушенні митних правил; — якщо за повідомленням від державних служб та уповноважених органів власником митного ліцензійного складу допущено порушення чинного законодавства щодо зовнішньоекономічної діяльності. Анулювання ліцензії застосовується у випадках: — невиконання вимог, зазначених у рішенні начальника митниці про призупинення дії ліцензії; — повторного вчинення порушень, зазначених в п/п а, б, в п. 8.2, якщо раніше вже застосовувалось тимчасове призупинення дії ліцензії; — порушення кримінальної справи за злочинами у сфері ЗЕД; — виявлення порушень чинного законодавства в ході перевірки діяльності митного ліцензійного складу Державною митною службою України. Митний ліцензійний склад ліквідується у таких випадках: — при скасуванні ліцензії за підсумками щорічної перереєстрації; — при анулюванні ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу; — на підставі заяви власника за його бажанням.

3.6. Особливості діяльності магазинів безмитної торгівлі

Магазин безмитної торгівлі, як зазначалось вище, це — митний режим, відповідно до якого товари, не призначені для споживання на митній території України, перебувають та реалізуються під митним контролем у пунктах пропуску на митному кордоні України, відкритих для міжнародного сполучення, інших зонах митного контролю, визначених митними органами України, без справляння мита, податків, установлених на експорт та імпорт таких товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання. Порядок відкриття і ліквідації магазинів безмитної торгівлі та правила продажу товарів магазинами безмитної торгівлі затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1089. Відповідно до зазначеного Порядку магазин безмитної торгівлі відкривається на підставі дозволу, який суб'єктові підприємницької діяльності — власникові чи орендареві призначеного для магазину приміщення або суб'єктові, що має намір спорудити відповідне приміщення у пункті пропуску на митному кордоні України, в інших зонах митного контролю, визначених митними органами. Суб'єкт підприємницької діяльності подає митному органу та органу охорони державного кордону, в зоні діяльності яких планується відкрити магазин безмитної торгівлі, заяву про надання дозволу на відкриття магазину за формою, встановленою спільним наказом Держмитслужби та Держкомкордону. До заяви додаються такі документи: — копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та установчих документів; — довідка банку (банків) про розрахунковий та валютний рахунок заявника; — план пункту пропуску через митний кордон України з позначенням місця, де планується відкрити магазин безмитної торгівлі; — попередню письмову згоду власника приміщення, розташованого в зоні митного контролю, на укладення договору оренди (у разі, якщо передбачається оренда приміщення); — план приміщення магазину безмитної торгівлі. У разі прийняття попереднього рішення про можливість відкриття магазину безмитної торгівлі заявник подає митному органу, в зоні діяльності якого планується відкрити магазин, документи, що підтверджують: — право власності на приміщення або на користування ним; — згоду начальника органу охорони державного кордону на відкриття магазину безмитної торгівлі; — наявність дозволу відповідного органу в разі спорудження магазину; — відсутність заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) до державного та місцевих бюджетів. Якщо документи відповідають вимогам митного режиму та перетинання державного кордону, видається дозвіл на відкриття магазину безмитної торгівлі строком на три роки. У видачі дозволу може бути відмовлено у разі: — невідповідності приміщення вимогам Митного кодексу України; — відсутності необхідних документів або коли у документах містяться неправдиві відомості; — якщо розташування такого магазину в пункті пропуску через державний кордон ускладнюватиме забезпечення режиму, встановленого законодавством у цих пунктах. Дозвіл не може передаватися іншому суб'єкту підприємницької діяльності. Для продовження строку дії дозволу власником (керівником) магазину безмитної торгівлі подається заява митному органу та органу охорони державного кордону, в зоні діяльності яких відкрито магазин безмитної торгівлі. Дозвіл може бути анульований або дія його призупинена на строк до трьох місяців у разі: — прийняття власником (керівником) магазину рішень, які призвели до порушень вимог нормативно-правових актів; — порушення митних правил або податкового законодавства; — порушення встановленого режиму в пункті пропуску через державний кордон; — порушення правил продажу товарів магазинами безмитної торгівлі. Дозвіл анулюється в разі: — невиконання вимог, зазначених у рішенні про зупинення дії дозволу; — порушення умов, зазначених у Митному кодексі України, якщо раніше вже застосовувалося зупинення дії дозволу; — зміни митного режиму в пункті пропуску через митний кордон. Магазин безмитної торгівлі може бути ліквідовано у разі: — прийняття рішення власником (керівником) магазину; — прийняття рішення про зміну місця розташування пункту пропуску через митний кордон; — прийняття спільного рішення Держмитслужби та Держ-комкордону про анулювання дозволу. Робота магазину безмитної торгівлі організовується таким чином, щоб забезпечити надходження, зберігання та продаж товарів відповідно до вимог Митного кодексу України, законодавства з питань оподаткування і митного оформлення, інших нормативно-правових актів. Магазин безмитної торгівлі здійснює реалізацію товарів за готівку в національній або іноземній валюті, кредитними картками та чеками фізичним особам, а також у безготівковій формі — юридичним особам, які обслуговують пасажирів міжнародних рейсів після проходження ними паспортного та митного контролю. Магазини безмитної торгівлі мають право реалізовувати в установленому порядку продовольчі та непродовольчі товари всіх видів вітчизняного та іноземного виробництва та проводити підготовку товарів до продажу, їх пакування, демонстрацію, перепакування. Магазинами безмитної торгівлі реалізуються товари у пунктах пропуску на митному кордоні України або на транспортних засобах, що виконують міжнародні рейси, фізичним особам, які від'їжджають за кордон, за умови пред'явлення ними документа, який посвідчує особу, з відміткою про проходження митного контролю або належного їм проїзного документа на транспортний засіб, який прямує за межі України. Факт продажу товару підтверджується касовим або товарним чеком з послідовною нумерацією (у двох примірниках), у якому мають зазначатися номер рейсу або реквізити документа, який посвідчує особу, з відміткою про проходження митного контролю, ідентифікаційний код товару і його вартість. Оригінал чека видається пасажирові, який придбав товар, а копія зберігається у магазині безмитної торгівлі протягом не менш як трьох років. Власник (керівник) магазину безмитної торгівлі завчасно інформує відповідну посадову особу митного органу про запланований час надходження товарів. У разі, якщо між переліком товарів у документах, що подаються митному органу для декларування, і кількістю товарів, що фактично надійшли на склад магазину безмитної торгівлі, виявлено розбіжність, власник (керівник) магазину безмитної торгівлі: — разом з відповідною посадовою особою митного органу проводить опис товарів, яких не вистачає або кількість яких виявилася більшою, ніж зазначено у документах; — складає відповідний акт (у трьох примірниках), який підписується власником (керівником) магазину та посадовою особою митного органу; — виконує інші дії, передбачені митним законодавством. Товари, що реалізуються магазином безмитної торгівлі, повинні мати відповідне маркування, яке дає змогу їх легко ідентифікувати. Вид і метод маркування товарів затверджується керівником митного органу, в зоні діяльності якого відкрито магазин. Посадові особи митного органу під час виконання службових обов'язків мають право доступу до приміщень магазину безмитної торгівлі у будь-який час. На складі магазину безмитної торгівлі дозволяється здійснювати розпакування, пакування, перепакування та здійснювані операції, пов'язані із забезпеченням зберігання товарів і підготовкою їх до продажу. Товари мають зберігатися на складі магазину безмитної торгівлі таким чином, щоб посадова особа митного органу могла провести їх перевірку. Продаж товарів із допоміжних приміщень та зі складу, за зразками, попереднім замовленням та в розстрочку, а також використання приміщень магазину безмитної торгівлі для зберігання та реалізації товарів, що не пройшли митного оформлення, не дозволяється. Усі надходження товарів зі складу до торговельного залу магазину безмитної торгівлі реєструються за формою, погодженою з митним органом. Приміщення магазину безмитної торгівлі має відповідати вимогам Митного кодексу України та іншим нормативно-правовим актам щодо регулювання питання роздрібної торгівлі, а також бути обладнаним засобами, які дають змогу забезпечити: — накладення митного забезпечення на всі місця доступу до приміщення магазину: — неможливість надходження або продаж товарів поза митним контролем; — надійне функціонування охоронної та пожежної сигналізації; — телефонний зв'язок посадової особи митного органу, яка здійснює митний контроль у магазині. У неробочий час магазину безмитної торгівлі товари зберігаються в приміщенні магазину з обов'язковим накладенням митного забезпечення на двері та інші місця доступу. При цьому наявність пломб, печаток та інших видів забезпечення з реквізитами власника у місцях доступу до магазину є обов'язковою разом із забезпеченнями митного органу. Магазин безмитної торгівлі відчиняється та зачиняється у присутності посадової особи митного органу. Власник (керівник) магазину безмитної торгівлі забезпечує належні умови для роботи посадової особи митного органу, персоналу магазину, а також вживає заходів для дотримання вимог, установлених законодавством про безпеку праці. Власник (керівник) магазину безмитної торгівлі зобов'язаний щомісяця проводити декларування товарів, реалізованих у магазині, шляхом заповнення митної декларації. Порядок заповнення митної декларації, декларування зазначених товарів та їх митного оформлення встановлюються Держмитслужбою. У магазинах безмитної торгівлі мають розміщуватися на видному місці оголошення (рекламні листки) про те, що: — продаж товарів здійснюється лише за умови подання громадянами відповідних документів; — заборонено продаж алкогольних напоїв пасажирам віком до 21 року та тютюнових виробів віком до 18 років; — касові чеки на товари мають обов'язково зберігатися разом з проїзним документом до відправлення транспортного засобу в рейс або до виїзду з пункту пропуску через митний кордон України. Власником (керівником) магазину безмитної торгівлі один раз на квартал проводиться інвентаризація. Митний орган у разі потреби має право проводити інвентаризацію товарів у приміщенні магазину в будь-який час його роботи.

Тема 4. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВА

4.1. Механізм валютного регулювання і валютного контролю в Україні. 4.2. Розрахунки в безготівковій іноземній валюті. 4.3. Розрахунки в готівковій іноземній валюті. 4.5. Відповідальність за порушення валютного законодавства. Ключові поняття Валютні відносини. Валютні ринки. Валютні операції. Валютне регулювання. Правовий режим валютних відносин. Ва лютні обмеження. Валютні цінності. Валюта України. Платіжні документи. Іноземна валюта. Банківські метали. Уповноважені банки. Генеральні, індивідуальні ліцензії. Офіційний курс гривні. Валютний контроль. Розрахунки в безготівковій та готівковій валюті. Порушення норм валютного законодавства.

4.1. Механізм валютного регулювання і валютного контролю в Україні

Особливістю механізму нормативно-правового регулювання валютних відносин є їх особлива природа, яка визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою трьох засобів правового регулювання: припису, дозволу і заборони. Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень. Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентуванні операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинами. Валютні обмеження полягають у дорученні Національному банку керувати валютними операціями, їх ліцензуванні, можливості блокування валютних рахунків, вимозі обов'язкового продажу 50 % надходжень в іноземній валюті на валютному ринку України. Одним із важливих валютних обмежень є заборона обігу і використання іноземних валют як платіжного засобу. Таким чином, законодавство України надає загальний дозвіл на ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку і при забороні здійснення певних дій. Згідно з цим вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають: володіння, користування і розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі є певні обмеження: 1. Регулювання переказів та платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів. 2. Обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти та зобов'язання продавати частину іноземної валюти в обмін на національну валюту. 3. Здійснення валютних операцій у центральних або спеціально уповноважених банках. 4. Контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів у країні (авуари — це кошти, що належать резидентам або нерезидентам і зберігаються на рахунках в іноземних банках). 5. Контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів — учасників валютних операцій в країні. 6. Контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн. 7. Здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони у здійсненні окремих видів валютних операцій. Основним документом нормативно-правової бази, що регулює валютні операції учасників ЗЕД, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. Цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Декрет містить визначення основних термінів, які використовуються у сфері валютного регулювання. Так, поняття "валютні цінності" має такі значення: — валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; — платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; — іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; — платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; — банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. Слід зазначити, що під терміном "валюта України" розуміють як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, а під терміном "іноземна валюта" — як власне іноземну валюту, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах. Валютні операції визначаються цим Декретом як: — операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; — операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; — операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено актами валютного законодавства України. Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну. Уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів. Національний банк України зобов'язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валюти України, і з цією метою може виступати суб'єктом міжбанківського валютного ринку України. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: — вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами-резидентами іноземної валюти на суму, Що визначається Національним банком України; — вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами-резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних Підставах; — платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті Перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя; — платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій; — вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності; б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених законодавством України; в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком: — відкриття фізичними особами-резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; — відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; — відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому п. 5 ст. 1 вказаного Декрету; є) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами-резидентами як дарунок або у спадщину. Одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України. Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді. Торгівля іноземною валютою на території України здійснюється юридичними особами — резидентами і нерезидентами через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України: а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам — резидентам. Фізичні особи — резиденти і нерезиденти мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом — іншим фізичним особам-резидентам. Фізичні особи-резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом — у інших фізичних осіб — резидентів і нерезидентів. У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України відповідно до постанови НБУ від 06.03.2001 р. № 98. Офіційний курс встановлюється: — щоденно — для вільно конвертованих валют (1 група Класифікатора іноземних валют Національного банку України та для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України); — один раз на місяць — для інших іноземних валют; — один раз на місяць повторно — для спеціальних прав запозичення. Офіційний курс гривні до іноземних валют розраховується: — до долара США — на підставі котирування валюти на міжбанківському валютному ринку, а також з урахуванням інформації про діючий офіційний курс Національного банку України та про проведені ним операції з купівлі-продажу іноземних валют; — до інших вільно конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, — на підставі інформації про щоденний фіксинг Європейського центрального банку поточних крос-курсів валют до евро та поточні крос-курси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета "Financial Times"; — до вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют — на підставі інформації про крос-курси, розраховані відповідно до курсу гривні до долара США та курси національних валют до долара США, встановлені центральними (національними) банками держав СНД та Балтії; крос-курси, розраховані відповідно до курсу гривні до долара США, та поточні крос-курси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета "Financial Times". Розрахунок офіційного курсу гривні до іноземних валют здійснюється Департаментом валютного регулювання та затверджується Головою Національного банку України або його першим заступником. Національний банк установлює офіційний курс гривні до іноземних валют без зобов'язання здійснювати за ним операції з купівлі-продажу іноземної валюти. Офіційний курс гривні до іноземних валют використовується резидентами та нерезидентами України для здійснення бухгалтерського обліку операцій з іноземною валютою, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Національний банк у межах своїх повноважень щодо забезпечення стабільності гривні може впливати на формування офіційного валютного курсу в результаті купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України. Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних зі строковими (ф'ючерсними) угодами. Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України. Порядок, види, форми і терміни подання звітності резидентами і нерезидентами про їх валютні операції визначаються Національним банком України за погодженням з Міністерством статистики України з урахуванням чинного законодавства України. Несвоєчасне подання, приховування або перекручування звітності про валютні операції тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством. Декрет визначає також повноваження державних органів і функції банківської системи у сфері валютного регулювання і валютного контролю. Так, Національний банк України: — здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; — складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; — контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; — визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; — видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; — нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; — видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; — установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно зі ст. 8 зазначеного Декрету; — установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; — забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків. Кабінет Міністрів України: — визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України; — бере участь у складанні платіжного балансу України; — забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; — забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України згідно із ст. 14 цього Декрету; — визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України. Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах своїх повноважень. Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України, а Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

4.2. Розрахунки у безготівковій іноземній валюті

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за господарськими операціями резидентів регулюється Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Згідно із цим Законом, виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни сплати заборгованості, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з моменту митного оформлення (оформлення вантажної митної декларації) експортованої продукції, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, який засвідчує виконання робіт (надання послуг), експорт прав інтелектуальної власності. У разі здійснення резидентами імпортних операцій за зовнішньоекономічними договорами, що передбачають відстрочки постачання, імпорт має надійти в Україну в терміни, зазначені в договорі, але не пізніше 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника імпортованої продукції (робіт, послуг). При здійсненні розрахунків за імпортними операціями у формі документарного акредитива товари (роботи, послуги), що є предметом зовнішньоекономічного договору, який передбачає таку форму розрахунків, мають надійти в Україну протягом 90 календарних днів з моменту здійснення платежу уповноваженим банком на користь нерезидента. Порушення резидентами термінів, установлених законом, призводить до стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 % від суми неотриманої виручки (митної вартості недопоставлених товарів, вартості недоотриманих робіт (послуг)), вираженої в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Днем виникнення заборгованості вважається перший день після закінчення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортними, імпортними, лізинговими операціями або термінів, установлених відповідно до раніше отриманих за цими операціями ліцензій. Слід зазначити, що розрахунки за експортно-імпортними операціями в національній валюті також здійснюються резидентами України в порядку, установленому Законом "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Це означає, що на такі операції також поширюється термін 90 календарних днів та установлений порядок нарахування і стягнення пені за порушення термінів розрахунків за такими операціями. У випадку, коли встановлені терміни розрахунків за експортно-імпортними операціями порушено резидентами за договорами, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, оперативний і фінансовий лізинг, постачання складних технічних виробів товарів спеціального призначення, Національний банк України може видати таким суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності індивідуальну ліцензію на подовження цих термінів. Оскільки виручка за експортними операціями резидентів підлягає зарахуванню на їх рахунки в банках у законодавчо встановлені терміни, то відлік таких термінів банк починає з наступного календарного дня після оформлення вантажної митної декларації або підписання акта (іншого документа) про виконання робіт, надання послуг. В останньому випадку при наявності декількох документів з різними датами підписання банк з метою контролю використовує той із документів, який підтверджує фактичне виконання робіт або надання послуг відповідно до умов зовнішньоекономічного договору і підписаний раніше за інші документи. Експортна операція знімається уповноваженим банком з контролю після зарахування виручки за такою операцією (або її частиною, у випадку здійснення обов'язкового продажу) на поточний рахунок резидента. Відлік законодавчо встановлених термінів розрахунків за імпортними операціями резидентів банк починає з наступного календарного дня після здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника імпортованих товарів, а в разі застосування акредитивної форми розрахунків — з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента. З контролю імпортна операція резидента знімається банком після пред'явлення ним акта або іншого документа, який свідчить про поставку нерезидентом продукції (виконання робіт, отримання послуг), яка раніше була оплачена резидентом. У разі отримання резидентом послуг від міжнародних інформаційних систем і міжнародних платіжних систем для підтвердження факту їх отримання використовуються відповідні договори, рахунки на оплату послуг, документи, які формує платіжна система після здійснення розрахунків. Якщо на рахунок резидента повертаються кошти, які раніше були переказані нерезиденту за імпортним договором, у зв'язку з неможливістю виконання нерезидентом договірних зобов'язань повністю або частково, резидент самостійно передає банку, який за дорученням резидента здійснював такий переказ, копії документів, що однозначно підтверджують повернення коштів. Ця умова стосується випадків, коли зазначені кошти повертаються на рахунок резидента в іншому банку. При цьому відповідальність за порушення такої умови покладається на резидента. Слід мати на увазі, що у разі, коли умовами зовнішньоекономічного договору передбачена поставка товарів в Україну або здійснення авансового платежу на користь нерезидента в декілька етапів, банк здійснює контроль за термінами розрахунків окремо за кожним фактом здійснення поставки товарів або авансового платежу. Окремого роз'яснення потребують дії Національного банку щодо порядку розрахунків за іншими видами зовнішньоекономічних операцій. Наприклад, для здійснення резидентом (юридичною особою), який є членом міжнародних організацій, операцій з переказом валютних коштів за межі України у вигляді вступних або членських внесків до іноземних установ або організацій, необхідно отримати відповідну разову індивідуальну ліцензію Національного банку України. Вимоги Закону "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" не поширюються на операції із залучення резидентом кредиту в іноземній валюті від нерезидента, оскільки кредит в іноземній валюті не є валютною виручкою резидента і штрафні санкції за неотримання кредиту протягом 90 календарних днів з моменту підписання кредитного договору застосовуватися не можуть. Що ж стосується порядку здійснення виплат резидентом нерезиденту за використання авторських і суміжних прав, то основним документом для здійснення розрахунків з автором-нерезидентом за використання твору є угода між іноземним правовласником і українським користувачем. В угоді мають бути передбачені сума авансу, терміни її перерахування у конкретній валюті та умови остаточного розрахунку. На операції, які здійснюються за такими угодами, також поширюються вимоги зазначеного вище Закону. 3 метою запобігання відпливу капіталу та підвищення прозорості платежів за договорами, які передбачають виконання робіт і надання послуг нерезидентами, а також запобігання можливим діям щодо відмивання грошей та з метою захисту вітчизняних товаровиробників Правління Національного банку України прийняло постанову від 12.02.2003 р. № 58. "Про здійснення переказування коштів у національній та іноземній валюті щодо оплати робіт та послуг нерезидентів". Відповідно до цієї постанови підставою для переказування уповноваженими банками та небанківськими фінансовими установами (далі — банки) коштів у національній та іноземній валютах на користь (на рахунок) нерезидентів як за дорученням резидентів юридичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, так і на виконання власних зобов'язань, за договорами, які передбачають виконання робіт та надання послуг нерезидентами, можуть бути такі документи: — договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору; — документи, які свідчать про фактично надані послуги чи виконані роботи; — індивідуальна ліцензія Національного банку України на переказування за межі України валютних цінностей, якщо операція потребує такої ліцензії. Проведення зазначених операцій протягом дня на користь однієї і тієї самої особи, або споріднених осіб, на суму, що не перевищує 50 тис. євро, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день проведення операції, здійснюється за умови, що загальна сума договору не перевищує 50 тис. євро, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день укладення договору. Підставою для проведення зазначених операцій, якщо загальна сума договору перевищує 50 тис. євро, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день укладення договору, окрім зазначених вище документів, є: — акт цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків щодо відповідності контрактних цін на послуги, які є предметом договорів, кон'юнктурі ринку; — калькуляція витрат за надані послуги, завірена нерезидентом. Якщо ціновою експертизою встановлено завищення контрактних цін, переказування коштів за цим договором дозволяється лише за наявності згоди Національного банку України.

4.3. Розрахунки в готівковій іноземній валюті

Використання готівкової іноземної валюти в Україні регулюється постановою НБУ від 26.03.98 р. № 119. Юридичним особам-резидентам та розташованим на території України представництвам юридичних осіб-нерезидентів використання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків дозволяється: 1. Для забезпечення витрат працівників юридичних осіб-резидентів чи представництв юридичних осіб-нерезидентів, які повністю або частково здійснюють підприємницьку діяльність нерезидента на території України (далі — постійні представництва юридичних осіб-нерезидентів), на відрядження за кордон (оплата добових, витрат, пов'язаних з найманням житлового приміщення (оплатою готелю) та бронюванням місць у готелях, транспортних та інших витрат за кордоном здійснюється згідно з чинним законодавством України про відшкодування витрат на відрядження за кордон), 2. Для забезпечення витрат працівників іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій, які користуються імунітетом та дипломатичними привілеями (далі — офіційні представництва), представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не здійснюють підприємницької діяльності, на відрядження за кордон (оплата витрат, пов'язаних з найманням житлового приміщення (оплатою готелю) та бронюванням місць у готелях, транспортних та інших витрат за кордоном здійснюється згідно з кошторисом). 3. Для забезпечення експлуатаційних витрат юридичних осіб-резидентів або постійних представництв юридичних осіб-нерезидентів, які мають власні транспортні засоби (орендують, фрахтують) для виконання рейсів за кордон (оплата пального, лоцманських послуг, аеронавігаційних послуг, митних та дорожніх зборів, стоянки тощо). 4. Для оплати праці працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом (з юридичною особою-резидентом чи представництвом юридичної особи-нерезидента). 5. Для виконання статутної діяльності представництва Бюро міжнародної організації з міграції, в тому числі для покриття витрат, пов'язаних із забезпеченням виїзду мігрантів на батьківщину (купівля мігрантам квитків, оплата їх проживання в готелях та харчування в країнах, через які вони прямують транзитом, сплата підйомних тощо), за рахунок коштів, що надійшли від нерезидентів на рахунок зазначеного бюро. 6. Для виконання зобов'язань, передбачених ст. 116—119 Кодексу торговельного мореплавства, згідно з контрактом (угодою) на здійснення агентських послуг щодо виплат морським агентом (юридичною особою-резидентом) готівкової іноземної валюти та/або дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті на експлуатаційні потреби капітану судна, що належить (зафрахтоване) судновласнику-нерезиденту (в тому числі на оплату праці членів екіпажу, репатріацію моряків із судна, яке знаходиться в порту України, тощо). 7. Для відшкодування фізичним особам втрат у разі виникнення рекламацій, форс-мажорних обставин, що призвели до невиконання юридичною особою-резидентом (або постійним представництвом юридичної особи-нерезидента), яка надає послуги з оплатою в іноземній валюті відповідно до чинного законодавства України, зобов'язань перед фізичною особою, яка сплатила в іноземній валюті вартість послуги. Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності у фізичних осіб — нерезидентів чи резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента — суб'єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютообмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках. На територіях митниць у разі: — сплати мита, митних платежів, зборів, штрафів фізичними особами-резидентами та нерезидентами відповідно до митного законодавства України; — сплати нерезидентами (юридичними й фізичними особами) дорожніх зборів і оформлення перевезень негабаритних, великовагових та небезпечних вантажів; — сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами із залученням, у разі потреби, підрозділів Міністерства внутрішніх справ України відповідно до чинного законодавства України; — сплати нерезидентами консульських зборів для відкриття віз на в'їзд в Україну; — оплати нерезидентами послуг, наданих прикордонними санітарно-карантинними, ветеринарними, фітосанітарними та іншими службами контролю; — оплати нерезидентами послуг з обов'язкового медичного страхування, яке гарантує надання їм екстреної медичної допомоги відповідно до чинного законодавства України; — реалізації суб'єктами підприємницької діяльності товарів та надання ними послуг (у зоні, що звільнена від сплати мита та податків) за наявності відповідного дозволу Державної митної служби України. На територіях вокзалів, аеропортів та портів у разі: — реалізації нерезидентам суб'єктами підприємницької діяльності пально-мастильних матеріалів, продуктів харчування, медикаментів та надання нерезидентам послуг з обслуговування іноземних транспортних засобів (літаків, суден, поромів, потягів), їх пасажирів і членів екіпажу; — переоформлення фізичним особам суб'єктами підприємницької діяльності квитків та доплати за багаж у день здійснення цього міжнародного рейсу; — реалізації суб'єктами підприємницької діяльності юридичним особам-нерезидентам, які через метеорологічні умови чи поломку змушені були здійснити непередбачену посадку чи зайти в порт, пально-мастильних матеріалів, продуктів харчування, медикаментів та надання нерезидентам послуг з обслуговування пасажирів і членів екіпажу іноземних транспортних засобів (літаків, суден); — надання суб'єктами підприємницької діяльності послуг нерезидентам із застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; Дозволи на роботу з дорожніми чеками міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті суб'єктам підприємницької діяльності надаються Кримським республіканським, обласними та по м. Києву і Київській області управліннями Національного банку України чи Головним управлінням Національного банку України за наявності агентської угоди між суб'єктом підприємницької діяльності та уповноваженим банком. Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб'єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам-нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі із застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті. Використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі здійснення резидентами—суб'єктами підприємницької діяльності торгівлі та надання послуг за межами України на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у таких випадках: — за реалізовані товари та надані послуги на повітряних, морських, річкових суднах, у потягах та в автобусах; — за надані послуги з міжнародних пасажирських перевезень та поромних переправлень у прикордонних з Україною зонах. Іноземна валюта, що ввозиться в Україну у касах суден, потягів, поромів, автобусів, командирами літаків та яку одержано за продані квитки, товари і перевезення багажу, підлягає обов'язковому декларуванню на митниці та зарахуванню на розподільчий рахунок в іноземній валюті юридичної особи-резидента в сумах, задекларованих у митній декларації. В інших випадках дозволяється зараховувати готівкову іноземну валюту на рахунок в іноземній валюті юридичної особи-резидента в разі: — отримання її як благодійного внеску від нерезидента (підтверджується прибутковими ордерами, актами тощо); — сплати фізичними особами — резидентами та нерезидентами державного мита згідно з чинним законодавством України; — сплати фізичними особами-нерезидентами зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності. Невикористаний залишок готівкової іноземної валюти, отриманої юридичною особою-резидентом або представництвом юридичної особи-нерезидента для сплати за витрати на відрядження за кордон чи на експлуатаційні витрати за кордоном, підлягає зарахуванню на розподільчий рахунок в іноземній валюті в уповноваженому банку України протягом п'яти банківських днів з часу оприбуткування до каси юридичної особи-резидента або представництва юридичної особи-нерезидента. Уповноважений банк може приймати від повноважного представника нерезидента — суб'єкта підприємницької діяльності в касу (для подальшого зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту — суб'єкту підприємницької діяльності) готівкову вільно конвертовану валюту в сумі, що не перевищує 10 тис. (десять тисяч) доларів США або еквівалент цієї суми в іншій вільно конвертованій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день здійснення операції. Для підкріплення власної каси уповноважені банки мають право надавати один одному міжбанківські кредити у готівковій іноземній валюті і здійснювати купівлю-продаж готівкової іноземної валюти за безготівкову грошову одиницю України (за курсом продажу готівкової іноземної валюти банку-продавця) або за безготівкову іноземну валюту відповідно до чинного законодавства України. Зняття банками-нерезидентами з власного кореспондентського рахунку, відкритого в уповноваженому банку України, іноземної валюти готівкою для вивезення її за кордон здійснюється за наявності індивідуальної ліцензії на право вивезення за межі України валютних цінностей, наданої Національним банком України. Готівкова іноземна валюта, отримана юридичними особами-резидентами та/або представництвами юридичних осіб-нерезидентів в уповноваженому банку, використовується виключно на цілі, на які вона отримана. На власників рахунків згідно з чинним законодавством України покладається відповідальність за цільове використання цих коштів.

4.4. Відповідальність за порушення валютного законодавства

Порушення норм валютного законодавства може тягнути за собою цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України. До правопорушень банків, інших кредитно-фінансових установ, резидентів і нерезидентів валютне законодавство відносить: — пропуск термінів розрахунків у валютних операціях, при виконанні зобов'язань за угодами тощо; — здійснення валютних операцій без генеральної чи індиві дуальної ліцензії Національного банку України; — незаконне приховування в інших державах валютних цінностей, що належать резидентам; — невиконання уповноваженими банками доручень резидентів щодо купівлі і продажу іноземної валюти; — невиконання резидентами встановлених вимог щодо продажу валютних коштів, що надійшли на їхні рахунки; — невиконання уповноваженими банками функції валютного контролю; — несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тощо. За вказані вище порушення передбачені такі санкції: — штраф у розмірі, еквівалентному вартості валютних цінностей, на суму яких відбулось порушення; — штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України: — пеня; — позбавлення ліцензії Національного банку України: — виключення з реєстру банків та кредитно-фінансових установ. Відповідальність за конкретні види правопорушень передбачена в Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (ст. 16), Законі України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземних валюті", положенні Національного банку України про валютний контроль та в інших актах. Так, здійснення банками операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей з виключенням банку з Реєстру банків або без такого виключення. Здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують індивідуальної ліцензії НБУ, без її одержання тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей. Торгівля іноземною валютою банками без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей з виключенням банку з Реєстру банків або без такого виключення. Невиконання уповноваженими банками зобов'язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента. Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами та нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства. Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині своєчасного інформування у випадках та в порядку, установленому законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій, тягне за собою штраф у розмірі 5 % від суми (вартості) валютних операцій, про які уповноважений банк згідно зі встановленим порядком зобов'язаний був поінформувати відповідні державні органи. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках. Невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність: — порушення строків декларування — накладення штрафу в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день порушення; — порушення порядку декларування — накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Несвоєчасне подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації договорів тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній 1 % від розміру одержаного кредиту чи позики з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів.

Тема 5. ОПОДАТКУВАННЯ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВ

5.1. Система оподаткування ЗЕД в Україні та її основні принципи. 5.2. Порядок відшкодування ПДВ при здійсненні експортних операцій. 5.3. Основні види пільг для суб'єктів ЗЕД, що діють на території України. Ключові поняття Принципи оподаткування зовнішньоекономічних операцій. Податок на прибуток від ЗЕД. Оподаткування ЗЕД податком на додану вартість. Балансова вартість заборгованості. Нерезиденти, що мають офшорний статус. Податковий вексель. Нульова ставка ПДВ. Відшкодування ПДВ. Податкові пільги. Спеціальна (вільна) економічна зона.

5.1. Система оподаткування ЗЕД в Україні та її основні принципи

Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності викладені в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Оподаткування суб'єктів ЗЕД України здійснюється за такими принципами: — Україна самостійно встановлює і скасовує податки і пільги для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України; — ставки податків встановлюються і скасовуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України; — рівень оподаткування встановлюється виходячи з необхідності досягнення та підтримання самоокупності і самофінансування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та з метою бездефіцитності платіжного балансу України; — стабільність кількості видів і розмір податків гарантуються державою на строк, не менш як 5 років; — забороняється встановлювати інші податки крім тих, що затверджені Верховною Радою України; — ставки податків є однаковими для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та визначаються за товарною ознакою: для одного і того ж товару діє єдина ставка податку; — заохочення експорту готової продукції. Основними законами, що регулюють оподаткування ЗЕД підприємств, є закони України "Про оподаткування прибутку підприємств" і "Про податок на додану вартість". Якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цими законами, то застосовуються норми міжнародного договору. Однак у разі укладення договорів з нерезидентами не дозволяється включення до контракту податкових застережень, згідно з якими підприємства, що виплачують доходи, беруть на себе зобов'язання щодо сплати податків на доходи нерезидентів. Коротко розглянемо особливості оподаткування окремих видів зовнішньоекономічних операцій. Обкладення податком на прибуток експортних операцій здійснюється за загальною схемою і не має будь-яких особливостей. Тобто валовий дохід по експортних операціях виникає на дату будь-якої події, що сталася раніше. Такою датою може бути: — дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), які підлягають продажу; — дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податків. Сума валового доходу, отриманого за експортною операцією, визначається як сума доходу, отриманого в іноземній валюті, перерахована у гривні за офіційним обмінним курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягає перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом звітного періоду. Заборгованість в іноземній валюті, що виникла при здійсненні експортної операції (дебіторська або кредиторська, залежно від того, яка подія сталася раніше — отримання валюти чи відвантаження), також бере участь у формуванні об'єкта обкладення податком на прибуток. Причому до складу валового доходу або валових витрат відносять тільки різницю, що виникла внаслідок зміни курсу Національного банку України у період між такими датами: — якщо заборгованість виникла і погашена в одному і тому ж податковому кварталі — між датою виникнення і датою погашення; — якщо заборгованість виникла в одному, а погашена в наступному кварталі — між датою виникнення й останнім робочим днем кварталу, а в наступному кварталі — між останнім робочим днем попереднього кварталу і датою погашення. У Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" заборгованість, виражена в іноземній валюті й перерахована у гривні за офіційним обмінним курсом Національного банку України на дату її виникнення, названа "балансовою вартістю заборгованості". Обкладення податком на додану вартість експортних операцій має низку особливостей. Перша з них полягає в тому, що при продажу товарів, які були вивезені платником податків за межі митної території України, податок на додану вартість обчислюється за нульовою ставкою. Якщо експорт був здійснений на території України, обкладення ПДВ здійснюється за звичайною ставкою 20 % . Не дозволяється застосування нульової ставки до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України згідно з Законом "Про податок на додану вартість". Однією з особливостей відображення в бухгалтерському обліку валютних операцій є те, що гривневий еквівалент суми в іноземній валюті не є раз і назавжди зафіксованою величиною, а підлягає перерахунку на певну дату за офіційним курсом Національного банку України. Механізм формування офіційного курсу гривні до іноземних валют детально викладено в темі 4. Витрати платника податків в іноземній валюті у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносять до валових витрат, визначаються в сумі, яка має дорівнювати балансовій вартості такої інвалюти. Тобто балансова вартість іноземної валюти визначається таким чином: — якщо іноземна валюта отримана як виручка, то її балансова вартість визначається за курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання доходу; — якщо іноземна валюта самостійно придбана підприємством за гривні, то її балансова вартість дорівнює сумі гривень, сплачених у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, які здійснюють конверсійні операції); — якщо іноземна валюта самостійно придбана підприємством за іншу інвалюту, то її балансова вартість дорівнює балансовій вартості проданої інвалюти; — якщо іноземна валюта надійшла на валютний рахунок у попередньому податковому періоді, то для поточного податкового періоду її балансова вартість визначається за курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день попереднього звітного періоду. Оскільки підприємство може розраховуватися з постачальником за конкретну партію товарів інвалютою, загальна сума якої складається з окремих сум, що надійшли на підприємство в різний час і з різних джерел, то необхідно вести оперативний облік для визначення балансової вартості інвалюти. Підприємство може розрахуватися з постачальниками заздалегідь або з відстрочкою платежу. Якщо вийде так, що першою подією буде отримання товарів (робіт, послуг), тоді до складу валових витрат вартість такого товару (робіт, послуг) буде включена за курсом Національного банку України на дату оформлення вантажної митної декларації (підписання акта), але при другій події, коли вже буде відома балансова вартість інвалюти, що перераховується, необхідно відкоригувати суму, раніше включену до складу валових витрат. Якщо ж першою подією буде оплата товарів (робіт, послуг), то нічого коригувати не треба, адже вже при першій події відома балансова вартість переказаної у вигляді авансу інвалюти. У разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 % вартості цих товарів (робіт, послуг). При цьому під терміном "нерезиденти, що мають офшорний статус" розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента. Законодавство України передбачає усунення подвійного оподаткування при здійсненні ЗЕД. Так, суми податків на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб'єктами господарської діяльності за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку на прибуток в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, розрахована за правилами, встановленими зазначеним Законом. Розмір зарахованих сум податку на прибуток з іноземних джерел протягом податкового періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні таким платником податку протягом такого періоду. Не підлягають зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань такі податки, сплачені в інших країнах: — податок на капітал (майно) та приріст капіталу; — поштові податки; — податки на реалізацію (продаж); — інші непрямі податки незалежно від того, підпадають вони під категорію прибуткових податків чи оподатковуються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав; — суми податку, сплачені з пасивного прибутку (дивідендів, процентів, страхування, роялті). Зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку на прибуток здійснюється за умови подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності міжнародного договору України про усунення подвійного оподаткування доходів, ратифікованого Верховною Радою України. Заборгованість в іноземній валюті, що виникла при здійсненні імпортної операції (дебіторська або кредиторська, залежно від того, яка подія сталася раніше — перерахування валюти або отримання товарів (отримання результатів робіт, послуг), також бере участь у формуванні об'єкта обкладення податком на прибуток. Що ж стосується обкладення податком на додану вартість імпортованих товарів (робіт, послуг), то датою виникнення податкових зобов'язань при ввезенні (імпортуванні) товарів є дата оформлення ввізної митної декларації зі вказівкою в ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті робіт (послуг) є дата списання грошових коштів з розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом, залежно від того, яка з подій сталася першою. База обкладення податком на додану вартість визначається згідно з Законом "Про податок на додану вартість". Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат на сплату податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) — актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Платники ПДВ при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання (податковий вексель). Порядок випуску, обігу і погашення податкових векселів визначено постановою Кабінету Міністрів України від 01.01.1997 р. № 1104. Податковий вексель з ПДВ не може бути виданий при ввезенні підакцизних товарів (крім тютюнової сировини) і товарів, які відносять до товарних груп 1—24 Гармонізованої системи опису і кодування товарів. Податковий вексель складається на суму податкового зобов'язання, тобто на суму податку на додану вартість, яка нарахована і має бути сплачена при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України. При митному оформленні ввезеного (пересланого) на митну територію України товару сума податкового зобов'язання за однією вантажною митною декларацією не може бути частково оплачена векселем, а частково коштами. Вексель видається на повну суму податкового зобов'язання, нарахованого за вантажною митною декларацією, і окремо для кожної вантажної митної декларації. Строк, на який видається податковий вексель, не може перевищувати ЗО днів, включаючи дату його видачі. У разі ввезення (імпортування) товарів документом, що засвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість. Сума, зазначена в податковому векселі, включається до суми податкових зобов'язань платника податку в звітному (податковому) періоді, в якому вексель підлягає погашенню. При цьому податковий вексель вважається погашеним. У наступному звітному (податковому) періоді сума, зазначена в податковому векселі, включається до складу податкового кредиту платника податку. За умови здійснення оплати векселя шляхом перерахування коштів до строку погашення векселя, до податкового кредиту зазначена сума коштів включається у тому звітному періоді, в якому відбулося таке погашення. Обов'язки з погашення податкового векселя не можуть передаватися іншим особам, податковий вексель не підлягає індосаменту; проценти або інші види плати за користування податковим векселем не нараховуються. Податкові векселі, виписані платниками податку, що мали протягом останніх 12 місяців обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) більше п'яти мільйонів гривень та проти яких не порушено справу щодо банкрутства, не підлягають забезпеченню. Довідка щодо відповідності статусу імпортера зазначеним вимогам безоплатно видається податковим органом за запитом платника податку та поновлюється кожні три календарні місяці. Податкові векселі, виписані іншими платниками податку, підлягають підтвердженню комерційними банками шляхом авалю. Коротко розглянемо оподаткування податком на додану вартість експортних операцій. Об'єктом оподаткування у цьому випадку є операції з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України. ПДВ за такими операціями обчислюється за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України у випадку, якщо їх вивезення (експорт) засвідчене належним чином оформленою вантажною митною декларацією (ВМД). Застосування нульової ставки ПДВ для операцій з продажу товарів, вивезених (експортованих) за межі митної території України, але декларування яких було здійснене на внутрішній митниці, можливе тільки за умови підтвердження фактичного вивезення цих товарів за межі митної території України. У випадках, якщо фактичне вивезення за межі митної території України не підтверджується, операції з продажу товарів розглядаються як операції з продажу на митній території України, що підлягають обкладенню ПДВ на загальних засадах за ставкою 20 %. Оподаткування за нульовою ставкою передбачено також щодо операцій з надання транспортних послуг для перевезення вантажів за межами митного кордону України, а саме від пункту проведення митних процедур по випуску вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України. Тому в разі надання окремих послуг для транспортування вантажів, які знаходяться під митним контролем, тільки між внутрішньою митницею і митницею на кордоні, тобто без перетинання державного кордону України, операції з падання таких послуг вважаються операціями, здійсненими на митній території України. Оподаткування послуг для транспортування вантажів, які пройшли митне оформлення на внутрішній митниці, до митниці на кордоні здійснюється за ставкою 20 % незалежно від того, резидентам чи нерезидентам України такі послуги надаються. Застосування нульової ставки ПДВ для операцій з транспортування експортних вантажів можливе тільки за умови підтвердження транспортними організаціями факту надання послуги міжнародного перевезення і фактичного перетинання цими вантажами митного кордону України. Слід пам'ятати, що не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України згідно з Законом "Про податок на додану вартість". До експортних обсягів продажу товарів (робіт, послуг) з метою оподаткування не зараховуються майнові добровільні пожертвування на користь нерезидентів, майнові внески для продовження будь-якої спільної з нерезидентом діяльності за межами України, майнові внески, які повертаються іноземному інвесторові. На операції з товарами (майном), які вивозяться за межі митної території України за зовнішньоекономічними договорами й оформлені належним чином з метою тимчасового вивезення протягом одного року, з товарами, які поставляються на консигнацію, з переробленою давальницькою сировиною нерезидента, що повертається його власникові, а також на операції з експорту товарів без фактичного їх вивезення з митної території України, нульова ставка ПДВ не поширюється. Експорт товарів без фактичного їх вивезення з митної території України митними органами не оформлюється. Податок на додану вартість за нульовою ставкою нараховується при продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, розташованими на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до Порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 р. № 984. Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магазинами без нарахування ПДВ може здійснюватися виключно фізичним особам, які виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, які переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам і знаходяться за межами митних кордонів України. При цьому ПДВ за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів і супровідних щодо таких товарів (робіт, послуг) з митної території України на територію безмитних магазинів або ліцензійних складів. Під час здійснення операцій з подальшого вивезення (пересилання) товарів і супровідних щодо таких товарів (робіт, послуг) з території безмитних магазинів або ліцензійних складів за межі митного кордону України (експорту) ПДВ не справляється (у тому числі за нульовою ставкою).

5.2. Порядок відшкодування ПДВ при здійсненні експортних операцій

Попередня оплата (авансування) товарів, які згідно з договорами підлягають вивезенню (експортуванню) за межі митної території України, не є підставою для виникнення податкових зобов'язань. Таким чином, операції, пов'язані з експортом товарів, відображаються в Податковій декларації тільки в тому випадку, коли товари фактично вивезені з митної території України, що підтверджено ВМД, а суми авансів, отриманих за товари, що підлягають експорту, у декларації з ПДВ не відображаються. Тобто підприємство отримує право на відшкодування сум ПДВ з бюджету протягом наступного місяця, що настає після подання декларації, і тільки тоді, коли здійснений експорт товарів. Що ж до експорту робіт (послуг), то дата виникнення податкових зобов'язань визначається по першій події: або по даті зарахування коштів від замовника робіт (послуг) на банківський рахунок платника податків, або по даті оформлення документа, що засвідчує факт виконання таких робіт (послуг). При здійсненні операцій, що обкладаються ПДВ за нульовою ставкою відповідно, бюджетне відшкодування сум ПДВ здійснюється протягом місяця, що настає після подання декларації за звітний період, у якому були здійснені такі операції. Причому сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів по цьому податку або інших податках, зборах (обов'язкових платежах), які зараховуються до державного бюджету України. Платник податків може за рахунок суми бюджетного відшкодування оплатити лише податковий вексель, виданий ним під час розмитнення імпортних товарів. Якщо платник податків зареєстрований як квартальний платник ПДВ, то при здійсненні експортних операцій він також має право на щомісячне відшкодування ПДВ з бюджету за підсумками результатів діяльності першого або двох перших місяців кварталу. Подана до органів податкової служби Податкова декларація підлягає попередній перевірці. У разі виявлення факту, що вона заповнена з порушенням установлених вимог, декларація повертається на доробку і при повторному здаванні після закінчення терміну подання звітності приймається як подана несвоєчасно із застосуванням адміністративних і фінансових санкцій. Декларація, подана платником податків до органів податкової служби, підлягає перевірці з метою підтвердження суми, задекларованої до відшкодування. Така перевірка складається з декількох послідовних етапів і здійснюється податковим інспектором на підставі аналізу даних податкової декларації і додатків до неї без отримання від платника податків додаткових відомостей (за винятком окремих випадків) і без виходу на місце роботи (знаходження) платника податків. За результатами такої перевірки податковий інспектор може прийняти рішення про передачу податкової декларації до відділу документарних перевірок для проведення відповідної перевірки. Причому якщо у податковій декларації вказана сума до відшкодування перевищує 10 тис. грн, то така декларація відразу передається до відділу документарних перевірок, і відшкодування суми ПДВ з бюджету здійснюється тільки за умови проведення обов'язкової попередньої документарної перевірки платника податків і зустрічних документарних перевірок основних постачальників такого платника податків. При цьому у першу чергу перевірці підлягають суми, подані для відшкодування на розрахунковий рахунок платника, а потім суми, зараховуються в рахунок наступних платежів, а також суми податкового кредиту, що викликають підозру, незалежно від виду відшкодування. Зустрічні перевірки проводяться щодо постачальників — юридичних осіб з місячним обсягом придбаних товарів (робіт, послуг) на загальну суму ПДВ у розмірі 3 тис. грн і більше та у фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності на загальну суму ПДВ понад 500 грн, яка зарахована платником податків до податкового кредиту. У випадку, якщо платник податків щомісяця подає звітні декларації на відшкодування ПДВ і має постійних постачальників, зустрічні перевірки таких постачальників проводяться один раз на півріччя. Податкові органи при проведенні документарних перевірок платників-експортерів і підприємств, які здійснюють міжнародні перевезення, перевіряють заявлені дані про фактично здійснені експортні поставки товарів за межі митних кордонів України, а також звіряють їх з даними Державної митної служби України про анульовані вантажні митні декларації. При виявленні за результатами перевірок комерційних структур, зареєстрованих на підставних осіб за втраченими або викраденими паспортами, які не звітують перед державним податковим органом про здійснену господарську діяльність і переховуються від державних податкових органів, державні податкові органи, на податковому обліку в яких перебувають підприємства, що безпосередньо мали відносини з такими комерційними структурами, подають у встановленому порядку до арбітражного суду позовні заяви про визнання недійсними угод між такими підприємствами і комерційними структурами. Рішення арбітражного суду про визнання недійсними угод (договорів) між суб'єктами підприємницької діяльності (якщо таке матиме місце) є підставою для визнання неправомірності віднесення до валових витрат сплачених сум і до податкового кредиту сум ПДВ у підприємств, які безпосередньо мали відносини з комерційними структурами. У разі настання терміну подання висновку про суми відшкодування ПДВ органам Державного казначейства до закінчення документарної перевірки з урахуванням зустрічних перевірок основних постачальників, державні податкові органи повинні подати висновки про суми відшкодування ПДВ органам Державного казначейства у встановлений термін — не пізніше 5 робочих днів до закінчення терміну відшкодування ПДВ на підставі Податкової декларації, поданої до податкового органу, і акта документарної перевірки без урахування результатів зустрічних перевірок. По новостворених підприємствах, у яких сплачений статутний фонд менший від суми, що підлягає відшкодуванню, подання висновків органам Державного казначейства до закінчення документарних перевірок з урахуванням зустрічних перевірок заборонене. Якщо за результатами документарної перевірки буде встановлено завищення у податковій декларації суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету, і зазначені суми вже відшкодовані з бюджету, то завищена сума відшкодування ПДВ стягується у встановленому порядку, а платник податків визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції згідно із законодавством. Якщо платник податків завищив суми бюджетного відшкодування, заявленого у податковій декларації, то орган державної податкової служби за результатами перевірки застосовує до нього фінансову санкцію у вигляді стягнення однократного розміру суми такого завищення, а у разі повторного порушення протягом року після порушення, виявленого попередньою перевіркою, — у двократному розмірі суми завищення бюджетного відшкодування.

5.3. Основні види пільг суб'єктам ЗЕД, що діють на території України

Податкові пільги згідно з законами України надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які відповідають критеріям, наведеним нижче: — їх експорт перевищує імпорт (нетто-експортери) за фінансовий рік; — обсяг їх експорту становить не менше 5 % від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів; — стабільно експортують наукові, наукомісткі товари, а також товари, у вартості яких частка доданої вартості становить не менше 30 % . Зазначеним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надаються пільги щодо строків амортизації основних виробничих фондів у вигляді: — норм прискореної амортизації основних виробничих фондів, що використовуються для виробництва експортних товарів; — пільгових норм амортизації основних фондів, створених за рахунок нових інвестицій, що використовуються для виробництва експортних товарів; — норм амортизації на імпортне обладнання, яке використовується для виробництва експортних товарів, не менших, ніж ті, що встановлені в країні походження такого обладнання. Зазначені пільги надаються Міністерством економіки і з питань європейської інтеграції України за поданням суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому Міністерство приймає відповідне рішення, яке є обов'язковим для державних фінансових та податкових органів України. Крім зазначених пільг, слід згадати також про пільгове оподаткування суб'єктів ЗЕД, які діють на території спеціальних економічних зон (СЕЗ). Спеціальна (вільна) економічна зона — це частина території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. Функціонування спеціальних економічних зон регулюється Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13.10.1992 р. і постановою Кабінету Міністрів України "Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні" від 14.03.1994 р. № 167. Відповідно до зазначеного Закону СЕЗ створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів або місцевих рад народних депутатів та місцевої державної адміністрації. Статус і територія СЕЗ, а також термін, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної СЕЗ. На території СЕЗ законодавство України діє з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та законом про створення конкретної СЕЗ. В Україні залежно від господарської спрямованості та економі-ко-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ: Зовнішньоторговельні зони — частина території держави, на якій товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг зі зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг із доробки, сортування, пакування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти ("порто франко"), вільні митні зони (зони франко), митні склади. Комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний та ін.) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму: — експортних виробничих зон, у яких розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції; — імпортоорієнтованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамінних виробництв. Науково-технічні зони — СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть мати форму: — регіональних інноваційних центрів — технополісів; — районів інтенсивного наукового розвитку; — високотехнологічних промислових комплексів; — науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків); — локальних інноваційних центрів; — опорних інноваційних пунктів. Туристично-рекреаційні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-куль-турний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу. Банківсько-страхові зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України. Зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, в яких діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі. Крім зазначених вище, в Україні можуть створюватися СЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. При організації СЕЗ застосовують два відмінних концептуальних підходи: територіальний та функціональний. У першому випадку зона розглядається як відокремлена територія, де всі підприємства-резиденти користуються пільговим режимом господарської діяльності. Відповідно до другого підходу, зона — це пільговий режим, який застосовується до певного виду господарської діяльності незалежно від місця знаходження відповідного підприємства в країні. Загальною характерною рисою різних видів СЕЗ є наявність сприятливого інвестиційного клімату, який включає в себе митні, фінансові, податкові пільги та переваги порівняно із загальним режимом для підприємців, що існує в тій чи іншій країні. Конкретні пільги і стимули мають деякі кількісні відмінності по різних зонах, однак по суті вони, як правило, схожі. Виділяють чотири основні групи пільг: — зовнішньоторговельні пільги, які передбачають запровадження особливого митно-тарифного режиму (зниження чи скасування експортно-імпортного мита) і спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій; — податкові пільги. Містять норми, пов'язані з податковим стимулюванням конкретних видів діяльності чи поведінки підприємців. Ці пільги можуть стосуватись податкової бази (прибуток, вартість майна тощо), окремих її складових (амортизаційні відрахування, витрати на зарплату, НДДКР, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподаткування; — фінансові пільги. Включають різні форми субсидій. Вони надаються у вигляді більш низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками та виробничими приміщеннями, пільгових кредитів тощо; — адміністративні пільги. Надаються адміністрацією зони з метою спрощення процедур реєстрації підприємств і режиму "в'їзду — виїзду" іноземних громадян, а також надання різних послуг. Зазначені пільги надаються в найрізноманітніших комбінаціях. Пільги, що надаються СЕЗ, не завжди є головним стимулом для припливу в країну іноземного капіталу. Більш суттєвим з цього погляду можуть виявитись такі фактори, як політична стабільність, інвестиційні гарантії, якість інфраструктури, кваліфікація робочої сили, спрощення адміністративних процедур тощо. Разом з тим, за інших рівних умов на перший план виступають пільги, що надаються СЕЗ. При вивченні цього питання слід брати до уваги той факт, що дію більшості пільг для СЕЗ в Україні зупинено згідно з Законом "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та інших законодавчих актів України".