2. Поняття та зміст договору страхування

Згідно з нормами Закону України «Про страхування» договір стра­хування - це письмова угода між страховиком і страхувальником, згід­но з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхо­вого випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток в межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визна­ченій страхувальником, або на користь якої укладено договір страху­вання (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зо­бов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та ви­копувати інші умови договору.

Основними елементами договору страхування є:

• об'єкт страхування;

• використання системи страхування;

• страхова сума;

• страховий тариф за узгодженням сторін;

• розмір страхової прем ії;

• термін (строк) страхування;

• порядок змін та припинення дії договору страхування;

• права, обов'язки та відповідальність сторін договору.

При складанні договору страхування страховикам необхідно ке­руватися положеннями ст. 16 Закону України «Про страхування», де чітко визначені:

• дефініції договору страхування;

• необхідні реквізити та обов'язкова інформація;

• обов'язки страховика;

• обов'язки страхувальника;

• порядок виплати страхових сум;

• умови відмови у виплаті страховиком від шкодувань тощо. Особливість договорів страхування полягає в тому, що вони фор­мально є двосторонніми, а в силу їх умов - по суті, тристоронніми і навіть в окремих випадках, багатосторонніми. Так, за договором особистого страхування вигодонабувачами (одержувачами страхової виплати) можуть виступати: страхувальник чи застрахована особа, або після смерті страхувальника чи застрахованої особи інший одержувач, або законні спадкоємці зазначених осіб. Крім того, умови страхування дітей передбачають двох і більше страхувальників.

Договір страхування може бути укладений не тільки з власником, але й з користувачем майна, наприклад, договір страхування автомо­біля, яким користується особа, що має доручення від власника, або інвалід, який одержав автомобіль в користування від держави.

Особливістю договірних страхових зобов'язань є також те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, тобто право володіння, користування і роз­порядження своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фон­ду і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постражда­ли від страхового випадку. .Якщо ж конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором страхування індивідуально накопичує резерв внесків, який до кіпця терміну страхування досягає розміру сплачуваної йому страхової суми. В період дії договору він може, припинивши сплату внесків, одержати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми. Тим самим, втрачаючи па час страхування право володіння і користування відповідною час­тиною своїх грошей, він зберігає право розпорядження ними.

Найважливішою умовою страхових відносин є те, що і страховик, і страхувальник повинні мати правоздатність і дієздатність для вступу в такі правові відносини: зокрема, страховик в силу свого статуту і відповідної ліцензії па страхову діяльність, а страхувальник фізична особа має бути дієздатною для оформлення договору страхування за своїм цивільним статусом і віком. Крім того, страхувальнику необ­хідно мати достатнє, стале джерело прибутку для сплати страхових внесків.

Невідповідність договору страхування вимогам закону тягне за собою визнання такого договору страхування недійсним. При цьому недійсним він вважається з моменту його укладення. Наслідком ви­знання договору страхування недійсним є обов'язок кожної із сторін відшкодувати іншій все отримане за договором страхування.

Правила страхування, згідно з якими укладаються договори, роз­робляються страховиком для кожного виду страхування окремо і під­лягають затвердженню органами нагляду при видачі ліцензії па право здійснення відповідного виду страхування.

Під час укладання договору страхування страховик має право за­просити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором чи аудиторською фірмою.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися стра­ховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Договір страхування на­буває чинності з моменту внесення першого платежу, якщо інше не перед­бачене договором. Страховий поліс (від франц. «police» - розписка) - це документ, іменний або на пред'явника, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором добровільно­го страхування або підтверджує умови обов'язкового страхування від­повідно до чинного законодавства (без укладення договору) та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку, визначеного умовами договору страхування, певну суму коштів (страхову компенсацію чи відшкодування).

Умови полісу визначають відносини між сторонами, тому вони обов'язково містять права і обов'язки страховика та страхувальника.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він виконує функції документа, який згідно з вимогами законодав­ства падає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальни­ка на пропозицію страховика укласти договір.

Страхове законодавство тлумачить страховий поліс лише як мож­ливий доказ факту укладання договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.

У Законі України «Про страхування» докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме:

• назва документа;

• назва та адреса страховика;

• прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження;

• прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;

• зазначення об'єкта страхування;

• розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя;

• розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

• перелік страхових випадків;

• розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

• страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

• строк дії договору;

• порядок зміни і припинення дії договору;

• умови здійснення страхової виплати;

• причини відмови у страховій виплаті;

• права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

• інші умови за згодою сторін;

• підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування та договорів страхування майна громадян.

При укладенні договорів страхування використовуються такі види забезпечення виконання зобов'язань, як: неустойка, застава, поручите­льство та гарантія. Все частіше трапляються випадки використання допоміжних заходів забезпечення виконання зобов'язань, серед яких виділяють валютні застереження, авальовапий або доміцільований вексель.

Крім цього, існує ціла група особливих заходів забезпечення вико­нання зобов'язань за договорами страхування, в яку входять вимоги однієї із сторін про:

• відкриття страховиком валютного або поточного рахунку у конк­ретному банку;

• відкриття страховиком банківського депозитного рахунку;

• перестрахування страховиком у конкретного вітчизняного перестраховика чи, частіше за все, у переетраховика-нерезидепта;

• умовну та безумовну фрапшизи;

• придбання страховиком цінних паперів конкретних суб'єктів госпо­дарювання або держави;

• проведення аудиту у визначеній аудиторській фірмі;

• передачу страхувальником страховику права вимоги до осіб, винних у заподіянні шкоди;

• надання страховиком фінансової допомоги страхувальнику, а частіше іншій особі, з якою страхувальник має корпоративні стосунки.