3.9.3. Стилі спілкування

На основі особливостей взаємодії людини (особливо тієї, що виконує керівні функції на будь-якому рівні) з іншими людь­ми або певними колективами склалися такі стилі спілкування (рис. 3.34):

Рис. 3.34. Стилі педагогічного спілкування

1. Авторитарний (лат. autoritas — влада): ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрямки діяльності шко­ лярів, визначає кожен крок діяльності вихованців, зупиняє будь- яку ініціативу учнів. Основний засіб впливу на вихованців — вказівка, наказ, розпорядження, інструкція та ін.

2. Ліберальний (лат. liberalis — вільний): ґрунтується на без­ принципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням діям учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє активності

326

Розділ З

Теорія виховання

327

й ініціативи у керівництві колективом, пасивно спостерігає за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ.

3. Демократичний (лат. demokratia — влада народу, народо­владдя): ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з чле­нами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихо­ванців для виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціати­ву учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів роз­в'язання завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. Демократичний стиль якнай­повніше сприяє розвитку особистості школярів, формуванню їх людської гідності, підготовки до активної діяльності в демо­кратичному суспільстві. На засадах демократичного стилю має розвиватись педагогіка співробітництва.

У практиці роботи учителів-вихователів спостерігається і так званий змішаний стиль, в якому проглядаються елементи уже названих стилів. Та все ж в умовах становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави націо­нальна школа найперше має розвиватися на демократичних засадах.

3.9.4. Психолого-педагогічні умови ефективності спілкування

Для успішності й ефективності спілкування учитель-вихо-ватель має зважати на певні умови, які забезпечують опти-мальність у сфері взаємин і спілкування з вихованцями.

По-перше, учитель якнайповніше має оволодіти психолого-педагогічними якостями і вміннями. Це той ґрунт, який дає змогу вихователеві оволодівати майстерністю педагогічного спілкування. По-друге, лише високий рівень тактовності учите­ля є важливою передумовою ефективності спілкування з учня­ми, колегами, батьками. Педагогічний такт (лат. taktus — до­тик, відчуття) — це міра педагогічно доцільного впливу учите­ля на учнів з урахуванням їх психічного стану. З педагогіч­ним тактом тісно пов'язані вміння педагога володіти соціаль­ною перцепцією (лат. perceptio — сприймання, пізнання), що передбачає чуттєве сприйняття зовнішніх предметів, людей ("чи­тання по обличчю").

Успішність спілкування, особливо на початковому етапі, за­лежить певною мірою від уміння вчителя "подати себе", ство­рити позитивний імідж шляхом самопрезентаці'ї.

Оскільки основним засобом педагогічного спілкування є сло­во, то мовленнєва культура вчителя створює морально-психоло­гічний ореол, який робить спілкування бажаним для вихованців.

Для забезпечення у процесі педагогічного спілкування опти­мального психологічного контакту особистість учителя-вихо-вателя має мати велику кількість "вільних валентностей", тобто здатність "приворожувати" значну кількість дитячих сердець. Наявність цієї здатності залежить передусім від гуманістич­ної спрямованості педагога, його любові до дітей.

У процесі спілкування необхідно дотримуватися внутріш­ньої психологічної схеми протікання цього процесу: а) поси­лаю думку; б) стежу за сприйняттям її партнером (цікавлюсь його оцінкою); в) сприймаю зворотню думку партнера; г) оці­нюю її; д) посилаю у відповідь нову думку.

З метою подолання невпевненості в собі, що характерно для молодих учителів, необхідно займатися своєрідним аутотренін­гом. З цією метою у стані релаксації (лат. relaxatio — змен­шення, послаблення) навіювати собі, вимовляючи такі слова.

• Я люблю дітей.

• Мені з ними цікаво.

• Я спокійний і впевнений.

• Учні слухають мене.

• У спілкуванні з учнями почуваю себе впевнено.

• Дітям цікаво зі мною.

• Настрій у мене бадьорий.

• Усі вихованці слухають мене.

• Я готовий вислухати їх і відповісти на всі запитання та ін.

Слово у процесі розвитку людства дало можливість кон­кретній особистості спілкуватися з собі подібною. Тому люди акумулювали в соціальному досвіді певні правила спілкуван­ня. Педагогові доречно дотримуватися правил педагогічного спілкування, що дасть змогу уникнути багатьох помилок. На­ведемо деякі з цих правил.

1. Пам'ятайте: успіх педагогічної діяльності у першу чергу залежить від культури спілкування.

2. Моделюйте спілкування не "від себе", а від вихованців, від їх потреб та інтересів.