15.9. Догляд за хворими з пошкодженнями і захворюваннями органів сечовидільної системи

Травматичні пошкодження органів сечовидільної системи

Розрізняють ушкодження та поранення нирок, сечоводів, сечового міху­ра та уретри. Вони можуть бути ізольованими або поєднуватися з пошкод­женнями різних органів черевної порожнини.

Травми сечостатевої системи поділяють на закриті (забій, падіння з висоти, здавлювання та ін.) і відкриті (вогнепальні, колоті, різані).

Пошкодження нирок. Усі травми нирок можна поділити на п'ять груп: 1) пошкодження капсули нирки; 2) розрив ниркової паренхіми, що не дохо­дить до чашечок і мисок; 3) розрив паренхіми і чашечок; 4) повне розчав-лення нирки, розрив на дрібні фрагменти; 5) пошкодження воріт нирки, відрив її від сечовода.

Клінічні ознаки. У хворих виникає біль у поперековій ділянці з ірра­діацією в сечоводи. Поряд з цим, залежно від характеру травми і ступеня пошкодження нирки, розвивається різної інтенсивності гематурія (кров у сечі). Сеча набуває кольору "м'ясних помиїв". Однак слід пам'ятати, що при повних розривах ниркових мисок або сечоводів гематурії може не бути. При огляді в ділянці попереку виявляють гематому (крововилив). У разі розривів великих судин приниркова гематома може досягати великих розмірів, поширитись на заочеревинний простір, пахвинні ділянки, промежину і супро­воджуватися колапсом і шоком.

При просочуванні крові та сечі в черевну порожнину розвивається пе­ритоніт. Важливе значення у встановленні діагнозу мають: загальний аналіз сечі, хромоцистоскопія, екскреторна урографія, в разі потреби - ретроград­на пієлографія (рис.271).

Рис. 271. Загальний вигляд цистоскопа.

Хромоцистоскопію проводять так. У сечовий міхур вводять цистоскоп, а потім внутрішньовенно - індигокармін (4 мл 0,4 % розчину). При нор-

429

мальній функції нирок забарвлена в синій колір сеча виділяється з устя сечовода через 3-5 хв після введення індигокарміну (рис. 272). При пошкод­женні нирки, сечоводів виділення індигокарміну і сечі не буде.

Екскреторна урографія. Хворому внутрішньовенно вводять 40 % роз­чин уротрасту (50 мл) або сергозину, діодону, після чого настає контрасту­вання ниркових мисок, сечоводів і сечового міхура. Рентгенівські знімки проводять через 10, 20 і 30 хв.

Ретроградна пієлографія. За допомогою маніпуляційного цистоско­па через вічка сечоводів проводять катетеризацію одного або двох сечо­водів тонкими катетерами, через них вводять водорозчинні контрастні пре­парати (уротраст, діодон), які виповнюють сечоводи і ниркові миски. Після цього проводять оглядовий рентгенівський знімок, на якому зображені нир­кові миски і сечоводи.

Лікування. При невеликих трав­мах нирок проводять консервативне лікування. Потерпілим призначають спокій, холод на поперекову ділянку, для профілактики інфекції дають антибіотики, уросептики. При наяв­ності гематурії застосовують хлори­стий кальцій, вікасол, ^-амінокапро­нову кислоту та ін.

При профузній гематурії і нарос­танні ознак крововтрати (тахікардія, зниження артеріального тиску, зни­ження показників гемограми (ерит­роцитів, гемоглобіну, гематокриту) показана термінова операція - люм-ботомія і ревізія нирки. Розчавлен-ня нирки і глибокі розриви її парен­хіми з пошкодженнями чашечок, мис­ки, відрив сечовода вимагають термінової пластики відповідної ділянки нирки або нефректомії (ви­далення нирки) (рис. 273). Операція закінчується дренуванням попереко­вої ділянки і ложа нирки.

У післяопераційний період та­ким хворим необхідно поповнити крововтрату, призначити антибіоти­ки, сульфаніламідні препарати, уро­септики.

Пошкодження сечоводів. Розрізняють частковий і повний розрив сечоводів.

Клінічні ознаки. У хворого виникає біль у ділянці пошкодженого се-човода. Біль пов'язаний із затіканням сечі в заочеревинний простір, форму­ванням сечових запливів і флегмони. Поряд із цим, порушується сечовипус­кання. При часткових розривах сечоводів сеча може виділятися з домішка­ми крові. При повних розривах сечоводів настає анурія. Важливе значення у встановленні діагнозу мають хромоцистоскопія, екскреторна і ретроградна урографія. При пошкодженнях сечоводів контрастна речовина розповсюд­жується в паранефральній клітковині або заочеревинному просторі.

Лікування. В окремих випадках при часткових розривах сечоводів мож­ливе самостійне його загоєння. При значних пошкодженнях або повних розривах проводять пластичні операції. Методом вибору є зшивання і віднов­лення просвіту пошкодженого сечовода. При розчавленнях, множинних по­шкодженнях сечоводів проводять їх пластику за допомогою стінки сечово­го міхура або з виключеної петлі тонкої кишки.

Пошкодження сечового міхура. Найчастішими пошкодженнями є розриви сечового міхура. Вони поділяються на внутрішньочеревинні, поза-очеревинні і змішані. Розриви сечового міхура можуть бути частковими і повними.

Клінічні ознаки. Основні клінічні ознаки залежать від форми і тяж­кості пошкодження сечового міхура. При внутрішньочеревному розриві сеча потрапляє в черевну порожнину, що клінічно проявляється болем у животі і симптомами подразнення очеревини. М'язи живота напружуються, перку-торно в бокових заглибинах черевної порожнини визначають притуплення перкуторного звуку. При позаочеревинному розриві сечового міхура сеча потрапляє в навколоміхурову клітковину. Хворий скаржиться на вираже­ний біль внизу живота. Перкуторно над симфізом і по боках визначають притуплення перкуторного звуку ("симптом метелика"). При катетеризації в обох випадках сечі мало, вона затримується в черевній порожнині і навко-ломіхуровій клітковині.

Важливе значення в діагностиці, особливо внутрішньочеревних розривів сечового міхура має проба з наповненням його розчином антисептика через катетер (проба Зельдовича). Для уточнення діагнозу краще проводити цис-тографію. В сечовий міхур через гумовий катетер вводять від 10 до 150 мл 20 % розчину уротрасту, сергозину, кардіотрасту або діодону і виконують рентгенівський знімок. При внурішньочеревному розриві сечового міхура контрастна речовина виходить за його межі і попадає у вільну черевну порожнину; при позаочеревинному розриві - у параміхурову клітковину.

Лікування. У разі пошкодження сечового міхура показане оперативне лікування. Особливо терміновою є операція при внутрішньочеревному роз­риві. Кожна втрачена година погіршує її результати, оскільки розвивається сечовий перитоніт з тяжким перебігом. Після проведеної нижньої лапаро­томії сечовий міхур зшивають дворядним кетгутовим швом, виконують дре-

431

нування навколоміхурової клітковини і накладають цистостому (норицю сечового міхура) для профілактики недостатності швів.

При позаочеревинному розриві зашивається дефект, проводять дрену­вання навколоміхурової клітковини і катетеризацію сечового міхура. При відкритих пошкодженнях сечового міхура об'єм операції залежить від ха­рактеру пошкодження, але після зашивання дефекту у кожному випадку необхідно накладати цистостому.

Пошкодження сечівника. Найчастішим пошкодженням є розриви се­чівника (уретри). Вони бувають частковими і повними.

Клінічні ознаки. У хворих виникає різкий біль у промежині, виділення крапель крові з уретри, з'являється гематома в ділянці промежини, калитки, затримка сечі. При спробі катетеризації сечівника (проводиться лікарем тільки перед операцією) катетер не проходить в сечовий міхур. Вирішальне значення у встановленні діагнозу має уретрографія. Введена контрастна ре­човина (уротраст, верографін, кардіотраст, діодон і ін.) на рентгенівських знімках виходить за межі сечівника.

Лікування. При пошкодженні сечівника вибором методу лікування є операція. Однак відновлення його просвіту і цілості безпосередньо після трав­ми (накладання первинного шва) проводять рідко. Гематоми і сечові запливи дренують, накладають цистостому, а відновлення просвіту сечівника проводять через 2-3 місяці, після розсмоктування гематоми і сечових запливів.