Не інгаляційний наркоз і його види

Неінгаляційний наркоз, залежно від шляхів введення, може бути внут­рішньовенним, внутрішньом'язовим, підшкірним, внутрішньокістковим, пря-мокишковим і ін.

124

Внутрішньовенний наркоз. Його використовують в основному як ввідний і базис-наркоз. Для цього використовують 1-2 % розчин гексеналу (натрієва сіль барбітурової кислоти). Для отримання такого розчину 1 г гексеналу розводять у 100 мл стерильного 0,9 % розчину натрію хлориду. Гексенал вводять повільно протягом декількох хвилин, при швидкому вве­денні може настати колапс. Максимальна доза - 1000 мг. Використовують тільки 1 % розчин. Наркоз настає через 2-3 хв без стадії збудження. Зни­кає больова чутливість, хворий втрачає свідомість. Виникає перший рівень III стадії наркозу. Для його підтримання хворому періодично вводять 2-3 мл того ж розчину. Пробудження настає через 10-15 хв після припинення вве­дення гексеналу. Антагоністом гексеналу при передозуванні є бемегрид. Гексенал протипоказаний при захворюваннях нирок, печінки, серцево-судин­ної системи. Близьким за своєю будовою і властивостями до гексеналу є тіопентал натрію (натрієва сіль тіобарбітуратової кислоти). Техніка про­ведення і клініка тіопенталового наркозу однакова, але тіопентал натрію може викликати алергічні реакції (висипка, задишка, тахікардія, ларингос-пазм), а тому його не рекомендують використовувати у хворих з алергічни­ми станами. Під час операції можливе западання язика та асфіксія.

Для знеболювання при виконанні невеликих оперативних втручань ви­користовують оксибутират натрію. Цей препарат має виражену седатив­ну, своєрідну наркотичну і слабку аналгетичну дію. В основному його вико­ристовують для ввідного та комбінованого наркозу. Після внутрішньовен­ного введення препарату в дозі 75-150 мг/кг сон настає через 5-10 хв і триває 30-40 хв.

Добрим знеболювальним засобом, призначеним для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення, є кетамін. Цей препарат випускають у вигляді водного 1 % розчину у флаконах по 20 мл. Його використовують при короткочасних невеликих операціях і в комбінації з інтубаційним нар­козом. Кетамін проявляє виражену аналгезію і мінімально впливає на функції головних структур мозку.

Нейролептаналгезія - це своєрідний стан, при якому настає аналгезія, стан байдужості і сонливість. Для цього застосовують наркотичний аналге-тик фентаніл (1 мл - 0,05 мг) і нейролептик дроперидол ( 1 мл - 2,5 мг) або суміш фентанілу і дроперидолу під назвою "таламонал". Використовують два варіанти: нейролептаналгезія із збереженим диханням і нейролептанал­гезія в поєднанні з інтубаційним наркозом і релаксантами.

Атаралгезія. Поєднання транквілізатора діазепаму з фентанілом, пен-тазацином отримало назву атаралгезії. За механізмом дії цей метод знеболю­вання подібний до нейролептаналгезії.

Поняття про місцеву анестезію

Місцева анестезія - це локальна втрата чутливості тканин, яка ство­рюється штучно за допомогою хімічних, фізичних або механічних факторів з метою знеболювання оперативних втручань або хірургічних маніпуляцій,

125

що проводяться при повному збереженні свідомості пацієнта. Основними перевагами місцевої анестезії є її відносна безпека і доступність застосуван­ня. Розрізняють такі види місцевої анестезії:

1. поверхневу (термінальну) анестезію, яка може бути здійснена зма­щуванням слизових оболонок, зрошенням їх, охолодженням, інфільтрацією розчином анестетика за методом "повзучого інфільтрату", футлярна анес­тезія за Вишневським;

2. провідникову (регіонарну) анестезію, при якій знеболювання здійснюється за рахунок блокади нервів. Варіантами провідникової анес­тезії є: блокада нервових стовбурів, сплетень; внутрішньосудинне або внутрішньокісткове введення анестетика, новокаїнові блокади, а також вве­дення анестетика в спинномозковий канал або перидуральний простір.

При проведенні місцевої анестезії виділяють чотири періоди: а) введен­ня знеболювальної речовини; б) дія її на рецептори і нервові стовбури; в) повна анестезія, яка триває 1-1,5 год, причому цей період можливо подовжи­ти повторним введенням знеболювальної речовини; г) відновлення чутли­вості.

Місцевознеболювальні речовини. На сьогодні синтезовано більше 100 засобів, які мають місцевознеболювальну дію. Серед них найбільше викорис­товують:

1. Новокаїн (Иоюосаіпит) — засіб, який має незначну токсичність і виражену знеболювальну дію; 0,25-0,5 % розчин використовують для інфільтраційної анестезії та новокаїнових блокад (150-500 мл); 1-2 % - для провідникової (регіонарної) анестезії; 2 % розчин - для перидуральної анес­ тезії (20-25 мл); 5 % розчин - для спинномозкової анестезії (2-3 мл); 10- 20 % розчин - для поверхневої (термінальної) анестезії зрошенням, змащу­ ванням (10 мл).

Вища одноразова доза новокаїну в перерахунку на суху речовину ста­новить 0,75 г (150 мл 0,5 % розчину). В подальшому на протязі кожної години - не більше 25 год - 2 гр при використанні 0,5% розчину (400 мл).

В окремих випадках у хворих виникає підвищена чутливість до новокаї­ну у вигляді запаморочення, загальної слабкості, інколи втрати свідомості, зниження артеріального тиску.

2. Лідокаїн (Ьійосаіпит) — ефективніший засіб, ніж новокаїн, діє швидше і довше. Для інфільтраційної анестезії використовують 0,25-0,5% розчи­ ну. При використанні біфльш 400 мл, стосують тільки 0,25% розчин. За­ гальна кількість 0,25% розчину не повинна перевищити 1000 мл, а 0,5% розчину - 500 мл. 1-2 % розчин використовують для провідникової (регіо­ нарної) анестезії; 2 % розчин - для перидуральної анестезії (до 20 мл ); 5 % розчин - для поверхневої анестезії зрошенням, змазуванням (до 20 мл). Препарат протипоказаний при вираженій серцево-судинній недостатності, атріовентрикулярній блокаді, порушеннях функції нирок і печінки.

126

3. Тримекаїн (Тгітесаіп) — викликає глибоке, тривале знеболювання. Для інфільтраційної поверхневої анестезії використовують 0,25 % розчин -до 800 мл або 0,5 % розчин - до 400 мл. Для провідникової анестезії вико­ристовують 1 % розчин до 100 мл або 2 % розчин до 20 мл; для перидураль-ної анестезії — 1-2 % розчин до 20-25 мл; для спинномозкової анестезії -5 % розчин (2-3 мл).

4. Дикаїн (Оісаіпит) — переважає за своєю активністю новокаїн. Для поверхневої анестезії використовують 0,25-0,5-3 % розчин; для перидуральної анестезії - до 3 мл 2 % розчину. Вища терапевтична доза дикаїну для дорос­лих - 0,09 г одноразово. Збільшення дози призводить до токсичних явищ.

Поверхнева (термінальна) анестезія.

Анестезію шляхом змащування або зрошення слизових оболонок най­частіше використовують в офтальмології, оториноларингології, урології і ен­доскопічній практиці. Слизова оболонка носових ходів, порожнини рота, глот­ки, гортані, бронхів стає нечутливою через 4-8 хв після використання 10-20 % розчину новокаїну, 0,25-2 % розчину дикаїну. Однак цей метод анестезії не дозволяє точно дозувати кількість препарату, що потрапляє в організм, тому можливі отруєння.

Анестезію шляхом охолодження використовують для зняття болю при забоях м'яких тканин, спортивних травм. Здійснюється за допомогою розпи­лювання на шкіру хлоретилу. Його випускають в ампулах по 20-50 мл. Спочатку відламують кінчик трубочки і струмінь хлоретилу з відстані 30-40 см спрямовують на шкіру. Хлоретил випаровується, різко охолоджує шкіру, завдяки чому виникає знеболювання. Після відновлення чутливості у хворого в ділянці анестезії виникають неприємні відчуття. Не можна вико­ристовувати хлоретил поблизу рота, носа, оскільки може настати загальний наркоз. Попадання хлоретилу в очі може викликати їх ушкодження.

Інфільтраційна анестезія. В основі місцевої інфільтраційної анестезії лежить просякання знеболювальним розчином тканин у ділянці оператив­ного втручання, дія на нервові за­кінчення. З цією метою найчасті­ше використовують 0,25-0,5% розчин новокаїну.

Методика цієї анестезії роз­роблена в 1923-1928 роках О.В. Вишневським і отримала назву "повзучий інфільтрат" - під тис­ком розчин новокаїну поширюєть­ся ("повзе") по тканинах (рис. 54). її проводять пошарово. Спо­чатку тонкою голкою інфільтру­ють шкіру до утворення "лимон­ної шкірочки", по краю створено-

127

го інфільтрату проводять наступну ін'єкцію і так продовжують по всій лінії майбутнього розтину. Потім міняють голку на довшу та інфільтрують розчи­ном новокаїну підшкірно-жирову клітковину. Після цього хірург за допомо­гою скальпеля розтинає шкіру і підшкірно-жирову клітковину. Виділивши апоневроз, хірург створює під ним тугий інфільтрат розчином новокаїну. Та­ким чином хірург здійснює "гідравлічне препарування тканин" - роз'єднує їх за допомогою точного введення розчину новокаїну в потрібні тканини. По­дальша техніка знеболювання має свої особливості і залежить від ділянки і характеру операції. У разі виконання операції на органах черевної порожнини проводять інфільтрацію очеревини, брижі, черевного сплетення та інших ана­томічних утворень.

Провідникова (регіонарна) анестезія. Цей вид знеболювання здійснюється шляхом введення анестетика в нерв або поблизу нервового стовбура (ендоневрально чи периневрально), завдяки чому припиняється проведення больових імпульсів по даному нерву (рис. 55).

Цей вид анестезії широко використовують у хірургії при операціях на кисті, пальцях (розкриття гнійників, ампутації фаланг). Для цього, як правило, використовують методику, запропоновану Лукашевичем і Оберстом: на основу пальця накладають циркулярний джгут із стерильної тонкої гумової трубки або

марлевої смужки, нижче від нього з обох боків сухожилків-розги-начів пальців вводять по 5-6 мл 1 -2 % розчину новокаїну. Діє пре­парат через 5-7 хв.

При операціях на органах черевної порожнини, верхніх, нижніх кінцівках тощо прово­дять знеболювання нервових сплетень: так, в ділянку черев­ного (сонячного) сплетення вво­дять 120-150 мл 0,5-0,25 % роз­ чину новокаїну.