- •Передмова
- •Розділ і психологія
- •Тема 1. Психологія як наука. Її предмет і завдання
- •Тема 2 Психіка та характеристика її структури
- •Тема 3. Пізнавальні процеси. Відчуття. Сприймання. Увага
- •Тема 4. Пізнавальні процеси. Пам'ять. Мислення. Уява. Мовлення
- •Тема 5.Індивідуально-психологічні властивості особистості. Темперамент. Характер
- •Тема 6. Емоції та почуття. Воля. Вольовий акт
- •Тема 7. Психічні стани людини. Професійні стани
- •Тема 8. Особистість як об'єкт і суб'скт професійної діяльності. Шлях до професіоналізму
- •Тема 9. Психологія діяльності
- •Тема 10. Соціальна група і колектив
- •Тема 11. Психологія спілкування
- •Тема 12. Конфлікти. Соціально-психологічні проблеми колективів
- •Розділ іі. Основи педагогіки
- •Тема 13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання
- •Тема 14. Навчання в підрозділах оперативно - рятувальної служби
- •Тема 15. Теорія і технологія виховного процесу
- •Тема 16. Система освіти в Україні
- •Тема 17. Психолого-педагогічні основи самовиховання
- •Тема 18. Психологічний аналіз діяльності працівників оперативно - рятувальної служби
- •Тема 19. Особливості психологічного клімату на пожежі
- •Тема 20. Соціально-психологічні причини травматизму і загибелі людей.
- •Тема 21. Психологічна підготовка працівників оперативно – рятувальної служби як важливий елемент професійної підготовки. Професійний психологічний відбір працівників оперативно – рятувальної служби
- •Тема 22. Психологічні особливості діяльності керівника гасіння пожежі, газодимозахисників, диспетчера служби "01"
- •Психологічна діяльність газодимозахисника
- •Психологічна діяльність диспетчера служби "01"
- •Тема 23. Психологія управління. Особливості управління у підрозділах оперативно - рятувальної служби
- •Тема 24. Психологічні способи впливу в процесі професійного спілкування
- •Тема 25. Психологія та педагогіка на службі працівника оперативно - рятувальної служби
- •Глосарій
Тема 5.Індивідуально-психологічні властивості особистості. Темперамент. Характер
Зміст понять "темперамент", "холерик", "сангвінік", "флегматик", "меланхолік", "екстраверт", "інтроверт", "невротизм", "характер", "сензитивність", "реактивність".
Темперамент. Якості темпераменту (сензитивність, реактивність, темп реакції, екстраверсія, інтроверсія, невротизм). Темперамент у професійній діяльності рятівників. Характер, його визначення, основні риси. Психологічні типи акцентованих характерів. Формування характеру.
Термін "темперамент" входить до наукових знань про природу індивідуально-психологічних відмінностей. Давньогрецька медицина в особі найвідомішого її представника Гіппократа (V ст. до н.е.) вважала, що стан організму залежить головним чином від кількісного співвідношення "соків", або рідин, що є в організмі (кров, лімфа, жовч). Пропорція у змішанні цих соків називалася грецьким словом "красис". Римські лікарі, що працювали декількома сторіччями пізніше, визначили це поняття латинським словом "temperamentum", що означає "належне співвідношення частин", від якого і утворився термін "темперамент". Римський анатом і лікар Гален, який жив у II ст. до н. є., дав уперше розгорнену класифікацію темпераментів: вона включала 13 типів. Згодом представниками античної медицини число типів темпераменту було зведене до чотирьох.
Протягом багатьох сторіч, що пройшли з часів античної науки, висувалися різні нові гіпотези, які мали на меті пояснити причину відмінностей за динамічними виявами психіки. Про вплив учення давніх лікарів можна судити по тому, яке значення і надалі надавалося гуморальним (від лат. "humor" -волога, сік) системам організму. Так, німецький філософ І. Кант (кінець XVIII ст.) вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості крові. Близька до такої точки зору ідея російського педагога, анатома та лікаря П. Ф. Лесгафта, який у кінці XIX - на початку XX ст. писав про те, що в основі темпераменту лежать властивості кровообігу (зокрема, товщина і пружність стінок кровоносних судин, діаметр їх просвіту, форма серця і таке інше). Згідно з цією теорією, від швидкості та сили кровотоку залежать індивідуальні характеристики, збудливість організму і тривалість реакцій у відповідь на різні стимули. Німецький психіатр Е. Кречмер обгрунтував у 1920-х роках уявлення про те, що психічний склад індивіда відповідає статурі, загальній тілесній конституції. Зв'язок між типом статури і деякими психічними властивостями, за Е. Кречмером, слід пояснювати тим, що як тип будови тіла, так і психічні особливості зумовлені хімічним складом крові, гормонами, що виділяються залозами внутрішньої секреції. Американський учений У. Шелдон (1940-і роки) також ставив у пряму залежність індивідуально-психологічні межі відрегульованих гормональною системою тілесних особливостей (співвідношення різних тканин організму)[7, 8,42,45, 58, 70].
Темперамент (від лат. "temperamentum" - змішую в належному співвідношенні) - біологічний фундамент особистості; сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динамічну та емоційну сторону поведінки людини, її діяльність і спілкування. У науку міцно увійшов термін "темперамент", який і до наших днів зберіг значення розподілу людей залежно від їх темпераменту на чотири типи: холеричний, сангвінічний, флегматичний, меланхолічний.
Холеричний тип - сильний, неврівноважений тип темпераменту, що виявляється у загальній рухомості та здатності віддаватися справі з особливою пристрастю, в емоційності, зміні настрою тощо.
Сангвінічний тип - сильний, врівноважений, рухливий тип, характеризується високою психічною активністю, багатою мімікою, чуйністю, товариськістю.
Флегматичний тип - сильний, врівноважений, інертний тип, характеризується повільністю, слабким зовнішнім вираженням емоцій, низьким рівнем психічної активності.
Меланхолічний тип - слабкий, гальмівний тип темпераменту, якому притаманні уповільненість рухів, стриманість моторики і мовлення, легка вразливість, схильність глибоко переживати незначні події, сензитивність.
Якості темперамента:
сензитивність - особливість людини, що виявляється у виникненні чутливості на зовнішній подразник найменшої сили;
реактивність - особливість людини, що пов'язана із силою емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;
- активність - здатність людини подолати зовнішні та внутрішні перешкоди;
- темп реакції - швидкість протікання психічних процесів, деякою мірою психічних станів;
- ригідність - особливості людини, що виявляються у здатності її пристосування до нових умов;
- екстраверсія - виявляється в активній спрямованості особистості на світ об'єктів, людей, подій, предметів;
- інтроверсія - виявляється у активній спрямованості особистості на явища власного суб'єктивного світу, на свої переживання.
Справді поворотним пунктом в історії природничонаукового вивчення темпераментів стало вчення І.П. Павлова про типи нервової системи, або, що те ж саме, про типи вищої нервової діяльності (загальні для людини і вищих тварин-ссавців). Це вчення було сформульоване великим фізіологом на заключному етапі його наукової діяльності (у 1920-30-ті рр.). У лабораторіях І.П. Павлова, поряд із закономірностями роботи кори великих півкуль головного мозку (досліди проводилися на собаках), були відкриті та вивчені відмінності в нервовій діяльності, пов'язані з індивідуальністю тварини. Було помічено, що своєрідності поведінки собаки (наприклад, жвавість або повільність, сміливість або лякливість) закономірно відповідали деякі особливості основних нервових процесів збудження і гальмування. Внаслідок багаторічних досліджень було встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей, які вивчалися, лежать такі фізіологічні властивості: сила збудження і гальмування, їх рухливість, тобто здатність швидко змінювати одне одного, врівноваженість між збудженням і гальмуванням. Те чи інше поєднання цих властивостей і становить тип вищої нервової діяльності. І.П. Павловим була створена класифікація основних типів вищої нервової діяльності: 1) сильний урівноважений швидкий (живий), 2) сильний урівноважений повільний (спокійний), 3) сильний неврівноважений (нестримний) і 4) слабкий тип.
У працях психологів Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина уточнювалися і доповнювалися дослідження про властивості типу вищої нервової діяльності людини. Були відкриті нові властивості нервової системи. Одна з них -динамічність (від цієї властивості залежить легкість, швидкість утворення тимчасових зв'язків у корі мозку). Інша - лабільність (від цієї властивості залежить швидкість виникнення і припинення нервового процесу, на відміну від рухливості, що характеризує швидкість зміни одного процесу іншим).
З'ясувалося, що властивості типу вищої нервової діяльності можуть бути більш загальними, що виявляються в динамічній стороні психіки, і більш конкретними, з обмеженішою сферою дії. Було показано, що психічна активність як межа темпераменту безпосередньо залежить від особливої властивості типу нервової системи (відомості О.А. Голубєвої). Кожна з властивостей нервової системи впливає на різні сторони темпераменту, а кожна з динамічних особливостей активності, емоційності та моторики залежить не просто від тієї чи іншої властивості нервової системи, а й від типу нервової системи загалом (дослідження В.С. Мерліна). Разом з тим, у деяких видах діяльності від властивостей темпераменту може залежати не тільки хід їх виконання, а певною мірою і результат. У тих галузях праці, тих видах занять, де висуваються досить жорсткі вимоги до темпу або інтенсивності дій, індивідуальні особливості динамічних виявів психіки можуть стати чинником, що впливає на придатність до діяльності.
У деяких професіях вимоги до динамічних властивостей настільки високі, що виникає потреба в попередньому відборі людей за такими властивостями. Наприклад, тим, хто хоче стати льотчиком-випробувачем, диспетчером на деяких виробництвах, рятівником, пожежником або оволодіти деякими видами циркового мистецтва, треба мати жвавий і сильний тип нервової системи. Емоційна збудливість як сторона темпераменту необхідна в діяльності актора і музиканта.
Але в більшості професій властивості темпераменту, позначаючись на динаміці процесу діяльності, не впливають на її кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можуть компенсуватися за рахунок захопленості, підготовки, вольових зусиль.
У перекладі з грецької "характер" - це "карбування", "прикмета". Дійсно, характер є прикметами, яких набуває людина, живучи в суспільстві. Подібно тому як індивідуальність особистості виявляється в особливостях проходження психічних процесів (хороша пам'ять, багата уява, кмітливість і темперамент), вона виявляє себе і в рисах характеру.
Характер - це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що виявляється в діяльності та спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.
Характери поділяються на сильні та слабкі, діяльні та бездіяльні, суспільно спрямовані та егоїстичні, цілісні та суперечливі. У структурі характеру виділяють: інтелектуальні риси (глибоке мислення, кмітливість, винахідливість тощо), моральні риси (переконаність, принциповість, почуття обов'язку, патріотизм), вольові риси (самостійність, наполегливість, мужність, цілеспрямованість), емоційні риси (врівноваженість, пристрасність, вразливість, поривчастість).
Характер
Дослідник в галузі пожежної психології О.П. Самонов виділяє в структурі характеру пожежника чотири групи.
Перша група - ставлення до оточуючого середовища, які виявляється у спрямованості особистості, діях, вчинках, поведінці пожежника - рятівника і визначається його потребами, світоглядом.
Друга група - ставлення до діяльності, службових обов'язків. Позитивні риси: любов до праці, рішучість, хоробрість, енергійність, стриманість, охайність тощо. Негативні риси: нерішучість, недисциплінованість, неорганізованість, лінь тощо.
Третя група - ставлення рятівників до інших людей, до товаришів по службі, до начальників, що виявляється у повазі до співробітників, відвертості, вихованості або ж у грубості, недовірливості, відлюдькуватості.
Четверта група - ставлення пожежника - рятівника до самого себе. До цієї групи рис характеру відносяться: самокритичність, почуття особистої гідності, скромність, а також негативні риси: егоїзм, зверхність.
Акцентуація - це ті індивідуальні риси, які мають тенденцію до переходу в патологічний стан. За більшого прояву вони накладають відбиток на особистість.
Класифікація типів акцентуації характеру є доволі складною і не збігається за номенклатурою найменувань у різних авторів (К. Леонгард, А. Лічко). Однак опис акцентуйованих меж значною мірою виявляється ідентичним. Це дає змогу дати перелік акцентуацій, запозичуючи найбільш вдалі терміни з обох класифікаційних схем.
Основні напрями розвитку особистості:
комплектування підрозділів з урахуванням психологічної сумісності;
згуртованість колективів, розвиток оптимізму, створення життєрадісних, бадьорих обставин;
формування твердого характеру, професійної спрямованості;
- виховання вміння оволодіти собою, навичок та звичок правильної поведінки;
- постійне спонукання до вдосконалення свого темпераменту.
Шляхи виховання характеру:
систематичне та цілеспрямоване розкриття значення плідної праці для підвищення бойової готовності;
формування та активізація позитивних мотивів поведінки;
- цілеспрямоване накопичення досвіду моральної поведінки у процесі навчання та служби;
вміле використання виховних можливостей колективу;
регулярні зустрічі з ветеранами;
використання позитивних прикладів історичної, художньої літератури, кінофільмів, телебачення та радіопередач;
самовиховання характеру.
Питання для самоконтролю
У чому сутність класифікацій Ганена?
Які типологічні ознаки темпераменту, за І. Павловим?
Дайте характеристику типу нервової системи сангвініка, флегматика, холерика та меланхоліка.
Визначте особливості поведінки рятівників різного темпераменту в бойовій ситуації.
Визначте тактику педагогічного підходу до рятівників різного темпераменту.
Чим зумовлені екстравертність та інтровертність людини, за Г. Айзенком?
7. Дайте визначення поняттю "характер людини".
8. Ознайомтеся з основними типами акцентуації характеру за підручником: Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. - К., 1999. - СІ 11-112.
Література
Психологія / За ред. Ю.Л.Трофімова. - К., 1999.
Самонов А.П. Психология для пожарных. - Пермь, 2000.
Введение в психологию / Под ред. А.В.Петровского. - М, 1996.4. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. -К, 1999.