1.1. Викладач -хореограф.

Надзвичайно важлива роль у системі фахового навчання належить особистості викладача. Особливо сьогодні, в епоху інформаційно-комп'ютерних технологій його постать посідає центральне місце в навчальному процесі. Це відбувається, зокрема, в зв'язку з тим, що саме емоційно-вольові якості викладача, його здатність яскраво і переконливо, майстерно поєднувати у своєму мисленні і поведінці образне і логічне, абстрактне і конкретне набувають вирішального значення в процесі залучення студентів до багатств хореографічної культури.

Науково-педагогічний рівень підготовки викладача передбачає поєднання ґрунтовних професійних знань і умінь із відповідним науковим та творчим доробком.

Професійне знання можна розглядати як основу становлення професійної майстерності, яка оцінюється рівнем узагальненості знання предмета викладання, його методики, педагогіки та психології, глибиною засвоєння, вмінням використовувати їх на практиці як репродуктивно, так і творчо.

Професійні уміння, які формуються в процесі засвоєння професійних знань, є тією основою, без якої неможлива викладацька діяльність. Ці вміння полягають у визначенні структури, змісту, методики проведення навчальних занять, способів підготовки до них, використанні найважливіших прийомів створення проблемних ситуацій, здійснення контролю за результатами занять, тощо.

Теоретико-методична підготовка викладача повинна підкріплюватись педагогічними навичками, що поділяються на дві основні групи. До першої належать: висока виконавська культура (точний, яскравий переконливий практичний показ); уміння володіти собою, керувати своїми емоціями (знімати зайве психічне напруження, викликати творче натхнення); техніка мовлення. Друга група включає вміння співпрацювати з окремим студентом чи студентським колективом у процесі розв'язання педагогічних завдань (дидактичних, організаторських, комунікативних і т. ін.).

В процесі опанування методикою викладання класичного танцю педагогічні навички повинні підпорядковуватись умінню передавати свої знання, підкреслювати значимість цієї дисципліни взагалі і певних її положень зокрема.

Виклад навчального матеріалу повинен бути:

- доступним і різноманітним, з виокремленням головного і другорядного;

- логічним, пов'язаним із практикою;

- цікавим, емоційним;

- пов'язаним із засвоєним раніше матеріалом.

Педагогічну майстерність можна визначити як доведені до високого рівня досконалості знання, вміння, навички, володіння різними методиками, спрямованими на забезпечення ефективності навчально-виховного процесу. Вона може спрямовуватись на репродуктивне і творче засвоєння студентами певних видів діяльності, набуття практичного досвіду, формування високої професійної культури.

Творчий характер педагогічної діяльності безпосередньо пов'язаний з професійно-особистісною мотивацією викладача, з появою у нього на базі фахових знань, вмінь, власного досвіду певної творчої ідеї. Здійснюючи пошук нових оригінальних шляхів і засобів для її реалізації, такий викладач не копіює чужий досвід, а, опрацьовуючи його, робить частиною власних педагогічних ідей.

Творчу діяльність викладача характеризує вміння швидко орієнтуватись в конкретній ситуації, здатність оперативно і правильно її оцінювати та, імпровізуючи, миттєво приймати рішення на основі педагогічного досвіду, знань, ерудиції. При цьому імпровізація - це не самоціль, а засіб збагачення і удосконалення творчого задуму безпосередньо в процесі заняття.

Мистецькі спеціальності, зокрема, хореографія, як ніякі інші, потребують від викладача творчих якостей, особистісної спрямованості на творчість, оскільки він не тільки залучає студентів до суто технічного опанування класичним танцем, але й пробуджує у них бажання творити за законами краси. В зв'язку з цим постає питання про стиль спілкування, який повинен визначатись активно-позитивним ставленням до студентів, захопленістю своєю справою, високим професіоналізмом і делікатністю, атмосферою творчої співпраці, що в кінцевому результаті забезпечить високий рівень навчання.

Основною ознакою педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктному рівні є особистісна орієнтація співрозмовників, тобто готовність бачити і розуміти один одного, паритетність їх психологічних позицій. Педагогічне спілкування найбільш результативне, коли розвивається як діалог, оскільки останній передбачає активну співпрацю всіх учасників, прийняття і врахування правомірності точки зору співрозмовників. В навчальному діалозі викладач може послідовно поглиблювати проблему і наштовхувати студента на її особистісне переосмислення і розуміння в межах поставлених завдань. Студент здійснює пошук шляхів її вирішення і таким чином має можливість не тільки накопичити певний досвід, але й самоствердитись в професійній сфері. Такий діалог особливо доречний при виконанні творчих завдань: складанні комбінацій, етюдів і т. ін. і стане в нагоді в процесі опанування дисципліною «Мистецтво балетмейстера».

Суттєвою складовою педагогічної майстерності повинна стати вимогливість до студентів, орієнтація на необхідність постійного удосконалення якості виконання, розширення меж опанованого матеріалу. Однак, в той же час студент повинен бачити в особі викладача людину, яка зацікавлена в успіхах своїх вихованців.

Вагомим підтвердженням педагогічної майстерності стане також якісний і точний показ, бо як вже відзначалось, саме зоровий збудник в першу чергу вражає уяву і переконує у необхідності самовдосконалення. Не менш важливими є пояснення викладача, його вміння чітко і стисло формулювати суть виконуваного руху або помилки при виконанні останнього.