6. Стилі педагогічного спілкування.

Стиль педагогічного спілкування — це відносно стійка сукупність характерних і повторюваних рис учителя у його мисленні, поведінці, спілкуванні; це характер його ставлення до дітей, учнівського колективу, який проявляється в його установках, оцінках, способах дії на особистість і колектив, в стилі керівництва.

Виділяють три основні стилі ставлення вчителя до класного колективу: стійкий, позитивний, нестійкий. Бувають учителі, в яких помічаються риси негативного стилю ставлення до дітей, а саме: ситуативно-негативного і, навіть, стійкого негативного.

Стійкий позитивний стиль ставлення. Характеризується: 1) стабільним емоційно-позитивним ставленням до дітей; 2) турботою про них, допомогою при затрудненнях; 3) діловою реакцією на недоліки у навчальній роботі і поведінці; 4) спокійною і рівною тональністю у спілкуванні з дітьми.

Вчителі цієї групи вирізняються:

 яскравою педагогічною спрямованістю;

 любовю до своєї професії та дітей;

 потребою у неформальному спілкуванні з дітьми.

Пасивно-позитивний стиль ставлення. Характеризується: 1) нечітко вираженою емоційно-позитивною установкою у ставленні до дітей; 2) сухістю звертання і офіційним тоном; 3) вимогливістю й суто діловим ставленням.

Нестійкий стиль ставлення. Характеризується: 1) ситуативністю ставлення до дітей при загальній емоційно-позиттивній установці; 2) великим (значним) впливом власного настрою й переживань учителя; 3) залежністю оцінки особистості учня і манери поведінки вчителя від ситуації, що склалася на даний момент.

Негативний стиль ставлення. Породжує недовіру, замкненість учня, його потяг до усамітнення. Цей стиль викликає з боку учнів негативне ставлення до вчителя, їх лицемірство.

Практика переконує, що оволодіння основами професійно-педагогічного спілкування повинно проходити на індивідуально творчому рівні з урахуванням відповідного стилю спілкування вчителя як організатора педагогічної діяльності.

Стилі спілкування вчителя як організатора:

1. Авторитарний стиль. (Образна назва: “Разючі стріли” ).

Орієнтує на себе.

Основні форми впливу: наказ, попередження, інструкція, догана, висміювання, нотація, недовіра, погроза.

Стосунки між учителем і учнем — негативні, нестійкі; вони характеризуються:

• ситуативністю ставлення до дітей на фоні загальної емоційно-позитивної установки;

• великим впливу настрою;

• залежністю оцінки особистості учня й манери поведінки вчителя від ситуації, що склалась на даний момент.

Авторитарний стиль спілкування вчителя породжує недовір’я, замкненість учня, його потяг до самотності, лицемірство.

2. Ліберальний стиль. (Образна назва: “Плаваючий пліт”: мало роботи; низька її якість).

Орієнтує на невизначеність.

Основні форми впливу: натяк, прохання, загравання, вказівка, умовна вимога.

Стосунки між учителем і учнем — пасивно-позитивні. Нечітко вираженою є емоційно-позитивна установка у ставленні вчителя до дітей спостерігається сухість звернення, офіційний тон. Ставлення — сугубо ділове.

При ліберальному стилі спілкування вчитель не проявляє активності. Такому стилеві спілкування притаманні формальність, поверховість взаємодії. Вчитель легко піддається впливові учнів; фактично самоусувається від відповідальності.

3. Демократичний стиль. (Образна назва: “Бумеранг” : учитель “пускає по кругу” свою пропозицію, радиться з учнями, вислуховує їх думку, приймає рішення й починає діяти).

Орієнтує на справжній гуманізм у стосунках між учителем і учнями.

Основні форми впливу: довіра, схвалення, прохання, побажання, заохочення, порада.

Стосунки між учителем і учнями — стійкі, позитивні. Спостерігаються: стабільне емоційно-позитивне ставлення до дітей, допомога їм при наявних труднощах, турбота про них.

Дітям завжди повідомляється мета навчально-виховної діяльності, обгрунтовуються завдання; в них виховується допитливість, розвивається ініціативність, творчість, самостійність.

Такий стиль спілкування сприяє розвиткові учнівського самоуправління.