ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.М.І.ПИРОГОВА

Кафедра медичної психології та психіатрії

Опорний конспект лекцій

з дисципліни

“Психосоматика”

Вінниця – 2009

Тема 1. Концепції психосоматики

План

1. Актуальність проблеми.

2. Історія виникнення психосоматичного напрямку.

3. Визначення поняття „психосоматика”.

4. Роль сучасної психіатрії в розвитку психосоматичної медицини.

5. Вплив психоаналізу на розвиток медицини.

6. Вплив гештальт-психології, неврології та ендокринології.

7. Розвиток етіологічної думки.

8. Методологічні аспекти терміну „психосоматика”.

Література

1. Александер Ф. Психосоматическая медицина. Принципы и практическое применение.- М., 2002

2. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія.- Київ, 1994

3. Кондрашенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия.- Мн., 1997

4. Любан-Плоцца Б., Пельдингер В., Крегер Ф. Психосоматические расстройства в общей медицинской практике.- СПб., 2000

5. Любан-Плоцца Б., Пельдингер В., Крегер Ф., Ледерах-Гофманн К. Психосоматичний хворий на прийомі у лікаря.- К., 1997.

6. Малкина-Пых и.Г. Психосоматика: Новейший справочник.- м., сПб., 2003

7. Психосоматика: Взаимосвязь психики и здоровья. Хрестоматия . Сост. К.В.Сельченок.- Мн., 1999

8. Фон Шліппе А., Швайцер Й. Системна психотерапія та консультування. Пер. з нім. - Львів, 2004

9. Хайгл-Эверс А., Хайгл Ф., Отт Ю., Рюгер У..Базисное руководство по психотерапии.- СПб., 2002

10. Эйдемиллер Э.Г., Добряков И.В., Никольская И.М. Семейный диагноз и семейная психотерапия. Учебное пособие для врачей и психологов. – СПб., 2003

11. Кулаков С.А. Основы психосоматики. – СПб.,2003

12. Михайлов Б.В., Сердюк А.И., Федосеев В.А. Психотерапия в общесоматической медицине (клиническое руководство)/ Под общ. Ред. Б.В.Михайлова. Харьков: Прапор, 2002.

13. Психосоматика: Взаимосвязь психики и здоровья. Хрестоматия . Сост. К.В.Сельченок.- Мн., 1999

14. Смулевич А.Б. Психосоматические расстройства (клиника, терапия, организация медицинской помощи)/ Психиатрия и психофармакотерапия.- 2000.- т.2.

15. Тополянский В.Д., Струковская М.В. Психосоматические расстройства. М., Медицина, 1986.

16. Фільц О.О. Тілесно-невротичні та психосоматичні розлади. Форум психіатрії,Львів,2003.

В історичному аспекті практична медицина, власне, завжди була психосоматичною, тому що дійова медицина інакшою бути і не могла.

Прийнято вважати, що психосоматична медицина — однолітка XX століття. Однак мова при цьому йде не про виникнення нової концепції в медицині, а про відродження принципів медицини стародавності, що підходила до захворювання як до специфічно індивідуального явища, як до хвороби конкретної людини, хвороби душі і тіла. Психосоматична медицина стара, як саме лікування.

Тісний взаємозв'язок психічного і соматичного помічений і вивчається протягом багатьох віків, з часів Платона, Гіпократа і Аристотеля.

Платон так говорить про це в "Хармідах":

" Ибо величайшей ошибкой в лечении болезней является то, что есть врачи для тела и врачи для души, поскольку одно неотделимо от другого – именно этого не видят греческие врачи, и поэтому от них ускользают столь многие ьолезни; они никогда не видят целого. К целостности должны они обратить свои заботы, ибо там, где целое чувствует себя плохо, часть его не может быть здоровой".

Цікавими є протиріччя між гіпократовою школою Коса з її динамічною, гуморальною і духовною ( тобто "психосоматичною") концепцією і школою Кнідоса, що мала механістичну, органну орієнтацію.

Цікава також історія, що дійшла до нас від Еразістрата, лікаря Александрійської школи III ст. до н.е. Його викликав король Сірії до свого сина, хворобу якого всі вважали невиліковною. Коли лікар досліджував пульс хворого, до кімнати ввійшла прекрасна Стратоніка. Еразістрат одразу ж за психосоматичною реакцією серцебиття розпізнав, що хвороба юнака має за причину безнадійне кохання до другої дружини свого батька. Батько був готовий розлучитись, щоб вилікувати сина.

Три визначних гуманіста XVII ст. також займались проблемою душі і тіла: Декарт (1596 -1650) створив складну теорію взаємодії між тілесним світом (extensio) та свідомістю або душею (cogitatio). Він вважається одним з видатних представників вчення про психофізичний дуалізм.

Спіноза (1632-1677) виступив в своїй антропології з тезою, що все, що відбувається з тілом, має свою відповідність в душі. Душа представляє собою ідею тіла (ідеоплазія).

Лейбніц (1646-1716) визначив психофізичну взаємодію як стабілізовану гармонію: між самостійними процесами тіла і душі існує передбачуване узгодження.

Автором терміну "психосоматичний" вважається німецький лікар Heinroth (1773-1843), термін було введено в 1818 році . Jacobi, навпаки ввів в 1822 році поняття "соматопсихічний", щоб підкреслити домінування тілесного у виникненні деяких захворювань.

Сучасна наукова медична психологія є спробою поставити на наукову основу мистецтво лікування, психологічний вплив лікаря на хворого, зробивши його невід'ємною частиною терапії. Очевидно, терапевтичний успіх медика у сучасній практиці багато в чому зобов'язаний існуванню деякого емоційного зв'язку між лікарем і хворим.

Незважаючи на те що слово «психосоматика» уживається дуже часто як у побуті, так і в науковій літературі, на сьогоднішній день не існує єдиного визначення цього терміна. У цілому його значення випливає зі слів, що у нього входять («душа» і «тіло»). З одного боку, цей термін має на увазі науковий напрямок, що установлює взаємини між психікою і тілесними функціями, досліджує, як психологічні переживання впливають на функції організму, як переживання можуть викликати ті чи інші хвороби. З іншого боку, під терміном «психосоматика» мається на увазі ряд феноменів, зв'язаних із взаємовпливом психічного і тілесного, у тому числі цілий ряд патологічних порушень. По-третє, під психосоматикою розуміють напрямок медицини, що ставить своєю метою лікування психосоматичних порушень («психосоматична медицина»).

Який же сучасний зміст ми вкладаємо в поняття "психосоматика"?

Поняття «психосоматика» містить у собі цілий ряд змістовних феноменів, що неможливо пояснити якоюсь одним формулюванням. Тут варто виділити 2 аспекти:

• психосоматична медицина.

— психосоматичні розлади (психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання).

Психосоматична медицина являє собою сучасну, хоча і не нову концепцію, загальне орієнтування охорони здоров'я в цілому. Вона враховує комплексні соматопсихосоціальні взаємодії при виникненні, перебігу і, особливо, при терапії захворювань.