35

Практичне заняття № 1

Тема: Мова і мовлення, функції, форми існування.

П Л А Н

1. Поняття «мова» і «мовлення».

2. Поняття про літературну норму.

3. Структура літературного мовлення: усна та писемна форми.

4. Риторика – наука і мистецтво переконуючої комунікації.

5. Концепція освіти: проблема формування мовної особистості (3: 45-46, 110-112).

Література

1. Бабич Н. Основи культури мовлення.-Львів: Світ, 1990.

2. Пентилюк М. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуман. профілю.— К.: Вежа, 1994.

3. Сагач Г. Золотослів: Навч. Посібник для середніх і виших навчальних закладів.- К.: Райдуга, 1993.

4. Шевчук С. Українське ділове мовлення: Навч. посібник- К.: Літера, 2000.

Самостійна робота

1. Прочитайте виразно дібрані вами прислів'я про слово та вислови відомих людей про велич і красу української мови.

2. Дайте свій заголовок до тексту і перекажіть його за скла­деним письмово планом.

ВАВИЛОНСЬКА БАШТА (біблійна легенда)

Це було так давно, що вже ніхто й не пам'ятає, коли це було. Розповідають одначе, буцімто в ті часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли.

І закортіло людям лишити пам'ять про себе довічну.

—А нумо зберемося разом та й побудуємо башту високу!— мовив один. Зраділи всі та й загукали:

—Ми збудуємо башту, ми збудуємо башту аж до самого неба!

Обрали гору високу—та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них башту складають.

Всі працюють, усі співають, весело всім. Будувалася башта не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п'ять мільйонів! Та й собі довелося будинки побудувати, аби було де після трудів одпочивати, а побіля будинків насаджати дерев та кущів, аби птицям було де співати. Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася башта. Місто Вавилон. А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася башта-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча, І кожен уступ цієї башти фарбували в інший колір: у чорний, в жовтий, в чер­воний, в зелений, у білий, у жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб був наче небо, а покрівлю—золотою, щоб, як сонце, виблискувала!

І ось башта майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, маляри пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та ранком. звідки не візьмись, поміж людей з'являється сам бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір—башту до самого неба звести. Не захотів він, щоб люди дісталися неба.

«Це тому примудрилися вони свою башту вибудувати,— подумав він, - що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!»

І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс

усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити. Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала. Покрівельники пішли до ковалів сказати, щоб ті швидше кували тонкі золоті листи для покрівлі. А ковалі не розуміють ані слова.

В усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти одне одного.

Маляр кричить:

—Фарба скінчилась! А в нього виходить: — Номорпент!

— Нічого не розумію!—кричить йому знизу інший.

А виходить:—Женком пренепа!

І по всьому Вавилону лунають слова, зрозумілі одним і незрозумілі іншим. —Віндадори!

—Маракірі!

—Бобеобі!

—Дзин!

Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опушені, та шукають: хто б міг їх розуміти? І почали люди збиратися купка­ми — хто з ким однаково говорить, то і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів. І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста. А башта почала потроху розвалюватися.

Але подейкують, що досі у кожному місті можна знайти уламки цегли від Вавилонської башти. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і люди розуміли одне одного. І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю казку про недобудовану Вавилонську башту.

3. Назвіть Ваших улюблених українських письменників та поетів. Обґрунтуйте (зв’язна відповідь).

4. Виправте ненормативні вислови:

пропозицію одобрили шарикова ручка, виключити телевізор, закрити двері, підніміть руку, учні краще взнали історію краю, зацвіли георгіни, відкрий очі— вже ранок, гарна земляника, пишіть з красної стрічки.

5.Запишіть українською мовою уривок:

«Очень важно вовремя понять, что в жизни не будет никаких репетиций. Некоторые по молодости полагают, что все это черновик, а вот потом начнется настоящая жизнь. Ерунда! Хуже всего,корда ты живешь, испытывая колоссальное отвращение к самому себе. У каждого человека есть амбиции и есть возможности, здесь очень важно соблюсти баланс. Я пытался все время соизмерять одно с другим. Мне не нужно сидеть на Крещатике, чтобы ощущать себя украинцем» (В.Коротич).

Практичне заняття № 2

Тема: Культура мовлення вчителя.

П Л А Н

1. Роль мовлення вчителя у гуманітарному розвитку школярів.

2. Класифікація мовних помилок.

3. Мовленнєві труднощі у процесі комунікації.

4.Мовний стиль та етикет учителя.

Література

1. Бабич Н. Основи культури мовлення.- Львів: Світ, 1990.

2. Бортняк А. Ну що б, здавалося, слова ... . — Вінниця: Ре­дакція газети «Південний Буг», 1992.

3. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За заг. редакцією О.Сербенської: Посібник. — Львів: Світ, 1994.

4. Станіславський К. Робота актора над собою.-К.: Мистецтво, 1953.

Самостійна робота

1. Прочитайте виразно текст. Як автор пояснює значення слів «учитель», «викладач», «педагог», «дата», «число», «жур­нал», «диктант»? Розкажіть про історію слів «олівець», «цир­куль». Чому цей текст є повчальним не тільки для учнів, а й для учителів?

УРОК РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ

Та ось у клас входить учитель. Він досвідчений педагог, вик­ладає багато років свій улюблений предмет — географію. А поки вчитель іде до столу, кладе журнал і сідає, ми з вами спробуємо розв'язати одну «задачку».

Того, хто вас учить, можна назвати кількома словами (ми щойно так зробили). Це вчитель, викладач, педагог. Як думаєте, чи ці слова зовсім однакові за значенням? Виявляється, що не зовсім.

Учитель—від «учити»: він навчає, викладає якийсь предмет у школі.

Викладач—від «викладати», він викладає свої знання перед іншими. Ці «інші» — студенти, бо викладачами звичайно звуть учителів вищих шкіл — інститутів, університетів.

Ну, а педагог? По-грецьки — це «дітовод», «вихователь». Значить, це людина, яка і навчає, і виховує. От ми вашого вчи­теля географії й назвали педагогом — за його вміння і досвід.

Та ось учитель каже: «Пишіть: «Класна робота». Поставте число». А коли кажуть: «Поставте дату»? А як треба сказати: «Яка сьогодні дата?» чи «Яке сьогодні число?»?

Число — це день місяця серед інших його днів: двадцяте грудня, дев'яте березня. Можна сказати: «Яке сьогодні число?» Тоді відповідь буде: «Сьогодні перше квітня».

Дата — це точний календарний час певної події. До неї вхо­дять: число, місяць і рік. Тому кажуть: «Дата народження Тара­са Григоровича Шевченка — 9 березня 1814 року»; «Поставте дату під цією заявою».

А звідки взялася дата? Слово датум взяли з латинської мови італійські рахівники. Означало воно «дане». Цим словом вони позначати строк сплати боргу. Пізніше ним називали будь-який строк. Ми називаємо цим словом час, коли відбувалася певна подія. На столі у вчителя журнал. Не шукайте родичів цього сло­ва серед наших слів, бо воно запозичене. Утворене воно від французького слова жур — « день». Виходить, що журнал—це щоденник, в якому щодня записуються ваші добрі й не дуже добрі діла. За хорошу оцінку вдома похвалять, за погану — пере­паде «на горіхи», як-то кажуть, та все ж не так, як, скажімо, у Голландії. Там нещодавно ввели спеціальний податок, який му­сять сплачувати батьки, якщо учень погано вчиться. А самого учня не пускають у школу, якщо він не принесе квитанції про сплату податку. А поки ми з вами подумки розмовляємо, учи­тель водить своїм олівцем по списку учнів, шукаючи того, хто сьогодні має вийти до дошки. Своїм олівцем він користується часом і як указкою. Це його улюблена річ — тонкий, довгий, блискучий чорний олівець.

…Олівець. А він теж чужинець? Слово олівець бере свій початок з давніх часів. Пов'язане воно зі словом «олово», яке є майже в усіх слов'ян, а «починалося» воно, мабуть, від латинсь­кого альбум — «білий». Правда, пізнати в слові олівець латинське альбум дуже важко, але вчені довели, що це саме так.

Ось як розповідають історію олівця. У давнину писали на пергаменті —добре обробленій телячій шкурі — тонкій, білій, приємній на дотик. Це був дуже дорогий «папір», тому писати на ньому було справою дуже відповідальною. Щоб рядки виходили рівними і красивими, олов'яними кружечками проводили на пергаменті лінії, а вже потім по них рівненько й акуратно писали. Згодом з'явилися олов'яні палички у дерев'яній оправі—щоб не бруднити руки. В Італії серединки олівців робили зі сплаву двох частин олова та однієї частини цинку.

Та ось у XVI столітті на землях Англії було знайдено чорне каміння — графіт. Виявилося, що ним добре писати на папері. Королівським указом було суворо заборонено вивозити графіт за межі Англії. Спеціально відібрані майстри виготовляли тоненькі стрижні з графіту і вставляли їх в оправу з червоного дерева. Ці олівці були дорогі. Ними англійські купці торгували по всій Європі.

Минуло сто років. Одного разу чеський фабрикант, власник фабрики, яка виготовляла тиглі (форми для розливання металу), випустив з рук один тигель. Падаючи, тигель залишив чітку лінію на папері. Значить, тим, з чого роблять тиглі, можна було писати. А робили їх з суміші глини і місцевого графіту. Фабрикант почав робити стрижні для олівців, які швидко розійшлися по всій Європі. Так секрет англійських олівців було розкрито. Сьогодні в Європі виробляють 350 різних видів олівців, а кольорів і відтінків у них понад сімдесят.

А що там блищить на парті? Ага, циркуль. А він чий родич і скільки йому років? Старенький він, наш циркуль, хоч на вигляд новенький, недавно куплений. Йому добрих дві тисячі років. А родич у нього — ви б таке подумали? — цирк! Латинське слово ціркус — «коло» має правнука цирк (адже циркова арена кругла), а ціркулюс — «кільце» має правнука циркуль, яким можна накреслити і коло, і кільце. Бачите, як далеко можуть розійтися дві фор­ми того самого слова — звичайна і зменшена. Давайте познайоми­мося ще з одним «римлянином». Це диктант. У латинській мові діктаре означало «говорити для записування». От і стало слово діктаре означати «розпоряджатися, наказувати». Серед нащадків цього слова можна зустріти і нашого доброго знайомого — шкі­льний диктант, і страшного диктатора — людину, яка має необме­жену владу.

А тепер оглянься ще раз навкруги. Усе, що тебе оточує,— парти, дошка, карти, таблиці — давні добрі друзі, не лише твої. Довжелезний ряд поколінь учнів у різних країнах користувався такими ж або схожими речами під час навчання. Вони так, як і ви всі, сиділи за партами, виходили до дошки, писали диктан­ти. Тому все, що оточує тебе в школі, заслуговує особливого ставлення — шанобливого і дружнього водночас.

Алла Коваль

2. Продовжіть письмово вислів К.Станіславського із книги «Робота актора над собою». Аргументуйте своє розуміння призначення справжнього вчителя у суспільстві.

«Справжній священнослужитель у всяку хвилину свого пе­ребування в храмі почуває в ньому наявність вівтаря. Справжній актор повинен завжди почувати в театрі близькість сцени».

Справжній учитель, на мою думку,...

Практичне заняття № 3