Глава 4. Технологія реалізації соціальним педагогом діагностичної функції

1. Поняття соціальної, педагогічної та соціально-педагогічної діагностики

Соціальна діагностика - це комплексний процес виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємо-відносин у суспільстві, які характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний, санітарно-екологічний стан. її мета постановка діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.

Соціальний діагноз (оцінка) - це диференційоване, індивідуальне і точне визначення взаємозв'язків та проблем людей і умов, необхідне для диференційованої допомоги.

Концентруючи роботу навкруги особистості, що розвивається та її соціального оточення, соціальний педагог може використати результати соціальної діагностики щодо проблем учасників соціальної ситуації розвитку дитини, здійснити аналіз їх впливу та прогнозувати наслідки для розвитку особистості дитини. Для соціального педагога важливо зрозуміти ситуацію дитини, її взаємини з сім'єю та іншими соціальними групами, до яких вона належить. У процесі аналізу соціальної ситуації він може керуватися такими питаннями:

- які можливості і які складнощі існують у взаєминах між особами, що об'єднані в сім'ю або іншу соціальну групу; наскільки ефективні форми спілкування;

-які основні можливості для формальних і неформальних ролей і наскільки вони ефективні;

-хто з оточення клієнта приймає рішення та які ці рішення;

-які основні конфлікти, що стосуються клієнта та які заходи сприяють їх розв'язанню;

- які цінності і норми визначають поведінку членів сім'ї або групи та як забезпечується виконання цих норм;

-які соціокультурні контакти та взаємодії сім'ї і групи в рамках комплексних утворень впливають на формування індивіда та системи в цілому.

Педагогічна діагностика - це вивчення особистості учня і учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Цих спеціалістів цікавить рівень научуваності дітей як їх здібності до шкільного навчання та як реальні здобуті знання, уміння та навички. Вони досліджують особистість учня як суб'єкта навчальної діяльності. Педагогічна діагностика оцінює дитину у порівнянні з відповідними нормами та еталонами. Тому соціальний педагог не повинен використовувати готові педагогічні оцінки, а користуватися результатами педагогічної діагностики.

Соціальний педагог може спиратися в діагностичній роботі на відомі педагогічні вимоги: вивчення особистості повинно бути спрямовано не стільки на викриття недоліків, скільки на пошук резервів особистості, її прихованих можливостей і потенціалів; діагностика не повинна виступати самоціллю, а має стимулюючий характер; вивчення особистості необхідно здійснювати в процесі діяльності і спілкування; особистість вивчається не ізольовано, а в контексті соціальних відносин; результати діагностики не повинні бути спрямовані проти самої особистості; не можна робити висновки щодо особистості тільки на основі одного методу; необхідно вивчати особистість дитини в розвитку і порівнювати її досягнення не тільки з успіхами інших дітей, але й з власними показниками.

Соціально-педагогічна діагностика - спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається підбір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних і соціологічних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевими цілями вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними і соціологічними дослідженнями.

Об'єктом діагностики для соціального педагога є особистість дитини, яка розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем і окремі суб'єкти цього середовища, які здійснюють вплив на формування даної особистості. Предметом діагностики являється соціально-педагогічна реальність.

У соціально-педагогічній діагностиці розпізнають соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, які пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).

Постановка соціально-педагогічного діагнозу неможлива опори на теоретичні уявлення про той чи той феномен, який вивчається. На основі теоретичних уявлень про предмет діагностики у соціального педагога формуються ознаки явища, яке, яке діагностується.

Методи соціально-педагогічного дослідження - це способи отримання і уточнення інформації про ті чи ті педагогічні об'єкти, явища і процеси становлення особистості, особливості соціально-педагогічної ситуації дитини, досвід о поведінки, способи взаємодії і відношення до світу.

Соціальна педагогіка як наука і галузь практичної діяльності є однією з наймолодших, що обумовлює нестачу власних методів та активне використання методів з суміжних областей. Наразі, соціальний педагог може використовувати запозичені методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загально гносеологічні. До останніх належать метод діалектики, методи аналізу і синтезу, метод теоретичного моделювання, метод якісних оцінок, які використовують всі спеціалісти. З соціологічних методів соціальний педагог застосовує опитування, анкетування, соціальну статистику, соціальне проектування і експертні оцінки. У множині психологічних методів ним можуть застосовуватись ті, що вивчались у процесі фахової підготовки: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія. В діяльності соціального педагога результативними виступають такі педагогічні методи, як спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика дитини, узагальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації вільної діяльності, природний і формуючий експеримент. До власних методів соціальної педагогіки належать соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагогічний експеримент, соціально-педагогічне обстеження якості життя, соціально-педагогічний моніторинг та ін.

Процес соціально-педагогічної діагностики має таку структуру:

1. Констатація визначеного неблагополуччя в діяльності і поведінці дитини.

2. Усвідомлення можливих причин неблагополуччя, аналіз особливостей випадку.

3. Висунення робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.

4. Збір додаткової інформації, яка необхідна для перевірки гіпотези.

5. Перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.

6. Якщо гіпотеза не підтвердилася повторення процедури.

Методи соціальної діагностики ґрунтуються на ряді принципів, як загальних для всіх соціальних наук, такі специфічних. Перш за все це принцип об'єктивності, який слід розглядати в двох аспектах. По-перше, дослідник не повинен залежати від впливу зовнішніх факторів (бажання і переваг керівництва). По-друге, соціальний працівник повинен протистояти впливу на результати проведеного ним аналізу внутрішніх факторів - особистих забобонів, незнання, аберації особистого життя, сімейного досвіду.

Принцип верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності, можливості перевірки за допомогою інших процедур чи інших джерел.

Необхідно застосовувати принцип систематичності в діагностиці, так як абсолютно всі соціальні проблеми є полікаузальними, тобто їх зародження і розвиток визначається не однією причиною, а декількома, частіше навіть системою.

Специфічним принципом діагностики в соціальній роботі можна вважати принцип клієнтоцентризму, тобто огляд всіх сторін соціальної діяльності, всіх зв'язків соціальної ситуації з точки зору інтересів і прав окремого клієнта чи групи.

На рівні безпосередньої соціальної роботи з клієнтом функції соціальної діагностики дещо змінюються. її головною метою стає визначення соціальної проблеми клієнта і знаходження правильних способів для її вирішення.

Соціальна діагностика - необхідна стадія технологічного процесу, як початок роботи з будь-якою категорією клієнтів! і типом соціальних проблем.

ІЦе одна особливість соціальної діагностики - обмеженість використання кількісних співвідношень і матеріальних засобів. Незалежно від застосованих методів технологічний процес у соціальній діагностиці має однакову структуру, окремі елементи якої змінюються в залежності від конкретних умов.

Початковим етапом його завжди є скарга клієнта чи його родичів, сусідів, заява співробітника правоохоронних органів, педагога, тобто поява соціальної проблеми.

Наступний етап діагностичного процесу - підбір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі спеціаліст використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історико-генетичні методи покликані визначити час, витоки і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її виявлення на різних стадіях життя клієнта.

Структурно-функціональні методи діагностики передбачають отримання даних про наявний стан соціальної проблеми, будову соціального об'єкта і зв'язки, які сполучають його елементи, його функціональність і дисфункціональність, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні.

Соціальний педагог використовує в першу чергу спостереження, яке дозволяє, по-перше, дізнатися оцінку ситуації клієнтом, і познайомитися з його трактуванням проблеми.

Спостереження - це професійний атрибут спілкування соціального педагога з клієнтом, який використовується постійно, не залежно від того, на якому етапі технологічного процесу відбувається взаємодія - діагностичному, терапевтичному, етапі кризової інтервенції і ін. Важливе значення на цьому етапі має також залучення до соціальної діагностики спеціалістів суміжних галузей діяльності. Так, діагностика інтелектуального статусу і психічного здоров'я дитини, що проводиться психологами і психіатрами, може не тільки надати дані, конче необхідні для розуміння сутності проблем клієнтів та їх сімей, але й стати основою для вибору стратегії наступної роботи з ними: психолого-педагогічна корекція і вирівнювання для сприяння навчання дітей у звичайній загальноосвітній школі, підготовка матеріалів для психолого-медико-педагогічної комісії щодо переведення дитини у допоміжну школу, лікування захворювання, що обумовлює шкільні і сімейні труднощі.

Зібрані таким чином відомості підлягають аналізу: співставлення даних, їх сортування на важливі і малозначні, диференціація ознак.

Під час постановки діагнозу - спеціаліст не просто робить висновки про суть і причини життєвих ускладнень клієнта, аранжує, аналізує проблеми які є, виділяючи головну, від якої залежить вирішення всіх інших, або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей, чи при даному рівні знань. Соціальний діагноз не може вважатися остаточним, допоки спеціаліст працює з клієнтом. Можливо, в процесі їх взаємодії виявляться факти, які примусять якщо не переглянути, то скоректувати сформульований висновок. Розв'язання будь-якої проблеми може актуалізувати інші, що були замасковані або відсунуті на другий план у процесі розв'язання проблеми. А відтак, соціальна діагностика як контроль за станом ситуації клієнта та від слідкування змін у ній здійснюється впродовж всієї діяльності щодо здійснення допомоги клієнту.