Розділ XII. Кінець Хмельниччини.

Недуга Хмельницького і справа наступства: передчасні вісти про останню хоробу і смерть гетьмана і заходи Виговського коло булави; значіннє для дальшої політики України справи його наступства. Повстання на Запоріжжі, козацькі низи пориваються на старшину.

Рада на провідній неділі, вибір Хмельниченка як представляв його гетьман і люде, відомости Маріяновича і Лілієкрони, розбіжність в відомостях-освітленнє в новішій літературі; як інформовано українську людність-дума про вибір Хмельниченка, її пізніші наверствовання.

Смерть митрополита, царя і патріярха не повідомлено відразу, побажаннє, щоб патріярх приїхав поблагословити нового гетьмана і митрополита, переказане через Коробку.

Лист гетьмана 23 с. с. квітня післаний з ним, писаний наказ Коробці, і устні інформації ним дані.

Українсько-московське напруженнє-місія Ф. Бутурлина, антипольська тенденція посольства Коробки й інформації через нього дані, Москва не приймає гетьманської політики, стримана і неприхильна відповідь царя, польські оскарження на Хмельницького, вісти Шумовського й Ієвлева, посилка до Ракоція і Ждановича Ів. Желябужского, діскредитуваннє на Україні гетьманського правління йому доручене, його поведінка доказує се, переконаннє про таку місію на Україні, посольство до гетьмана Матвеева.

Кампанія Ракоція-Ждановича в лютім-квітні: досить сприятливі початки-галицька шляхта займає нейтральне становище, але Львів поставився відпорно, лист гетьмана до Львова 9 (19) березня. Операції під Самбором і Перемишлем, реляції Штернбаха, сполученнє козацького війська з Ракоцієвим і марш на Краків.

Небезпечні симптоми-безпляновість, добичницькі потяги, грабування і розбої, оповідання про нелюдську поведінку, шукання козацького протекторату на Волині.

Сполученнє військ шведських з семигородськими й українськими, шведські відомости про них), Ференц Трак, Карло-Ґустав шукає козацької підтримки, місія Лілієкрони для уложення формального союзу, інструкція йому, пляни на Крим. Місія Шебеші.

Кампанія Ракоція-Ждановича в травні і червні і орґанізація козацького протекторату: перехід на правий бік Висли, приступ до Замостя і здобуттє Люблина, капітуляція Берестя, стратеґічне і політичне значіннє його, конфлікт з московськими претензіями, заходи Ждановича коло орґанізації козацького протекторату в побузьких і припетських краях, нарада пинської шляхти і її «субмісія» гетьманові, акт присяги пинських делєґатів в Чигрині 20 черв., асекурація гетьмана пинській шляхті, політичне і соціяльне значіннє сеї пинської конституції. Орґанізація козацького протекторату на Поліссю і на Волині, волинська депутація у гетьмана.

Крах Ракоцієвої кампанії-відступ шведського короля задля війни з Данією, курфірст кидає ліґу, шведські вербовщики вербують козаків і ин. до шведської армії, розпука і благання Ракоція, розклад козацького війська, його бажання вернутися на Україну, бунт козаків і марш Ракоція під Варшаву, Немирич вибирається до гетьмана, капітуляція Варшави, решта шведського війська кидає Ракоція, Ракоцій кидає Варшаву щоб вертати додому-оповідання бранців про його військо.

Місія Бутурлина і зібрані нею відомості (червень-липень)-розмова з Ост. Виговським в Гоголеві, Бутурлин у Чигрині, перша авдієнція у гетьмана, його недуга. Розмова з Виговським про похід Ждановича 15 (25) червня, Розмова з Виговським і Юр. Хмельницьким 19 (29) червня, відповідь гетьмана на зроблені докори -він обстоює свої права на дипльоматичні зносини, авдієнція у гетьмана 19 червня-докори йому за союз з Швецією і воюваннє Польщі, суперечка за воєводів і доходи з України, гетьман боронить своєї самостійности в політиці. Розмова з Виговським 20 (30) червня

Приїзд Лілієкрони і Шебеші-вивіди про них Бутурлина і тов., авдієнція Бутурлина 23 червня (3 липня), згадки про кампанію 1655 р., жалі на Нечая, поясненння про вибір Юрка Хмельниченка, справа осель для київських стрільців, утечі московських підданих на Україну. Відправа Бутурлина.

Відомости про ситуацію, зібрані посольствами — війна і дипльоматія.

Місія Лілєкрони, Данила і Шебеші: їх приїзд і скептичне становище до них гетьманського двору, перша авдієнція, причини фіяска Велінґа, з Москвою військо розривати не хоче, але не розірве і з Швецією.

Лист бранденбурзького курфірста привезений Данилом. Відправа послів від господарів і посольство до Царгороду. Звідомленнє Шебеші, його summa legationis, його записки: посольства московські і кримські, плян війни з Туреччиною за поміччю Швеції і Анґлії, відомости Ждановича, пляни поділу Польщі і козацькі претенсії на землю до Висли, посольства шведські, німецьке війько гетьмана, підданнє Ст. Бихова, відносини польські і кримські, відосини до Москви, козацькі бунти, гнів гетьмана на Виговського за його претенсії на булаву, вісти з Запоріжжя, післанець від Раца, втікачі-семени, ще вісти про запорізький бунт.

Відкликаннє Ждановича і польські пропозиції: незадоволеннє з Ракоцієвої поведінки-жалі гетьмана перед воєводою Стефаном, вісти про вихід Карла-Ґустава привезені Бєньовским, успіхи Бєньовского, нова місія його-королівська інструкція 13 червня, листи Бєньовского до гетьмана і Виговського, відповіди їх 9 (19) липня.

Посольство Тетері до царя-повідомлення про польські віроломства і прохання помочи на Поляків і Татар, інформації Тетері, московська відповідь, запитаннє щодо місії Бєньовского, побажання гетьмана, Виговського, Тетері.

Катастрофічний кінець Ракоцієвого походу: наступ хана, козацькі заходи против нього і ханські проби порозуміння — лист хана 20 липня з-під Шаргорода, гетьман кличе в поміч Ромодановского-листи його до Ром. з 3 (23 липня), хан під Камінцем-лист до короля, козацькі застави против Орди, погром Орди при повороті.

Зносини Ракоція з Яном-Казимиром. Шведські поради Ракоцієві, похід його до Кракова і відмова козаків, перехід за Вислу і марш на Туробин і Замостє, листуваннє Ждановича з Замойским.

Нагінка кінноти Чарнєцкого, козаки поспішають до дому, оповідання Ґрондского, Янчиньского, Пікарского, реляція Штернбаха, козаки видають Ракоція, Штернбах про зраду Угрів, льояльні пояснення козаків на московську адресу, капітуляція Ракоція, його реляція матери, похід хана і погром семигородського війська, поворот Орди.

Останні прикрости старого гетьмана і кінець його: козацький бунт з Ракоцієвого війська перекидається до Юрасевого, оповіданнє Желябужского, його аґітація против гетьмана і старшини-мотив самовільного походу против царської волі, козацький бунт против старшини, військо розходиться.

Старий гетьман зломаний сими подіями, апоплєксія, останні його інтереси -утриманнє західнє-української акції. Похід в поміч Ракоцієві ударемнений його капітуляцією, деклярація Ракоцієві про незмінний намір гетьманського уряду підтримувати його. Наступство на гетьманстві-гетьман поборює пляни Виговського, аґітація против Хмельниченка, відгомони того в нар. думі. Дати смерти Богдана, похорон.

Козацькі голосіння в літературі, лєґенда про церкву, що згоріла підчас похорону, переказ про отроєннє. Літературні характеристики українські і польські, екзерциції на сю тему, літературна українська традиція.

КОЗАЦЬКІ ГОЛОСІННЯ В ЛІТЕРАТУРІ, ЛЄҐЕНДА ПРО ЦЕРКВУ, ЩО ЗГОРІЛА ПІДЧАС ПОХОРОНУ, ПЕРЕКАЗ ПРО ОТРОЄННЄ. ЛІТЕРАТУРНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ УКРАЇНСЬКІ І ПОЛЬСЬКІ, ЕКЗЕРЦИЦІЇ НА СЮ ТЕМУ, ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНСЬКА ТРАДИЦІЯ.

Як сучасний український голос, викликаний смертю великаго гетьмана, особливо широко цитується дума в записи Цертелєва:

     То не чорні хмари ясне сонце заступали,

     Не буйні вітри в темнім лузі бушували,

     Козаки Хмельницького ховали, —

     Батька свого оплакали ¹).

Але як справедливо було одмічено ²), якраз не автентичні, народні твори, а складені в духу романтичного відродження підробки під народню поезію знаходили найвишчу оцінку в літературі, і процитована строфа таки більше підходить під ходячу романтику другого десятиліття XIX віку, ніж під справжній думовий стиль.

Мотив голосіння козаків в псевдо-думі “Запорожської Старини”, перероблений рукою Миколи Маркевича, також іще недавніми часами, в праці Кубалі знайшов місце як сучасний голос ³). Ідучи слідами українських романтиків 1830-1840 р. р. той же Кубаля дав також образок всенароднього похорону великого гетьмана в Суботові, в тім же романтичнім стилю ⁴).

Поруч автентичних відомостей про похорон старого гетьмана в Суботівській церкві- до котрих на взір історії Золотаренкового похорону примішувалися лєґенди, що Суботівська церква так само згоріла підчас похорону Богдана, як корсунська з труною Золотаренка (вище с. 1157)-з'являється вже в сучасних авізах инший образ-похорону Хмельницького як традиційного козака в степу, без попів і дяків, серед самих козаків, що насипають над ним високу могилу. Так заповів сам Хмельницький-щоб поховали його в Суботові, “без дзвонів і церковних церемоній”, і висипали над ним високу могилу ⁵).

В дальшій еволюції сеї лєгенди з'являється варіянт, що Хмельницький помер під Замостєм, облягаючи його разом з Шведами. “Замойські черці” поховали його “обрядом грецьким”, а козаки поставили на могилі камяного хреста, з таким написом:

“Тут спочиває красний воїн, Богдан Хмельницький, великої булави, бунчука і коругви польської гетьман, сили і слави козацької вождь (і) хранитель, і непоколебимий государ” ⁶).

Сей образ оспіваний в Шутовім тексті думи про смерть Хмельницького, де сполучено два моменти, здається-окремі й самостійні. Юрась ховає батька “у Штоминнім дворі на високій горі”, в Суботові, очевидно. До сього додано “загальне місце”-похорону козака товаришами:

     Тоді ж козаки штихами суходіл копали,

     Шликами землю виносили,

     Хмельницького похоронили,

     Із ріжних пищаль подзвонили,

     По Хмельницькому похорон счинили.

Се похорон в степу, серед війська, без церковного подзвіння-заступленого вистрілами з гармат, мабуть в неприсутности родини (може в казну з мотивом, що Юрася не було при смерти батька-легкодушно відлучився).

В збірці Грабянки записана історія-не знати звідки зачерпнена: “Достовірно оповідають декотрі, що Поляки не мігши усмирити Хмельницького иншими способами, надумали отруїти його смертельною трутиною. А зробили так: одного великородного молодика підстроїли з тим, нібито він хоче оженитися з донькою Хмельницького, і той приїхав до Чигрина й удаючи таке засватав його доньку. Коли він від'їздив і Хмельницький його провожав, той почастував свого нареченого тестя за здоровлє своєї панни-з пляшечки повної горілки з розпущеною трутиною, не скоро смертельною. Сам наперед випив ніби з тої фляшки, але то була проста горілка і йому не пошкодила, а бідний Хмельницький стратив життє від такої проклятої приязни. Що то було все підстроєне, доказало се, що той підстроєний зять ніколи більше на Україні не показався” (с. 154).

Костомаров переказавши се оповіданнє в першім виданню без застережень ⁷), в пізнішім вказав його неправдоподібність-тому що дві доньки Хмельницького були вже замужні, а більше у нього не було, і додав таку характеристичну дописку: “Далеко правдоподібніше, що той повільно-смертельний яд, що зводив Богдана в могилу, принесено йому не з Польщі, а з Москви: се була та московська політика, що ламала всі його широкі пляни знищення Річипосполитої, єднання і зросту Руси-ламала саме в хвилі коли вони скорше ніж коли небудь могли здійснитися. Хмельницький бачив далекі перспективи-як свідчать ріжні його слова. Він передбачав, що Москва більш ніж всякі інші сусіди зіпсує розпочате ним діло і на довгі часи полишить Український нарід під ярмом католицтва і панства. До того ж грубіянське поводженнє московських людей з українськими-на котре йому звідусіль заносилися скарги; недовірє до нього самого московської старшини; недопущеннє українських комісарів до нарад Москви і Польщі про долю українського народу; незадоволеннє з Москви митрополита і значної частини православного духовенства,-все се показувало йому, що об'єднаннє України з Московською державою не може обійтися без непорозумінь і потрясень. Все се смутило гетьмана. Йому було за 60 років, пережив він багато ударів, але виленська умова з усіми звязаними з нею подробицями була ударом для нього найбільш погибельним” ⁸).

У того ж Грабянки характеристика старого гетьмана інтересна як підсумок традиції про нього, як вона жила в другій половині XVII в.: “Муж істинно гідний гетьманського імени: сміливо підіймав він біди, добру раду знаходив в самих бідах; тіло його не утомлялось ніякими трудами, добрий настрій не упадав під ніякими неприємностями. Рівно витрівало зносив він і холод і спеку. Страву і питтє вживав не зайвим лишком, а скільки лише природі було потрібно. Хіба як від справ і воєнних занять час вільний лишався, тоді трохи спочивав, і то не на дорогоцінних ліжках, а на такій постелі яка військовій людині випадає. І не клопотався вибирати для спання десь місце на самоті, але спав спокійно серед немалого воєнного крику, ніскільки тим не журячися. Одежею від инших не ріжнився ні трохи, тільки зброя на коні була трохи краща від инших. Часто бачили його вкритого воєнною свитою, як він спав між вартовими знемігшися від труду. Першим виходив на бій, останнім відходив.

“Міркуючи такі й инші тим подібні прикмети, чи дивуватись, що він став побідником і страхом Ляхів, коли ті віддавшися цілком цивільним (мірским) утіхам, занедбали зовсім військову справу і вправу. Тому не військо своє вони стратили, але якби Хмельницький їх потайки не жалував-всю б Польщу свою на віки погубили б” (с. 153).

Величко замість характеристики подав нібито надгробну промову, виголошену на похороні Хмельницького його секретарем Самійлом Зоркою-в дійсности зложену мабуть самим таки Величком (судячи з характеристичних подібностей і в змісті і в фразеольоґії сеї промови з історичним викладом самого Величка) ⁹). Характеристики гетьмана вона не дає, майже не виходячи поза вичисляння його подвигів (битв), порівнювання з ріжним старинними і новими, історичними і мітольоґічними постатями- змістом взагалі дуже бідна, даючи тільки характеристичний взірець шкільної риторики.

Такі риторичні екзерциції дійсно складалися по школах і ходили по руках мабуть в немалій скількости. Акад. Перетц в київськім академічнім підручнику 1693 р. між взірцями ріжних риторичних утворів знайшов кілька схем і взірців похвальних слів Хмельницькому, власне в формі похоронних промов-доволі анальоґічних з псевдо-Зорковою: порівнення Хмельницького з Лєонідом, Ганібалєм і Тамерланом, Збаразької облоги з Троянською, Пилявців з Каннами, і т. д., все се з дуже скромним накладом історичних відомостей із безмежною свободою в анальоґіях і порівненнях ¹⁰).

Тепер І. П. Крипякевач з пізнішого підручника (1729) опублікував латинські вірші продиктовані студентам як взірець риторичної ампліфікації: тема-“Б. Хм. прогнав з України панів-Ляхів” повторюється в двостихах “синонімічно” на ріжні способи: Б. Хм. правдивий вождь вождів, патрон і оборонець Руської батьківщини, славний герой, Богдан-від бога даний, простий козак-добрий і мудрий провідник, істний вихованець Марса, справжній Ахіль, вигнав Ляхів-пишних, немилосердних, безбожних тиранів, а до війни нездалих, прогнав з козацької руської землі за Вислу, навчив страху божого всіх папистів, і т. д. ¹¹)

В. І. Герасимчук включив до своєї збірки анальоґічну екзерцицію польську-порівняннє Хмельницького з Ганібалєм, на взір “паралєльних біоґрафій” Плютарха, в формі епітафії: “Стій, подорожниче” і т. д. Як спільну рису анонімний автор висовує стару характеристику Ганібаля: вміючи перемогати, не вміти використовувати перемогу. Далі як спільну прикмету автор екзерциції вказує, що подібно, як у Ганібаля дивувалися хистові Хмельницького з таких ріжнородних елєментів зложити дісцілліновану армію і затримати її в послуху до кінця. Як відмінні від суворої повздержности Ганібаля риси Хмельницького вказано його охоту до жінок (не тільки він Чапліньского жінку відібрав, але й останню свою дружину від якогось Филипа, за його життя); його піяченнє, і навіть його побожність представлена пяною...  ¹²)

З польських письменників-сучасників найоб'єктивніш проявив себе Рудавский, коротко згадавши смерть Б. Хм.-для нього “він вождь козаків, перший оборонець і местник руської свободи, а для Польщі бич” ¹³).

Часто цитують відзиви Коховского (не дуже точно, як звичайно ¹⁴), з огляду на його тяжкий стиль)-але вони не мають в собі нічого характеристичного. Він називає Хмельницького “ославленим гробокопателем спокою”, “піджигачем Криму, Москви, Семигороду й Турків против Польші”; підчеркує, що як ціле життє був він ворогом її, так і при смерти без того не міг обійтись (248). Твардовский пускається в мітольоґічні образи: Ґорґони на вість про смерть Хмельницького заляскали в долоні й запалили смолокипи; підземний суддя Радамант вийшов йому на зустріч перед пекельні ворота і обняв його дякуючи за несчисленні юрби душ післаних Богданом під землю (238).

Для українських же літератів він зістався провіденціяльним мужем, виконавцем божих судів, патроном і протектором України:

     Діл предков своїх теплий подражатель,

     древней козацкой славы соблюдатель,

     свою на брани положити главу

     готов за славу.

     Добродітельми сими украшенний,

     божія к тому духа ісполненний,

     горесть обратить нашу хотя в сладость,

     печаль на радость.

     О кто тя ліпо восхвалить, Богдане?

     Кто толиких діл висоти достане?

     Ми іже похвал достойна тя знаєм -

     не увінчаєм.

     В похвалах твоїх язик наш безділен,

     ублажить бо тя достойно не силен.

     Будеш раз†ты возвеличен в небі,

     яко єсть требі...” ¹⁵).