- •Розділ I. Підданнє Туреччині й похід на Молдаву 1650 р.
- •Примітки
- •Розділ II. Війна з польщею 1651 року; приготовання і початки кампанії
- •Розділ III. Берестечко і білоцерківський трактат 28-IX 1651.
- •Розділ IV. Від білої церкви до батога
- •Розділ V. Вінець і кінець тимоша хмельниченка.
- •Розділ VI. Українсько-московське порозуміннє і московсько-польський розрив. Осіння кампанія 1653 р. І жванецьке замиреннє.
- •Розділ VII. Переяславська умова
- •Розділ VIII. Воєнні операції і дипльоматичні переговори 1654 року.
- •Розділ IX. Панорама тогочасної україни. Загибіль браславщини. Дрижипільська кампанія та її епільоґ (січень-червень 1655)
- •Примітки
- •Примітки
- •Примітки
- •Розділ X. Похід на галичину 1655 р. Проблема західньої україни, справи білоруської займанщини і української еміґрації (весна 1656).
- •Москва маніфестує свої претензії на білорусь і поділлє-нові царські титули, історія титулу “малої і білої руси”, політичні наслідки сеї маніфестації.
- •Примітки
- •Польські заходи коло інформації хана, інструкція шумовскому. Субан-аґа у гетьмана, козацькі посли у хана в травні. Оповідання рудавского про становище, пляни об'єднання і повної незалежности україни.
- •Примітки
- •Розділ XI. “московська зрада” і нова ліґа (літо 1656-весна 1657)
- •Розділ XII. Кінець Хмельниччини.
- •Примітки
- •Розділ XIII. Кілька загальних завважень.
- •Примітки
- •Примітки
- •Примітки
- •Примітки
- •Примітки
- •Примітки
Примітки
1) Костомаров в своїй останній праці про українську нар. поезію підчеркнув “поетичність і правдивість” сього опису (VIII с. 854), Буцинський без застережень цитує сю строфу як голос сучасности (с. 236), Кубаля наводить як голос “пізніших лірників” (Wojna Brandenburscka c. 215).
2) К. Грушевська, Укр. Нар. Думи І, передм. с. 101.
3) Чи вже таки ти пане гетьмане,
Хмельницький Богдане,
Що ти хочеш нас зоставляти,
Сиротою Вкраїну покидати,
Ляхам-ворогам на позор давати.
Чи вже дармо тая безчасна Україна богові молила,
Щоб міцна його воля
З-під кормиги лядській (!) свободила.
Хто тепер пожене ворогів наши і боронить нас від них
Померкло сонце наше,
Лишились ми ворогам на поталу.
Маркевич І. 3 7.
Сироти ми нещасні.
Батьку, де ти ся подів.
Хто думатиме про нас.
Хто встереже від ворогів,
Хто ратуватиме нас!
Зайшло сонце наше.
А ми лишилися на поталу.
Wojna Brandenburska c. 215, з цитатою на Маркевича
4) “Супровід минувши Сторожову могилу, йшов поза Погибельними могилами, а на заході сонця вступив на велетенський міст, довгий на шість верст, збудований на палях серед лісу, не впоперек, а вздовж багнистого допливу Тясмина. На нім і вдень не було безпечно, а поночи страх-бо в болотах і трясовисках гніздилися гади і нечисті сили...
“Від Спаської брами Чигринського замку вздовж цілої дороги палили смоляні бочки, наче на знак зближення Орди. Міст хитавсь і трясся (dygotał) під напором люду, гать сичала, палі дуднили й тріщали під панцирною кіннотою і величезним возом з тілом гетьмана. Йшли серед жалібних співів і голосінь плачок. Чорні хмари їx проважали, вітер дув за ними. Ліс шумів дивними голосами. Смолоскипи гасли. Коні кидались. Перестрашені люди благають божого змилування, бо там у віддалі, з-під мосту щось стогне і кричить... То дзвони суботівські стогнали і кричали до небіжчика” (с. 215).
Історик XX століття почув себе у владі романтики попереднього століття.
5) Авіза з України Чортор. 2446 с. 52-збірки Герасимчука № 2.
6) Чортор. 1880 ст. 95-тамже ч. 4.
7) Вид. 1859 р. т. II с. 537; до оповідання Грабянки Костомаров тут додав тільки: “Прийшов рік і непорозуміння з царем довершили упадок сил гетьмана”. Потім він розвинув сю гадку-я цитую її далі.
8) Останнього видання с. 621, перекладаючи я замінив одним “українським” терміном змінну термінольоґію автора (“русский”, “малорусский”, “южноруский”).
9) Кілька таких паралєль вказав М. Н. Петровський в своїй студії про “Псевдо-діяріуш Сам. Зорки”, в Записках іст.-філ. від. Академії, т. XVII, ст. 165-6. Липинський подав сю промову óв збірці своїй Z dziejów Ukrainy с. 653; стримуючись від близших коментарів, але в обережних виразах обороняючи її автентичність, на с. 664 він пише “Форма в котрій подає її Величко, не будить поважних сумнівів щодо автентичности,-могла вона справді бути сказана на похороні гетьмана”,-але цінніша мовляв як ілюстрація того пієтизму, з яким шляхта XVIII в., як Величко й ин., в по-мазепинських часах вишукувала і переховувала всякі подробиці щодо Богдана.
10) Къ Исторіи Кіево-Могилянской коллегіи-Чтенія в истор. Общест†Нестора XIV, І.
11) Україна 1930, травень.
12) Копії в теках Нарушевича 150 с. 385 і Ягайлонській бібл. 93 ч. 40, в збірці Герасимчука під ч. 3.
13) primus libertatis ruthenicae assertor et vindex, flagellum Poloniae-c. 391.
14) У Кубалі більше навіть ніж свобідно.
15) Собр. сочиненій Максимовича І с. 506 (кінцевий хор).