3) Проблема надмірних навантажень на студента та викладача

На жаль, поки що вузівська професійна освіта йде скоріше по інтенсивному шляху через збільшення інформаційного наван­таження на студентів: студентам доводиться запам'ятовувати не­потрібні обсяги інформації, а викладачам - переказувати цілі по­сібники. Внаслідок чого студенти перетворюються в перепису­вачів підручників (під диктовку), а викладачі - в «голови, що го­ворять». Хоча давно помічено: механічне переписування не при­водить до розуміння. Щоб подолати цю проблему, викладачеві треба давати загальне орієнтування у матеріалі, який вивчається, окреслювати проблемні моменти, а більшу частину часу мірку­вати вголос у присутності студентів, демонструючи їм можли­вості тих чи інших методів (чи теорій) при розгляді проблемних питань даної науки. Після чого студенти самостійно більш дета­льно вивчають цей матеріал у добре обладнаних бібліотеках...

4) Проблема оптимізації формальних і неформальних стосунків викладачів та студентів

Позитивна сторона живого професійного спілкування в то­му, що воно дозволяє спокійно сприймати всі слабкості та труд­нощі, пов'язані зі справжньою творчістю у своїй професії. Коли студент бачить викладача не просто як «голову, яка говорить», висловлює правильні думки, а в неформальній обстановці, де ви­кладач може в чомусь помилятися, плутатися, чогось не знати і т.д., але він дотикається до найважливішої таємниці творчості -таємниці неминучої помилки.

Якщо між викладачами та студентами складаються повноцінні неформальні стосунки, то це дозволяє їм учитися один в одного прагнення до істини. Але головне - таке взаємозбагачення часто вселяє в студента більше впевненості у власних силах, а виклада­чам дає хороше творче підживлення від спілкування з більш моло­дими і не зіпсованими традиційними уявленнями студентів.

Головна складність таких стосунків - збереження міжособистісної дистанції між викладачем і студентом, адже якщо дистанція зберігається до неприйнятних розмірів, то часто, відповідно, змен­шується і взаємна повага один до одного. Ця проблема стоїть як пе­ред викладачем, котрий завжди повинен пам'ятати про своє голов­не призначення (бути прикладом творчого пошуку та професійної гідності), так і перед студентами, які не повинні ставитися до викладачів як до приятелів. Звичайно, це не виключає, що надалі неформальні стосунки стануть ще більш приятельськими і навіть дружніми (як відносини рівноправних колег).

Якщо ж викладач тільки формально спілкується зі студента­ми, не намагаючись вникнути в їх внутрішній світ, чому-небудь навчитися в них, то саме викладання психології дуже примітиві­зується. На жаль, в епоху невиправданих перевантажень у погоні за додатковим заробітком часу на справжні неформальні стосун­ки залишається все менше і менше. Як наслідок, справжньої ву­зівської підготовки не виходить, адже у викладача навіть немає можливості підказати (і тим більше показати), як можна було б цікавіше і продуктивніше проводити вільний від занять час.

Елементи неформального спілкування можуть використову­ватися на лекціях і семінарах, коли, наприклад, викладач просто робить невеликі «ліричні відступи», дозволяє собі більше висло­влювати власний погляд, навіть, з питань, які не стосуються кур­су, який читається. Саме так часто проводили свої заняття відомі вітчизняні психологи В.П.Зінченко, В.В.Давидов та ін. Звичай­но, цю ідею не можна доводити до абсурду, перетворюючи все заняття в суцільне «ліричне відволікання».