412. Види представництва

125. Однією з особливостей представницьких відносин є те, що представник може мати право або бути зобов'язаним укладати правочини від імені іншого суб'єкта. Це залежить від виду представництва. При представництві, заснованому на довіреності, представник не зобов'язаний, а уповноважений вчинити правочини від імені та і в інтересах довірителя, оскільки видача довіреності - односторонній правочин, юридична чинність якого залежить винятково від довірителя. Для того, щоб довіреність була реалізована, необхідне зустрічне волевиявлення представника, що виражається у вчиненні дій, щодо яких він уповноважений за довіреністю. Навпаки, представництво на підставі закону або договору передбачає покладення на представника обов'язків щодо вчинення певних правочинів. Обов'язковий характер законного представництва обумовлений тим, що таке представництво має на меті захист інтересів "слабкої сторони" в цивільних відносинах - малолітніх, обсяг цивільної дієздатності яких є мінімальним, та осіб, визнаних судом недієздатними, для чого формулюються жорсткі вимоги щодо діяльності представника. Представництво, засноване на договорі, має обов'язковий характер, що викликано самою сутністю двосторонньо-зобов'язуючого договору доручення. Разом з тим слід звернути увагу, що представник має право в односторонньому порядку відмовитись від здійснення своїх повноважень за договором доручення (пункт 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Другою особливістю відносин представництва є те, що представник, хоча і безпосередньо вчиняє правочин, проте не стає його стороною. Права та обов'язки за правочином, укладеним представником, виникають не у нього, а у особи, яку він представляє, за умови, що правочин укладений представником у точній відповідності з вимогами цієї особи і при цьому представник не перевищив свої повноваження, передбачені законом, договором, довіреністю або іншою підставою представництва. Діючи в чужих інтересах, представник зобов'язаний максимально слідувати інтересам представлюваного, а після укладення правочину - передати йому усе одержане за цим правочином, як стороні за правочином. З іншої сторони, особа, яку представляють, зобов'язана створити для представника умови для досягнення необхідного правового результату, забезпечити представника документами та матеріальними ресурсами, необхідними для виконання доручення. Зазначене не стосується представництва за законом, яке хоча і здійснюється в багатьох випадках повністю або частково за рахунок майна підопічного, проте підстави повноважень представника щодо якого випливають з самого юридичного факту батьківства, усиновлення, призначення опікуном. Тому законний представник, як правило, не потребує якогось особливого дозволу на вчинення правочинів. Винятки стосуються деяких правочинів, які особливим чином зачіпають майнове становище підопічного і на укладення яких законний представник має одержати згоду органів опіки та піклування (ст. 71 ЦК, ч. 2, 3 ст. 177 СК). Законне представництво здійснюється безоплатно, представник на підставі добровільного представництва за загальним правилом має право на оплату своїх послуг (ст. 1002 ЦК, ст. ст. 252, 254, 255 СК).