16. Вимога повноти рішення суду.

Повнота судового рішення означає, що рішення має містити відповіді на всі заявлені вимоги і заперечення сторін і бути винесеним щодо всіх співучасників.

Повнота судового рішення може бути розкрита за допомогою наступних положень. Рішення суду повинно містити відповіді на всі заявлені вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі. Іншими словами, повинні бути дозволені вимоги позивача, зустрічний позов і т.д. При наявності співучасті у справі, що розглядається рішення суду повинно містити відповідь на вимоги і заперечення всіх співучасників.

Суд повинен дати вичерпну відповідь щодо заявлених вимог і заперечень.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає спосіб виправлення неповноти судового рішення - винесення додаткового рішення. Якщо можливість винесення додаткового рішення не була використана, то неповне рішення підлягає скасуванню у порядку, встановленому ЦПК.

Стаття 270. Додаткове рішення суду

1. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

3. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

4. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

5. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

17. Здійсненість рішення суду як елемент законної сили судового рішення.

У процесуальних наукових джерелах межі здійсненності судового рішення визначають по-різному. Так, М.А. Гурвич спочатку відносив її до наслід- ків законної сили і вказував, що вона є процесуальним резуль- татом вступу рішення в законну силу [1, с. 159-166]. Пізніше він запропонував виключити здій- сненність зі змісту останньої ви- ходячи з того, що право на при- мусове виконання корелюється з правом вимоги як елементом матеріального права, яке не може створюватися в процесі. Тому включати здійсненність до змісту процесуального інститу- ту, яким є законна сила судово- го рішення, він вважав хибним. Здійсненність, на думку цього науковця, слід розглядати як дію самих матеріальних правовідно- син [2, с. 147].

З останньою думкою ми не погоджуємось, оскільки право- відносини, що стали предме- том судового розгляду і вини- кли до процесу, продовжують своє існування й після нього, одержавши в судовому рішенні формальну визначеність. У ци- вільному процесі зміст право- відносин, підтверджених судом,і дія судового рішення не проти- стоять один одному, а, навпаки, зливаються.

Трактування здійсненності судового рішення як ознаки його законної сили не суперечить тому, що джерело правового примусу треба шукати в мате- ріальному праві. Дійсно, цей фундамент закладений в само- му матеріальному праві і він є одним з характерних моментів останнього. Але без правозас- тосовного акта, без акта право- суддя органи державної вико- навчої служби не зможуть його реалізувати. Рішення суду уосо- блює веління норми права для даного конкретного випадку й тим самим створює підставу для діяльності органів державної ви- конавчої служби. У цьому й по- лягає діалектика взаємозв'язку матеріального й процесуально- го права, їх функції у визначенні здійсненності судового рішення.

Деякі фахівці вважають, що здійсненність рішення взагалі не стосується змісту законної сили, а є самостійною якістю тільки рішення суду про присудження. Так, Л.М. Завадськая пише, що здійсненність, як властивість рі- шень про присудження, не спів- падає за часом дії із законною силою рішення. Як властивість рішень про присудження, вона настає за умови погодження стя- гувача з вимогою про примусове виконання після пред'явлення

виконавчого листа, а тому, пе- реконує дослідниця, здійснен- ність не є складовою частиною законної сили, а виступає само- стійною властивістю рішення суду [3, с. 34].

Н.І. Маслєннікова, не запе- речуючи здійсненність судового рішення, теж вважає, що вона притаманна тільки рішенням за позовами про присуджен- ня, оскільки вони містять у собі розпорядження, зобов'язуючі боржника здійснити певні дії на користь управомоченої особи. Відтак включення здійсненності до кола правових наслідків за- конної сили, на її думку, є мож- ливим лише для рішень за та- кими позовами [7, с. 11]. Такої ж думки дотримуються й деякі інші процесуалісти [8, с. 252].

Наведені точки зору щодо заперечення здійсненності як наслідку законної сили судо- вого рішення не відповідають процесуальному законодавству. Ця властивість притаманна, га- даємо, не тільки рішенню про присудження, оскільки будь-яке рішення має бути реалізованим і забезпечити правову визна- ченість правовідносин, що були предметом судового розгляду.

Зміст поняття «здійсненність рішення» визначається тим, що рішення, яке підлягає вико- нанню, може бути реалізовано шляхом застосування з боку органів державної виконавчої служби відповідних заходів при- мусового характеру, передба- чених Законом України «Про виконавче впровадження». По- ряд із цим сторони зобов'язані будувати свої відносини або ді- яти згідно з рішенням суду. При цьому їх поведінка відповідно до рішення, (наприклад, про визнання) забезпечується не примусовим його виконанням, а можливістю заінтересованої сторони у випадках невиконан- ня рішення пред'явити позов про присудження. Виконання сторонами рішень за позовами про визнання забезпечується обов'язковістю цих рішень для органів державної виконавчої служби та їх посадовців, керів- ників установ, організацій, під- приємств та інших осіб, від яких залежить реалізація стороною визнаних за нею рішенням суду прав або їх оформлення.

Зважаючи на те, що судове рішення є актом реалізації су- дової влади, деякі правознавці вважають, що воно є актом пря- мого втілення в життя вживано- го нею примусу [12, с. 63-67]. Такий висновок теж не можна визнати обґрунтованим, хоча він і пов'язується зі здійсненністю рішень як наслідком вступу їх у законну силу. Справа у тому, що судова влада примушує не безпосередньо, а інстанційно, оскільки суд є суб’єктом по роз- гляду спорів при відправленні

Перші кроки в науці

правосуддя. Також інстанцій- но, через державну виконавчу службу реалізується судова вла- да при запровадженні в життя рішення суду. А здійсненність, як наслідок законної сили судо- вого акта, зумовлює втілення державної волі (примусу), ви- раженої в судовому рішенні як акті правосуддя. Виконання су- дового рішення в цьому смислі не може бути елементом його обов'язковості. Поняття «здій- сненність» ширше за поняття «обов'язковість» і включає но- вий вид діяльності (виконавчий процес), інші правовідносини за участю нових суб'єктів — органів державної виконавчої служби.

Таким чином, здійснен- ність — це наслідок законної сили будь-якого рішення. Вона властива всім судовим актам незалежно від виду позову: про визнання, про присудження і про перетворення. Здійснен- ність, як ознака законної сили судового рішення, властива й рішенням, якими позовні вимоги відхиляються судом. Для таких рішень вона полягає в точному й неухильному дотриманні тих приписів суду, які містяться в тексті цих рішень. Більше того, здійсненність необхідно розгля- дати у зв'язку не тільки із закон- ною силою судового рішення, а й із судочинством у справі. Із цих позицій стадії останнього спря- мовані на забезпечення здійсненності майбутнього судового рішення. Рішення ж, яке забез- печується виконанням, є гаран- тією ефективності виконавчого провадження.

Виходячи із сутнісного зна- чення здійсненності судових рі- шень слід констатувати, що вона має принципове призначення і служить фундаментальною пе- редумовою втілення завдань судочинства, а також містком

з виконавчим провадженням, оскільки будь-які дії учасників провадження й суду при судо- вому розгляді опосередковано пов'язані із забезпеченням здій- сненності майбутнього рішення суду. У цьому розумінні як на- слідок законної сили судового рішення вона є сполучною лан- кою судочинства й виконавчого провадженням в рамках єдиного правозасточовного циклу.