56. Особливості доби Відродження у Франції.

Відродження - доба історії культури й мистецтв 13-16ст, яка відображає початок переходу від феодалізму до капіталізму. У класичних формах Відродження склалося у Європі, насамперед у Італії, проте аналогічні процеси протікали у Східній Європі та Азії. У кожній країні даний тип культури мав свої особливості, пов'язані з її етнічними характеристиками, специфічними традиціями, впливом інших національних культур.

Епоха Відродження Франції

Ще за часів Столітньої війни як уже почалися складання французької нації, зародження французького національної держави. Політичне об'єднання країни був завершене основному Людовіку XI. На середину XV в. і початок французького Відродження, на ранніх стадіях ще тісно що з готичним мистецтвом. Походи французьких королів до Італії познайомили французьких художників з італійським мистецтвом, і з кінця XV ст. починається рішучий розрив із готичної традицією, італійське мистецтво переосмислюється у зв'язку з власними національними завданнями. Французький Ренесанс носив характер дворянської культури. (Народний характер найбільше проявився насамперед у творчості Франсуа Рабле, з його повнокровною образністю, типовою галльською дотепністю і життєрадісністю.)

Основні етапи і жанри літератури епохи Відродження пов'язані з еволюцією гуманістичних концепцій під час Раннього, Високого і Пізнього Відродження. Для літератури Раннього Ренесансу характерна новела, особливо комічна, котрий прославляє заповзятливу і вільну від забобонів особистість. Високе Відродження зазначено розквітом героїчної поеми. У період Пізнього Відродження розвиваються жанри роману і драми, засновані на трагічних і трагікомічних конфліктах між героїчної особистістю і недостойною людини системою громадського життя.

У першій половині 16 століття провідними стають творчість прозаїка Франсуа Рабле ("Гаргантюа і Пантагрюель") і багатогранна діяльність групи поетів і драматургів "Плеяда". У Ліоні діє так звана Ліонська школа.

У другій половині 16 століття як прозаїк уславився Мішель Монтень (1533-1594), автор "Проб» — трактатів, у яких він прагнув наслідувати моралістичну філософію Плутарха. Трагічну добу релігійних війн відобразив у своїх поезіях гугенот Теодор Агріппа д’Обіньє (1550-1630).

57.«Пісня про мого Сіда» — пам’ятник іспанської літератури, анонімний героїчний епос. Головним героєм епосу виступає доблесний Сід, борець проти маврів і захисник народних інтересів. Основна мета його життя — звільнення рідної землі від арабів. Історичним прототипом Сіда послужив Кастільський воєначальник, дворянин, герой Реконкісти Родріго Діас де Бівар. Поемі властива реалістична манера зображення подій та психології дійових осіб. Опис повсякденного буття та боротьби іспанців з маврами невідомий хуглар супроводжує величезною кількістю подробиць і деталей, характерних для того часу. Поема дає чітке уявлення про озброєння іспанських та мавританських воїнів, про тактику битв, військову термінологію. Не тільки Сід, а й майже всі дійові особи «Пісні» історичні; вони були васалами, друзями або ворогами Сіда. Але є й відхід від історичних фактів. Так, спостерігається певна демократизація та ідеалізація образу Сіда. Всупереч історичному прототипу Сід показаний рицарем, який не належить до придворної знаті. Хуглар також замовчував негативні моменти в біографії та поведінці Сіда, наприклад його службу у мавританських правителів. В образі Сіда поет підкреслює найкращі риси іспанського народу - спокійну гідність, стриманість, прямоту, мудру терпеливість. Сід засуджує міжусобну ворожнечу, для нього батьківщина - це вся Іспанія, яку він хоче бачити вільною і єдиною. Демократичний дух поеми свідчить про народний характер реконкісти, яка вилилась у широкий національно-визвольний рух. Іспанський народ вбачав у реконкісті не тільки національне визволення, а й визволення з-під кріпосного гніту. Важливе місце у поемі займає сімейно-побутова тематика. Сід не лише доблесний воїн і вірний васал, а й ніжний чоловік і батько. Розлучений з сім'єю, у вигнанні він увесь час думає «про любиму і вірну дружину», піклується, щоб вона і діти не знали нестатків. Сім'я для Сіда - не лише об'єкт турбот, вона надихає його на мужні та героїчні вчинки. Так, Сід просить Дружину Химену та дочок, щоб вони з високої башти спостерігали бій, який він буде вести, захищаючи Валенсію. Подружня вірність, щирість та згода панують у родині Сіда. Вірний реалістичній манері, хуглар не приховує практичного ставлення до життя своїх героїв, але цей практицизм зумовлений тогочасною дійсністю, умовами буття. Люди, котрі йшли за Сідом, покинули свої будинки і майно, яке, за наказом короля, негайно конфіскувалось. Суд усвідомлює свою відповідальність за них. Сід та його бійці відверто радіють військовій здобичі.. Іспанська поема відрізняється від «Пісні про Роланда» відсутністю релігійної екзальтації і фанатизму. Релігійний елемент займає в ній дуже скромне місце. Людину тут оцінюють не за її релігійною приналежністю, а за особистими якостями. Стиль поеми позбавлений будь-якої пишномовності та манірності. В основному тон розповіді стримано-енергійний, часом у ньому відчутні інтимні інтонації, гумор, епічний розмах і сила. Загальна реалістична тональність, сюжетна багатогранність, стійкий демократизм і гуманність «Пісні» здобули їй заслужену славу в віках.

58.Уже на початку XV ст. помітний перехід до літератури нового типу: вона проймається сміливим вільнодумством, наповнюється новим змістом, стає соціально визначеною.Початок гуманістичного руху в Німеччині припадає на середину XV ст. Другу половину віку визначають як період раннього гуманізму. У цей час починається розповсюдження гуманістичної вченості. Університети починають звільнятися від впливу церкви, в них все більшого значення надається філології, зростає інтерес до античності, до італійської ренесансної культури. Величезне значення для розвитку культури мав винахід книгодрукування. Розпочалась публікація перекладів з італійської літератури, а також творів античних авторів, що сприяло поширенню гуманістичних поглядів і формуванню основ німецького гуманізму. Німецькі гуманісти опановують класичну латинську мову, якою користуються і в своїх дослідженнях, і в художній творчості. На цей же недовготривалий період припадає і розквіт німецької гуманістичної літератури. Напружене соціальна й антикатолицька боротьба в країні зумовила войовничу антикатолицьку та антифеодальну спрямованість німецької літератури. Провідну роль відігравала в ній сатира, основними жанрами стали памфлети, пародії, комедії, сатиричні діалоги, епіграми. Джерелами їх були антична література, особливо сатиричні її жанри, національна середньовічна література і фольклор. Важливий напрям становила демократична література, яка завдяки розвитку книгодрукування набула значного поширення у формі «народних книг». Виникали вони на основі різних джерел; в перших зразках таких творів переказувались французькі рицарські романи, в наступних - німецький героїчний епос і середньовічні шванки. «народні книги», орієнтовані на простонародні запити і смаки, набувають значної популярності. Найбільш цінними були книги викривального сатиричного змісту. Широко відомою стала весела книга про Тіля Ейленшпігеля, вперше надрукована близько 1500 р. Однією з найцінніших німецьких «народних книг» другої половини XVI ст. була книга про Иогана Фауста. Німеччина — батьківщина Реформації, і німецькі письменники були тісно пов'язані з ідеями і настроями своєї країни. Головну увагу вони приділяли релігійно-філософським, морально-етичним проблемам. Причому в їх творах поєднувалися різка критика порядків, які існували, і боязнь активності народних мас. Багато про що говорять вже назви книг: «Корабель дурнів» Себастьяна Бранта, «Похвала дурості» Еразма Роттердамського, «Листи темних людей» Ульріха фон Гуттена.

59. В трагедіях Шекспіра постає доля людини в суспільстві жорстокості та егоїзму. Головним героєм у них є людина високої самосвідомості, яка вступає в конфлікт зі світом, проходять через жорстокі випробування, зазнає величезних страждань, тяжких переживань і неминуче гине. У розкритті характеру такого героя увага зосереджується на кардинальних, визначальних проблемах життя людського суспільства, що надає трагедіям глибини змісту і сили величезних узагальнень. Дія трагедій розвивається не у вузькій сфері приватного життя, а виводиться на широкий простір історичних, соціальних конфліктів, охоплює різноманітні явища дійсності, добрі і лихі начала в ній, високе і низьке, страшне і смішне. З цим пов’язана й властиве трагедіям Шекспіра вільне змішання стилів , чергування віршової і прозової мови. Найповніше геній Шекспіра виявився у великих трагедіях «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет».