2. Структура процесу Інтитуалізації .

Виникнення, формування, утвердження, розвиток соціальних ін­ститутів є процесом, що має назву "інституалізація". Він.-невід'ємна складова, поступу суспільства. Швидкі соціальні перетворення, зміна суспільного ладу активізують процес інституалізації, і навпаки - кон­сервативна фаза. Призупинення поступу, "застій" не потребують новий інституцій, або модернізації старих. Інституалізація має свою' логіку, послідовність, структуру. Схематично цей процес зображено на ма­люнку 1.

2.1. Суспільні потреби й функції. Загальна потреба є внутріш­ньою пружиною суспільного життя, що дає поштовх процесу інсти­туалізації. Нагальні й одвічні потреби -.забезпечення продовольством, житлом, одягом; безпека суспільства й правопорядок; продовження роду; охорона майна й захист життя людини; комунікація й зв'язок;

управління й контроль; культурні та духовні потреби - "стимулюють" появу "першорядних", фундаментальних інститутів. Довготривалість цих інституцій пояснюється "невичерпністю" відповідних потреб. Але в разі, коли потреба зникає,-вичерпується, інститут стає зайвим, він мо­же бути зруйнованим.

Якщо виникає потреба, людина, суспільство прагнуть її задоволь-Вцити. Для цього треба свідомо діяти; мусять функціонувати певні |структури. функція є наслідком, проявом діяльності людей. Суспільна Цфункція реалізується як організована діяльність, що передбачає ско-Дординовані зусилля багатьох людей. Навіть мільярду китайців інди-|відуально не під силу реалізувати функцію безпеки країни. Щоб задо-|вольнити потребу в Мирі й спокою, людям потрібно організуватися, І мусять бути постійне військо, діяти військова повинність, функціонува-і ти командування, тилове забезпечення тощо.

Суспільна потреба

Функція

Діяльність (колективна) Соціальні зв'язки

Нвінституолізована діяльність й соціальні зв'язки

Інституалізація

Розширення соціоку/іьтурного простору

Позиції, ролі, статуси Цінності, норми

Установи, організації

Мал. ї. Структура процесу інституалізації

''аким чином, суспільна функція передбачає певне коло соціаль­них •'язків і стосунків, що відповідають спеціалізованій діяльності. Сусп^і потреби й функції є підґрунтям для виникнення інститутів,

але не кожна функція, діяльність, зв'язок примушують людей створю­вати окремі інститути.

2.2. Неінстигуалізована діяльність і соціальні зв яз/єн. Важко собі уявити суспільство, де немає потреби в освіті (в широкому ро­зумінні цього слова), безпеці, громадському порядку. Але в примітивних суспільствах відповідні окремі інститути не існують, функції інститутів освіти, війська, поліції реалізуються або в межах ін­ших інститутів (наприклад, інституту рода, вождя племені), або -стихійно, спорадично, випадковими людьми, непрофесійне. Неінститу-ційні дії й зв'язки не передбачають спеціалізації й професійного поділу, унормування, суворої й визначеної відповідальності за наслід­ки. Покажемо це на прикладі інституту освіти. В Росії, до певного ча­су, боярські й дворянські діти (недоросли) вчилися так, як кому з батьків заманеться./їх навчали випадкові іноземці, зовсім не педагог^ і навіть часто-густо малоосвічені люди; не існувало загальних вимог, програм, стандартів у навчанні; не було дипломів, посвідчень, сер­тифікатів, що дають формальну ознаку вченості. Чому склалося таке становище? Тому, що значної потреби у освіті не було, відповідна суспільна функція була нерозвинутою, а діяльність - неінституалізова-ною. Становище змінилося докорінно, коли чинник освіти став важли-врю складовою соціального статусу людини, стратифікації і, взагалі, виникла стійка потреба у освіті не тільки дворян, але й широких верств суспільства.

В кожному суспільстві існують інституційні й неінституційні дії та зв'язки. Окремі види діяльності, з огляду на традиції й норми права, мусять бути виключно інституційними, тобто офіційними, відкритими для контролю. Натомість з різних мотивів люди вдаються до неінсти-туційних дій та зв'язків - так виникає-"тіньова" економіка, здійснюєть­ся незаконний обіг наркотичних речовин, проводяться кримінале аборти, існують таємні організації, виникають недозволені пікети а? інші громадські акції й багато іншого. Треба підкреслити, що офш-ний статус сам по собі не є "сертифікатом якості": гітлерівське гест:? й сталінський НКВС були "стовідсотковими" інститутами, але сьфг^і сприймаються як жахливі -монстри. .»' І

Неінсгитуційна діяльність може перетворитися на інститущі^' й навпаки. Наприклад, в колишньому СРСР суворо заборонялас'^ч"

Ватна економічна діяльність, так звані "цеховики", в разі їх викриття, ризикували отримати суворе кримінальне покарання, включно до стра-Іти. Але настав час горбачовської перебудови, був прийнятий закон про кооперацію, й "цехова" діяльність стала інституційною: тепер, не 'криючись, можна було займатися пошивом, будівельною справою, по-, середництвом тощо. -Вчасна інституалізація поширених або важливих видів діяльності може бути засобом вирішення суспільних конфліктів, Е зменшення напруги й мати загальне позитивне значення. | 2.3. Інсгитуаллізацїя як розширення соц'юкудьтурного про­мотору. Розвинутий інститут передбачає певну добудову соціального й ^культурного простору: ніби то виникає ще один"поверх", де є нові |соціальні позиції, ролі й статуси, виникають певні стосунки та функ-Іціонують цінності й норми, що регулюють зв'язки людей. Культурний ^аспект розбудови полягає в тому, що інституалізація передбачає змІц-ї-нення старих або формування нових цінностей (цінностей свободи, /демократії, прав людини, приватної діяльності, правопорядку, освіти, родини та шлюбу тощо); деталізацію норм права, моралі, розвиток традицій, естетичних поглядів; розширення обсягу знань, інформації, "ноу-хау" і тіі. Усе це потребує теоретичної розробки, наукового під­ґрунтя, є поштовхом для розвитку культури, науки, мистецтва. Зокре-; ма, утвердженню демократичних європейський інституцій, респу­бліканському правлінню передувала напружена філософська, просвіт­ницька праця, поява нових ідей, багаточисленні дискусії й публікації. . Процес інституалізації розширює умовні межі суспільства, бо ін­ститути передбачають нові соціальні позиції, . соціальні ролі (професійні) такі, як вчитель, лікарь, поліцейський, державний служ­бовець, військовий тощо. Соціальний простір слабко інституалізовано-го суспільства доволі простий й обмежений; цивілізоване суспільство навпаки має розгалужену інституційну структуру, а отже його соціаль­ний простір розвинутий і складний. Інституалізація підштовхує до роз­галуження професійно-посадову структуру суспільства, діяльність лю­дей спеціалізується і стає більш ефективною.

Інституалізація пов'йзана з перетворенням зв'язків суб'єктів -діяльності на інституційні стосунки. Це - постійний та найміцніший тип зв'язку між людьми й соціальними групами. Інституційні зв'язки скла­даються між вчителем й учнем, інспектором дорожнього руху й водія-

ми, начальником та його підлеглими, офіцером та рядовими тощо. Во­ни мають жорсткий зобов'язуючий характер, 'спираються на одно­значні норми, закони. Порушення визначених "правил гри" тягне за собою санкції, покарання. .

2.4. Установи й організації', функціонування інститути (переважної більшості) здійснюється в межах спеціальних професійних установ і організацій, де й зосереджуються відповідні ролі, норми, відбувається потрібна діяльність. Наприклад, сучасний інститут охоро­ни здоров'я передбачає розгортання таких установ, як окреме міністерство, лікарні, клініки, аптеки, пологові будинки, профілакторії, лабораторії тощо. А кожна установа - це сукупність багатьох конкрет­них організацій, колективів людей. (Більш докладно про цей аспект інституалізації йдеться у наступній лекції).

Кожне суспільство зацікавлене у тому, щоб мати розвинуті й ефективні інститути' - це передумова задоволення загальних (суспільних) і особистих потреб. Але й сформувати інститути, що діють як добрий годинник, справа нелегка. Досвід України, інших постко­муністичних країн, доводить складність процесу інституалізації, коли нові інститути конче потрібно сформувати в короткий термін. По-перше, законодавець мусить прийняти низку важливих (і складних) за­конів (про органи влади; військо, поліцій, освіту, політичні партії, релігійні об'єднання, банки й фінансові установи, власність і багато іншого). По-друге, потрібно розробити організаційні засади, схеми управління конкретних установ і закладів. По-третє, вважливе знайти джерела фінансування, ресурси, матеріальне забезпечення установ. По-четверте, розв'язати кадрові проблеми, залучити фахівців, відпра­цювати систему професійної підготовки. По-п'яте, узгодити функції, розподілити сфери діяльності різних установ, зокрема, розмежувати діяльність законодавчої й виконавчої гілок влади, поліції, служби безпеки, прокуратури тощо. В кожному суспільстві ці питання розв'язуються своєрідно, що й по-різному відбивається на суспільному житті. Країни, які спромоглися своєчасно й вдало розв'язати ці про­блеми, мають змогу швидше реформувати економіку й інші сфери,. покращувати умови життя; і навпаки - прорахунки створюють небезпечну ситуацію, сприяють поглибленню кризи, навіть штовхають суспільства до громадянських воєн.