. 3. Інститути як чинники соціальної рівноваги й змін у суспільстві

Людині конче потрібна стабільність у соціальних стосунках; вона Пробить Діяльність впевненою, послідовною, допомагає прогнозувати й | планувати," знімає занепокоєність, вносить необхідну ритміку, цикліч-| ність у працю, побут. Соціальні інститути, як вже зазначалося, є чин-|ником стабільності, рівноваги, вони створюють справжній підмурок | суспільного життя. Інститути існують тривалий час, їх можна порівняти із тим велосипедом, який немає потреби вигадувати кожний раз, бо він і вже винайдений. Нова генерація населення користується традиційни-1 ми, відпрацьованими, сталими соціальними механізмами, що сприяє і цілісності й рівновазі, допомагає молодому поколінню удосконалити набутки батьків і дідів. В цілим у позитивне значення інститутів, як га­рант/в иепорушності й міцності суспільств, не викликає сумнівів,

З іншого боку - немає вічних інститутів, вони мають властивість не тільки виникати, але й руйнуватися, змінюватися. Процес Занепаду, руйнації, зникнення носить назву деінституалізації. Деінституалізація може набувати різних форм й тягти за собою протилежні за змістом ^ наслідки: бути позитивним і природнім процесом, або цілком нега-; тивним і небезпечним для суспільства явищем. За умов, коли інститут вичерпав свої функції або відпала потреба в його існуванні, чи вже "винайдені" більш сучасні й досконалі форми суспільного устрою, Деінституалізація прийнятна й необхідна. Але неконтрольована, рапто­ва,, "катастрофічна" руйнація, яка до. того ж ще й зачіпає життєвоваж-ливі інститути, є, безперечно, лихом. Розпад інститутів може статися внаслідок воєн і військових поразок, природніх катаклізмів (землетруси, повені, посухи), громадянських воєн і міжусобиць, свідо­мого руйнування на догоду ідеологічнім, політичним міркуванням і цілям. "Вибухове" руйнування державних інституцій, релігії, систем власності, сімейних стосунків сприяло загибелі багатьох могутніх ци­вілізацій в історії людства.

Щоб краще зрозуміти важливість фундаментальних інституцій і небезпеку насильницької деінституалізації, розглянемо наслідки ко­муністичних експериментів, що на протязі XX сторіччя мали місце у колишньому СРСР, Китаї, Північній Кореї, Кубі та інших країнах.

Ідеологи комунізму, задовго до початку експериментів, визначили коло "старих" інститутів, що будуть заважати реалізації'нової моделі суспільства і є зайвими у майбутньому. Маркс і Енгельс у "Маніфесті комуністичної "партії" (1848 р.) декларували повне знищення інституту приватної власності; вони вважали зайвим інститут релігії, 'Маркс охрестив його "опієм для народу". В.Ленін (1870-1924 р.) напередодні Жовтневого перевороту у книзі "Держава й революція" (1917р.) напо­лягав на повному знищенні старого державного апарату управління, війська, поліції, "буржуазних" демократичних інституцій (парламенти, загальні вибори тощо). Радикали, найбільш гарячі голови висували вимогу скасувати інститут шлюбу й поширити "вільне кохання", родин­не життя перетворити на помешкання у комунах, ,

Ці доробки комуністичної теорії досить послідовно втілювалися у життя на протязі комуністичних експериментів. Які наслідки вони ма­ли? По-перше, усі суспільства зазнали величезних струсів, занепаду економіки, громадянських воєн. Масштаби соціальних катаклізмів, ли­холіття були пропорційні глибині руйнування фундаментальних інсти­туцій, По-друге, з'ясувалося, що відкинути ці інституції, як непотрібні, взагалі неможливо: без держави з її класичними атрибутами (закони, бюрократія,, військо, судові органи, поліція...) ніякого суспільства бу­дувати неможливо. Конче потрібно регулювати майнові стосунки, якщо не на приватній, так на:-, іншій основі. В соціалістичних країнах влада була змушена всіляко зміцнювати інститут державної власності, хоча його ефективність часто-густо поступалася власності приватній. Шлюб і родину по-справжньому вдалося зламати тільки у Камбоджі, але цей Жахливий експеримент тривав недовго. Великих утисків зазнала релігія; вщент зруйновано інститут релігії у Північній Кореї - там немає ні -церков, а ні священослужителів. У колишній УРСР діяла (зі значни­ми обмеженнями) Руська Православна Церква, українські православна та греко-католицька конфесії було винищено. Та атеїстичні суспільства чекала пастка: місце традиційного інституту релігії посів дивний суро­гат - культ вищих партійних керівників, ідеологічний фанатизм, сліпа віра у примару комунізму. Це нагадувало ідолопоклонство й звички поганських дохристиянських часів; і чим глибше було зруйновано тра­диційний інститут, тим більш потворною була новітня "релігія".

Комуністичні експерименти довели: неможна руйнувати інсититут, якщо існує відповідна потреба, суспільна функція. Так, інститут релігії існує не випадково і не тому, що населення малоосвічене, темне. Лю­дині притаманно у щось вірити, покладати надії на вищу силу, сподіва­тися на кінцеву справедливість тощо. Інститут релігії, що складався на протязі тисячоліть задовольняє цю потребу. Якщо його ліквідувати, І: люди'роблять те, проти чого застерігає Біблія - творять собі кумірів з і простих смертних, поклоняються ідолам, стають пішками й об'єктом маніпуляції в руках новоявлених вождів. Цікаво й те, що по закінчен­ню експериментів (повсюдно) відбувається швидка реінституалізація, тобто відродження звичних інститутів.

Система соціальних інститутів створює консервативну тенденцію, і але наявність фундаментальних інститутів не заперечує можливість змін у суспільстві, розвитку, поступу. Інститути здатні відігравати роль чинників суспільної динаміки. Соціальні зміни, нововведення, що від­буваються в межах існуючих, або за рахунок виникнення нових інсти­тутів, є інституційними. Такий еволюційний шлях розвитку для суспіль­ства найбільш прийнятний, бо він зменшує вірогідність беззаконня, анархії, безладдя.' Існує кілька вариантів інституційного поступу. Спи­нимося на них. •

а. Виникнення нових інститутів. На зміну старим приходять нові інститути. Так, свого часу замість старих політичних інститутів феодальної доби (монархії, станової системи, васалітету...) утверджу­вались нові - загальне виборче право, республіканська форма правління й різні демократичні інститути. Це тягло за собою різно­манітні суспільні зміни у стосунках, моралі, поведінці, стилі життя лю­дей, було ознакою поступу, відчиняло двері новим реаліям. •

б. Вдосконалення, розбудова існуючих інститутів в'дбуваєть- • ся за рахунок змін/законодавстві, розвитку установ, виникнення або розширення мережі організацій. Так, в Україні за перші роки неза-| лежності інститут міліції зазнав певних змін: з'явилася екологічна, по­даткова, дорожня міліція, сформовано відділи боротьби з організова­ною злочинністю, незаконним обігом наркотичних речовин, виникли підрозділи спеціального призначення. Подальше реформування ор­ганів внутрішніх справ призведе до різноманітних соціальних змін й перетворень.

в. Нове спрямування існуючих інститутів. Така, доля спіткала українські державні інститути під час визначення України як незалеж­ної, країни. Балтійці йшли іншим шляхом; вони визнали частини ра­дянського війська окупаційними й інститутом іншої держави (Росії). В Україні відбувся процес "націоналізації" війська, держбезпеки, міліції -їх діяльність терміново забезпечувалася власним законодавством, символікою. Нові інститути було зорієнтовано на потреби України.