3. Скульптура.
Монументальна пластика набула провідного значення, що відповідає загальній духовній атмосфері суспільства та розвитку містобудівельної практики.
Пам'ятник — виняткова за пластикою скульптурно-архітектурна споруда. В урбаністичному середовищі міста архітектура підпорядкована скульптурі, пам'ятник домінує над просторовим середовищем площі.
Перший у Києві скульптурний монумент встановлено хрестителю Русі — князю Володимирові Великому (1853; бронза, граніт; парк "Володимирська гірка"). Його виконання здійснили петербурзький скульптор В.Демут-Малиновський, барон П.Клодт і архітектор, професор К.Тон. Монумент поєднує тенденції класицизму з ремінісценціями елементів періоду Київської Русі. Велична статуя з хрестом у правій руці та князівською шапкою в лівій встановлена на цегляному п'єдесталі з чавунним облицюванням; тут розміщено горельєфне зображення хрещення киян, регалії ордена святого Володимира (зірки і хрести), символи хрещення "вогнем і мечем", на гербі Києва — архангел Михаїл. Висота пам'ятника — 20,5 м.
Серед патріотично налаштованих прошарків суспільства почали виникати ініціативи створення пам'ятників діячам української культури.
У дні святкування 900-річчя хрещення Русі (липень, 1888) у Києві відбулося урочисте відкриття пам'ятника Богданові Хмельницькому (скульптор М.Микешин). Кінна бронзова постать гетьмана розміщена на п'єдесталі у вигляді кургану, облицьованого гранітом. Монумент органічно вписаний в архітектурне середовище Софійського майдану. Кінь і вершник зображені в динамічному русі, з цікавими силуетними ракурсами. Це монумент винятково високого мистецького рівня, один з найкращих кінних пам'ятників Європи. Під час реконструкції Софійської площі (1998) навколо пам'ятника було відтворено первісну металеву огорожу з ліхтарями (за проектом архітектора В.Ніколаєва).
На землях Наддніпрянщини у другій половині XIX—першій чверті XX ст. працювали відомі українські скульптури: Пармен Забіла, Леонід Позен, Володимир Беклемішев, Борис Едуардс.
Скульптор Пармен Забіла (Забелло; 1830-1917; небіж українського поета Віктора Забіли, дід української поетеси Наталії Забіли) навчався в Петербурзькій академії мистецтв (1850-1854, з 1868 — академік). Працював у жанрі монументальної пластики (проект пам'ятника О.Пушкіну в Москві, 1873; пам'ятник М. Гоголю у Ніжині, 1881). Створював композиції на історичні та релігійні теми, а також жанрового характеру ("Горе", "Дівчина-купальниця"); погруддя М.Ге (1873), І.Тургенєва, М.Некрасова (обидва — 1878); надгробок О. Герцена (Ніцца, Франція; 1872) та ін.
У ХІХ ст. у Львові активно розгорнулося будівництво споруд, які пишно оздоблюються скульптурою. Зводилися залізничний вокзал, Великий міський театр, Музей художнього промислу. Творчість Петра Війтовича ( українець) високо цінував архієпископ Більчевський, з ініціативи якого у Львові споруджувався костел св. Єлизавети. Згодом П.Війтович виконав у мармурі статую натуральної величини — пам'ятник архієпископа Більчевського для інтер'єру Львівського кафедрального костелу.
П.Війтович виконав значний обсяг скульптурних робіт у художньому оздобленні Великого міського театру Львова (тепер — Театр опери та балету імені Соломії Крушельницької): крилаті символічні постаті бронзових фігур "Геній Трагедії" (з маскою) і "Геній Музики" (з лірою) — по обидва боки на карнизах фасаду; зображення "Слави" (з пальмовою гілкою у руках) — на найвищій частині фронтону; скульптурна композиція "Трагедія і Комедія", барельєфний портрет Зигмунда Горголевського — над сходами, що ведуть до парадних дверей партеру (встановлений після його смерті); скульптурна композиція "Покровителька міста Львова" — над сценою; скульптури для інтер'єру театру — "Любов цілує Амура", "Заздрість, відкинута від Любові", "Пиха".
Видатним представником художнього авангарду XX ст. став український скульптор Олександр Архипенко (1887—1964). Творче становлення митця відбувалось у період піднесення національної школи пластики (1910-1920) та поширення кубізму в художній практиці європейських країн (П. Пікассо). Починав навчання у Київському художньому училищі (1902—1905). Особливе захоплення викликали у нього половецька скульптура, пластика Трипілля, барокова архітектура Києва. Приваблювали заняття у класі скульптури, які проводив талановитий митець, італієць (з Мілану) Еліо Саля — монументаліст, автор пластичного декору відомих київських споруд.
Він поєднав метал, дерево, скло, конструював рухливий людиноподібний механізм. Ця так звана архітектура — оригінальний механічний дисплей, машина для демонстрації змінних набірних кольорових зображень. Поштовхом до конструктивістичних побудов стали його спостереження виступів артистів цирку Медрано. Створюючи фігуру жонглерки, яка грається з м'ячем, скульптор уперше поєднав різні матеріали (дерево, білий метал, скло) з фарбою: кульки сяють найяскравішою червоною фарбою і ніби повисають у повітрі.
До скульпто-малюнків належать твори "Сидяча жінка" (1921), "Жіноча постать" (1923, помальоване дерево), "Купальниця" (1917).
Високопрофесійна творчість у різних скульптурних жанрах характерна для Івана Кавалерідзе (1887-1978). Він навчався у Київському художньому училищі (1907-1909), Петербурзькій академії мистецтв (1909-1910), приватній студії в Парижі (1910-1911).
У жанрі монументальної скульптури особливим здобутком Кавалерідзе став пам'ятник княгині Ользі у Києві (1911). За результатами Всеросійського конкурсу на цей проект скульптора було відзначено першою премією. Розроблення проекту і встановлення пам'ятника ініціювало Київське відділення Імператорського російського військово-історичного товариства. Перспективний план передбачав відтворити "Історичний шлях" — алею статуй уздовж Софійської та Михайлівської площ з метою увічнення багатовікової історії Києва. Пам'ятник св.Ользі — єдиний здійснений фрагмент грандіозного плану.
У композиції, заввишки 9 м, центральною була постать княгині Ольги, розміщена на найвищому постаменті. Ліворуч фланкували її фігури перших слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія (його зображено з рукописом — абеткою в руках).
І.Кавалерідзе плідно поєднав творчість скульптора, кінорежисера, драматурга. В його численному творчому спадку — скульптурні портрети Ф.Шаляпіна (1909), "Автопортрет" (1911); композиції на теми української історії — "Святослав у бою", "Ярослав Мудрий з папірусом" (обидві — 1915), "Запорожець на коні" (1939), а також надзвичайно гострі за характером композиції, присвячені діячам кіно ("Кінорежисер Я.Протазанов"; 1912) і театру ("А.Бучма в ролі Миколи Задорожного", 1954; "І.Паторжинський у ролі Карася", "М.Литвиненко-Вольгемут у ролі Одарки", обидві — 1957) та ін. Відомі його фільми "Перекоп" (1930), "Коліївщина" (1933), "Наталка Полтавка" (1936), "Григорій Сковорода" (1958).