Писемність

Більшість сучасних людей вважає, що писемність на території України-Русі з'явилась завдяки християнським ченцям Кирилу та Мефодію, що створили азбуку. Саме звідси і виникає поширене судження, що до вищезгаданих грецьких місіонерів на Русі панував морок неуцтва і неписьменності. Як би, напевно, образилися наші далекі предки, дізнавшись, що їх нащадки так думають про них і про їх час.

На жаль, така історична недоладність викладається в наших школах, технікумах і інститутах. Не усім учителям літератури і рідної мови відоме те, що давно вже відоме ученим: історикам і лінгвістам. Останні знають, що історія писемності у слов'ян йде в глибини тисячоліть. Наприклад, та ж старогрецька азбука виникає із загального санскритського кореня, коли мови багатьох індоєвропейських народів ще не так розрізнялися. Взагалі, за великим рахунком, практично усі народи, що жили на території сучасної Європи (і не лише Європи), мали власний алфавіт ще З тисячі років тому, бо у кожного народу завжди і обов'язково були жерці, які володіли Знанням, у тому числі, і навичками по запису і зберіганню інформації про історію свого племені чи народу.

Вченим історикам відомий факт, що в давні рідновірські (язичницькі) часи на Русі була майже стовідсоткова письменність, а саме: численні берестяні грамоти, датовані дохристиянським періодом, знайдені під час розкопок, підтверджують той факт, що фактично кожен городянин мав навички простого арифметичного рахунку, умів написати на бересті побутове послання і засобами тодішньої «пошти» відправити його за адресою. Не лише у містах, але й в селах багатьох дітей «відуни» (голови громад) навчали грамоті, необхідній в побуті.

Такому досить високому рівню письменності у давніх слов'ян сприяло те, що жили вони громадами, що забезпечує взаємопідтримку кожного. У них не було феодального майнового розшарування, не було бідних. І тому будь-яка дитина, незалежно від селянського, ремісництва або князівського походження, за бажання мала можливість здобути «початкову освіту».

Прадавнім письмом слов'ян була написана знаменита «Велесова книга». В кінці 9-го століття новгородські волхви переписали її з більш давніх джерел, що розкривають нам історію слов'янських народів, яка йде на три з половиною тисячі років в минуле, починаючи з того часу, як стався розподіл індоєвропейських народів. В 20 столітті цьому письму учені дали назву «велесовиця».

Звернемося до найвідомішого джерела - це «Повне зібрання руських літописів». З його сторінок нам трохи відкривається цікава історія того, як з'явилася «кирилиця». Ключова дата: 860 рік. Русичі на 200 лодьях здійснюють черговий вдалий похід на Константинополь. Візантія часто потерпала від військових експедицій слов'ян-рідновірів. Тому її імператором було прийнято рішення про ідеологічну експансію, щоб сприяти переродженню Слов'янських держав в християнські держави. Не змігши перемогти Русь збройно, Візантія вдалася до підступу і перемогла нас ідеологічно, запровадивши чужинську віру. Про давнішнє прагнення цього свідчить те, що ще в 860 році, за 128 років до прийняття Руссю християнства, візантійським Синодом призначається перший глава руської церкви.

У цьому ж самому році проповідники Костянтин Філософ (Кирило) і Мефодій вирушають в місто Корсунь (Крим), у той час захоплений Хазарією. Там вони вивчають Євангеліє і Псалтир, написані слов'янськими письменами (про що самі ж і згадують в наступних коментарях до своєї азбуки).

Річ у тому, що ще до хрещення Русі, починаючи з 9 століття, в багатьох містах жили нечисленні громади русичів, що на той час вже прийняли християнство. Як правило, вони селилися окремо від рідновірів. Наприклад, в Києві вони жили в передмісті Угорське, де знаходилася церква св. Миколи, побудована ними над могилою князя Аскольда, який був першим руським князем, що прийняв християнство. Саме перші руські християни і переклали Біблію, записали її «велесовицею».

Коли Кирило і Мефодій, повернулись у Візантію, вони створили свою писемність, пристосовану для полегшення перекладів з грецької мови на руську: для цього вони додали ще декілька штучних букв, а декілька букв, що були в «велесовиці», модернізували під схожі грецькі. Таким чином була створена нова мова, що дістала назву «кирилиця», на якій писалися пізніше біблейські тексти православної церкви та інші книги. Зміни в абетці відбувалися дуже часто в історії різних народів, і це не є дивним. Те ж стосовно російської, української писемності, які зазнавали реформи багато-багато разів.