- •Передмова
- •Глава 1
- •1.1. Основні загальні поняття категорії «управління»
- •1.2. Соціальне управління та його види
- •1.3. Державне управління: загальні положення
- •1.4. Принципи державного управління
- •22 Глава 1
- •24 Глава 1
- •1.5. Співвідношення державного управління і виконавчої влади
- •28 Глава 1
- •Глава 2 Поняття адміністративного права
- •2.1. Соціальне призначення адміністративного права
- •32 Глава 2
- •2.2. Предмет адміністративного права
- •2.3. Метод адміністративного права
- •36 Глава 2
- •38 Глава 2
- •2.4. Структура адміністративного права
- •2.5. Понятійний апарат адміністративного права
- •2.6. Функції адміністративного права
- •2.7. Джерела адміністративного права
- •42 Глава 2
- •2.8. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями права
- •44 Глава 2
- •3.1. Поняття адміністративно-правової норми
- •3.2. Структура адміністративно-правової норми
- •50 Глава з
- •3.3. Види адміністративно-правових норм
- •52 Глава з
- •3.4. Реалізація адміністративно-правових норм
- •Глава 4 Адміністративно-правові відносини
- •4.1. Сутність адміністративно-правових відносин
- •4.2. Адміністративно-правові та суспільні відносини
- •4.3. Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми
- •4.4. Адміністративно-правові відносини та юридичні факти
- •4.5. Особливості адміністративно-правових відносин
- •4.6. Види адміністративно-правових відносин
- •Глава 5 Суб'єкти адміністративного права
- •5.1. Поняття суб'єктів адміністративного права
- •74 Глава 5
- •5.2. Президент України
- •82 Глава 5
- •84 Глава 5
- •5.3. Органи виконавчої влади
- •96 Глава 5
- •102 Глава 5
- •104 Глава 5
- •106 Глава 5
- •112 Глава 5
- •116 Глава 5
- •128 Глава 5
- •132 Глава 5
- •134 Глава 5
- •142 Глава 5
- •5.4. Державні службовці
- •150 Глава 5
- •5.5. Громадяни України та іноземці
- •154 Глава 5
- •164 Глава 5
- •166 Глава 5
- •5.6. Об'єднання громадян
- •168 Глава 5
- •172 Глава 5
- •174 Глава 5
- •178 Глава 5
- •180 Глава 5
- •Глава 6 Методи і форми державного управління
- •6.1. Методи державного управління
- •188 Глава 6
- •6.2. Адміністративний примус
- •190 Глава 6
- •6.3. Форми державного управління
- •202 Глава 6
- •206 Глава 6
- •6.4. Правові акти державного управління
- •210 Глава 6
- •212 Глава 6
- •216 Глава 6
- •Глава 7 Адміністративно-деліктне право
- •7.1. Адміністративне правопорушення
- •224 Глава 7
- •226 Глава 7
- •7.2. Склад адміністративного правопорушення
- •230 Глава 7
- •242 Глава 7
- •246 Глава 7
- •4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.
- •7.3. Адміністративна відповідальність
- •252 Глава 7
- •254 Глава 7
- •262 Глава 7
- •Глава 8 Адміністративно-процесуальне право
- •8.1. Поняття адміністративного процесу
- •268 Глава 8
- •274 Глава 8
- •8.2. Структура адміністративного процесу
- •282 Глава 8
- •8.3. Адміністративна юрисдикція
- •284 Глава 8
- •290 Глава 8
- •8.4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення
- •294 Глава б
- •298 Глава б
- •300 Глава 8
- •306 Глава 8
- •8.5. Провадження за зверненнями громадян
- •316 Глава 8
- •324 Глава 8
- •328 Глава 8
- •330 Глава 8
- •Глава 9
- •9.1. Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання
- •9.2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки
- •338 Глава 9
- •340 Глава 9
- •342 /Лава 9
- •9.3. Основні напрями державного регулювання економіки
- •348 Глава 9
- •356 Глава 9
- •362 Глава 9
- •Глава 10 Управління адміністративно-політичною сферою
- •10.1. Управління обороною
- •378 Глава 10
- •382 Глава 10
- •384 Глава 10
- •10.2. Управління безпекою
- •390 Глава 10
- •10.3. Управління закордонними справами
- •402 Глава 10
- •406 Глава 10
- •10.4. Управління юстицією
- •408 Глава 10
- •412 Глава 10
- •10.5. Управління внутрішніми справами
- •414 Глава 10
- •416 Глава 10
- •428 Глава 10
- •Глава 11 Управління соціально-культурною сферою
- •11.1. Управління охороною здоров'я
- •440 Глава 11
- •450 Глава 11
- •452 Глава 11
- •11.2. Управління освітою
- •454 Глава 11
- •464 Глава 11
- •468 Глава 11
- •11.3. Управління культурою
- •474 Глава 11
- •478 Глава 11
- •482 Глава 11
- •Глава 12
- •12.1. Поняття підприємницької діяльності та н суб'єкти
- •486 Глава 12
- •490 Глава 12
- •496 Глава 12
- •500 Глава 12
- •504 Глава 12
- •512 Глава 12
- •Глава 13 Міжгалузеве (функціональне) управління
- •13.1. Поняття міжгалузевого управління
- •13.2. Місце міжгалузевого управління в державному управлінському механізмі
- •520 Глава 13
- •522 Глава гз
- •Глава 14 Забезпечення законності у державному управлінні
- •14.1. Поняття та система способів забезпечення законності
- •14.2. Контроль та його види
- •528 Глава 14
- •14.3. Нагляд та його види
- •536 Глава 14
- •14.4. Звернення громадян
- •538 Глава 14
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 4
- •01054, М. Київ-54, вул. Воровського, 24.
3.4. Реалізація адміністративно-правових норм
Встановлені адміністративно-правові норми виконують свої функції тільки у разі, якщо вони реалізуються. Реалізація норм — це практичне використання правил поведінки, що містяться в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.
Відомо кілька підходів до питання щодо реально існуючої кількості способів реалізації адміністративно-правових норм. Найчастіше виділяють чотири способи: виконання, використання, додержання, застосування. Рідше виділяють тільки два способи: застосування і виконання, а використання і додержання розглядаються як форми виконання. Однак практика показує, що перший варіант краще відображає її потреби, у теоретичному розумінні переконливіший.
Виконання — це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов'язків. До цього варіанта реалізації адміністративно-правових норм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо.
Використання — це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав (можливостей). Діями щодо використання адміністративно-правових норм є: подання скарги, заява про відпустку, використання наданих державою пільг тощо.
Додержання — це пасивна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин, який не допускає порушень адміністративно-правових заборон.
Застосування — це діяльність державних виконавчо-розпорядчих органів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що грунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.
У юридичній літературі неодноразово зазначалося, що неправильне застосування норм кримінального, кримінально-процесуального, цивільного та інших галузей права завдає суспільству значної шкоди. На жаль, Щодо наслідків неправильного застосування норм адміністративного пра-
60 Глава З
ва згадується значно рідше. Неправильне їх застосування завдає шкоди не менше, а іноді навіть і більше.
Неправильне тлумачення норм адміністративного права, необ'єктивна оцінка фактичних обставин справи, до яких застосовується норма, видання незаконного, необгрунтованого, недоцільного акта реалізації норми завдає шкоди не тільки окремій особі, а й колективу людей, суспільству в цілому. Це пояснюється особливою значущістю управлінських відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Вони торкаються інтересів громадян, організацій, закладів, підприємств, цілих галузей і сфер управління, а різні реорганізації управлінських структур коштують платникам податків задорого.
Це свідчить про те, наскільки важливо додержуватися основних вимог щодо застосування адміністративно-правових норм.
До таких вимог належать: законність, обгрунтованість і доцільність.
Законність застосування норм полягає в тому, що компетентні органи та посадові особи в процесі вирішення управлінської справи мають застосовувати норму тільки в межах своїх повноважень і відповідно до її змісту. Порушення цих правил може призвести до шкідливих наслідків.
Разом з тим на практиці відомі випадки, коли формальне додержання нормативних приписів без всебічної оцінки обставин справи дискредитує державні органи та їх діяльність. Законність вимагає суворо додержуватися встановленого процесуального порядку застосування норм. Це не пуста формальність, а необхідність, адже правильно зрозумілі й виконані умови застосування норми — гарантія охорони інтересів громадян, органів управління, підприємств, організацій.
Законність — це не тільки право, а й обов'язок органів управління та їх посадових осіб застосовувати адміністративно-правові норми. Незасто-сування норми у разі, якщо це приписується законом, означає порушення законності.
Обгрунтованість. Цю вимогу звернено до фактичних підстав застосування адміністративно-правової норми. Суб'єкта застосування норм мають цікавити не лише власне факти (події, дії, обставини), для регулювання яких застосовується норма, а й уся інформація про них як явище, зовнішні умови, в яких воно перебуває.
Вимога обгрунтованості зобов'язує суб'єкта правозастосування вирішувати справу після всебічної перевірки фактів. Сумнівні і неперевірені обставини не можна покладати в основу рішення у справі, їх не слід брати до уваги.
Вимога обгрунтованості тісно пов'язана з законністю. Цей зв'язок полягає в тому, що повне і всебічне дослідження обставин справи є необхідною умовою законності.
Доцільність. Суб'єкт застосування адміністративно-правової норми, з'ясувавши її зміст і розібравшись у фактичних обставинах справи, зобов'язаний прийняти найдоцільніше рішення. Доцільність застосування
Адміністративно-правові норми
норми — це оптимальний шлях до досягнення мети, передбаченої нормою. Отже, йдеться про доцільність у межах законності.
Доцільність органічно пов'язана із законністю та обгрунтованістю, однак збігається з ними не завжди. Тобто доцільність може виступати як самостійна категорія, мати самостійне значення, відігравати у правоза-стосуванні самостійну роль.
Про це свідчить та обставина, що в управлінській практиці нерідко трапляються випадки скасування законних актів управління внаслідок їх недоцільності. Прикладом може бути рішення про відміну окремих нормативних актів, що регулюють правовідносини у певній сфері, у зв'язку з прийняттям нормативного документа, який сприяє комплексному і системному здійсненню цього процесу. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1996 р. у зв'язку з прийняттям Водного кодексу група нормативних актів визнана такими, що втратили силу.
Аналіз законності, обгрунтованості та доцільності як найважливіших вимог, яких мають додержуватися у процесі застосування адміністративно-правових норм, свідчить, що вони, з одного боку, перебувають у нерозривній єдності, а з другого — кожна з них має самостійне значення.
Процес реалізації адміністративно-правових норм нині далекий від ідеального. Такий його стан є характерним наслідком існування кризових явищ у державному управлінні. В механізмі адміністративно-правового регулювання ця ситуація проявляється у недієздатності багатьох адміністративно-правових норм, великій кількості правопорушень адміністративного та дисциплінарного характеру, в дуалістичності і структурній незавершеності адміністративної реформи.