- •Передмова
- •Глава 1
- •1.1. Основні загальні поняття категорії «управління»
- •1.2. Соціальне управління та його види
- •1.3. Державне управління: загальні положення
- •1.4. Принципи державного управління
- •22 Глава 1
- •24 Глава 1
- •1.5. Співвідношення державного управління і виконавчої влади
- •28 Глава 1
- •Глава 2 Поняття адміністративного права
- •2.1. Соціальне призначення адміністративного права
- •32 Глава 2
- •2.2. Предмет адміністративного права
- •2.3. Метод адміністративного права
- •36 Глава 2
- •38 Глава 2
- •2.4. Структура адміністративного права
- •2.5. Понятійний апарат адміністративного права
- •2.6. Функції адміністративного права
- •2.7. Джерела адміністративного права
- •42 Глава 2
- •2.8. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями права
- •44 Глава 2
- •3.1. Поняття адміністративно-правової норми
- •3.2. Структура адміністративно-правової норми
- •50 Глава з
- •3.3. Види адміністративно-правових норм
- •52 Глава з
- •3.4. Реалізація адміністративно-правових норм
- •Глава 4 Адміністративно-правові відносини
- •4.1. Сутність адміністративно-правових відносин
- •4.2. Адміністративно-правові та суспільні відносини
- •4.3. Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми
- •4.4. Адміністративно-правові відносини та юридичні факти
- •4.5. Особливості адміністративно-правових відносин
- •4.6. Види адміністративно-правових відносин
- •Глава 5 Суб'єкти адміністративного права
- •5.1. Поняття суб'єктів адміністративного права
- •74 Глава 5
- •5.2. Президент України
- •82 Глава 5
- •84 Глава 5
- •5.3. Органи виконавчої влади
- •96 Глава 5
- •102 Глава 5
- •104 Глава 5
- •106 Глава 5
- •112 Глава 5
- •116 Глава 5
- •128 Глава 5
- •132 Глава 5
- •134 Глава 5
- •142 Глава 5
- •5.4. Державні службовці
- •150 Глава 5
- •5.5. Громадяни України та іноземці
- •154 Глава 5
- •164 Глава 5
- •166 Глава 5
- •5.6. Об'єднання громадян
- •168 Глава 5
- •172 Глава 5
- •174 Глава 5
- •178 Глава 5
- •180 Глава 5
- •Глава 6 Методи і форми державного управління
- •6.1. Методи державного управління
- •188 Глава 6
- •6.2. Адміністративний примус
- •190 Глава 6
- •6.3. Форми державного управління
- •202 Глава 6
- •206 Глава 6
- •6.4. Правові акти державного управління
- •210 Глава 6
- •212 Глава 6
- •216 Глава 6
- •Глава 7 Адміністративно-деліктне право
- •7.1. Адміністративне правопорушення
- •224 Глава 7
- •226 Глава 7
- •7.2. Склад адміністративного правопорушення
- •230 Глава 7
- •242 Глава 7
- •246 Глава 7
- •4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.
- •7.3. Адміністративна відповідальність
- •252 Глава 7
- •254 Глава 7
- •262 Глава 7
- •Глава 8 Адміністративно-процесуальне право
- •8.1. Поняття адміністративного процесу
- •268 Глава 8
- •274 Глава 8
- •8.2. Структура адміністративного процесу
- •282 Глава 8
- •8.3. Адміністративна юрисдикція
- •284 Глава 8
- •290 Глава 8
- •8.4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення
- •294 Глава б
- •298 Глава б
- •300 Глава 8
- •306 Глава 8
- •8.5. Провадження за зверненнями громадян
- •316 Глава 8
- •324 Глава 8
- •328 Глава 8
- •330 Глава 8
- •Глава 9
- •9.1. Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання
- •9.2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки
- •338 Глава 9
- •340 Глава 9
- •342 /Лава 9
- •9.3. Основні напрями державного регулювання економіки
- •348 Глава 9
- •356 Глава 9
- •362 Глава 9
- •Глава 10 Управління адміністративно-політичною сферою
- •10.1. Управління обороною
- •378 Глава 10
- •382 Глава 10
- •384 Глава 10
- •10.2. Управління безпекою
- •390 Глава 10
- •10.3. Управління закордонними справами
- •402 Глава 10
- •406 Глава 10
- •10.4. Управління юстицією
- •408 Глава 10
- •412 Глава 10
- •10.5. Управління внутрішніми справами
- •414 Глава 10
- •416 Глава 10
- •428 Глава 10
- •Глава 11 Управління соціально-культурною сферою
- •11.1. Управління охороною здоров'я
- •440 Глава 11
- •450 Глава 11
- •452 Глава 11
- •11.2. Управління освітою
- •454 Глава 11
- •464 Глава 11
- •468 Глава 11
- •11.3. Управління культурою
- •474 Глава 11
- •478 Глава 11
- •482 Глава 11
- •Глава 12
- •12.1. Поняття підприємницької діяльності та н суб'єкти
- •486 Глава 12
- •490 Глава 12
- •496 Глава 12
- •500 Глава 12
- •504 Глава 12
- •512 Глава 12
- •Глава 13 Міжгалузеве (функціональне) управління
- •13.1. Поняття міжгалузевого управління
- •13.2. Місце міжгалузевого управління в державному управлінському механізмі
- •520 Глава 13
- •522 Глава гз
- •Глава 14 Забезпечення законності у державному управлінні
- •14.1. Поняття та система способів забезпечення законності
- •14.2. Контроль та його види
- •528 Глава 14
- •14.3. Нагляд та його види
- •536 Глава 14
- •14.4. Звернення громадян
- •538 Глава 14
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 4
- •01054, М. Київ-54, вул. Воровського, 24.
6.2. Адміністративний примус
Сутність адміністративного примусу. Невід'ємною складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу, що належить до найжорсткіших засобів впливу. Саме тому посадові особи органів управління застосовують примус, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Авторитарність цього методу незаперечна, проте, нині немає жодної держави, яка б не використовувала його як най-необхідніший засіб управління своїми справами.
Важлива (хоч і не єдина) функція державного примусу — правоохоронна. Вона полягає в локалізації, нейтралізації, недопущенні правопорушень. Тому державний примус традиційно розглядають з позицій захисту сформованих державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного виконання юридичних норм конкретних галузей права.
Відмінності, що існують між галузевими нормами (та тими, які складаються під їх впливом) і ступенем суспільної небезпеки галузевих деліктів, зумовили розбіжності в характері й особливостях державних примусових заходів залежно від тієї чи іншої правової галузі.
Внаслідок зазначених обставин види державного примусу прийнято розглядати як явища, похідні від існуючих галузей права і властиві цим галузям правопорушення, і диференціювати згідно з існуючими правовими галузями.
На цих підставах виділяють: кримінальний примус, цивільно-правовий примус, адміністративний примус.
При аналізі взаємозв'язків галузей права і видів примусу привертає увагу те, що галузей права значно більше, ніж видів державного примусу. Це пояснюється двома факторами.
З одного боку, появою в матеріальній сфері права комплексних галузей (економічне, житлове, податкове, банківське, морське, митне тощо),
190 Глава 6
які слід розглядати як повноцінні, хоч і специфічні. Очевидно, цей процес є результатом розвитку права і сприяє перетворенню його на об'ємну по-ліструктурну систему. В цьому розумінні наявність у системі права матеріальних комплексних галузей є ознакою її вдосконалення й достатньо високої інтенсивності регулювання суспільних відносин, а отже, й рівня розвитку.
З іншого, — відсутністю соціальних, а як наслідок і правових передумов збільшення різноманітності примусових заходів захисту правових відносин. Держава не бачить необхідності у конструюванні нових видів примусу, її інтереси перебувають у площині вдосконалення існуючих заходів примусу, підвищення їх ефективності аж до повної реалізації принципу невідворотності покарання за вчинене правопорушення.
Через це захист правових відносин у цих галузях забезпечується, крім використання інших можливостей, вже існуючими видами державного примусу.
Найбільшою питомою вагою, високою мобільністю і здатністю адаптуватися до конкретних умов і потреб держави виділяється адміністративний примус.
За своєю соціально-правовою природою адміністративний примус є органічною складовою державного примусу.
Адміністративний примус — це владне, здійснюване в односторонньому порядку та передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правовідносин, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, заходів припинення правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових установлень.
Серед його заходів є суто адміністративні, найбільш рельєфні, що не мають аналогів серед інших видів державно-примусового впливу. Це, наприклад, оплатне вилучення предмета, що був засобом чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; зобов'язання публічно попросити вибачення у потерпілого; усунення (в разі необхідності) від роботи на період надзвичайного стану керівників державних підприємств, установ і організацій; тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів; тимчасове вилучення у підприємств, установ і організацій навчальної військової техніки, вибухових, радіоактивних речовин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; запровадження комендантської години; квартирної повинності тощо.
Є й такі, що близькі за зовнішніми ознаками до заходів кримінального чи цивільно-правового примусу. Наприклад, штраф, що кримінальним і адміністративним законодавством визначається як грошове стягнення, а цивільним — як вид забезпечення виконання зобов'язань. Проте у зазначених видів грошового штрафу відмінні як правова природа, так і юридичні умови й наслідки їх застосування. Саме тому кожний з видів штрафів, які застосовуються у відповідних сферах державного примусу,
Методи і форми державного управління 191
наділяється додатковою характеристикою, що дає змогу правозастосов-нику безпомилково розрізняти штрафи кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові.
Отже, заходи державного примусу залежно від галузі застосування наділяються відповідними ознаками. Відмітні ознаки адміністративного примусу, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного впливу серед інших державних примусових заходів, такі:
якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичної відповідальності (наприклад, кримі нальний примус практично рівнозначний кримінальній відповідаль ності), то адміністративний примус і адміністративна відповідаль ність — різні правові явища. Поняття «адміністративний примус» значно ширше, ніж поняття «адміністративна відповідальність», та ким чином адміністративна відповідальність є частиною адміністра тивного примусу;
заходи адміністративного примусу встановлюються, змінюються, ска совуються актами управління залежно від потреби. Не існує єдиного акта, який би містив перлік примусових заходів;
заходи адміністративного примусу застосовуються великою кількі стю суб'єктів (для порівняння відзначимо, що заходи кримінального примусу застосовуються виключно судом). Так, право накладання ад міністративних стягнень мають більш як 40 суб'єктів (статті 218— 2447 КУпАП);
заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись як до правопорушників чи осіб, від яких можна чекати вчинення правопо рушення, так і до осіб, які належать до категорії законослухняних, тобто не вчинюють і не збираються вчинювати будь-які проступки. У другому випадку застосування примусових заходів зумовлюється ви никненням екстремальних умов, наприклад, епідемій, епізоотій, за провадженням надзвичайного стану (при введенні такого стану може бути встановлена заборона перебувати на вулицях та в інших громад ських місцях без спеціально виданих перепусток);
застосування адміністративно-примусових заходів може бути зверне но як до конкретних суб'єктів (бути персоніфікованим), так і до пев ної групи фізичних або юридичних осіб без їх персоніфікації. На приклад, до мешканців селища, водіїв транспортних засобів, неповно літніх тощо;
застосування заходів адміністративного примусу передбачається різ ними за юридичною силою нормативними документами: а) законами; б) положеннями; в) правилами; г) інструкціями;
заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб. Зокрема, до громадської організації за пору шення чинного законодавства можуть застосовуватися такі адмініст-
192 Глава в
ративно-примусові заходи впливу, як примусовий розпуск, тимчасова заборона чи припинення діяльності, штраф тощо; • усі заходи адміністративного примусу мають примусово-обов'язковий, державно-владний характер.
Види заходів адміністративного примусу. Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:
а) заходи адміністративного попередження;
б) заходи адміністративного припинення;
в) заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень.
Проте, виділяючи у третій групі лише стягнення, слід визнати, що за межами класифікації залишаються заходи примусу, які, як і стягнення, застосовуються як заходи відповідальності адміністративного характеру.
Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що входять до зазначених груп, різняться один від одного, є їх «розміщення» стосовно протиправної дії.
Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити вчинити протиправний вчинок і застосовуються, якщо правопорушення тільки передбачається. Заходи адміністративного припинення мають не дозволити розвинутися протиправному вчинкові (припинити його), мінімізувати збитки. Вони застосовуються, якщо вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових установлень застосовуються за умови, якщо встановлено склад протиправного вчинку, тобто вчинок уже є правопорушенням.
Заходи адміністративного попередження. Ці заходи (їх часто називають адміністративно-попереджувальними) застосовуються з метою попередження правопорушень за умови, якщо їх вчинення лише передбачається.
Сутність попередження (запобігання, профілактики) правопорушень полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведінки схильні; по-друге, в усуненні причин, що сприяють вчиненню правопорушень і утворенню умов, які виключають протиправну поведінку.
Законодавець вважає адміністративно-попереджувальну роботу важливим компонентом забезпечення законності, порядку та дисципліни. Виходячи з цього, він вводить у КУпАП спеціальну статтю (ст. 6 «Запобігання адміністративним правопорушенням», яка передбачає вжиття профілактичних заходів, визначає їх цілі та суб'єктів.
У повсякденному житті громадяни частіше стикаються з адміністративно-попереджувальними заходами, які застосовуються правоохоронними органами (міліція МВС, податкова міліція, прокуратура), державними інспекціями, контрольно-ревізійними службами та іншими, уповноваженими на те державою структурами. Це, зокрема: • перевірка документів. Вона здійснюється з метою визначення: осо-
Методи і форми державного управління 193
бистості конкретної особи; якісних характеристик товарів, виробів, послуг; належності документа його пред'явникові; обгрунтованості та законності застосовуваних дій; справжності пред'явленого документа;
безперешкодний вхід у житлові приміщення громадян, які перебува ють під адміністративним наглядом;
відвідання підприємств, закладів, організацій для виконання профі лактичних функцій;
опечатування приміщень, використовуваних як каси, місця зберіган ня документів, товарно-матеріальних цінностей; опечатування вимі рювальних приладів і пристроїв;
вилучення для проведення аналізу проб продукції, яка призначена для реалізації населенню;
заборона або обмеження у встановленому порядку руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів з ме тою забезпечення громадської безпеки;
заборона експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких за грожує безпеці руху;
тимчасова заборона (обмеження) доступу громадян на окремі ділян ки місцевості або об'єкти з метою забезпечення громадського поряд ку і громадської безпеки тощо.
Характерною особливістю адміністративно-попереджувальних заходів є те, що вони застосовуються в ситуаціях, коли правопорушення немає. Практиці відомі два види таких ситуацій:
1. Якщо є реальні підстави передбачати, що може здійснитися право порушення і його слід не допустити.
Заходи, що можна вжити при цьому, можуть бути а) індивідуальними або персоніфікованими і б) загальними, що не мають чітко визначеного конкретного адресата.
Прикладом індивідуальних або персоніфікованих заходів (адресованих конкретній особі) можуть слугувати правила адміністративного нагляду. Вони являють собою систему обмежень і встановлюються стосовно конкретних осіб, звільнених з місць позбавлення волі та схильних до протиправних вчинків. Прикладом загальних заходів (що не мають конкретного адресата) можуть слугувати заходи контролю на безпеку, які застосовуються в авіації щодо ручної поклажі, багажу, вантажу, а також пасажирів.
2. Якщо потрібно забезпечити необхідний правопорядок за надзви чайних (екстремальних) умов.
Надзвичайні умови, що зумовлюють необхідність застосування адміністративно-попереджувальних заходів, можуть бути різноманітними: пожежа, епідемія, повінь, землетрус, аварія, нещасний випадок тощо.
Найкраще ці заходи представлені в Законах України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р., «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р., «Про захист населення
7 3-51
194 Глава 6
і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. Це встановлення особливого режиму в'їзду, виїзду, пересування; заборона масових і спортивних заходів; введення комендантської години та ін.
Заходи адміністративного припинення. Цей вид заходів (у юридичній літературі їх іноді називають «адміністративно-припинювальни-ми») належить до другого різновиду заходів адміністративного примусу.
Сама назва вказує на їх цільове призначення — припинення неправомірної поведінки, їх призначення полягає: а) в припиненні протиправної поведінки; б) в усуненні шкідливих наслідків протиправної поведінки; г) устворенні необхідних умов для можливого в майбутньому притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.
Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватись як самостійні (наприклад, припинення функціонування пункту харчування у зв'язку з порушенням санітарно-епідеміологічних правил), так і разом з іншими заходами адміністративного примусу, зокрема, з адміністративними стягненнями.
Одні заходи адміністративного припинення через їх специфічне призначення застосовуються досить часто, наприклад, вимога до громадянина чи посадової особи припинити правопорушення (п. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» від 25 грудня 1990 р.); інші — не так часто, наприклад, обов'язкові до виконання приписи господарюючим суб'єктам щодо припинення порушення прав споживачів (п. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції від 15 грудня 1993 р.); треті — порівняно рідко, наприклад, застосування працівниками міліції вогнепальної зброї як крайнього заходу (ст. 15 Закону України «Про міліцію»).
Заходи адміністративного припинення, як правило, закріплюються в нормативному порядку. Вони зафіксовані в ст. 260 КУпАП (заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення). У ній, зокрема, говориться: «з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо складання протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускається адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд і вилучення речей і документів».
Заходи відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень. Найбільш чітко окреслену класифікаційну групу заходів адміністративного примусу становлять примусові заходи впливу, які містяться в адміністративно-правових санкціях і застосовуються за порушення адміністративно-правових установлень.
Методи і форми державного управління 195
їх головною особливістю є те, що вони застосовуються виключно як заходи відповідальності та містяться в адміністративно-правових санкціях.
В юридичній літературі до цієї групи заходів адміністративного примусу доволі часто включають тільки адміністративні стягнення.
Такий підхід звужує сферу застосування адміністративно-примусових заходів цієї групи, залишаючи за її межами заходи впливу адміністративних санкцій, що не належать до адміністративних стягнень.
Зокрема, ст. 24і КУпАП передбачає вжиття до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років за вчинення адміністративних правопорушень примусових заходів впливу, які не є стягненнями; в санкції ст. 46і міститься міра відповідальності, яка не передбачена цим же Кодексом як вид адміністративного стягнення (вилучення радіаційне забруднених предметів).
До юридичних осіб, у порядку відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень, можуть вживатися заходи впливу, які законодавець в одних випадках визначає як стягнення (ст. 28 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1882 р.), а в інших — як «заходи адміністративного характеру» (ч. 10 ст. 2 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997 р.).
Заходам відповідальності за порушення адміністративно-правових установлень можна дати таке визначення: це заходи адміністративного примуси, які містяться в адміністративна-правових санкціях і застосовуються уповноваженими на те державними органами, з додержанням встановленої процедури, а) до фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень; б) до юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень.
Обов'язковою умовою вжиття таких заходів є здійснення адміністративного провадження і прийняття рішення щодо вжиття відповідного заходу адміністративного примусу в установленому законом порядку і формі.
Адміністративним законодавством України передбачено санкції, які містять такі заходи:
а) накладення адміністративних стягнень на фізичних осіб за вчинен ня адміністративних правопорушень;
б) накладення дисциплінарних стягнень на фізичних осіб за вчинен ня адміністративних правопорушень (ст. 15 КУпАП);
в) застосування до фізичних осіб за вчинення адміністративних пра вопорушень заходів впливу, які не визначаються законодавцем як адмі ністративні стягнення (ст. 24і КУпАП);
г) накладення на юридичних осіб за порушення адміністративно-пра вових установлень стягнень, які не визначаються законодавцем як адмі ністративні стягнення1 (притягнення до відповідальності в адміністра тивному порядку);
д) застосування до юридичних осіб за порушення адміністративне-
196 Глава 6
правових установлень заходів адміністративного впливу, які не визначаються законодавцем як стягнення.
Таким чином, за порушення адміністративно-правових установлень можуть застосовуватись, по-перше, стягнення; по-друге, вживатися інші заходи впливу.
Серед стягнень виділяють: а) адміністративні стягнення; б) дисциплінарні стягнення; в) стягнення, що накладаються в адміністративному порядку на юридичних осіб.
Адміністративні стягнення чітко детерміновані й відповідно до чинного законодавства застосовуються до фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень.
їх застосування регламентовано перш за все Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими нормативними актами. Система адміністративних стягнень наведена в ст. 24 КУпАП, у якій визначено, що за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись адміністративні стягнення: попередження; штраф; сплатне вилучення предмета, що став знаряддям вчинення чи безпосередлнім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація: предмета, що є знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (право керування транспортними засобами, право полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. До іноземних громадян, крім зазначених заходів, за вчинення адміністративних правопорушень може бути застосовано видворення за межі України.
У ст. 25 КУпАП зазначено, що сплатне вилучення і конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові стягнення.
Застосування дисциплінарних стягнень за вчинення адміністративних правопорушень передбачено ст. 15 «Відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень» КУпАП. Зокрема вона фіксує, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами.
Заходи дисциплінарних стягнень не кодифіковані й містяться в різних нормативних актах, що регламентують діяльність службовців державного апарату, зокрема в законодавчих актах, у правилах внутрішнього трудового розпорядку, статутах про дисципліну, які діють на підприємствах, в установах, організаціях.
Див. ст. 28 Закону України «Про об'єднання громадян».
Методи і форми державного управління 197
До співробітників органів внутрішніх справ, відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, можуть застосовуватися такі стягнення: зауваження; догана; сувора догана; затримка в присвоєнні чергового спеціального звання або подання на його присвоєння строком до одного року; попередження про неповну службову відповідність; пониження в посаді; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.
У навчальних закладах і навчальних підрозділах МВС України, крім зазначених стягнень, можуть застосовуватися: позбавлення увільнення з розташування навчального закладу строком до одного місяця; позачергове призначення в наряд по службі (крім призначення в караул або черговим по підрозділу) або на роботи до 5 нарядів.
На осіб рядового і командного складу, нагороджених нагрудними знаками, може бути накладено дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення цього знака.
Як правило, дисциплінарні стягнення може накладати керівник, який користується правом прийому на роботу цього працівника, а також вищестоящий начальник. Усне зауваження підлеглому може бути зроблене будь-яким начальником. У випадку відсутності посадових осіб, що користуються правом накладення стягнення, заходи дисциплінарного впливу вживаються тими, хто виконує їх обов'язки.
Якщо за ступенем тяжкості проступку необхідно накласти дисциплінарне стягнення, яке даний керівник застосувати не правомочний, він звертається з відповідним поданням до вищестоящого начальника.
Стягнення, що накладаються в адміністративному порядку на юридичних осіб, належать до нових заходів адміністративного примусу. Вони, як і дисциплінарні стягнення, не кодифіковані. Як правило, такі стягнення передбачаються нормами законів. Наприклад, ст. 28 Закону України «Про об'єднання громадян» передбачає, якщо об'єднання громадян допускає порушення законодавства, то до нього можуть бути застосовані такі стягнення: попередження; штраф; тимчасова заборона (призупинення) окремих видів діяльності; тимчасова заборона (призупинення) діяльності об'єднання в цілому; примусовий розпуск (ліквідація).
Інші, крім стягнень, заходи відповідальності, які накладаються в адміністративному порядку, подані в законодавстві: а) заходи впливу на фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень; б) заходи впливу на юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень.
Заходи впливу на фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень передбачені перш за все ст. 24і «Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх» КУпАП. Згідно з нею, до осіб віком від 16 до 18 років за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі заходи впливу: 1) обов'язково публічно чи в іншій формі попросити пробачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або су-
198 Глава 6
вора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, що їх замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу з їх згоди, а також окремим громадянам на їх прохання.
Заходи впливу на юридичних осіб, які є заходами відповідальності і накладаються за порушення адміністративно-правових установлень в адміністративному порядку, не кодифіковані. Найбільшу питому вагу серед цих заходів мають заходи фінансового характеру, зокрема штрафи. Наприклад, ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від ЗО жовтня 1996 р. передбачає як захід відповідальності за різноманітні правопорушення у цій сфері тільки штрафи.
Крім штрафів, відомі такі заходи, як попередження і призупинення дії ліцензії (ст. 32 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997 р.).
У деяких випадках законодавець досить докладно регламентує провадження у таких справах. Так, Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р.) чітко визначає види доказів; підстави для розгляду справи; вимоги до основних процесуальних документів; строки розгляду справи; компетенцію юрисдикційного органу; коло інших осіб, які беруть участь у провадженні, а також їх повноваження; процедури розгляду справи, прийняття рішення у справі; оскарження рішень у справі, припинення провадження у справі, виконання рішень.
Законодавець уникає застосування щодо юридичних осіб таких термінів, як «адміністративне правопорушення», «адміністративна відповідальність», «адміністративне стягнення». Поряд з цим, він може чітко вказати на належність заходів впливу до сфери адміністративного примусу. Так, у ст. 2 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 23 вересня 1997 р. прямо визначається, що одним з основних завдань цієї ради є застосування в межах своїх повноважень заходів адміністративного характеру щодо організацій — порушників чинного законодавства України.