- •Передмова
- •Глава 1
- •1.1. Основні загальні поняття категорії «управління»
- •1.2. Соціальне управління та його види
- •1.3. Державне управління: загальні положення
- •1.4. Принципи державного управління
- •22 Глава 1
- •24 Глава 1
- •1.5. Співвідношення державного управління і виконавчої влади
- •28 Глава 1
- •Глава 2 Поняття адміністративного права
- •2.1. Соціальне призначення адміністративного права
- •32 Глава 2
- •2.2. Предмет адміністративного права
- •2.3. Метод адміністративного права
- •36 Глава 2
- •38 Глава 2
- •2.4. Структура адміністративного права
- •2.5. Понятійний апарат адміністративного права
- •2.6. Функції адміністративного права
- •2.7. Джерела адміністративного права
- •42 Глава 2
- •2.8. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями права
- •44 Глава 2
- •3.1. Поняття адміністративно-правової норми
- •3.2. Структура адміністративно-правової норми
- •50 Глава з
- •3.3. Види адміністративно-правових норм
- •52 Глава з
- •3.4. Реалізація адміністративно-правових норм
- •Глава 4 Адміністративно-правові відносини
- •4.1. Сутність адміністративно-правових відносин
- •4.2. Адміністративно-правові та суспільні відносини
- •4.3. Адміністративно-правові відносини та адміністративно-правові норми
- •4.4. Адміністративно-правові відносини та юридичні факти
- •4.5. Особливості адміністративно-правових відносин
- •4.6. Види адміністративно-правових відносин
- •Глава 5 Суб'єкти адміністративного права
- •5.1. Поняття суб'єктів адміністративного права
- •74 Глава 5
- •5.2. Президент України
- •82 Глава 5
- •84 Глава 5
- •5.3. Органи виконавчої влади
- •96 Глава 5
- •102 Глава 5
- •104 Глава 5
- •106 Глава 5
- •112 Глава 5
- •116 Глава 5
- •128 Глава 5
- •132 Глава 5
- •134 Глава 5
- •142 Глава 5
- •5.4. Державні службовці
- •150 Глава 5
- •5.5. Громадяни України та іноземці
- •154 Глава 5
- •164 Глава 5
- •166 Глава 5
- •5.6. Об'єднання громадян
- •168 Глава 5
- •172 Глава 5
- •174 Глава 5
- •178 Глава 5
- •180 Глава 5
- •Глава 6 Методи і форми державного управління
- •6.1. Методи державного управління
- •188 Глава 6
- •6.2. Адміністративний примус
- •190 Глава 6
- •6.3. Форми державного управління
- •202 Глава 6
- •206 Глава 6
- •6.4. Правові акти державного управління
- •210 Глава 6
- •212 Глава 6
- •216 Глава 6
- •Глава 7 Адміністративно-деліктне право
- •7.1. Адміністративне правопорушення
- •224 Глава 7
- •226 Глава 7
- •7.2. Склад адміністративного правопорушення
- •230 Глава 7
- •242 Глава 7
- •246 Глава 7
- •4. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.
- •7.3. Адміністративна відповідальність
- •252 Глава 7
- •254 Глава 7
- •262 Глава 7
- •Глава 8 Адміністративно-процесуальне право
- •8.1. Поняття адміністративного процесу
- •268 Глава 8
- •274 Глава 8
- •8.2. Структура адміністративного процесу
- •282 Глава 8
- •8.3. Адміністративна юрисдикція
- •284 Глава 8
- •290 Глава 8
- •8.4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення
- •294 Глава б
- •298 Глава б
- •300 Глава 8
- •306 Глава 8
- •8.5. Провадження за зверненнями громадян
- •316 Глава 8
- •324 Глава 8
- •328 Глава 8
- •330 Глава 8
- •Глава 9
- •9.1. Економіка як об'єкт адміністративно-правового регулювання
- •9.2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки
- •338 Глава 9
- •340 Глава 9
- •342 /Лава 9
- •9.3. Основні напрями державного регулювання економіки
- •348 Глава 9
- •356 Глава 9
- •362 Глава 9
- •Глава 10 Управління адміністративно-політичною сферою
- •10.1. Управління обороною
- •378 Глава 10
- •382 Глава 10
- •384 Глава 10
- •10.2. Управління безпекою
- •390 Глава 10
- •10.3. Управління закордонними справами
- •402 Глава 10
- •406 Глава 10
- •10.4. Управління юстицією
- •408 Глава 10
- •412 Глава 10
- •10.5. Управління внутрішніми справами
- •414 Глава 10
- •416 Глава 10
- •428 Глава 10
- •Глава 11 Управління соціально-культурною сферою
- •11.1. Управління охороною здоров'я
- •440 Глава 11
- •450 Глава 11
- •452 Глава 11
- •11.2. Управління освітою
- •454 Глава 11
- •464 Глава 11
- •468 Глава 11
- •11.3. Управління культурою
- •474 Глава 11
- •478 Глава 11
- •482 Глава 11
- •Глава 12
- •12.1. Поняття підприємницької діяльності та н суб'єкти
- •486 Глава 12
- •490 Глава 12
- •496 Глава 12
- •500 Глава 12
- •504 Глава 12
- •512 Глава 12
- •Глава 13 Міжгалузеве (функціональне) управління
- •13.1. Поняття міжгалузевого управління
- •13.2. Місце міжгалузевого управління в державному управлінському механізмі
- •520 Глава 13
- •522 Глава гз
- •Глава 14 Забезпечення законності у державному управлінні
- •14.1. Поняття та система способів забезпечення законності
- •14.2. Контроль та його види
- •528 Глава 14
- •14.3. Нагляд та його види
- •536 Глава 14
- •14.4. Звернення громадян
- •538 Глава 14
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 4
- •01054, М. Київ-54, вул. Воровського, 24.
24 Глава 1
державного управління України грунтується на галузевому, функціональному (міжгалузевому) і територіальному принципах.
Галузевий принцип реалізується у такій структурній побудові, де однорідні за характером діяльності об'єкти закріплено за відповідним органом управління і утворюють сферу його управлінської діяльності. Суб'єкти, що здійснюють управління за галузевим принципом, прийнято називати галузевими органами державного управління.
Так, згідно з Положенням про Міністерство транспорту України до сфери його управління входять об'єднання, підприємства, установи, організації автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту.
При структурній побудові, що грунтується на функціональному (міжгалузевому) принципі, до відання спеціально утвореного органу управління передається одна (або кілька) державна функція. Управління зазначеним суб'єктом здійснюється на всій території України незалежно від належності підприємств, установ, організацій до тієї або іншої галузі, сфери, форми власності тощо (зокрема, Державна податкова адміністрація здійснює таке управління функцією збирання податків).
Управління, організоване за зазначеним принципом, прийнято називати функціональним, або міжгалузевим, а суб'єктів, що здійснюють його, — органами функціонального, або міжгалузевого, управління.
Слід наголосити на тому, що одним з головних завдань комплексної адміністративної реформи в Україні є поступовий перехід від галузевого до функціонального принципу побудови міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Територіальний принцип полягає у такій структурній побудові, за якої державні органи здійснюють комплексне управління на певних, чітко окреслених територіях.
До таких державних органів належать насамперед обласні, Київська і Севастопольська міські, районні в областях, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації. Конституція України визначає ці органи виконавчої влади як місцеві державні адміністрації (ст. 118). Вони покликані захищати права і законні інтереси громадян і держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток підпорядкованих їм територій (областей, районів, міст Києва і Севастополя та їх районів) і реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах управління.
Організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління застосовуються для визначення змісту діяльності конкретних управлінських структур. Додержання цих принципів дає змогу ефективніше використовувати потенціал державних службовців, персоналу науково-дослідних установ, технічних працівників. За допомогою цих принципів забезпечується прийняття правильних управлінських рішень, організація і застосування раціональних управлінських процедур,
Сутність державного управління... 25
дійовий контроль і виконавська дисципліна. Вони фіксуються у відповідних нормативних актах.
Принцип нормативності використовується для правового регулювання діяльності апарату державного управління. Кожен орган державного управління повинен мати відповідний обсяг компетенції, зміст і характер якої зумовлені дорученою органу сферою управління, його місцем в управлінській ієрархії, структурними особливостями. До компетенції повинні входити завдання, функції органу, порядок його організації та діяльності. Згідно з цим принципом застосовувані суб'єктом управління методи, форми, процедури тощо мають обиратися не довільно, а на підставі відповідних нормативних документів.
Принцип єдиноначальності полягає в тому, що орган державного управління очолює конкретна особа, призначена на відповідну посаду шляхом прийняття управлінського акта. Так, відповідно до статей 106 і 114 Конституції України та п. 7 Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 р.) міністерство очолює міністр, який призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністр здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності.
Принцип колегіальності передбачає обговорення важливих питань колективами спеціалістів, думка яких має враховуватись у разі прийняття рішень. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади містить норму, згідно з якою для колективного обговорення найважливіших напрямів діяльності міністерства та розвитку галузі у його складі має утворюватися колегія. Крім того, для розгляду наукових рекомендацій, обговорення програм, інших питань у міністерстві може утворюватися науково-технічна (наукова) рада, а також інші дорадчі та консультаційні органи.
Застосування принципу поділу управлінської праці зумовлено тим, що остання складається з відносно самостійних однорідних видів, кожен з яких вимагає від суб'єктів певної кваліфікації і специфічних знань, тобто управлінської спеціалізації. Тому всередині органів управління формуються колективи спеціалістів, які можуть' бути організаційно оформлені у вигляді управлінь, відділів, підвідділів, секторів тощо. Управлінським документом, що відображає цей принцип, є штатний розклад.
Принцип відповідальності за прийняті рішення має два аспекти. По-перше, завдяки його застосуванню забезпечується невідворотність відповідальності за помилкові, прийняті без урахування об'єктивних закономірностей і конкретних ситуацій рішення, а по-друге, на його основі відповідальність персоніфікується.
Колективістська за своєю сутністю управлінська праця, відповідно до принципу єдиноначальності, завжди об'єктивується у конкретних управлінських рішеннях, які приймаються керівником органу управління. На-
26 Глава 1
діляючи останнього правом приймати рішення, держава передбачає і його персональну відповідальність, яка має не залежати від рівня компетентності будь-яких рекомендацій і пропозицій, що справили вплив на ці рішення. Зокрема, норми Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади передбачають, що рішення колегії міністерства можуть втілюватись у життя лише наказами міністра. Останній несе персональну відповідальність за виконання цих рішень перед Президентом і Урядом України.
Важливе значення для успішного здійснення державного управління має реалізація принципу оперативної самостійності. Усю багатоманітність управлінської діяльності неможливо заздалегідь передбачити і зафіксувати у документах, які регламентують функціонування органів управління. Складність вирішуваних питань зумовлює необхідність аналізу значного обсягу інформації та наявності у багатьох спеціалістів різнопланової компетентності. Водночас динаміка соціально-економічних процесів спонукає державних службовців до оперативного прийняття рішень. Тому держава, визначаючи і закріплюючи адміністративно-правовими нормами компетенцію органів управління, надає їм відповідні можливості та оперативний простір для самостійних дій.