2.2 Об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину

Кожен злочин завжди посягає на певний об'єкт, спричиняє йому шкоду або створює загрозу заподіяння такої шкоди. Будучи одним із чотирьох елементів складу злочину, об'єкт злочину дає можливість визначити сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки. Чим більш важливим є об'єкт, тим більш небезпечним є злочин, а отже, тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона даного об'єкта.

Вчення про об'єкт злочину є одним із ключових у кримінальному праві. При цьому нагальним було та залишається визначення поняття об'єкта злочину. Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій. Перші дослідники об'єктом злочину визнавали суб'єктивні права особи (Фейєрбах), норми права в їх реальному бутті (М.С. Таганцев), конкретні відносини, речі та стани осіб чи речей (С.В. Познишев), матеріальні та нематеріальні цінності (А.Н. Трайнін), суспільні інтереси (Б.С. Нікіфоров), охоронювані кримінальним правом блага (С.Б. Гавриш).

Проте найпослідовнішим і найпоширенішим є визнання об'єкта злочину в якості суспільних відносин. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується також і на чинному кримінальному законодавстві (наприклад, статті 1, 11, 111, 258, 377 КК). Однак деякі статті КК найчастіше всього вказують не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом (наприклад, статті 115–118, 146, 152, 162, 296, 331 КК), або на різноманітні норми права, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 143, 202, 213, 223, 236, 240 КК).

Завдяки об'єкту як суспільним відносинам визначається небезпека протиправної поведінки особи, відокремлюється її соціальний зміст – суспільна небезпека. Ст. 11 КК закріплює, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Звідси, злочинним слід вважати все те, що посягає на суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Якщо об'єктом кожного злочину є певні суспільні відносини, то неможливо водночас визнавати об'єктом окремих злочинів щось інше (майно, речі, предмети, норми права тощо), адже це може призвести до неправильної соціальної оцінки та юридичної кваліфікації злочину.

Останнім часом у вітчизняній кримінально-правовій науці поставлено під сумнів визнання об'єктом злочину суспільних відносин і запропоновано замість цього інше – соціальні цінності. Такий аксіологічний підхід до об'єкта випливає насамперед із положень Конституції України (ст. 3), в якій найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. На цій підставі поняття «соціальні цінності» пропонується автоматично та беззаперечно перенести на ґрунт кримінального права. При цьому не зовсім враховуються історичні традиції, специфіка кримінально-правової галузі та її окремих інститутів.

Наприклад, в Особливій частині КК більш пріоритетною визнається охорона такого об'єкта, як національна безпека (розділ І «Злочини проти основ національної безпеки України»), а людське життя та здоров'я посідають лише друге місце (розділ II «Злочини проти життя та здоров'я особи»). Крім того, замість конституційних термінів «людина» і «громадянин» у більшості розділів вживається узагальнюючий термін «особа» (розділи II, III, IV Особливої частини КК). «Звичайно, що злочин посягає на суспільні цінності, – пише професор М.Й. Коржанський, – але яке практичне значення такого визначення об'єкта злочину, як його використати для визначення суспільної сутності злочину, його ознак, для кваліфікації злочину, для відмежування одного злочину від іншого? Ніякого практичного значення воно не має і мати не може. Це є загальна оцінка об'єктів кримінально-правової охорони».

Отже, об'єктом злочину є суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства [Додаток 6]. Зрозуміло, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найбільш значущі для інтересів суспільства і держави відносини, яким злочинні посягання завдають або можуть завдати значної шкоди. Суспільні відносини завжди мають об'єктивний характер, існують поза і незалежно від людської свідомості, а отже, і незалежно від самого кримінального закону, і є первинними щодо нього. Більше того, суспільні відносини є первинними щодо самого злочину.

У вітчизняній теорії кримінального права прийнято виділяти такі структурні елементи суспільних відносин: а) суб'єкти (носії) відносин; б) предмет, з приводу якого існують відносини; в) соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.

Всі елементи суспільних відносин перебувають у нерозривному зв'язку між собою. При заподіянні шкоди хоча б одному з елементів суспільних відносин руйнуються всі інші. Механізм спричинення шкоди суспільним відносинам полягає в тому, що злочин, посягаючи хоча б на один із його елементів, руйнує їх у цілому.

Таким чином, об'єкт злочину – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди.

Суспільні відносини, на які посягають злочини і які є об'єктами таких злочинів, дуже різноманітні. Тому з'ясування усіх видів об'єктів та їх наукова класифікація є необхідними, адже вони сприяють більш повному розкриттю сутності, а також соціально-правової значущості об'єктів, дають змогу визначити їхній вплив на розвиток кримінального законодавства і вдосконалення практики його застосування.

У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів «за вертикаллю» (загальний, родовий і безпосередній).

Загальний об'єкт утворює сукупність усіх суспільних відносин, що поставлені під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність. У цю сукупність входять різні за своєю сукупністю відносини (життя і здоров'я людей, мирне співіснування держав, економічна і політична основа держави, власність і система господарювання та ін.).

Під родовим (груповим) об'єктом розуміють об'єкт, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм.

Значення родового об'єкта злочину полягає насамперед у тому, що він дає можливість провести класифікацію всіх злочинів і кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення. Саме ця його властивість була покладена в основу побудови Особливої частини КК, що дозволило законодавцю в цілому правильно об'єднати в межах одного розділу КК норми, в яких встановлюється відповідальність за посягання на тотожні чи однорідні суспільні відносини. Так, до розділу VI Особливої частини КК України «Злочини проти власності» включені норми, які встановлюють відповідальність за злочинні посягання на ті суспільні відносини, що покликані забезпечити недоторканність власності. До розділу XVIII Особливої частини КК «Злочини проти правосуддя» включені норми про відповідальність за посягання на існуючу в нашій державі систему правосуддя.

Найбільше значення як для правотворчої, так і для правозастосовної діяльності має безпосередній об'єкт злочину. Під ним слід розуміти ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завдається шкода злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

У теорії кримінального права широко відома також і класифікація безпосередніх об'єктів злочинів «за горизонталлю». Сутність цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта виокремлюють основний (головний) і додатковий об'єкти. Необхідність такої класифікації виникає тоді, коли один і той же злочин одночасно завдає шкоди кільком суспільним відносинам. Наприклад, при розбої – ст. 187, – страждає власність і життя або здоров'я людини; при перевищенні влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством над особою – ч. 2 ст. 365 – об'єктами виступають відносини власності і особа потерпілого.

Такі злочини мають кілька безпосередніх об'єктів, з яких законодавець, як правило, вирізняє один, найбільш важливий, що зрештою і визначає суспільну небезпечність цього злочину, структуру відповідного складу і його місце в системі Особливої частини КК. Такий об'єкт традиційно називають основним безпосереднім об'єктом. Цей об'єкт завжди входить до складу родового об'єкта злочину. Тому з'ясування цього об'єкта дає змогу правильно визначити місце тієї чи іншої кримінально-правової норми в системі Особливої частини КК. З іншого боку, встановлення цього об'єкта в конкретно вчиненому злочині дозволяє визначити ту кримінально-правову норму, за якою повинне кваліфікуватися скоєне суспільно небезпечне діяння.

Додатковим безпосереднім об'єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди. Таким об'єктом можуть бути лише відносини, поставлені законодавцем під охорону закону, або, іншими словами, відносини, визначені як такий об'єкт самим законодавцем.

Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'язковий (необхідний) і необов'язковий (факультативний).

Додатковий обов'язковий об'єкт – це такий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину.

Цьому об'єкту, як і основному, завжди заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. Наприклад, у складі розбою основним безпосереднім об'єктом є власність, а додатковим – життя або здоров'я людини.

Додатковий факультативний об'єкт – це такий об'єкт, який при скоєнні певного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім (наприклад, відносини власності і здоров'я громадян при хуліганстві).

В сучасній науці кримінального права поширено дуже багато визначень поняття об’єктивної сторони злочину. На мою думку, можна погодитись з визначення поняття об’єктивної сторони злочину, яке дає О. Литвак:

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона і зовнішнє вираження злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способами а також засобами вчинення злочину.

До обов’язкових ознак об’єктивної сторони матеріального складу злочину відноситься:

• суспільно небезпечне (злочинне) діяння (дія або бездіяльність);

• суспільно небезпечні (злочинні) наслідки;

• причинний зв’язок між суспільно небезпечними наслідками і суспільно небезпечними діяннями.

Суспільно небезпечне діяння – це конкретний акт суспільно небезпечної, протиправної, усвідомленої вольової поведінки людини у формі дії або бездіяльності. Суспільна небезпечність діяння полягає у тому, що вона посягає на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, які існують чи виникають з приводу матеріальних або нематеріальних благ – цінностей суспільства (об’єкт), заподіює їм істотну шкоду чи загрожує заподіянням останньої. Діяння мусить становити психофізичну єдність: акт зовнішньої поведінки людини повинен мати усвідомлений характер, тобто здійснюватися під контролем її свідомості, й бути результатом вияву її волі. Неусвідомлені суспільно небезпечні дії (наприклад душевнохворих) або дії осіб, які не можуть виявити волі (вчинені в результаті фізичного примусу), не утворюють об’єктивну сторону злочину.

Суспільно небезпечні наслідки – це шкода (збитки), що заподіюються злочинним діянням об’єкту – суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або небезпека (загроза) заподіяння такої шкоди. Суспільно небезпечні наслідки залежно від характеру шкоди можуть бути поділенні на матеріальні й нематеріальні. До перших належить шкода майнова (наприклад у злочинах проти власності) й особиста (фізична) – при вбивствах, тілесних ушкодженнях, тощо; до других – шкода в політичній, організаційній, соціальній, моральній сферах.

Суспільно небезпечні наслідки (шкода або загроза заподіяння шкоди об’єктові) притаманні будь-якому злочину. проте в одних випадках вони зазначаються (описуються) у законі, а в інших – ні. Залежно від цього розрізняються злочини з матеріальним і формальним складом. Для наявності перших потрібно не тільки вчинення злочину, а й настання зазначених у законі суспільно небезпечних наслідків.

Причинний зв'язок є ознакою об'єктивної сторони матеріальних злочинів. Мова про відповідальність особи за суспільно небезпечні наслідки, що наступили (при наявності, зрозуміло, провини) може йти тільки тоді, коли вони знаходяться в причинному зв'язку суспільно небезпечною дією або бездіяльністю, що відбулися. При відсутності причинного зв'язку кримінальна відповідальність за настання шкідливих наслідків виключається.

Слідчі органи і суд при розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи встановлюють не якийсь уявлюваний зв'язок між суспільно-небезпечним поводженням особи і шкідливих наслідків цього поводження, а об'єктивний, істотний причинний зв'язок, існуючий поза свідомістю слідчого і суду.

При рішенні питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком при розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи, не обмежуючись установленням того, чи наступили в реальній дійсності суспільно небезпечні наслідки, необхідно встановити, чи відбулося при цьому суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки відповідного складу злочину. Цю обставину необхідно в першу чергу враховувати в тих випадках, коли ознакою об'єктивної сторони складу злочину є порушення визначених правил або інструкцій. Наприклад, якщо в результаті наїзду шофера наступила смерть пішохода, то не можна відразу ж вирішити питання про наявність причинного зв'язку між дією шофера (наїздом) і наслідком, що наступив, (смерть потерпілого). Необхідно з'ясувати, чи порушив шофер якісь спеціальні правила (правила безпеки прямування й експлуатації транспортних засобів), тому що смерть пішоходу могла наступити і не в результаті порушення цих правил. В усіх таких випадках порушення відповідних правил входить в об'єктивну сторону злочинного діяння, і при відсутності такого порушення відповідний склад злочину також відсутній.

Інші ознаки об'єктивної сторони факультативні, тобто для одних складів злочинів вони є ознаками їх об'єктивної сторони, а для інших – не є. Наприклад, для складів заподіяння шкоди здоров'ю байдуже місце вчинення злочину, і кримінальна відповідальність за ці злочини наступає незалежно від того, де вони зроблені. Проте ця ознака (місце) є обов'язковим для встановлення, наприклад, складу незаконного видобутку водяних тварин і рослин.

Факультативні ознаки об'єктивної сторони завжди мають важливе доказове значення по кримінальній справі. Всі вони є необхідною фізичною характеристикою будь-якого злочину. Кримінальна справа не може рахуватися розкритою, якщо, наприклад, не встановлене місце і час учинення злочину (хоча стосовно до окремого складу вони можуть і не мати значення для кваліфікації).

Місце вчинення злочину – це певна територія, де було почате і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення є обов’язковою ознакою, Наприклад, місцем вчинення злочину, передбаченого ст. 163 КК, є континентальний шельф України, ст. 204 – море.

Час вчинення злочину як ознака складу злочину – це визначений тимчасовий період, протягом якого може бути зроблений злочин. Час є обов’язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня або доби. Наприклад, заборонений час як ознака складу злочину, передбаченого ст. 161 (Незаконне полювання).

Обстановка вчинення злочину – це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) певних подій. Прилюдність або наявність подій як компоненти обстановки іноді безпосередньо зазначаються в законі. Так у ст. 189 ідеться про прилюдну образу представника влади або громадськості, який охороняє громадський порядок.

Знаряддя і засоби вчинення злочину – це ті знаряддя і пристосування, за допомогою яких був зроблений злочин. Використання злочинцем тих або інших засобів також може істотно впливати на ступінь суспільної небезпеки діяння. У тих випадках, коли відповідні засоби і знаряддя підвищують його суспільну небезпеку, вони включаються законодавцем у число ознак об'єктивної сторони складу злочину.

Під способом учинення злочину розуміються ті прийоми і методи, що використовував злочинець для вчинення злочину.

Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення злочину. Наприклад, поняття «бою» означає не лише певний проміжок часу, а й наявність подій, що мають соціальне значення. Так само не охоплюються терміном «місце вчинення злочину» такі ситуації, як «поле бою», «район воєнних дій» тощо).

Значення об'єктивної сторони злочину:

1. об'єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені всі ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

2. ознаки об'єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обстановка вчинення злочину, тяжкість суспільно небезпечних наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпечності як соціальної властивості злочину. У цьому зв'язку об'єктивні ознаки діяння враховуються передусім при рішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнанні їх злочинними і караними самим законодавцем.

3. об'єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Аналіз об'єктивної сторони дає можливість встановлювати інші елементи й ознаки складу злочину: об'єкт, якому заподіюється шкода даним злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати вчинене.

4. об'єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відмежування злочинних діянь від незлочинних. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розрізняються між собою за способом вчинення злочину. Хуліганство, відповідальність за яке встановлена в ст. 296, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, відрізняється від адміністративно караного дрібного хуліганства за об'єктивною стороною.