4.2. Класифікації інформації за джерелом інформації

Джерела інформації — це встановлені законом бази і банки інформаційних даних із широким типом представництва, які використовуються у політико-дипломатичній практиці, діяльності міжнародних організацій, у регулюванні міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації. Усі джерела інформації поділяються на відкриті та закриті.

До відкритих джерел інформації відносять: міжособистісні джерела та опосередковані джерела.

Міжособистісні джерела — це джерела інформації, до яких належать міжособистісні контакти на різних рівнях представництва, тобто міжособистісні контакти представників відомств, які здійснюють зовнішню політику, керівництв відповідних відомств з усіма напрямками співробітництва, а також дипломатичні контакти та контакти, представлені в державі в рамках міжнародних структур (форумів, організацій). Спеціальні структури використовують міжособистісні джерела для отримання конфіденційної інформації.

Опосередковані джерела — це джерела інформації, які виступають посередником між конкретним джерелом інформації та суб’єктами міжнародних відносин. До них відносять:

1) засоби масової комунікації;

2) електронні засоби комунікації;

3) інформаційні центри;

4) архіви;

5) бібліотеки та інші джерела збереження інформації.

Опосередковані джерела, у свою чергу, поділяються на офіційні та неофіційні.

Опосередковані офіційні джерела — це:

1) органи державної влади;

2) спеціалізовані науково-дослідні інститути;

3) відомчі установи (наприклад, Міністерство закордонних справ);

4) силові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору.

Офіційним джерелом інформації про стан країни на міжнародній арені є:

1) президент країни;

2) міністр закордонних справ;

3) органи державної статистики;

4) інформаційно-аналітичні структури з окремих сфер міжнародного співробітництва;

5) установи соціальної політики і праці;

6) відомства, які займаються демографічними проблемами;

7) промислові концерни (представництва);

8) інші окремі відомства, які належать до джерел конфіденційної інформації.

Опосередковані неофіційні джерела — це:

1) громадські організації та рухи;

2) політичні партії;

3) інші політичні структури;

4) соціологічні установи;

5) альтернативні засоби масової комунікації;

6) незалежні інформаційно-аналітичні центри, які створюють суб’єктивні оціночні прогнози.

Офіційні та неофіційні джерела поділяються на:

1) джерела загального характеру, тобто це — політичні, економічні, військові джерела інформації, які використовуються для оцінки економічного і політичного потенціалу держави, для складання прогнозів на довготривалий період, для планування зовнішньої політики та прийняття рішень на рівні економічних, політичних і воєнних відомств;

2) джерела спеціальної інформації. Зазначені джерела стосуються конкретної сфери соціально-економічних, військово-політичних, науково-технічних та інших відносин. Вони призначені для вузької сфери спеціального моделювання і прогнозування окремих стратегій, політичних, соціальних, військових, науково-технічних, економічних та інших кроків держави;

3) джерела персональної інформації, які особливо важливі для всіх міністерств і відомств, а також розвідки та інших спецслужб. Зазначена інформація отримується (збирається, придбається) за допомогою відкритих способів (тобто правомірним, легальним шляхом), дозволених місцевим законодавством засобами і методами, а також оперативними (прихованими, конспіративними, таємними, позаправовими) методами (підслуховування, таємне копіювання і вилучення, крадіжка, стеження, агентурним шляхом).

До закритих джерел інформації належать дипломатичні, розвідувальні, військово-стратегічні, торговельно-економічні, статистичні джерела.

Так, наприклад, до закритої інформації у сфері міжнародних економічних відносин належать:

1) інформація, котра міститься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на переговорах, консультаціях та нарадах з питань зовнішньої політики. Розголошення такої інформації переслідується у кримінальному порядку і віднесено до статей карного кодексу країни;

2) інформація про стратегію та планування зовнішньої політики;

3) відомості про номенклатуру;

4) відомості про обсяги фінансування операцій з експорту та імпорту озброєння, військової техніки, стратегічних видів сировини, а також інформація про військово-технічне співробітництво з іншими державами.

Наприклад, до закритої інформації у сфері зовнішньоекономічних відносин належить інформація про:

1) обсяги фінансування;

2) формування рівня індикативних цін;

3) формування валютних надходжень.

До закритої інформації у сфері військової діяльності належать також інформація про:

1) майно воєнного призначення;

2) маршрути пересування і дислокації військ;

3) час і маршрути руху військово-транспортних засобів;

4) місця розташування військової техніки;

5) у сфері транспорту і зв’язку відомості про: діяльність пошти, фельд’єгерської служби, автомобільних, морських, річкових, повітряних і залізничних транспортних та телекомунікаційних підприємств;

6) маршрути і завдання спецперевезень, так званих „літерних” (дипкур’єри, перевезення зброї, військової техніки, грошей, золота та інших цінностей тощо).

Кожна країна встановлює закони для регулювання інформаційних потоків і захисту державної (таємниці) інформації, котра становить державну таємницю. Доповнення до таких законів публікуються в матеріалах офіційних органів, звітах відомостей, віднесених до державної таємниці. Перелік документів, до який входить державна таємниця доповнюється, оновлюється кожного року відповідно до пріоритету та інтересів держави.

Конфіденційні джерела інформації — це джерела спеціального призначення, які захищаються законом і охороняються засобами держави. Під конфіденційними джерелами розуміють:

1) технічні носії інформації;

2) документовані інформаційні продукти;

3) технічні засоби обробки інформації;

4) джерела розвідки, контррозвідки та інших спецслужб;

5) закриті джерела специфічних міністерств і відомств.

Конфіденційні джерела розкриваються лише у випадку судового слідства і за санкцією прокурора (або суду) або у випадку, коли конфіденційна інформація свідчить про екстремальні ситуації, які стосуються життєдіяльності людства.

Одним із різновидів інформації — дезінформація – є специфічним прийомом розповсюдження інформації — „пробні шари” для з’ясування суспільної реакції на політичні рішення. Дезінформацію використовують для з’ясування напрямків діяльності військово-промислових відомств або інших відомств, інших важливих проблем. Зазначені джерела з перекрученою інформацією використовують свідомо для прихованого вигідного впливу на громадську думку та свідомість конкретної особи.

Наприклад, для вивчення діяльності фірми використовують різні джерела інформації, за якими визначають фірми-конкуренти, їх стратегію і тактику, розробляють оптимальну стратегію бізнесу, проводять оптимальний набір контрагентів, визначають фірми-нейтрали.

Вимоги до таких джерел інформації: достовірність, надійність, доступність, повнота, актуальність, точність даних.