1.2. Функції кредиту

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях. Питання про функції кредиту та їхню кількість є дискусійним. Функції кредиту досліджували відому українські та зарубіжні вчені: А. С. Гальчинський, Б. С. Івасів, О. І. Лаврушин, А. М. Мороз, М. І. Савлук, В.І. Тарасов та ін.

Провідні науковці до головних економічних функцій кредиту зачисляють такі:

- перерозподільча;

- емісійна;

- контрольно стимулювальна;

- регулювальна.

Перерозподільча функція полягає в тому, що завдяки кредиту відбувається перерозподіл коштів в економіці на засадах повернення, платності, строковості, забезпечення. Тимчасово вільні кошти домашніх господарств, суб'єктів господарювання, держави, що їх акумулюють фінансові установи, використовують для задоволення тимчасової потреби в таких коштах різних суб'єктів економіки. Перерозподіл коштів відбуваеться через ринкові механізми, а також шляхом реалізації державних цільових програм. У першому випадку позиковий капитал спрямовують у ті сфери економіки, які мають найвищу дохідність. Виконання цільових державних програм має змогу спрямувати вирівнювання економічного розвидку окремих регіонів, сприяти науково-технічному та іноваційному розвитку країни й підвищенню життя населення.

Емісійна функція ґрунтується на функції грошей як засобу платежу, тобто коли гроші використовують для погашення боргових забовязань у разі продажу товарів у кредит. На підставі кредиту відбувається емісія грошей як платіжних засобів. Центральні банки за допомогою розширення кредиту або звуження регулюють кількість грошей в обігу. Надання кредиту збільшує грошову масу в обігу, а погашення, навпаки, - зменшує. Емісійна функція кредиту виявляється як у банківському, так і в комерційному кредиті. Вона тісно повязана з перерозподільною функцією.

Контрольно-стимулювальна функція кредиту виявляється в контролі кредитора за ефективністю використання коштів позичальником, дотриманні ним умов кредитного договіру. Відповідно, позичальник зацікавлений у раціональному використанні отриманних коштів, щоб повернути кредит, сплатити проценті, а також отримати бажанний прибуток.

Регулювальна функція кредиту полягає в тому, що за допомогою кредитного механізму можна в разі потреби швидко розширити обсяг платіжних засобів в обороті. Це досягають збільшенням кількості комерційних векселів, розмірів банківських депозитів, розширенням кількості рефенансування мультиплікатора[1,149 - 150].

1.3Теорії кредиту

Натуралістична теорія кредиту сформувалась і досягла найбільшого розвитку в епоху домонополістичного капіталізму. Представники цієї теорії роглядали кредит як форму руху виробничого капиталу. Суть натуралістичної теорії зводиться до таких положень:

- об'єктом кредиту є тимчасово вільний капитал, тобто сукупність натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним суб'єктом іншому;

- позиковий капітал – це дійсний капітал (у речовій формі), його рух збігається з рухом виробничого капіталу;

- роль кредиту полягає в переході матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого, тобто їхньому перерозподілі в суспільстві;

- банки є пасивними посередниками в кредиті;

- пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту – класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. С. Міль.

А. Сміт і Д. Рікардо вважали , що об'єктом кредиту є не позиковий капітал, а капітал у його речовій формі. Гроші, які позичають, - це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного суб'єкта до іншого. Д. Рікардо, зокрема, писав, що кредит є способом, який по черзі переходить від однієї особи до іншої для використання фактично наявного капіталу; він не створює капіталу, а тількі визначає, як цей капітал буде застосований.

А. Сміт вбачав роль банків у сприянні розвитку виробничої діяльності в країні не у тому, що вони збільшують капитал, проводячі активні операції, а в тому, що вони перетворюють більшу частину капіталу в активний продуктивний капітал. Погляди класиків політичної економії на кредит підтримували Ж. Б. Сей, Д. Р. Мак-Кулох, А. Вангер та ін.

Зростання наприкінці 19 та 20 ст. ролі кредиту і значення банків у розвитку виробництва та державному регулюванні економіки послабили передумови для подальшого розвитку натуралістичної теорії кредиту. Її змінила капіталотворча теорія.

Основоположником капіталотворчої теорії кредиту вважають шотландця Дж. Ло (1671 - 1729), міністра фінансів за часів правління короля Франції Людовіка 15. Саме Дж. Ло висловив ідею про те, що кредит має силу давати дохід, а банки в цьому разі є не просто фінансовими посередниками, а установи, які створюють капітал.

Дж. Ло вважав, що кредит – це гроші і богатство, і він спроможний надати руху всім невикористаним виробничим ресурсам. Кредит відіграє провідну роль у розвитку економіки.

Цю ідею він спробував утілити в життя: із бюджету Франції було видано кредит, який планували погасити за кошти прибутків від французьких колоній на Міссісіпі та в Луїзані. Однак тоді проект зазнав невдачі.

Згодом ідеї Дж. Ло розвинув англійський економіст Г. Маклеод (1821 - 1902). У Г. Маклеода гроші та кредит – це купівельна сила, а все, що має купівельну сили, - це богатство. І оскільки кредит має прибуток, то він є виробничим капіталом. Банки, на думку Г.Маклеода, - це «фабрики кредиту». Вони створюють кредит, і відповідно, капітал. Ці погляди на підтримку капіталотворчої теорії кредиту Г. Маклеод висвітлив у працях «Основи політичної економії» та «Теорія і практика банківської справи».

Популярність капіталотворчої теорії зросла наприкінці 19 ст., що було зумовлено значним посиланням ролі банків в економіці. Про це свідчили дослідженням Дж. А. Гобсона, Р. Гільфердинга та ін[1,150-151].

Крім цих двух основних теорій ми розглянемо ще декілька:

- перерозподільна теорія – представниками є: М. Мордвинов, В. Геращенко. Теорія характеризує розгляд кредиту з точки зору перерозподілу тимчасово вільних грошових коштів;

- фондова теорія – представники: М. Волков, О. Лаврушин, Г. Шварц, Й. Трахтенберг та ін. Характеризують кредит як рух позичкового фонду і виходять з необхідності вивчення сутності кредиту на основі його найпростіших форм;

- кейнсіанство – представником цієї теорії є Дж. Кейнс. Характеристика кредиту: кредит визначає економічний розвиток. Прирівнювання позикового капіталу до грошей і визначення його рівня залежно від кількості грошей в обігу.;

- монетаризм – представники: М. Фрідмен, Р. Роз, А. Бернс, Ж. Рюефф, О. Файт та інші. Характеристика полягає в тому, що основні інструменти регулювання економіки – зміни грошової маси і відсоткових ставок, уможливлює чергування кредитної експансії (інтенсивне розширення кредитних операцій банків) і рестрикцію (обмеження кредитів, що надаються центральним банком комерційними банками). Встановлення середньорічних темпів зростання грошової маси в поєднання з певним рівнем відсоткових ставок дозволяє впливати на дінаміку виробництва і цін [3, 42-44].