3. Хто і чому пише віруси?

Сам я написанням вірусів не займався, з їх авторами перетинаюся досить рідко, і, отже, мої міркування з цього приводу можуть бути лише суто теоретичними.

Так хто ж пише віруси? На мій погляд, основну їх масу створюють студенти та школярі, які тільки що вивчили мову асемблера, хочуть спробувати свої сили, але не можуть знайти для них більш гідного застосування. Тішить той факт, що значна частина таких вірусів їх авторами часто не поширюється, і віруси через деякий час "вмирають" разом з дискетами, на яких зберігаються. Такі віруси пишуться швидше за все тільки для самоствердження.

Другу групу складають також молоді люди (частіше - студенти), які ще не повністю оволоділи мистецтвом програмування, але вже вирішили присвятити себе написанню та розповсюдженню вірусів. Єдина причина, що штовхає подібних людей на написання вірусів, це комплекс меншовартості, який проявляє себе в комп'ютерному хуліганстві.

З-під пера подібних "умільців" часто виходять або численні модифікації "класичних" вірусів, або віруси вкрай примітивні і з великою кількістю помилок (такі віруси я називаю "студентськими"). Значно полегшилася життя подібних вірусописьменників після виходу конструкторів вірусів, за допомогою яких можна створювати нові віруси навіть при мінімальних знаннях про операційну систему та асемблері, або навіть взагалі не маючи про це жодного уявлення. Їх життя стало ще легше після появи макро-вірусів, оскільки замість складного мови Асемблер для написання макро-вірусів досить вивчити досить простий Бейсік.

Ставши старше і досвідченіше, але так і не подорослішавши, багато хто з подібних вірусописьменників потрапляють у третю, найбільш небезпечну групу, яка створює і запускає в світ "професійні" віруси. Ці дуже ретельно продумані і налагоджені програми створюються професійними, часто дуже талановитими програмістами. Такі віруси нерідко використовують досить оригінальні алгоритми, недокументовані і мало кому відомі способи проникнення в системні області даних. "Професійні" віруси часто виконані за технологією "стелс" і (або) є поліморфік-вірусами, заражають не тільки файли, але і завантажувальні сектори дисків, а іноді і виконувані файли Windows і OS / 2.

Досить значну частину в моїй колекції займають "сімейства" - групи з декількох (інколи більше десятка) вірусів. Представників кожної з таких груп можна виділити по одній відмітної риси, яка називається "почерком": у кількох різних віруси зустрічаються одні і ті ж алгоритми і прийоми програмування. Часто всі або майже всі представники сімейства належать одному автору, і іноді досить забавно стежити за "становленням пера" подібного митця - від майже "студентських" спроб створити хоч що-небудь, схоже на вірус, до цілком працездатною реалізації "професійного" вірусу.

На мою думку, причина, що змушує таких людей направляти свої здібності на таку безглузду роботу все та ж - комплекс неповноцінності, іноді поєднується з неврівноваженою психікою. Показовим є факт, що подібне вирусописательстве часто поєднується з іншими згубними пристрастями. Так, навесні 1997 року один з найбільш відомих у світі авторів вірусів по кличці Talon (Австралія) помер у віці 21 року від летальної дози героїну.

Дещо окремо стоїть четверта група авторів вірусів - "дослідники". Ця група складається з досить кмітливих програмістів, які займаються винаходом принципово нових методів зараження, приховування, протидії антивірусам і т.д. Вони ж придумують способи впровадження в нові операційні системи, конструктори вірусів і поліморфік-генератори. Ці програмісти пишуть віруси не заради власне вірусів, а швидше ради "дослідження" потенціалів "комп'ютерної фауни".

Часто автори подібних вірусів не запускають свої роботи у життя, проте дуже активно пропагують свої ідеї через численні електронні видання, присвячені створенню вірусів. При цьому небезпека від таких "дослідницьких" вірусів не падає - потрапивши до рук "професіоналів" з третьої групи, нові ідеї дуже швидко реалізуються в нові віруси.

Ставлення до авторів вірусів в мене потрійне. По-перше, всі, хто пише віруси або сприяє їх поширенню, є "годувальниками" антивірусної індустрії, річний оборот якої я оцінюю як мінімум дві сотні мільйонів доларів або навіть більше того (при цьому не варто забувати, що збитки від вірусів становлять кілька сотень мільйонів доларів щорічно і в рази перевищують витрати на антивірусні програми). Якщо загальна кількість вірусів до кінця 1997 року швидше за все досягне 20.000, то неважко підрахувати, що дохід антивірусних фірм від кожного вірусу щорічно складає мінімум 10 тисяч доларів. Звичайно ж, авторам вірусів не слід сподіватися на матеріальну винагороду: як показує практика, їх праця була і залишається безкоштовним. До того ж на сьогоднішній день пропозиція (нові віруси) цілком задовольняє попит (можливості антивірусних фірм з обробки нових вірусів).

По-друге, мені кілька шкода авторів вірусів, особливо "професіоналів". Адже для того, щоб написати подібний вірус, необхідно: a) затратити досить багато сил і часу, причому набагато більше, ніж потрібно для того, щоб розібратися у вірусі занести його до бази даних або навіть написати спеціальний антивірус; і б) не мати іншого , більш привабливого, заняття. Отже, вирусописатели - "професіонали" досить працездатні і одночасно з цим маються від неробства - ситуація, як мені здається, дуже сумна.

І по-третє, до мого ставлення до авторів вірусів досить сильно підмішані почуття нелюбові і презирства як до людей, свідомо і безцільно витрачають себе на шкоду всім іншим.

Важке і непоказне

Життя простого програміста

(Народний фольклор)

Немає межі нашому інтегралу.

(Народна мудрість)