Питання 13 Економічні ресурси, їх види. Вибір альтернативних варіантів використання ресурсів . Виробничі можливості і крива виробничих можливостей.

Економічні ресурси складаються з усього того, що необхідно для виробництва потрібних людям товарів і послуг. Це - фабричні й сільськогосподарські будівлі й споруди, устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту, зв'язку, земля, корисні копалини тощо.

Одні з цих ресурсів дані природою і вже тому абсолютно обмежені. Проте об­меженість ресурсів є певною мірою відносною, бо вона зумовлена рівнем потреб. Звуженням потреб можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:

- матеріальні ресурси - земля і капітал;

- людські ресурси - праця і підприємницький хист.

Земля - це насамперед просторово-географічний фактор. На Землі живе люди­на, народ, розташовані держави - великі й малі. Однак території цих країн, хоч яки­ми б вони були значними, обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній виро­щують урожаї. Крім цього, земля містить великі багатства - корисні копалини, во­ду. Отже, земля як економічний ресурс - це всі дарові блага природи, які застосовують у виробництві,- орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо.

Природа постачає людині всі ті матеріали, з яких вона виробляє життєві блага, і ті сили, які людина використовує у процесі виробництва (сила вітру води, атома тощо). Земля — вихідний фактор виробництва, без якого неможлива господарська діяльність.

Основними природними умовами, які впливають на розвиток господарства країни, є кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної по­верхні й географічне положення.

Капітал, або капітальні блага, як економічний ресурс охоплює всі виготовлені вироб­ничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди становить результат поперед­ньої праці людей і вже тому є обмеженим ресурсом; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі ви­робництва. Процес виробництва і придбання капітальних благ має назву інвестуван­ня. Економісти нерідко називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.

Капітал є могутнім фактором виробництва. Застосовуючи в процесі праці капітал, людина надзвичайно збільшує свою силу і може виконувати таку роботу, яку без капіталу вона не могла б ніколи подужати. Історичний прогрес величез­ною мірою пов'язаний із застосуванням капіталу в різних його формах.

Капітал як фактор виробництва поділяють на основний і обіговий. До основного капіталу належать будівлі, споруди, машини, які слугують людям упродовж ба­гатьох років; до обігового — сировина, допоміжні матеріали, паливо тощо. З роз­витком економіки дедалі більшого значення набуває основний капітал. Зростан­ня частки останнього є характерною ознакою індустріального розвитку країни.

Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а тільки представляють капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ре­сурс. Гроші - це фінансовий капітал.

Праця охоплює сукупність усіх фізичних і розумових здібностей людини, які за­стосовують у виробництві життєвих благ. Праця є джерелом усіх дій, спрямова­них на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини, джере­лом усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того надзвичайно високого ступеня матеріальної й духовної культури, який ми маємо нині і який слугує основою нашої цивілізації.

Розвиток національної економіки та її результативність значною мірою зумов­лені кількістю і якістю праці. Кількість праці залежить від чисельності населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров’я та господарської актив­ності населення. Якість праці визначають: освітній і професійний рівень працівників, суспільний і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психо­фізіологічні умови.

Усі чинники, які впливають на якість праці, підвищують її продуктивність. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукції, яку виробляють за одиницю ча­су; чим більше виробляють продукції — тим вища продуктивність.

Значення розглянутих трьох економічних ресурсів у процесі виробництва життєвих благ протягом людської історії змінювалося. Тоді, коли людина привласнювала готові продукти природи, вирішальна роль належала землі. З пере­ходом від збирання диких плодів, полювання і рибальства до скотарства і, особли­во, землеробства, а потім до ремесла щоразу вагомішою ставала праця: створювані продукти дедалі більшою мірою становили результат праці. З цього часу праця є визначальним фактором виробництва.

Капітал з'являється пізніше. Тривалий час він існував у вигляді нескладних інструментів. Великого значення капітал набуває тільки наприкінці XVIII ст. із винаходом машин і переходом до механізованого виробництва. З цього часу капітал перетворюється на могутню господарську силу, розширює можливості ви­робництва до грандіозних розмірів. Роль цього фактора зростатиме й надалі.

Спільною важливою рисою всіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тоб­то кількість їх обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність всебічної економії виробни­чих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.

Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробниц­тва забезпечує підприємливість, яка є ще одним, четвертим економічним ресурсом.

Підприємницький хист, або просто підприємливість, є особливим людським ре­сурсом. Підприємець виконує такі чотири функції.

По-перше, він організовує сполучення ресурсів землі, праці, капіталу в єди­ний процес виробництва товарів і послуг.

По-друге, підприємець ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу.

По-третє, підприємець - це новатор, який намагається запровадити у вироб­ництво нові продукти чи нові виробничі технології.

По-четверте, підприємець - це людина, яка ризикує. У ринковій економіці

прибуток не гарантується. Результатом господарської діяльності підприємця мо­же бути і збиток.

Розглянуті економічні ресурси - земля, праця, капітал і підприємливість називають ще факторами виробництва.

Для задоволення своїх потреб люди повинні мати відповідні сировину і ма­теріали, які можна взяти тільки від природи. Потрібно докласти багато праці, щоб пристосувати дані природою сировину і матеріали для отримання потрібних життєвих благ.

Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами і ресур­сами, домагатися підвищення задоволення потреб з наявних ресурсів шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки. Ефек­тивність економіки характеризує зв’язок між кількістю ресурсів, витрачених у про­цесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використан­ня цих ресурсів. Збільшення кількості товарів і послуг за даного обсягу залучених ресурсів означає підвищення ефективності. І навпаки, зменшення обсягу про­дукції, який одержують із даної величини залучених ресурсів, свідчить про зни­ження ефективності використання ресурсів. Тому нерідко кажуть, що аналітична економія — це наука про ефективність використання обмежених ресурсів.

Ефективне використання ресурсів передбачає:

а) повну зайнятість ресурсів,

б) повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість означає використання всіх наявних ресурсів для виробництва. У суспільстві не повинно бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, землі, яка не обробляється, працівників, які вимушено залишають­ся без роботи. Зауважимо, що йдеться тільки про придатні для виробництва ресур­си. У кожному суспільстві усталені практика і звичаї визначають, які ресурси є придатними для використання. Наприклад, законодавство і звичаї можуть пере­дбачати, що працю дітей використовувати не слід; що для збереження родючості орні землі потрібно залишати під паром тощо.

Використання всіх наявних ресурсів недостатньо для ефективного функціону­вання економіки. Слід ще забезпечити повний обсяг виробництва. Повний обсяг ви­робництва означає, що ресурси використовують у такий спосіб, який дає змогу най­повніше задовольнити потреби суспільства. Якщо економіка не досягає повного об­сягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовуються. Повний обсяг ви­робництва потребує наявності двох видів ефективності — розподільної та виробничої.

Перед кожним суспільством стоїть проблема розподілу обмежених ресурсів між виробництвом найрізноманітніших продуктів. Скільки землі слід відвести під пше­ницю, а скільки під пасовища? Скільки кваліфікованої робочої сили варто залучи­ти у виробництво тракторів, телевізорів, а скільки в перукарні і т.п.? Розподільна ефе­ктивність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів і послуг, які найпотрібніші для суспільства. Повний обсяг виробництва перед­бачає досягнення виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої тех­нології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів. Інакше кажучи, товари й послуги виробляють із найнижчими витратами. Справді, пшеницю можна жати серпом, а землю копати лопатою, але чи можна при цьому забезпечити висо­ку ефективність?

Оскільки ресурси рідкісні, економіка за повної зайнятості й повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг. Саме тому люди мають вибирати, які продукти виробляти, а від яких відмовитися. От­же, перед суспільством виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Для економічного вибору необхідно встановити:

• які блага потрібно виробляти і в якій кількості;

• які ресурси і технології використовувати;

• кому дістануться вироблені блага.

При вирішенні питання вибору користуються принципом граничного аналізу. Граничний аналіз – це технічний прийом, який використовується при прийнятті рішень стосовно максимізації чистого виграшу від певної економічної дії. Рішення приймається таке, щоб віддача від виробництва додаткової одиниці блага була еквівалентною відносній вартості її виробництва.

Основною умовою ефективного використання ресурсів є економічне зростання. Економічне зростання — це здатність економіки виробляти більший обсяг продукції (виражається в переміщенні кривої виробничих можливостей вправо) в результаті збільшення пропозиції ресурсів і технічного прогресу.

Завдяки економічному зростанню економіка здатна одночасно виробляти більше споживчих і капітальних благ. Якщо у статичній економіці, тобто за відсутності зростання, тре­ба пожертвувати частиною споживчих благ, щоб отримати більше капітальних благ, то в динамічній, зростаючій економіці водночас виробляють більші обсяги обох.

Однак економічне зростання не супроводжується пропорційним зростанням ви­робництва всіх видів продуктів. Тут можливі різні варіанти. Наприклад, економіка виробляє вдвоє більше споживчих благ, а зростання виробництва капітальних благ становить лише 60%.

Нині економічне зростання характерне для всіх розвинутих країн світу, крива їхніх виробничих можливостей постійно перемішується вправо. Проблема полягає лише в тому, як швидко відбувається це переміщення. Проте за певних умов крива трансформації може переміщуватися і вліво, що спостерігається нині в Україні та в деяких інших країнах, що виникли внаслідок розпаду СРСР. Скорочення обсягу національного виробництва є результатом зміни соціально-економічного ладу і тру­днощів, що пов'язані із переходом від командно-адміністративної системи до ринко­вої. Дуже суттєвим фактором для України є й те, що одночасно із переходом до рин­кової системи (на практиці реформування економіки відбувається надто повільно) їй доводиться у неймовірно складних внутрішніх і зовнішніх умовах розв’язувати ще одне, не менш важке завдання - розбудовувати свою державність. Нинішній вибір точки на кривій трансформації є основним визначником майбутнього положення цієї кривої. Щоб зрозуміти це твердження, відкладемо на осях кривої виробничих можли­востей “блага для сьогодення” й “блага для майбутнього”. “Бла­га для сьогодення”, або поточні блага, є споживчими товара­ми - продукти харчування, одяг, житло, холодильники, авто­мобілі тощо. “Блага для майбутнього”, або “інвестиційні бла­га”, — це устаткування, наукові дослідження й освіта, профілактична медицина та ін. “Блага для майбутнього” збільшують кількість і якість матеріальних ресурсів, підви­щують продуктивність праці, визначають економічне зростання в майбутньому.