2.2 Аналіз середовища функціонування підприємства

Діюча за сучасних умов в Україні система державного стимулювання та підтримки розвитку зернового підкомплексу спрямована в основному на розв’язання поточних завдань. Розподіл виділених коштів не пов’язаний з ефективністю їх використання в підприємствах. Відсутнє чітке розмежування повноважень державних органів влади і управління на місцях щодо підтримки товаровиробників зерна. В Україні вирощують озимі та ярі культури. Сіють, як правило, більше озимих культур, оскільки вони врожай ніші. Однак нерідко несприятливі погодні умови призводять до знищення посівів озимих культур і доводиться пересівати їх ярими.

За рівнем виробництва зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі. В останні роки річний валовий збір зерна в Україні становив 25 – 50 млн тонн.

Чільне місце серед посівів озимих культур займає озима пшениця. Україна є одним із головних регіонів вирощування високоякісної продовольчої озимої пшениці в світі. Урожайність цієї культури значно вища, ніж ярої, і становить 20 – 40 ц/га. Основними районами вирощування озимої пшениці є області степової та лісостепової зон, де ця культура займає більше чверті посівів і половину площ, зайнятих зерновими. У поліських та західних районах частка посівів озимої пшениці значно менша.

З озимих культур на невеликих площах вирощують озимий ячмінь. Ярий ячмінь вирощують всюди, але найбільше у південних районах.

Важливе місце з – поміж технічних культур займають цукрові буряки, що використовуються для виробництва цукру. Їх площа становить близько 1, 1 млн гектара, урожайність – приблизно 300 ц/га. Основними регіонами вирощування цукрових буряків є області Лісостепу та північного Степу.

Головним завданням цукробурякової галузі України є забезпечення внутрішньої потреби держави цукром виключно за рахунок власного виробництва: нарощування його обсягів, збільшення експорту та повна відмова від ввезення тростинного цукру – сирцю для внутрішніх потреб.

Головний показник, що характеризує ефективність діяльності цукробурякового під комплексу АПК – вихід цукру України, Росії, Франції є відповідно таким: 1,6; 2,16; 9,92; 12,58. Це в 7, 86 разу менше, ніж у Франції. У 2002 – 2003 роках фінансовий стан цукрової галузі дещо поліпшився, але майже половина цукрових заводів припинили цукроваріння або працюють не більше одного місяця на рік. Виявляють стійкість до подальшої співпраці з виробниками сировини лише окремі структури цукрової галузі, як, наприклад, СП «Укрінтерцукор» та деякі інші, що не втрачають надії на відродження цукробурякового підкомплексу.

Спад виробництва зумовлює також вкрай незадовільна забезпеченість виробництва цукрових буряків і цукру матеріально – технічними ресурсами, що призводить до зростання собівартості цукру і неминуче – до скорочення виробництва. В останні роки галузь майже не фінансується.

Основними причинами кризових явищ у цукробуряковому під комплексі можна назвати такі: розрив традиційних економічних зв’язків з Росією та іншими країнами СНД, в результаті чого українське буряківництво залишилось фактично без фосфорних та деяких видів калійних добрив, без просапних тракторів, багатьох видів устаткування та матеріалів для цукрової промисловості, напрацьованих ринків збуту насіння тощо; розрив ринкових відносин у галузі; застарілі організаційно – правові форми господарювання; недосконалість правових відносин щодо власності на землю; неприваблива інвестиційна політика; застарілі види інтеграційних відносин між виробниками сировини та переробними підприємствами тощо.

Метою ринку цукру є забезпечення динамічного розвитку всіх відповідних галузей, підвищення ефективності і конкурентоспроможності, досягнення на цій основі надійної продовольчої безпеки країни.

Загалом розвиток ринку цукру, як встановлено , повинен базуватися на принципах поважання інтересів кожного учасника процесу з визначенням пріоритетів, орієнтованих на досягнення загальних цілей. Ринок цукру повинен забезпечувати продовольчу безпеку країни, повноцінне харчування населення за доступним цінами. Поряд із цим, створювати умови для соціального розвитку сільських територій, вирівнювання сімейних прибутків товаровиробників на рівні харчової галузі. Постійною умовою має стати розвиток ринкових відносин та їх державне регулювання, створення сприятливих умов для руху цукру та виробів з нього, узгодження експортно – імпортних відносин із загальною потребою національного ринку.

Узгоджена державна аграрна політика щодо ринку цукру буде ефективною, якщо всі зацікавлені сторони матимуть рівні економічні умови, а створений за підтримки держави реальний діючий механізм сприятиме її реалізації. Майже всі дослідники вказують на необхідність формування в Україні ефективного ринку цукру, який би регулювався на основі взаємоузгодження державними організаціями, асоціаціями цукровиків та операторів ринку.

ВИСНОВОК

Отже, виконавши дану роботу, я здійснила аналіз основних фінансово – економічних показників діяльності підприємства. З’ясувала, що основними джерелами доходів підприємства СТОВ «Пальміра» є виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції.

На підприємстві застосовується журнально – ордерна система обліку, первинний облік здійснюється за затвердженими формами.

Кадровий склад даного підприємства є висококваліфікованим, а безпосередньо управлінський має величезний досвід роботи в галузі сільського господарства. Рівень кваліфікації робітників підприємства дозволяє випускати продукцію конкурентоспроможну на ринку України.

Проведений фінансовий аналіз діяльності підприємства за останні три роки свідчить про нарощування зростання обсягів господарювання, що спричинило зростання в першу чергу оборотного капіталу. Його забезпечення відбулося за рахунок залучення підприємством короткострокових кредитів банку. Збільшувались не дуже помітно, в основному за рахунок введення в дію нового обладнання.

Список використаної літератури :

1. Богатирьов І.А. // Формування ринкових відносин в Україні – 2003, №7 - 8, с. 73 – 80;

2. Бойчик І. та інші. // Економіка підприємств. Львів. 1998. с. 113 – 129;

3. Вітвіцький В.В. // Актуальні проблеми економіки – 2005, №10, с. 53 -60;

4. Волков О. І., Денисенко М. П. // Економіка і організація інноваційної діяльності. Київ – 2004, с. 204 – 261;

5. Горбачов В., Гурченков О. // Економіка України – 2005, №1, с. 53 – 59;

6. Драгун Л., Вакульчик О. // Економіка України – 1995, №9, с. 93 -95;

7. Єлисєєва О. К. // Статистика України – 2004, №3, с. 66 – 71;

8. Збірник наукових праць ЧДТУ. Серія: Економічні науки. В. 12. Черкаси: ЧДТУ – 2004, с. 294 – 297;

9. Маковеєв А. // Формування ринкових відносин в Україні – 2003, №11, с. 59 – 62;

10. Олексієва В. // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. Вип.. 5. К. КНЕУ, 2001, с. 260 – 265;

11. Петрович Й. М. // Економіка виробничого підприємства. Київ – 2001, с. 11 – 399;

12. Сідун В. А., Пономарьова Ю. В. // Економіка підприємства. К. 2003, с. 84 - 328;

13. Шпикуляк О. Г. // Економіка АПК – 2005, №3, с. 22 – 25.