Систематичний курс філософії

її справедливість для всіх часів та умов. Переоцінюючи елементи абсолют­ного в істині, догматичні та теїстичні системи філософії, що розглядають вчення про «вічну істину», ігнорують такі параметри істини, як відносність, конкретність, процесуальність, історичність. Поняття вічної істини зайве: воно або збігається з поняттям абсолютної істини, або виявляється його гіпер­трофією, що обслуговує міфологію.

_____________________________________________________________

Здатність осягнення істини, яка щось відкриває без допомоги логіки, є інтуїція. Вона поділяється на два різновиди: чуттєву та інтелектуальну. Інтуїція — не певна напівінстинктивна свідомість, і разом із тим те, що стоїть вище звичайної свідомості, за своєю пізнавальною силою є по суті надсвідомістю. Вона, немовби за мить пробігаючи по частинах, по наймен­ших деталях об'єкта, схоплює сутність цілого. Інтуїція — це здатність осягнення істини шляхом прямого її бачення без обгрунтування за допо­могою доказу. За словами А. Бергсона, інтуїція є околицею або напів­тінню інтелекту; її витіснили з центру через те, що для дії вона менш корисна, ніж інтелект: її функція полягає скоріше в найтоншому, в баченні суті справи, а не в самій справі.

Інтуїція охоплює різноманітність особливостей об'єкта в їхній єдино-цілісності, розглядаючи об'єкт з висоти надсвідомості. Інтуїція — це «ро­зумне споглядання», яке немовби пронизує «дрібниці» частин і ухоплює саму сутність об'єкта. Діячі науки, мистецтва, полководці, державні діячі не раз відмічали, що найбільш плідними періодами творчого процесу їх мислення були моменти немовби раптового «осяяння». На крилах цього щасливого почуття людина піднімається до високої гостроти та ясності свідомості, коли погляд на речі стає максимально проникливим і вона вияв­ляється здатною передбачати результат мисленої роботи, миттєво про­бігаючи і немовби перескакуючи через окремі її ланки.

Цей спосіб мислення часто затушовують густим туманом містики і ого­ло­шують його надсвідомим процесом. Але інтуїтивні висновки можливі ли­ше завдяки величезним зусиллям розуму багатьох людей. Наприклад, жод­на сила інтуїції, навіть найбільшого генія, не змогла б призвести до від­криття теорії відносності в Давньому Єгипті. Для цього не було передумов.

Інтуїція не є чимось надрозумовим; вона — не лише осягнення істини, але й почуття і розуміння, що саме це є істина. Інтуїція — це емоційно насичене розуміння сутності проблеми та її вирішення, коли вчений вростає в проблему і зливається з нею до такої міри, що й уві сні вона пере­слідує його і владно вимагає відповіді. Інтуїція — це немовби згорнута, сконцентрована логіка думки. Вона так само відноситься до логіки, як зов­нішня мова до внутрішньої, де дуже багато пропущено і є фрагментарним.

В інтуїції тісно сплітаються мислення, почуття та відчуття. Вона зближує наукове пізнання з художньою творчістю і навпаки. На крилах інтуїції,

270