Систематичний курс філософії

слов'янського товариства». Зберігаючи ідеї романтизму та народності, пере­ломлені через конкретні умови соціального буття українського народу, Костомаров виступив проти сучасної йому історіографії школи істориків державності. Для них держава була єдиною, істинно діючою історичною силою. На його думку, історія не зводиться до історії державності. Для історичного аналізу вихідним пунктом повинна бути не держава сама по собі, а здійснення людини в певній спільності і асоціаціях, де вона не гу­биться і не блукає серед політичних надінститутів. В історичному процесі народ — не бездуховна маса, матеріал для держави, а жива стихія історії. Він є змістом, державність — це лише форма, яка живиться діяльністю народу. Вивчаючи історію, треба, насамперед, вивчати історію народу, його духовне життя, яке постає вирішальним в історичному процесі. Водночас, зазначав Костомаров, навіть правильне описання подробиць домашнього, юридичного, громадського побуту буде мертвим, якщо воно позбавлене живої душі народу, його надій, прагнень. Історик має ставити на перше місце діяльні сили людини, а не те, що нею створене.

М. Костомаров, спираючись саме на такі підходи до вивчення історії, впер­ше в українській історіографії докладно з'ясував сутність історії України, пов'язаної з культурним і духовним життям народу. Впродовж життя він об­стоював його самобутність і право на гідне існування, піднесення та розвиток його національної культури, рідної мови. Важливим чинником піднесення на­ціональної самосвідомості, духовної культури свого народу вважав розвиток освіти, науки з загальним викладанням їхніх здобутків українською мовою.

У світогляді П. Куліша історичний розвиток розглядається з позицій фа­талістичного детермінізму й есхатології. Мислитель вважав, що безкінеч­ний космос дає людям закон громадянського життя, в якому домінуюча роль належить ідейним духовним чинникам. Людина, за Кулішем, невідомо для себе є ідеєю інших людей. Вона підпорядковується ним, як самій при­роді. Ідеї безсмертні, як безсмертна душа людини, в глибині якої — в серці, концентруються всі переживання, помисли, надії, пророча сила. Між сер­цем людини і зовнішнім в ній здійснюється постійна боротьба: боротьба поверхні та глибини духовної. Ось чому потрібно прислуховуватися до жи­вого голосу душі народу, відкинути все зовнішнє, вороже, шкідливе, сліду­вати історичній ідеї, відбитком якої є ідеал народний. Проте, відводячи домінуючу роль в історичному розвитку людства ідейним, духовним і мо­ральним началам, Куліш не заперечував також ролі й значення мате­ріальних економічних чинників, сила яких завжди багато значила. Без неї моральна, духовна сила — душа без тіла.

_________________________________________________________________________

Свідомість людини пронизує почуття якоїсь безперспективності: чи варто боротися, прагнучи кращого, турбуватися про долі майбутнього покоління, якщо все має перетворитися в тлінь. Виникає вкрай загострене почуття при­реченості людини у світі. Звідси ідеї трагічної участі роду людського, відчуття

354