Історія філософії

(ті, що виробляють), цільові (кінцеві, відповідають на питання «Чому?» і «Для чого?»).

______________________________________________________________

Арістотель критикує платонівські ідеї за те, що на їх основі не можна пояснити, що відбувається з речами. Згідно з Арістотелем є перші сутності — одиничне буття, тобто субстанція. Світ є сукупністю субстанцій, кожна з яких — певне одиничне буття. Воно — єдність матерії і ейдосу (форми). Матерія — це можливість буття і разом із тим певний субстрат. З міді можна зробити кулю, статую, оскільки матерія — мідь — є можливістю і кулі, і статуї. Стосовно окремого предмета сутністю завжди виявляється форма (кулевид-ність щодо мідної кулі). Форма виражається поняттям. Так, поняття кулі спра­ведливе і тоді, коли з міді ще не зроблена куля. Коли матерія оформлена, то немає матерії без форми, як і форми без матерії. Отже, ейдос — форма — це і сутність окремого, одиничного предмета, і те, що охоплюється цим поняттям. Тобто кожна річ — єдність матерії та форми.

_____________________________________________________________

Арістотель завжди пов'язує рух із відповідною енергією, без якої не може відбуватися перетворення потенційного на актуальне. Завершення розвитку, втілення енергії в Арістотеля має назву ентелехії, яка є метою руху, досягну­тим результатом, завершенням процесу. Кожне буття, за Арістотелем, містить у собі внутрішні цілі. Завдяки цілі, меті, що є в предметі, результат знаходиться в бутті до його здійснення, як би в потенції. Відкрито він проявляє себе, коли процес закінчився і рух досягнув свого завершення, мети розвитку. Отже, поняття ентелехії вносить у рух телеологічний характер. Телеологізм Арісто­теля знаходить вищий розвиток у вченні про першодвигун (вічний двигун, яким є Бог, Деміург).

Арістотель — автор вчення про душу. Душа — це прояв активності життє­здатної сили. Та вона притаманна лише живим істотам. Нею володіють рос­лини, тварини та людина. Але в кожному прояві душа носить своєрідний ха­рактер. «Рослинна душа» відповідає за функції росту, харчування, розмножен­ня — загальні для живих істот. Чуттєва душа властива тваринам. Розумною душею володіє лише людина, разом із тим вона є частиною душі, яка пізнає і думає. Розум — основний початковий елемент цієї душі, він не залежить від тіла, є безсмертним і тісно пов'язаний з космічним розумом. Головна відмін­ність людини від тварини —здатність до інтелектуального життя, яке передбачає моральну позицію, виконання певних моральних правил і норм. Лише людина здатна до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедли­вість. Першість у житті належить тій людині, яка активно діє. Вища форма діяльності — пізнавальна, теоретична. Людина одержує вищу насолоду не в ма­теріальних благах, не в почестях, не в діяльності для користі, а в самому про­цесі теоретичної діяльності, в спогляданні. Загальний мотив — знайти середню лінію поведінки.

У вченні про суспільство Арістотель наголошує, що сенс життя не в задово­леннях (гедонізм), не в щасті (евдемонізм), а в здійсненні вимог розуму на шляху до

62