- •Тема 6. Ринок похідних фінансових інструментів План
- •Причини появи та розвитку ринку похідних цінних паперів. Їх види.
- •Форвардні контракти та їх особливості.
- •Ф’ючерсні контракти, їх значення та характеристика.
- •Опціони та їх особливості.
- •Особливості контрактів своп.
- •Процентні та валютні свопи.
- •Варанти, частки в пулах та взаємних фондах.
- •Створення нових фінансових інструментів (продуктів). Стредли та стренгли.
- •: 360 Х Розрахункова сума.
- •: 360 Х Розрахункова сума.
- •Американські депозитарні розписки на світових фондових ринках.
: 360 Х Розрахункова сума.
Угода "флор" є серією європейських опціонів CALL, які дають право їх власнику інвестувати грошові кошти під плаваючу ставку, не нижчу від визначеної в угоді мінімальної ставки "флор". Встановлення мінімальної ставки інвестування захищає власника "флор" від падіння ставок на ринку. При падінні ринкових ставок нижче від ставки "флор" дохідність інвестицій зберігається на рівні, визначеному цією ставкою.
Згідно з угодою "флор" на визначені дати в майбутньому, якщо Ринкова ставка нижча за встановлену мінімальну ставку "флор", продавець опціону "флор" сплачує покупцю "флор" різницю між став. кою "флор" та ринковою ставкою.
Сума платежу Сп за період між двома черговими довідковими датами становитиме:
Сп = (Ставка "флор" – Поточна ринкова ставка) х (Наступна довідкова дата – Чергова довідкова дата) :
: 360 Х Розрахункова сума.
Отже, інвестувавши кошти та придбавши опціон "флор", інвестор має змогу отримати дохід від інвестицій на рівні ринкової ставки, а у разі падіння ставок на ринку — на рівні мінімальної ставки "флор", зафіксованої в угоді.
Угода "колар", як і "кеп", застосовується для захисту позичальника в умовах плаваючих ставок, проте має меншу вартість, ніж угода "кеп". Стратегія "колар" полягає в одночасному продажу контракту "флор" та купівлі контракту "кеп". При цьому ставка "кеп" встановлюється на рівні, вищому від поточних ринкових ставок, а ставка "флор" — на нижчому. Вартість угоди "колар" для позичальника визначається різницею між премією, сплаченою при купівлі "кепу", та премією, отриманою при продажу "флор".
Як і прямий "кеп", "колар" захищає позичальника від підвищення ставок вище від установленої ставки "кеп". Водночас власник "колар" зазнає збитків при падінні ринкових ставок нижче ставки, встановленої в угоді "флор". При цьому власник "колар" сплачує покупцю "флор" різницю між більш низькою ринковою ставкою та ставкою "флор", зафіксованою в контракті.
Американські депозитарні розписки на світових фондових ринках.
Споконвічно міжнародні депозитарні розписки з'явилися для зручності міжнародних портфельних інвесторів, для яких диверсифікованість вкладень у цінні папери різних країн є засобом мінімізації ризику і стабільності інвестиційного доходу. Потреба в цьому похідному фондовому інструменті виникла з необхідності захиститись від значних ризиків при роботі з цінними паперами емітентів, що у рамках однієї країни піддаються загальному впливу економічних спадів і підйомів. Значною перешкодою на цьому шляху виступають розходження в законодавчих нормах країн-емітентів і країн-інвесторів. Перебороти ці розходження виявилося можливим після винаходу уніфікованого інструмента, що дозволив інвесторам здобувати іноземні цінні папери. Таким інструментом стали міжнародні депозитарні розписки (International Depositary Receipts – IDR).
У США акції деяких іноземних корпорацій можуть продаватися через так звані американські депозитарні розписки (АДР, American Depositary Receipts), які номіновані в доларах США і забезпечують виплату дивідендів у доларах США. АДР належать до похідних цінних паперів, емітуються банками і засвідчують право володіння акціями нерезидента, що лежать в основі даних АДР. При цьому самі акції зберігаються в банку, що емітував відповідні АДР. Важливим штрихом до портрета АДР є той факт, що банк виступає не тільки емітентом розписок, по і захищає інтереси їхніх покупців. Тому, здобуваючи розписки, клієнт, по суті, стає не прямим, а опосередкованим власником іноземних цінних паперів.
Американські депозитарні розписки вперше з'явилися в 1927 р. як досить простий механізм доступу американських інвесторів до цінних паперів іноземних емітентів. Прикладами АДР, що знаходяться в лістингу NYSE, з 70-х років є "Honda Motor Co" та "British Petroleum Co".
Логічно припустити, що вартість розписок якимось чином повинна співвідноситися з вартістю акцій, на які вони випущені. Однак насправді це не завжди так, оскільки на один цінний папір може припадати скільки завгодно розписок. А тому вартість АДР коливається в залежності від співвідношення попиту та пропозиції, але з метою обмеження арбітражних операцій не набагато відрізняється від вартості акцій, на які вони випущені.
АДР можуть перебувати у вільному обігу як на біржовому, так і на позабіржовому ринках, якщо на це отримано дозвіл Комісії з цінних паперів і фондових бірж США (SEC). Залежно від походження ініціативи випуску депозитарні розписки поділяються на спонсоруючі і неспонсуруючі. Так, емісія неспонсоруючих АДР відбувається з ініціативи найбільших акціонерів емітента і при реєстрації SEC вимагає надати лише документи про відповідність емітента законодавчим нормам своєї країни. Такі АДР реалізуються тільки на позабіржовому ринку через спеціалізований бюлетень Pink Sheets. Спонсоруючі АДР випускаються з ініціативи емітента і Комісії необхідно представити бухгалтерську звітність, що відповідає міжнародним стандартам.
Уніфікована схема емісії АДР виглядає в такий спосіб. На першому етапі емітент вибирає собі фінансового консультанта, чия робота буде полягати в складанні інформаційного меморандуму і пошуку можливих інвесторів, що могли б їх придбати. Для цього консультанту необхідно передати звітність, складену за міжнародними стандартами і підтверджену іноземним аудитом (переважно з великої шістки світових аудиторських компаній). Другим кроком повинне стати співробітництво з банком, на рахунках якого будуть депоновані акції і який власне випустить АДР (як правило, на АДР-програмах спеціалізуються два найбільших американських банки — Citibank і Ваnk of New-York). На третьому етапі відбувається передача завіреної аудитором звітності в SEC. Після детального розгляду фінансової звітності, документів, що підтверджують рішення всіх технічних питань випуску, SEC приймає позитивне рішення.
Власник АДР може в будь-який час отримати акції. Перехід права власності на АДР здійснюється при передачі сертифіката АДР від одного інвестора до іншого. АДР можна відмінити, здавши сертифікат до банку-зберігача. При цьому акції, що знаходяться в банку-зберігачу, роздепоновуються та надходять у вільний продаж.
Існує кілька рівнів програм АДР (програми І, II, III рівнів) залежно від того, на біржовий чи позабіржовий ринок вони орієнтовані, публічне чи приватне розміщення.
АДР І рівня можуть виставлятися лише на позабіржовому ринку та національній біржі США, пов'язані з поданням незначного обсягу інформації про емітента. Це одна з найпростіших та найдоступніших програм.
При впровадженні програми АДР II рівня цінні папери емітента можуть котируватись у позабіржовій системі NASDAQ або на одній з провідних фондових бірж США. При цьому емітент має дотримуватись умов лістингу на відповідній біржі та виконувати вимоги SEC щодо подання фінансової звітності про свою діяльність.
Програма АДР III рівня подібна до попередньої і дає змогу провадити публічну емісію АДР на території США.
"Обмежені АДР" (ОАДР), є аналогом приватного розміщення цінних паперів на ринку США. Застосовуючи механізм ОАДР, нерезиденти отримують порівняно легкий доступ на ринок США, не виконуючи при цьому вимоги SEC щодо реєстрації та обігу цінних паперів.
На сьогодні існують ще так звані Європейські депозитарні розписки (ЄДР) та Глобальні депозитарні розписки (ГДР). ЄДР полегшують доступ емітентів на ринки європейських країн, ГДР — на ринки США та європейські ринки. Торгівля ЄДР та ГДР провадиться на фондових біржах Європи, в основному в Лондоні та Люксембурзі.
Існує не досить багатий російський та український досвід використання АДР. Так, на початку 1996 p. SEC зареєструвала випуск АДР "Сіверського трубного заводу". Під випуск АДР було зарезервовано 20% акцій цього підприємства. Російська нафтогазова компанія "Лукойл" наприкінці 1995 р. впровадила програму АДР І рівня щодо простих, а на початку 1996 р. — привілейованих акцій. Наприкінці того року до програми АДР приєдналась ще одна російська нафтогазова компанія — "Газпром", а потім і ряд інших нафтогазових компаній. Поряд з підприємствами нафтогазового комплексу до програм АДР різного рівня включились ряд банків, підприємств енергетичної галузі та зв'язку. В 1998 р. зареєстрували випуск АДР І рівня і "Укрнафта" та ще кілька українських компаній.