16

Предмет: Податкова система

Спеціальність: «Економіка підприємства»

Курс: ІІІ

Семестр: ІІ

Вид заняття: Самостійна робота

Тема 3: Податкова служба держави. Податкова робота.

3.2. Правове регламентування встановлення податків. Законодавчі акти ВР.

3.3. Облік платників податків, податкових надходжень та внесків до державних цільових фондів.

Мета:

• ознайомити з деякими законодавчими актами,їх структурою та сутністю, порядком реєстрації платників податків, способами утримання податків та відповідальністю платників;

• сприяти формуванню знань по темі;

• формувати аналітичне мислення, уміння розвивати самостійність при розгляді деяких питань.

План вивчення:

1. Правове регламентування встановлення податків. Законодавчі акти вр.

   1. Правове регламентування встановлення податків.

   2. Законода­вчі акти Верховної Ради.

   3. Інструктивне забезпечення справ­ляння податків.

   4. Вимоги до законодавчих актів та інструкти­вних документів, що регулюють оподаткування.

2. Облік платників податків, податкових надходжень та внесків до державних цільових фондів.

   1. Порядок реєстрації платників, облікові документи.

   2. Порядок і форми розрахунків з бюджетом.

   3. Встановлення методики обчислення податків.

   4. Форми розрахунків: авансо­ві платежі та перерозрахунки, розрахунки за фактичними по­казниками.

   5. Суб'єкти обчислення податку і контрольної роботи.

   6. Спосо­би утримання податків: сплата податків у джерела і за де­кларацією.

   7. Централізовані й децентралізовані, готівкові і безготівкові способи розрахунків.

   8. Відповідальність платни­ків за своєчасність і правильність розрахунків з бюджетом і за подання декларацій.

   9. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань плат­ників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

   10. Порядок узгодження сум податкових зобов'я­зань, оскарження рішень контролюючих органів та визна­чення податкового боргу.

   11. Податкове повідомлення і подат­кові вимоги.

   12. Джерела сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків.

   13. Податкова застава.

   14. Адміністративний арешт активів.

   15. Порядок продажу активів, що перебувають у податковій заставі.

Завдання: Зробити конспект з теми у вигляді тезів використовуючи опорний конспект та Закон України «Про порядок погашення зобов'язань плат­ників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Форма контролю: Тестовий контроль

Література:

1. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань плат­ників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

2. Закон України «Про державну податкову службу» грудень 1993 р. (зі змінами).

3. Золотко І. А. Податкова система: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2004.

4. Крисоватий А.І., Десятник О.М. Податкова система: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004.

5. ОниськоС.М., Тофан І.М. Податкова система. — Львів: «Магнолія Плюс», 2005.

Опорний конспект лекції з теми: Податкова служба держави. Податкова робота.

1. Законодавчі акти в юридичному аспекті визначають права, обов'язки та відповідальність обох сторін процесу оподаткування та функціонування його механізму.

Сучасна податкова система регламентує основні обов'язки платників: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність; у строки, встановлені законодавством, подавати до державних податкових інспекцій та інших державних органів бухгалтерську звітність та інші документи та відомості, пов'язані з обчисленням і оплатою податків та інших обов'язкових платежів; своєчасно і в повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші податкові платежі, допускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження приміщень, які використовуються з метою одержання доходів чи пов`язані з утриманням об`єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення податків та інших обов`язкових платежів; виконувати інші обов`язки, пов`язані з обчисленням і оплатою податків та інших обов'язкових платежів.

В Україні обов'язок сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом, закріплено Конституцією (ст. 67). При цьому визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів. Чинне податкове законодавство України включається до бюджетного права, що виділяє фіскальні функції у податковому регулюванні. Водночас вважати податки лише засобом для наповнення державного бюджету або джерелом коштів, необхідних для функціонування держави, безпідставно й невиправдано, це обмежує їх роль. Насправді податки істотно впливають на діяльність суб'єктів господарювання, а податкова система виконує функцію структурування економіки.

Податкове законодавство, що виступає формою реалізації податкового права, містить достатньо широке коло нормативних актів, які регулюють оподаткування. Однак, виходячи зі значення податків для держави та їх безпосереднього впливу на суб'єктів оподаткування, правові засади їх справляння, механізм оподаткування, повноваження учасників податкових відносин повинні визначати виключно закони, а не підзаконні акти, як це має місце в Україні.

До принципів податкового законодавства належать: принцип об'єднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування та платників податків; принцип встановлення податків виключно законами; пріоритет податкового закону над неподатковим; захист від незаконного оподаткування платників; наявність усіх елементів податкового механізму в податковому законі.

Податкове законодавство - це система законодавчих актів, що містить правові норми, які встановлюють правила поведінки сторін У податковій сфері суспільних відносин. Законодавчі акти приймаються як з питань податкової системи в цілому, так і з питань конкретних податків і містять норми податкового права.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування встановлюють перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що включаються до системи оподаткування України, основні засади визначення суб'єктів податкових правовідносин, їх прав та обов'язків, об'єктів та бази оподаткування, розмірів податкових ставок та нормативів, порядку справляння та зарахування податків, регламентують порядок їх встановлення, зміни і скасування, а також надання податкових пільг, ведення податкового обліку, забезпечення виконання податкових зобов'язань та порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення, допущені у сфері оподаткування.

На думку вчених, законодавчі акти, що покладені в основу податкового законодавства, становлять певну систему:

1. Загальні нефінансові закони – конституційні закони чи закони, що стосуються до інших галузей права та містять податкові норми.

2. Загальні фінансові закони - здебільшого вони представлені бюджетними законами.

3. Загальні податкові закони - законодавчі акти, що містять положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основні засади, головні характеристики податкових важелів.

4. Спеціальні податкові закони - законодавчі акти, які регулюють окремі групи та види податків.

Податкове законодавство має персоніфікований та строковий характер. Визначальною рисою правового статусу платника податків є наявність презумпції його винуватості, що суперечить загальноприйнятим положенням юриспруденції.

Вихідним у податковій системі і справлянні податків є їх встановлення, яке згідно із законодавством України здійснює Верховна Рада України та сільські, селищні, міські ради, причому порядок справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) може встановлюватися тільки законом, на що і вказує Закон України "Про систему оподаткування".

При встановленні податків, зборів (обов'язкових платежів) вирішується низка питань, пов'язаних зі справлянням податків:

- механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не може встановлюватися нічим іншим, крім законів про оподаткування;

- зміни щодо механізму справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) можуть вноситися не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року; будь-який закон про оподаткування має відповідати принципам, закладеним у Законі України "Про систему оподаткування";

- будь-який податок, збір (обов'язковий платіж) має справлятися у порядку, визначеному законом; механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не може встановлюватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік;

- оподаткування передбачає обов'язковий порядок справляння, який встановлюється законом; справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) є частиною податкової системи.

Елементи податкового законодавства майже збігаються з елементами податку. До переліку елементів податкового законодавства можна включити: суб'єкт оподаткування або платника податку; об'єкт (предмет) оподаткування; джерело сплати податку; базу оподаткування; одиницю обкладання; ставку податку; строки сплати податку; джерело акумуляції податку або порядок розподілу сум податку між окремими ланками бюджету; пільги зі сплати податку, якщо вони є, або вказівку про відсутність пільг зі сплати даного податку; порядок обчислення податку.

Першим елементом будь-якого податкового закону є суб'єкт оподаткування. Це юридична або фізична особа, якій належить сплачувати податок відповідно до норми закону. Головною ознакою суб'єкта оподаткування є наявність самостійного джерела доходу чи майна. У кожному конкретному випадку відповідний податковий закон встановлює своє коло суб'єктів оподаткування. Податкова правоздатність фізичної особи характеризується в основному через її юридичні обов'язки, які фіксуються у податковому законодавстві, що не є випадковим. Держава, встановлюючи податкові норми, кровно заінтересована в їх чіткому виконанні всіма суб'єктами, яким вони адресовані. У податковому законодавстві зміст податкової правоздатності фізичної особи розкривається в Законі України "Про систему оподаткування". Проте цей Закон повною мірою не розв'язав і не міг розв'язати питання про податкову правоздатність суб'єктів податкового права.

Водночас податкове законодавство передбачає в деяких податках наявність платника податку, який не збігається із суб'єктом оподаткування (наприклад, при справлянні прибуткового податку з громадян, коли обов'язки зі справляння податків лежать на податковому агенті - підприємстві, установі тощо, що нараховують дохід громадянинові, з якого й справляється податок).

Другим елементом, який містить кожний податковий закон, є об'єкт оподаткування. Це те, що підлягає оподаткуванню. Об'єкт оподаткування вказує на обставини, за яких у суб'єкта оподаткування виникає обов'язок сплатити податок. У деяких податкових законах об'єкт може набувати конкретизації, і з'являється предмет оподаткування. Така конкретизація існує при оподаткуванні власників транспортних засобів, а також справлянні плати за землю. Предмет оподаткування вказує на ознаки фактичного, а не юридичного характеру, за якими обґрунтовується стягнення відповідного податку.

Ще одним елементом, який обов'язково містить кожний податковий закон, є джерело сплати податку. Це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування, а може й не стосуватися об'єкта оподаткування, об'єкт і джерело не завжди збігаються. В ширшому розумінні джерело податку -національний доход, тому що всі оподатковувані об'єкти становлять ту чи іншу форму національного доходу.

Податкова база служить для того, щоб кількісно виразити предмет оподаткування. У ряді випадків податкова база є частиною предмета оподаткування, до якої застосовується податкова ставка. Але це правильно лише тоді, коли предмет оподаткування безпосередньо визначає і дає можливість застосовувати до себе обчислення. Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але вона не є умовою (об'єктом оподаткування), що породжує обов'язок сплатити податок. При реалізації майна об'єктом оподаткування буде не саме майно, а угода купівлі-продажу. Майно у даному разі - лише кількісне вираження об'єкта оподаткування.

Критерієм для вимірювання об'єкта оподаткування, що також є окремим елементом податкового закону, виступає одиниця обкладання. Це та його частина, на яку встановлено податкову ставку. Одиниця оподаткування-це одиниця виміру (майнового чи грошового) об'єкта оподаткування, стосовно якої встановлюються нормативи і ставки обкладення. Одиниця оподаткування має переважно розрахунковий характер. Фізичний вимір повинен досить точно відображати обсяг оподаткування. Наприклад, при оподаткуванні земель використовуються одиниці виміру, прийняті у країні, -акр, гектар, сотка, квадратний метр тощо; при встановленні акцизів на бензин -літр, галон.

Ставка податку -це його розмір, що стягується з кожної одиниці оподаткування. Податкова ставка - законодавче встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існує два підходи для встановлення податкових ставок - універсальний та диференційований. В універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, а у диференційованому - кілька. Диференціювання ставок може здійснюватися за двома напрямами. Перший - у розрізі платників, іноді для більшості платників виділяється основна ставка, також знижено та підвищено ставки для окремих платників; другий - у сфері різних характеристик і оцінок об'єкта оподаткування. Базова ставка -це ставка податку без урахування особливостей суб'єкта чи видів діяльності. За деякими податковими платежами внаслідок великої кількості ставок (акцизний збір) про поняття "базова ставка" можна говорити лише умовно. Ставки податку можуть бути виражені у твердому фіксованому розмірі або у процентному. Останні у свою чергу поділяються на пропорційні, прогресивні та регресивні. Нині в Україні застосовується два методи оподаткування - з пропорційними чи прогресивними ставками. Змішане оподаткування використовує для однієї частини доходів пропорційні ставки, для іншої -прогресивні.

Важливим елементом податкового закону є строки сплати податку. Вони встановлюються в законі, який регулює кожний окремий вид податку, з метою забезпечення рівномірності та регулярності надходження коштів до бюджету. Податковий період - це строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання. Податковий період не слід плутати з поняттям "звітний період" - строк складання та надання податковому органові звітності.

Принципово важливим елементом кожного податкового закону має бути положення про пільги, а саме: або вказівка на те, що зі сплати даного податку пільги не можуть мати місця взагалі; або вказівка на об'єкти оподаткування, на які поширюються пільги, та характер цих пільг; або перелік суб'єктів оподаткування, на яких поширюються пільги зі сплати податку.

Податкові пільги -це часткове або повне звільнення юридичних або фізичних осіб від сплати податків. Поширені такі види пільг: неоподатковуваний мінімальний рівень доходів; податкові знижки; повернення раніше сплачених сум податків (податкові амністії); звільнення від сплати податків на певний термін.

Пільги повинні встановлюватися стосовно об'єкта, а не суб'єкта оподаткування. Коли немає чіткої концепції податкової політики, пільги надаються надто широкому колу суб'єктів підприємницької діяльності на шкоду інтересам держави. Всупереч вимогам ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування", якою передбачено, що встановлення і скасування податків та пільг здійснюється Верховною Радою України, а ставки податків та пільги не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законодавчими актами України, крім законів про оподаткування, Президент і Кабінет Міністрів України протягом останніх років видавали нормативні акти, якими встановлювали або скасовували пільги суб'єктам підприємницької діяльності. Часто такі нормативні акти викликали непорозуміння в законодавстві, іноді просто суперечили один одному, що призводило до всіляких порушень як з боку платників, так і з боку працівників податкових адміністрацій.

2. Облік платників податків є однією з основних функцій державних податкових органів, яка створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю перерахування платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів.

Розглянемо особливості обліку платників для юридичних осіб та фізичних осіб.

Юридичні особи (їх філії), у яких згідно з чинним законодавством України виникають податкові зобов'язання, повинні у 20-денний термін після одержання свідоцтва про державну реєстрацію звернутися до державних податкових органів за своїм місцезнаходженням для взяття на податковий облік.

Для взяття на облік платник податків - юридична особа повинна подати до підрозділу державного податкового органу, який займається обліком платників податків за своїм місцезнаходженням, такі документи: заяву; нотаріально завірені копії статуту (якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію; копію положення (для бюджетних установ та благодійних організацій); копію свідоцтва про державну реєстрацію; копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.

Взяття на облік платника податків - юридичної особи (філії) здійснюється державним податковим органом у 2-денний термін від дня надходження заяви. Дані із заяви про взяття на облік заносяться до районного рівня Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб і фіксуються в журналі обліку платників податків - юридичних осіб.

Після взяття платника податків на облік орган державної податкової служби ставить на першому примірнику, змінах та доповненнях до статуту (положення) платника податків штамп про взяття його на облік за підписом відповідальної особи і видає йому довідку про взяття на облік платника податків, яка необхідна для відкриття рахунку в установах банку.

Платник податків зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня відкриття/закриття рахунку (включаючи день операції) особисто подати або надіслати поштою (з повідомленням про вручення) на адресу органу державної податкової служби, в якому він перебуває на обліку, повідомлення про відкриття/закриття рахунків в установах банків, які повинні зберігатися в особовій справі платника.

Підрозділ, який веде облік платників податків, не пізніше наступного дня після взяття платника податків на облік друкує та передає списки платників податків, узятих на облік, до підрозділів з питань оподаткування юридичних осіб для подальшого контролю за поданням ними податкової звітності.

З 1996 року в Україні була введена державна реєстрація фізичних осіб -платників податків та інших обов’язкових платежів. Реєстрація фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів проводиться державними податковими інспекціями базового рівня за місцем постійного проживання платників, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, - за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.

Під час реєстрації до облікової картки фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів вносяться такі дані: прізвище, ім'я та по батькові; дата народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання; місце основної роботи; види сплачуваних податків та інших обов'язкових платежів.

Виходячи з цих відомостей Державна податкова адміністрація України присвоює фізичній особі - платнику податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційний номер і надсилає до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання доходів чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером.

Якщо фізична особа хоче займатись підприємницькою діяльністю, вона повинна зареєструватись як суб’єкт підприємницької діяльності. Порядок реєстрації аналогічний порядку реєстрації для юридичних осіб.

Облік, контроль і складання звітності щодо податків і неподаткових платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. При цьому номери особових рахунків повинні відповідати ідентифікаційним кодам, які присвоюються платникам – юридичним особам, та ідентифікаційним номерам, які присвоюються фізичним особам.

Органи державної податкової служби для ведення обліку платежів, що надходять до бюджету, одержують відповідні документи від органів Державного казначейства, фінансових органів, контролюючих та інших органів та безпосередньо від платників.

Документами, на підставі яких здійснюється нарахування платежів шляхом занесення інформації про податкові зобов'язання платника до бази даних, є:

податкові декларації (розрахунки) та інші документи, які подаються платниками податків до податкового органу ;

податкове повідомлення (рішення) органу державної податкової служби, складене за актом документальної перевірки або за іншими документами, передбаченими чинним законодавством;

розрахунок суми податкового зобов'язання, якщо нарахуванням окремого платежу займається податковий орган та інші.

Документи, що підтверджують погашення платником податкових зобов'язань надходять до податкових органів від від органів Державного казначейства України та фінансових органів. До таких документів, на основі яких робиться запис на особових рахунках про сплату податків та неподаткових платежів належать:

виписки з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів та їх паперові копії;

корінець прибуткового документа ("повідомлення") про приймання установою банку платежів до державного бюджету готівкою;

копії розрахункових документів про сплату платежів до місцевого бюджету за безготівковим розрахунком та інші.

Інформація про надходження платежів заноситься до особових рахунків платників не пізніше наступного дня з моменту одержання документів, що підтверджують погашення податкових зобов'язань.

Для забезпечення повноти надходження платежів до бюджету, згідно з бюджетною класифікацією, органи державної податкової служби до 1 грудня кожного року подають відповідним органам Державного казначейства та фінансовим органам в електронному вигляді списки складу платників податків, які знаходяться на податковому обліку у кожному районі (місті).

Списки складу платників містять: назву (або прізвище, ім'я та по батькові - для фізичної особи) платника; його ідентифікаційний код (номер); коди платежів відповідно до бюджетної класифікації.

На 1 січня державними податковими інспекціями проводиться звірка розрахунків з бюджетом всіх платників за всіма податками та неподатковими платежами. При збігу сальдо розрахунків за даними платника з даними державної податкової інспекції, розрахунки на 1 січня вважаються звіреними і акт звірки розрахунків не складається. Якщо сальдо розрахунків з бюджетом на 1 січня за даними платника не збігається з даними державної податкової інспекції, звірка розрахунків оформляється складанням акта.

Порядок погашення зобов’язань платника перед бюджетом визначається відповідним законом. Обчислення суми податкового зобов’язання, яку має сплатити платник до бюджету здійснюється або самим платником у відповідній податковій декларації або податковим органом (про що платнику повідомляється податковим повідомленням, яке складає і надсилає податковий орган).

В залежності від звітного податкового періоду, який встановлюється для того чи іншого податку, податкові декларації подаються в такі строки:

а) якщо звітний період дорівнює місяцю, - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця;

б) якщо звітний період дорівнює кварталу або півріччю, - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу (півріччя);

в) якщо звітний період дорівнює року, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного року;

г) до 1 квітня року, наступного за звітним фізичними особами, платниками прибуткового податку з громадян.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації. Якщо ж платник не сплачує податкового зобов’язання у вищевказані строки, ця сума визнається його податковим боргом. На суму податкового боргу податкові органи надсилають платнику податкові вимоги.

Податкові вимоги надсилаються у такі строки:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання (узгодженою, наприклад, вважається сума, обчислена платником у податковій декларації) та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова застава вводиться на активи платника для гарантування надходження відповідних сум до бюджету в тому випадку, якщо платник своєчасно не подає податкові декларації або не сплачує у встановлені строки платежі до бюджету. Зміст податкової застави полягає в тому, що платник має обмежені можливості щодо розпорядження власними активами, наприклад, продаж нерухомого майна він може здійснити тільки за умови письмового узгодження з податковим органом тощо.

У випадку, якщо банк-резидент поручається за платника податків, податковий орган зобов’язаний відмовитись від податкової застави.

Адміністративний арешт активів платника податків (далі - арешт активів) є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.

Арешт активів може бути застосовано у випадках, визначених у законі, наприклад, якщо фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон або платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів тощо.

Арешт активів полягає у забороні вчиняти платником податків будь-які дії щодо своїх активів, які підлягають такому арешту, крім дій з їх охорони, зберігання та підтримання у належному функціональному та якісному стані. Арешт активів може бути повним або умовним. Повним арештом активів визнається виключна заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його активами з їх тимчасовим вилученням або без такого. Умовним арештом активів визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на такі активи, яке полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного податкового органу на здійснення будь-якої операції платника податків з такими активами.

Податкові зобов’язання платника можуть бути розстроченні або відстрочені за заявою платника за відповідним рішенням податкового органу. Розстроченням податкових зобов'язань є надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов'язань під проценти. Відстроченням податкових зобов'язань є перенесення сплати основної суми податкових зобов'язань платника податків під проценти на пізніший термін.

Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку:

стосовно загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) - керівником податкового органу та має бути затверджене керівником податкового органу (його заступником) вищого рівня;

стосовно місцевих податків і зборів - керівником податкового органу (його заступником) та має бути затверджене фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань на термін, що виходить за межі одного бюджетного року, щодо загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) приймається керівником (заступником) центрального податкового органу за узгодженням з Міністерством фінансів України.