Основний зміст роботи

У Вступі коротко висвітлено суть і стан дослідження підтексту в перекладознавстві, його значущість, підстави та вихідні дані для розробки цієї теми; розкрито предмет дослідження та об’єкт наукового аналізу; визначено ме-ту дисертації та її завдання; викладено наукову новизну роботи та її методоло-гічну основу; подано відомості щодо апробації роботи, твердження, винесені на захист; охарактеризовано теоретичне та практичне значення праці, матеріал та структуру дослідження.

Розділ 1 „Підтекст: творення, декодування, переклад” присвячено розкриттю та аналізові явища підтексту в художніх та, зокрема, віршових творах з позицій його виникнення, декодування та відтворення через тракту-вання перекладу поетичного твору як семантичного перетворення його структу-ри, через виклад історії дослідження підтексту та суміжних понять, релевант-них для перекладу та через тлумачення підтексту як образної домінанти в пое-тичному перекладі. Тут розглядається значення ретроспекції як передумови де-кодування та відтворення підтексту як субсемантичного виміру поетичного макрообразу та роль структури субсемантичного образу в процесі його декоду-вання та перекладацької інтерпретації.

Поетичний твір становить художнє цiле завдяки структурнiй організова-ності – взаємозв’язку елементiв. Структура надає творові внутрiшньої доцiльної зiбраностi та упорядкованої завершеностi. Мiж компонентами поетичного тек-сту утворюються складнi й неоднозначнi cтосунки. Будь-який елемент може на-бути рангу значущого, формальнi елементи часто набувають у поетичному тек-стi семантичного характеру, дають імпульс цiлому ряду асоцiативних та коно-тативних значень. Складна, особливим чином організована структура вимагає і особливої інтерпретації – не простого перекодування, а розгадки авторського “шифру”. Розкриваючи в процесі аналізу ці складні та неоднозначні стосунки, ми осягаємо авторський задум – поетичний зміст твору, відмінний від змісту в загальноприйнятому значенні цього слова – певне образно-мисленнєве ціле, що виникає iз суми елементарних смислів, які складають вiрш, але не зводиться до простої суми цих смислiв.

З іншого боку, поетичний твір – це система образів. Поетичні словесні образи – наслідок художнього узагальнення, вони виникають у складних проце-сах художнього мислення і становлять основу художньої тканини будь-якого поетичного твору. Проблема відтворення семантико-стилістичних функцій сло-весного образу засобами цільової мови тісно пов’язана з вивченням його склад-ної смислової структури. У процесі перекладу, як зауважує Р. Зорівчак, інтер-претатор усвідомлює словесний образ оригіналу в усіх його зв’язках, з усіма його інгерентними та адгерентними конотаціями. Отже, способи відтворення смислово-стилістичних функцій словесних образів оригіналу в художньому пе-рекладі – важлива складова перекладознавства.

Вибір того елемента, який визнається найважливішим у перекладуваному творі, становить мету перекладання. Віршовий переклад вимагає диференцію-вати ступінь точності відповідно до рівня художньої ієрархії (рангу елемента в структурі). Перекладач встановлює черговість відтворення елементів та града-цію припустимих стосунків, виявляючи при цьому спосіб комбінаторного зв’яз-ку, своєрідність структури, художню домінанту. Однiєю з таких суттєвих рис-домiнант поетичного твору є пiдтекст.

Незважаючи на досить значну кількість праць та різноманітність підходів до вивчення підтексту (різні аспекти цього явища розглянено в працях В. Виноградова, І. Гальперіна, І. Арнольд, О. Ронена, В. Скалічки, К. Тарановсько-го, В. Адмоні, В. Кухаренко, Т. Сільман, Е. Магазиника, А. Брудного, Р. Кисе-льової, Л. Кайди, В. Миркіна, Р. Унайбаєвої, Є. Коломєйцевої, І. Мостовської, В. Муренка, Є. Невзглядової, А. Матчук, Дж. Ліда, В. Емпсона, К. Шеара), ні в лінгвістиці, ні в літературознавстві до нашого часу немає єдності думок щодо визначення підтексту та загальноприйнятого терміна, що охопив би це багато-гранне явище. В жодній з робіт, виконаних зазвичай на матеріалі прозових тво-рів, не ставиться завдання дослідити засоби вираження поетичного підтексту та розглянути проблеми його декодування з метою подальшого перекладу.

Низка авторів неправомірно розширює значення терміну „підтекст” аж до ототожнення його з внутрішньою стороною образу та змістом. В інших випад-ках, навпаки, підтекст зводиться до окремих явищ прямої мови у творі чи до вузько конотативного значення слова. У першому випадку введення терміну “підтекст” втрачає смисл, воно стає просто надлишковим, навіть спричинює плутанину, бо ніхто ніколи не застерігає, що терміном цим користується лише як синонімом виразів “внутрішня сторона образу”, „образний зміст”. У другому випадку змішуються цілком різні поняття. Конотація сприяє розкриттю глибин-ного змісту твору, але це не означає, що дане значення, реалізуючись у контек-сті є підтекстом. Конотація, об’єктивна (що входить до змістовної структури слова) і суб’єктивна (що виникає в процесі комунікації залежно від настрою, соціального стану, досвіду і т. п.), не виражена експліцитно. Тому не випадково часто відбувається змішування понять конотації та підтексту. Ми говоримо про конотативне значення стосовно слова чи словосполучення, а підтекст – катего-рія тексту, котра виявляється на рівні надфразових єдностей, частини тексту або на рівні цілого тексту.

Відкидаючи ототожнення підтексту з внутрішньою стороною образу, не можна не погодитися, проте, що підтекст, навіть зрозумілий як щось досить своєрідне, специфічне серед літературних засобів, не може бути чимось, що не належить до сфери образної. Уявлення про підтекст виникає лише на ґрунті образної природи літературно-художнього твору, тим більше, якщо йдеться про поезію. З цього, однак, аж ніяк не випливає, що допустиме змішання окремого з загальним, понять „підтексту” та „образу взагалі”.

Ось, наприклад, у вірші Роберта Фроста “What Fifty Said” є такі рядки:

When I was young my teachers were the old.

I gave up fire for form till I was cold.

I suffered like a metal being cast.

I went to school to age to learn the past.

У другому й третьому рядках цієї строфи буквально йдеться про те, що герой вийшов з вогню, щоб охолонути та прийняти „якусь форму”, стражда-ючи, немов метал, що відливається. Образний (алегоричний, не буквальний) смисл рядків випливає із них самих, даний прямо, безпосередньо: герой поки-дає домашнє вогнище і йде у світ формувати свій характер, вчитися, „відлива-ти” себе, не без мук, як особистість.

Необхідно чітко уявляти відмінність між безпосереднім іносказанням у “звичайному образі” та іносказанням неявним, прихованим в образі підтек-стовому. Достатня прихованість тих натяків і домислювань, що ототожнюють-ся нами з підтекстом, є дуже важливою властивістю, котра зумовлює природу підтекстової образності. Головна розбіжність між цими двома поняттями поля-гає в тому, що коли читач не зрозуміє іносказання безпосереднього, то й не зро-зуміє змісту вірша. Поетичний твір втратить для нього всякий смисл. Якщо ж читач не “схопить” смислу прихованих, неявних натяків, такого позбавлення смислу не відбудеться: читач зрозуміє зовнішній план, яким і буде вичерпува-тися для нього весь зміст твору. Ось вірш Р. Фроста “A Minor Bird”:

I have wished a bird would fly away,

And not sing by my house all day;

Have clapped my hands at him from the door

When it seemed as if I could bear no more.

The fault must partly have been in me.

The bird was not to blame for his key.

And of course there must be something wrong

In wanting to silence any song.

Зовнішній зміст цієї поезії досить зрозумілий. Її сюжет розгортається чіт-ко, образи та ідейний висновок ледь чи потрібно роз’яснювати. Та внутрішній зміст, підтекст, тут закодовано в дуже вишуканий спосіб. Більшість читачів, вдовольнившись коротким сюжетом та повчальним гуманістичним пафосом, внутрішнього, глибинного змісту можуть і не помітити. Це вдасться зробити лише за спроби провести єднальну асоціативну лінію між “minor”, що стоїть у заголовку вірша, та останнім словом шостого рядка “key”. Виявлення спільного прагматичного поля цих двох лексичних одиниць, а саме їх належності до му-зичної терміносистеми, допоможе збагнути, що пташка не лише “маленька” (перше значення англійського слова “minor”), але й сумна, печальна “мінорна”, що є другим словниковим значенням слова “minor”. Розгортаючи логічний лан-цюжок, можна зрозуміти, що пташка сумна через те, що ліричний герой за бу-денною працею не звертає уваги на красу довколишньої природи. Відмаху-ючись рукою, він не хоче бачити те головне і вічне, що є джерелом життя та справжньої насолоди. А розкривши повніше семантичний спектр слова “key” (“key” означає не лише “октава”, а й “ключ”), легко побачити, що воно набуває символічного смислу ключа до дверей вічноквітучого раю, до дверей природи.

Не зрозумівши такого механізму авторської побудови прихованого зміс-ту, В. Бойченко не зміг відтворити підтекстовий образ у своєму перекладі під назвою „Пташка”. Пор.:

Забаглось, щоб далі летіла вона

І щоб не співала побіля вікна.

Я швидко підвівся і став на поріг,

Плеснув у долоні, бо слухать не міг.

То сам я, напевне, у тім завинив,

Що став на заваді мені отой спів.

Бо, зрештою, є щось погане й зловісне

У прагненні змусити змовкнути пісню.

Як бачимо, вищезазначені образні слова-маркери чи які-небудь їхні функціональні відповідники в тексті перекладу не спостерігаються, а отже, як наслідок, відсутній у ньому і підтекст.

Окреслений О. Чередниченком принцип синтезувального аналізу, що дає змогу в процесі доперекладного сприйняття віршового тексту і подальшого осягнення його ідейно-образного смислу не лише розчленовувати текст на окремі елементи, а й постійно співвідносити їх із цілим, та передбачає підхід до поетичного твору як до макрообразу, дає можливість вирізнити поетичний під-текст як особливий вид образу – підтекстовий образ, який є повноправною складовою поетичного макрообразу. Цей образ, за логікою подальшої розробки макрообразної структури поетичного твору, яку запропонував П. Бех, можна назвати субсемантичним. Диференціальні ознаки субсемантичного образу, їх своєрідність та наявність у них відмінностей від ознак “прозового” підтексту дають підстави трактувати субсемантичний образ як повноцінний вимір макро-образної структури поетичного твору.

У Розділі 2 „Контекст та фактори, що впливають на декодування і відтворення субсемантичного образу” досліджено значення затекстної інфор-мації у відтворенні поетичного підтексту, вплив послідовності розміщення ав-тором творів у поетичному циклі чи книжці на його тлумачення та переклад; розглянуто роль ідіолектної символіки в інтерпретації субсемантичного образу; виявлено межі контексту, в рамках якого відбувається актуалізація та здійсню-ється інтерпретація підтексту, а також умови та фактори, що впливають на його вичленення та перекладацьку інтерпретацію.

Проблема пiдтексту, як i взагалi, проблема аналiзу та тлумачення худож-нього твору, який уже за своєю природою має багато різноманiт­них смислів, дуже тісно пов’язані з проблемами достовірностi сприйняття реципієнтом, а звiдси, й достовiрностi інтерпретації перекладачем змiстовно-естетичної інфор-мації, закладеної автором. Перекладач сприймає твiр суб’єктивно, виходячи зі свого читацького культурно-iсторичного та іншого дос­­­вiду. Але варiативна множиннiсть смислових тлумачень тексту – не безмеж­на, та, звiсно, не має нi-чого спiльного з довiльнiстю, бо є припустимою лише в певних межах. Ці межi варiативностi залежать вiд iнварiантних смислiв всієї образної структури пое-тичного твору та її елементiв у їхній взаємодії. За ци­ми межами має місце вже не iнтерпретацiя тексту, а неприпустиме його спотворення. Оскiльки всi еле-менти художнього тексту взаємопов’язані та взаємозумовлені, текст аналізуєть-ся як цiлiсна структура, що є особливо релевантним у виявленнi пiдтексту пое-тичного твору. Інтерпретація здійснюється за допомогою низки взаємодопов-нюючих методів. У першу чергу, завдання тлумачення тексту вимагає поєднан-ня лінгвістичних методiв, що охоп­люють всi рiвнi аналiзу самого тексту, з лiтературознавчими, якi пов’язанi з виходом за межi тексту.

Пiдходи до аналiзу поетичного твору численнi й рiзноманiтнi. В. Вино­градов вважає, що початковий, авторський зміст не даний у творi. Тiльки вiд-новлюючи iсторiю створення твору, за виключно сприятливих умов у розумiннi вели­кої кiлькостi матерiалу можна пiдiйти до вирiшення цього завдання. Ана-логiчна позиція В. Коптiлова, який зазначає, що дiйсно перекладач насамперед має справу з текстом оригiналу, але тiльки поганий перекладач обмежується текстом. Iдейно-образна структура художнього твору може залишитися в пере-кладi позбавленою життя схемою, якщо тлумач не уявляє собi суспiльного сере-довища, в якому виник твiр, причин, що покли­кали його до життя, обставин, завдяки яким вiн продовжує жити в iн­ших середовищах і в iншi часи.

Проте існує і протилежний погляд, згiдно з яким, приміром, факти біо-графії не пови­н­нi братися до уваги пiд час аналiзу тексту, оскiльки текст відчу-жується вiд свого творця. Так, А. Ричардс категорично стверджує, що бiографiя поета не має нiчого спiльного з силою впливу його вiрша. Така категоричнiсть спростовується численними прикладами нерозривного сплетiння життя і твор-чості Р. Фроста, знання чи незнання подробиць якого позначилося на якості від-творення в перекладах підтексту, наявного у творах поета.

Всупереч думцi окремих перекладознавців, які вважають, що проблема невiдповiдностi фонової iнформацiї автора та перекладача не має теоретичної значимостi, оскiльки ця невiдповiднiсть виникає лише за недостатньої ерудицiї перекладача, справа не зводиться лише до знання чи незнання тих чи iнших елементiв дiйсностi того чи iншого лiтературного твору. Зрозумiло, що ступiнь обiзнаностi перекладача має важливе значення при перекладі. Очевидною є не-можливiсть адекватного розу­мiння та перекладу багатьох творiв того ж Фроста без знання особливос­тей життя в Сполучених Штатах, зокрема в сiльськiй мiс-цевостi Нової Англiї почат­ку минулого століття, як і без знання творiв Лукре-цiя, Гераклiта, Берґсона та таких поетiв, як Колрiдж, Вордсворт, Емерсон, чия поезiя алюзивно, у виглядi цитат чи парафраз, наявна в поезії Р. Фроста.

Адекватне розумiння та адекватний переклад повиннi спиратися на пiд-текст реалій автора. Власнi асоцiацiї перекладача реалiзуються не на рiвнi розу-мiння й перекладу тексту, а на рiвнi його iнтерпретацiї – пiд час обговорен­ня, аналiзу, дослiдження. Щоб відокремити підтекст реалій автора від підтексту чи-тача та перекладача, необхідно ретельно аналізувати синтагматику тексту на всіх рів­нях реалізації змісту. Аналіз синтагматики, точок перетинання верти-кальних і горизонтальних відносин у знаковій системі, що складається з тексту та підтексту, дає можливість визначити авторські асоціації, підтекст реалій, необхідний для адекватного розуміння та перекладу твору.

Численні приклади аналізу образної структури поетичних творів показу-ють, що підтекст, як образна інформація, реалізується в поетичній струк­турі тексту, що твориться співвідношенням її макро- та мікроелементів: літератур-ними образами, темою та головною думкою, сюжетом, композицією, жан­ром, тропами, фігурами мовлення і т. д. Так, приміром, жанрові адаптації, як оригі-нальний засіб закладення субсемантичної інформації, має місце і в творчості Фроста, зокрема, в його збірці “A Further Range”, в якій автор виклав свій погляд на події американського жит­тя, і сама назва якої означає прагнення Фроста вийти за межі своїх звичних тем та свого художнього простору навіть у таку сферу, як політика і релігія. У першій частині збірки цей вихід здійснюєть-ся шляхом наближення віршів до байки, де події, більшою частиною з тварин-ного світу, переосмислюються та порівнюються, за сатиричною аналогією, з ді-яльністю людини. На відміну від “природної поезії”, у цих віршах “роз­­ширен-ня” має досить конкретного “референта”: діяльність рузвельтівської адміністра-ції (“Departamental”), фрейдизм (“The White-Tailed Hor­net”), фундаменталь­­ну науку і “систематичну філософію” (“At Woodward’s Gardens”), “благодій­ність”, до якої Фрост наполегливо зводить будь-які дії, що полегшують долю бідня­­­ків (“Two Tramps in Mudtime”). У виданні 1936 року всі вірші цього розділу об’єд-нувалися заголовком “Taken Doubly” („Зрозуміле двояко”).

Значну роль щодо адекватного декодування та відтворення субсемантич-них образів відіграє рівень упорядкування поетичних творів у циклі, книзі та навіть у всьому творчому доробкові автора, якщо вірші для видань добирає сам поет, що має місце у випадку з Фростом. Для виявлення продуктивних законо-мірностей у цьому напрямку необхід­но провести комплексний аналіз творів у межах поетичної збірки одного конкретного автора, або, принаймні, у межах одного поетичного циклу. Такий аналіз допоміг, зокрема, не лише довести взаємозумовленість субсемантичної образності різних творів та розкрити нові можливості на шляху полегшення їхньої інтерпретації, а й обґрунтувати нашу гіпотезу про існування та взаємозумовленість індивідуальної авторської сим-воліки, що не рідко лежить в основі підтексту поетичного твору і яку пропону-ється назвати ідіолектною. До ідіолектної сим­воліки певного автора входять символи, використані цим автором в одному кон­крет­ному або близьких значен-нях у двох і більше творах, тобто в ансамблі творів, книзі і далі, аж до меж усього творчого доробку митця.

Лексичні одиниці (у Фроста це „сніг”, „струмок”, „ліс”, „будинок” та ін.), які поет використовує у символічному значенні та, ширше, для образного вира-ження, в зв’язку з повтором у різних контекстах, нарощують власну семантичну структуру (індивідуально-художнє значення), відмінну від зафіксованої в слов-нику. Така гіперсемантизація особливо важливої лек­сики – суто індивідуальна і відбувається під впливом авторського світосприймання.

Сукупність даних окремих текстів автора утворює ідіолектну картину йо-го мови, під час вивчення якої необхідно виходити, по-перше, з її системності, не з кількісного додавання результатів аналізу одного тексту до іншого, а із взаємозв’язку і взаємозу­мов­леності всіх виявлених характеристик, та, по-друге, з їхньої трансформації в зага­ль­ній системі письменницької мови. У зв’язку з цим необхідно наголосити на єдності творів, написаних одним автором, яка збе-рігається навіть за еволюційних змін його творчої манери та за жанро­вого варіювання. Виходячи з поняття єдності, можна розглядати всі тексти, що нале-жать одному авторові, як індивідуально-стильову парадигму. Саме вона, у всій сво­їй повноті та цілісності, дає підставу для виявлення об’єктивного асоціатив-ного спектру значень образу або символу, що лежить в основі підтексту та сприяє досягненню адекватного перекладу останнього.

Виявлення суттєвих для образного змісту першотвору зв’язків та відно-син його елементів безпосередньо пов’язане з проблемою контексту. І коли йдеться про ідентичне сприйняття та інтерпретацію образно-семантичної струк-тури тексту з погляду проблеми контексту, то необхідно вести мову про таке семантичне поле, поза межами якого текст як твір, а звідси, й не виражений екс-пліцитно, але прив’язаний до текстових елементів підтекст, не можуть бути адекватно сприйняті та перевтілені засобами іншої мови. Це семантичне поле можна назвати рецептивним інтерпретаторським контекстом. Його складає вербальне та невербальне оточення тексту, що є обов’язковою умовою акту комунікації, необхідною і достатньою для того, щоб забезпечити взаємодію ін- формації, що міститься безпосередньо в знаках тексту, з тією інформацією, яка залучається цими знаками з фонового знання ад­ре­сата-тлумача, що дозволяє йому адекватно сприйняти комунікативний намір відправника-автора та якнай-повніше втілити його в іншомовний текст. Цей контекст – величина змінна. Сам текст твору є складником цього контексту. В межах загального рецептив-ного контексту в процесі інтерпретації твору перекладачеві доводиться мати справу з різними видами контексту.