Джерела інформації, соціальні показники, класифікації та угруповання

2.1. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

ПРО СОЦІАЛЬНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

Інформація про об'єкти соціальної статистики, соціа­льні явища та процеси в суспільстві збирається із застосуванням різних видів статистичного спостереження: систематичного облі­ку, переписів, регулярних і одноразових вибіркових обстежень, опитувань населення.

Інформація, що її дістають у результаті організації систематич­ного обліку, надходить до органів статистики від установ, підпри­ємств і організацій усіх форм власності у вигляді документів ста­тистичної звітності. У цих документах міститься інформація, що характеризує основні моменти соціального життя суспільства, умови і рівень життя населення, стан і діяльність організацій соціа­льної сфери. Наприклад, в Україні у формах державної статистичної звітності в 2000 році містилося 106 645 соціальних показників, що становило понад половину всіх наявних показників у цих формах.

Основними джерелами інформації про об'єкти соціальної статистики, що охоплюють усю генеральну сукупність, є переписи. Під час переписів населення дістають, як правило, ін­формацію не лише про об'єкти соціальної статистики, а й таку, що характеризує окремі моменти умов і рівня життя населення.

Перепис населення є видом суцільного спостереження, що дає величезний обсяг інформації про соціально-демографічні процеси в суспільстві: про чисельність населення, його демо­графічні характеристики, національний і соціальний склад, рідну мову, зайнятість і види занять, джерела засобів існу­вання, освіту, стан здоров'я, житлові умови та інші характе­ристики. Результати переписів розробляються по країні в ціло­му, за регіонами, стосовно міського і сільського населення. Про­ведення переписів населення вимагає значних витрат, тому вони відбуваються, здебільшого, не частіш як один раз на 10 років. У пе­ріоди між переписами інформації про населення коригують орга­ни статистики на підставі поточного обліку демографічних подій (народження, смерть, укладання і розірвання шлюбу, зміна місця проживання).

Інформація, що її збирають під час переписів, з певних причин (значні інтервали між переписами й обмежений перелік питань, які включаються до програм їх проведення), не може повною мі­рою задовольнити всі потреби в інформації про соціальне життя. Соціальні процеси вельми динамічні, відбуваються безупинно, постійно змінюючи життя суспільства. Для спостереження за ци­ми змінами та відшукання більш оперативної і різнобічної інфор­мації, ніж та, що її дають переписи населення, статистичними органами впроваджені і широко використовуються різного роду вибіркові обстеження, які здійснюються одноразово або пері­одично. Для проведення вибіркових обстежень формуються пред­ставницькі вибіркові сукупності населення або домашніх госпо­дарств. Як приклад розглянемо основні принципи й етапи фор­мування вибірок, що розроблені Державним комітетом статисти­ки України спільно зі спеціалістами НДІ статистики' і викорис­товуються під час вибіркових обстежень умов життя домашніх господарств та економічної активності населення України.

Для формування вибірки була застосована одна з моделей по­будови багатовимірних вибірок — процедура багатоступінчасто­го розшарованого відбору з ймовірністю, пропорційною розміру (чисельності населення).

Основними особливостями нової вибірки є такі:

• вибірка формується за територіальним принципом, на відмі­ ну від старої вибірки, яка формувалася за галузевим принципом;

• вибірка є імовірнісною, усі домогосподарства генеральної сукупності мають однакову ймовірність потрапити до вибірки;

• домогосподарства в межах територіальних одиниць, що по­ трапили до вибірки, відбираються за допомогою випадкового від­ бору за списками домогосподарств.

Алгоритм відбору домогосподарств складається з п'яти основ­них кроків:

1. вилучення територій, які не можуть бути обстежені;

2. розшарування (стратифікація) територіальних одиниць ге­ неральної сукупності;

3. відбір одиниць першого ступеня (міст і сільських районів);

4. відбір одиниць другого ступеня (первинних територіальних одиниць вибірки: у міській місцевості — виборчих дільниць, у сільській місцевості — сільських Рад);

5) відбір одиниць третього ступеня (домогосподарств). Загальну схему формування вибіркової сукупності домогос­ подарств зображено на рис. 2.1.

' Див.: Економічна активність населення України у 1999 році: Стат. збірник. — Якщо кількість домогосподарств у конкретній територіальній одиниці більша за встановлений поріг або дорівнює йому, то во­на неодмінно потрапляє у вибірку як саморепрезентативна тери­торіальна одиниця. Якщо кількість домогосподарств у територіа­льній одиниці менша від порогу саморепрезентативності, то ця територіальна одиниця може ввійти у вибірку з імовірністю, про­порційною до її розміру (чисельності населення). В Україні під час формування вибірки для обстеження умов життя домогоспо­дарств граничне значення визначене в 118,1 тис. осіб. Це означає, що міста з чисельністю населення, не меншою за граничне зна­чення, неодмінно включаються до територіальної вибірки.

Усі інші територіальні одиниці, чисельність населення в яких не досягає встановленого порога, належать до несаморепрезента-тивних і беруть участь у відборі на умовах об'єднання їх у групи з чисельністю населення, яка дорівнює порогу саморепрезентатив­ності. Відбір несаморепрезентативних одиниць здійснюється окре­мо за кожним шаром генеральної сукупності.

Механізм відбору територіальних несаморепрезентативних оди­ниць у міській і сільській місцевості однаковий. Реалізується він у міській і сільській місцевості окремо в такий спосіб:

• укладається ранжований у порядку зменшення чисельності населення перелік несаморепрезентативних територіальних оди­ ниць у межах кожної області (окремо за несаморепрезентативни- ми міськими населеними пунктами і за сільськими районами);

• визначається кількість міст (сільських районів), яку необхід­ но відібрати в кожній області, розподілом загальної чисельності домогосподарств відповідної групи за порогом саморепрезента­ тивності;

• визначається крок відбору, який дорівнює результату розпо­ ділу загальної чисельності населення відповідної групи на кіль­ кість міст (сільських районів), які мають бути відібрані в даній

області;

• здійснюється відбір першої одиниці територіальної вибірки, тобто першого міста або сільського району в кожній області. Для цього використовується генератор випадкових чисел.

Знайдене за допомогою генератора випадкове число в межах від 0 до 1 множиться на крок відбору. Порівнюючи здобуте зна­чення з кумулятивними чисельностями населення в переліку міст (сільських районів), знаходять першу одиницю територіальної вибірки; далі відшукують решту одиниць територіальної вибірки. Для цього до значення, здобутого в результаті множення кроку відбору на випадкове число, послідовно додається розмір кроку відбору і сума порівнюється з кумулятивною чисельністю насе­лення в переліку територіальних одиниць.

Оскільки щорічно відбувається ротація домашніх господарств, відібраних для обстеження, мінімальний розмір територіальної одиниці відбору має містити таку кількість домогосподарств, що забезпечувала б повне завантаження інтерв'юера протягом усьо­го терміну експлуатації вибірки. Якщо визначений термін екс­плуатації вибірки становить t років, а навантаження інтерв'юера становить т домогосподарств, то розмір несаморепрезентативної одиниці и, має бути не меншим за п, = mt домогосподарств. У разі, коли відібрані територіальні одиниці вибірки мають чисельність населення, меншу за n_tm_f {m_f— середній розмір домогосподарс-

тва), то навантаження на інтерв'юера пропорційно зменшується.

Метою четвертого кроку є формування та відбір первинних територіальних одиниць вибірки (ПТОВ), зі складу яких на останньому етапі будуть відібрані конкретні домогосподарства.

Основою для формування первинних територіальних одиниць вибірки в міській місцевості є виборчі дільниці, у сільській міс­цевості — сільські Ради. Формуючи ПТОВ, об'єднують певну кількість виборчих дільниць (у містах) або сільських Радах (у сіль­ській місцевості) із таким розрахунком, щоб чисельність вибор­ців або домашніх господарств не перевищувала граничної кіль­кості. В Україні граничні кількості такі: 1100 виборців і 750 до­могосподарств. Об'єднання відбувається за принципом найближ­чого розміщення на території.

Під час формування ПТОВ слід ураховувати деякі особли­вості:

• якщо до складу міськради входять інші міські населені пун­ кти і чисельність виборців у них більша за граничну кількість, то в кожному з таких пунктів формується власна ПТОВ;

♦ якщо до складу міськради входять сільські населені пункти і кількість домогосподарств у них більша за граничне число домо­ господарств, то в кожному з таких населених пунктів формується ПТОВ, а якщо така кількість менша за граничну кількість, то за­ значені села об'єднуються з виборчими дільницями міста і вклю­ чаються до єдиної ПТОВ;

* якщо кількість домашніх господарств сільради перевищує гра­ ничну, то на її території створюються дві або більше ПТОВ, із точним позначенням меж кожної з них;

• якщо остання сільрада в області має кількість домогосподар­ ств, меншу за граничну кількість, то вона приєднується до най­ ближчої за розміщенням ПТОВ.

Після формування ПТОВ із їх загальної кількості відбирають потрібну кількість ПТОВ, з яких далі відбиратимуться домашні господарства. Принцип відбору необхідної кількості ПТОВ прак­тично аналогічний принципу відбору міст і сільських районів, за винятком способу впорядкування, яке і в міський і в сільській місцевості здійснюється за принципом географічної близькості або «географічного серпантину», а не за зменшенням чисельності населення, як це робилося в першому випадку. Крок відбору ви­значається так: для міських ПТОВ — як відношення загальної чисельності виборців у відібраних містах і СМТ даної області до числа ПТОВ, які потрібно відібрати; для сільської місцевості — як відношення загальної кількості домогосподарств до числа ПТОВ, що їх необхідно відібрати.

Використання різних принципів упорядкування дозволяє вклю­чити до вибірки домогосподарства з різних за розмірами населе­них пунктів і тим самим врахувати при обстеженні особливості досліджуваних явищ в одиницях різного розміру. Проте впоряд­кування за принципом географічної близькості задовольняє ви­могу рівномірного з географічного погляду зору розміщення за територією одиниць вибірки, що забезпечує зменшення витрат, коли потрібно обстежувати кілька територіальних одиниць одно­му інтерв'юеру.

Завершальним кроком є відбір домогосподарств, які братимуть участь в обстеженні. Відбір домогосподарств за кожною первин­ною територіальною одиницею вибірки, яка потрапила до оста-ньої, здійснюється за повним списком домогосподарств із вико­ристанням методів систематичного відбору.

Процедура формування вибіркової сукупності домашніх госпо­дарств складається з трьох етапів: 1) упорядкування списків адрес до­могосподарств у кожній ПТОВ, яка потрапила до вибірки; 2) обчис­лення кроку відбору і номера першого домогосподарства; 3) від­бір домогосподарств за списками адрес і кроком відбору.

Упорядкування списків адрес домогосподарств здійснюється так: у міській місцевості — за даними виборчих комісій; житло­во-експлуатаційних контор; квартирних відділів підприємств, організацій і установ; управлінь кооперативів і домовласників; у сільській місцевості — на підставі господарського обліку, доку­менти якого зберігаються у відповідних сільрадах.

Для визначення кроку відбору домашніх господарств застосо­вують формулу:

Переписи населення, вибіркові обстеження і статистична звіт­ність дають основний масив інформації про соціальні процеси в суспільстві. Проте під час вивчення соціального життя суспі­льства часто постає потреба використовувати спеціально орга­нізовані види статистичного спостереження — соціологічні дос­лідження як особливу форму одержання соціальної інформації. До цих видів статистичного спостереження вдаються тоді, ко­ли потрібно дістати інформацію про ті сторони соціальних процесів у суспільстві, які недостатньо або взагалі не характе­ризуються статистичною інформацією, яку дістають зі статис­тичної звітності і за допомогою інших видів спостережень. Наприклад, кількісні і якісні характеристики ставлення насе­лення до реформ, здійснюваних у країні, і до соціальної полі­тики держави, ступеня його довіри різним гілкам влади, полі­тичним партіям і їх лідерам, а також оцінки населенням умов, рівня і якості свого життя та інших соціальних процесів можна

дістати лише з використанням спеціальних методів збору ін­формації та її опрацювання.

Такого роду інформацію можна відшукати за допомогою спе­ціальних вибіркових обстежень. При цьому не можна обмежить­ся єдиною на всі випадки системою збору даних. З деяких питань проводяться великі комплексні обстеження (наприклад, референ­дум), які коштують доволі дорого, а тому реалізуються досить рідко. З окремих питань потрібна експрес-інформація, яка забез­печує знання поточного стану суспільної думки з актуальних на даний період часу запитань. У такому разі обстеження проводять­ся періодично, за стислою програмою з метою швидко дістати зведені результати та висновки.

Основним методом отримання соціологічної інформації є опи­тування. Розрізняють такі види опитувань:

а) за ступенем охоплення генеральної сукупності — суцільне і вибіркове опитування;

б) за типом респондента — індивідуальне, групове, експертне, масове опитування;

в) за засобами спілкування між респондентом і дослідником — інтерв'ю, анкетне, поштове, телефонне опитування;

г) за типом суспільної думки — політичне, економічне, соціа­ льне, маркетингове, культурологічне, релігійне опитування;

д) за ступенем формалізації — вільне опитування і формалі­ зоване;

є) за змістом інформації — про факти і події, про поведінку людей, про внутрішній світ людей.

В результаті проведення опитувань дістають три види інфор­мації: масову, компетентну й експертну.

Масова інформація, або суспільна думка, репрезентує думки та оцінки людей різних соціально-демографічних груп і регіонів.

Компетентна інформація — це думки й оцінки фахівців з тих питань і проблем, які вони досліджують професійно і про які мо­жуть судити завдяки своїм глибоким знанням і досвіду роботи.

Експертна інформація — це вид компетентної інформації, здобутої від незалежних спеціалістів, тобто не зацікавлених в то­му чи іншому перекручуванні справжнього стану справ.

Інформація, що збирається в результаті опитувань суспільної думки, найчастіше є якісною і потребує застосування особливих методів оброблення та аналізу.

Необхідність постійного спостереження за швидкоплинними процесами в соціальній сфері зумовила впровадження у практику спеціальної форми — моніторингу соціальних процесів Моніторинг — це система поточного спостереження, оціню­вання, аналізу та прогнозування основних процесів у суспільстві з метою оперативної діагностики стану цих процесів і їх розвитку в динаміці.

У Програмі реформування державної статистики України до 2002 року визначені такі основні напрямки проведення моніто­рингу соціально-економічної сфери: екологічний стан навколиш­нього природного середовища, рівень життя населення, соціаль­но-трудові відносини, соціально-економічне становище сільських населених пунктів, ділова активність підприємств.

Основна мета моніторингу полягає не стільки у знаходженні характеристик досліджуваного процесу, скільки у виявленні на під­ставі отриманих оперативних даних негативних тенденцій його розвитку і чинників, що зумовлюють ці негативні тенденції. Ре­зультати моніторингів, крім того, дозволяють оцінювати ефекти­вність здійснюваної соціальної політики і сприяють прийняттю обґрунтованих рішень щодо управління соціальними процесами.