Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою.

 Малолітня особа (особа у віці до 14 років) має право вчиняти дрібні побутові правочини (правочин, згідно зі ст. 202 ЦК — це дія осо­би, спрямована на набуття, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків), тобто правочини, які задовольняють по­бутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному і соціальному роз­витку і стосуються предмета, який має невисоку вартість; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелекту­альної, творчої діяльності (ст. 31 ЦК). Малолітня особа не відповідає за завдану нею шкоду.

Якщо малолітня особа вчинила правочин за межами її дієздатності, цей правочин може бути схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним із них, з ким вона проживає, чи опікуном, якщо протягом місяця ці особи не заявили свої претензії іншій стороні. В протилежному разі правочин вважається нікчемним від­повідно до ст. 203 ЦК.

Крім цього, законодавець встановлює відповідальність навчаль­ного закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобо­в'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, а також осо­би, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, за шкоду, завдану малолітньою особою під час перебування під наглядом цих закладів чи осіб, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Протиправність діяння буде полягати у тому, що ці особи неналежно виконували покладений на них згідно із законом чи дого­вором обов'язок здійснювати виховання та нагляд за малоліт­нім.

Так, батьки  або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи, а також заклади, що здійснюють щодо малолітнього функцію опікуна, відповідають за неналежні виховання та нагляд, а навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, інші заклади чи особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітнім, — мають нести відповідальність лише за неналежний нагляд.

Якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладена на обох незалежно від того, проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох із них.

У разі, коли батьки були позба­влені батьківських прав, обов'язок відшкодовувати завдану шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще протягом трьох років після позбавлення батьківських прав. Це пояснюється тим, що виховання чи не­належне виховання є процесом, який має тривалу дію в часі і його вплив не може припинитися з моменту позбавлення батьківських прав.

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Тобто, слід мати на увазі, що власник джерела підвищеної небезпеки, або особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки несе відповідальність незалежно від своєї вини у завданні шкоди. Приклад: водій (або власник) автомобіля несе відповідальність за шкоду, яку завдано внаслідок ДТП, незалежно від його вини у вчиненні ДТП: винний – не винний, а плати… Після відшкодування шкоди, такий водій (власник) має право звернутися з регресним позовом до винної особи про відшкодування сплачених коштів.

Також при цьому слід зазначити, що від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки не звільняє навіть пряма вина постраждалої особи. У нашому прикладі, якщо водій збив пішохода, який переходив вулицю у невстановленому місці і при цьому у діях водія не було встановлено порушень правил дорожнього руху, все одне власник транспортного засобу несе матеріальну відповідальність.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (наприклад – зіткнення двох автомобілів), відшкодовується на загальних підставах, а саме:

Ø шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

Ø за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

Ø за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов’язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.