Теорія та історія соціальних комунікацій (наукова спеціалізація)

Лекція №2

ТЕМА: ПОНЯТТЯ ПРО СОЦІАЛЬНУ КОМУНІКАЦІЮ

План

1. Повсякденне і наукове розуміння комунікації

2. Проблема змісту.

3. Проблема розуміння.

4. Соціальний простір і час

1. Повсякденне і наукове розуміння комунікації

Повсякденне тлумачення комунікації, що існувало в російській мові, легко простежити за довідковою літературою. В одному з перших словників іноземних слів «Лексикон вокабулам новим за алфавітом», укладеному особисто Петром I, серед більше 500 іноземних «вокабул» урахована й «комунікація» у значенні «переговори, повідомлення».¹ . У «Тлумачному словнику живої великоросійської мови» В. І. Даля (1881 р.) слово «комунікація» писалося з одним «м» і тлумачилося як «шляхи, дороги, засоби зв'язку місць». Сучасні енциклопедичні словники указують на два значення терміна «комунікація»: 1) шлях повідомлення, зв'язок одного місця з іншим; 2) спілкування, передача інформації від людини до людини, що здійснюється головним чином за допомогою мови. Комунікацією називаються також сигнальні способи зв'язку у тварин.

Це поняття використовується багатьма суспільними, біологічними, технічними науками, і найчастіше окреслює елементарну схему спілкування: відправник (комунікант) – повідомлення – одержувач (реципієнт). Характеристики комунікації:

1. Учасниками комунікації виступають два суб'єкти, якими можуть бути: окрема людина чи група людей, аж до суспільства в цілому, а також тварини (зоокоммунікація). Відповідно до цієї ознаки з поняття комунікації вилучається взаємодія неживих об'єктів; так, взаємозв'язок Сонця і Землі не є комунікаційним процесом.

2. Обов'язкова наявність об'єкта, що передається й може мати матеріальну форму (книга, мова, жест, милостиня, подарунок і т.д.) чи не мати її. Наприклад, комунікант може неусвідомлено впливати на реципієнта, уселяючи йому довіру, симпатію, антипатію, любов. Автокомунікація – теж форма комунікації (спілкування людини із самим собою (внутрішня мова, міркування, спогади, інтерпретація, пісня для себе і т.п.).

3. Комунікації властива доцільність чи функціональність, тому марення — не комунікаційний акт. Доцільність може виявлятися в трьох формах:

• Переміщення матеріального об'єкта в геометричному просторі з пункту А в пункт В — у цьому полягає мета транспортної чи енергетичної комунікації.

• Мета взаємодіючих суб'єктів полягає не в обміні матеріальними предметами, а в повідомленні один одному змістів, що володіють ідеальною природою. Носіями змістів є знаки, символи, тексти, що мають зовнішню, почуттєво сприйману форму, і внутрішню, за допомогою якої осягається умоглядно зміст.

Виходячи зі сказаного, можна дати наступне наукове тлумачення: комунікація є опосередкована й доцільна взаємодія двох суб'єктів.

Ця взаємодія може становити собою: рух матеріальних об'єктів у тривимірному геометричному просторі й в астрономічному часі чи рух ідеальних об'єктів (смислів, змістів, образів) у багатомірних віртуальних просторах і часах.

Розрізняються три багатомірні хронотопи (хронотоп — часопростір):

• генетичний хронотоп, де відбувається рух біологічних образів і генетичних програм у біологічному часі і просторі (народження дитини, популяція тварин);

• психічний (особистісний) хронотоп, де існують змісти, освоєні даною особистістю; це галузь духовного життя, сформована в процесі життєдіяльності людини;

• соціальний хронотоп, де відбувається рух змістів у соціальному часі і просторі, тобто у визначеному людському суспільстві (соціальна комунікація).

Типізація комунікації за часопросторовими ознаками (За А. Соколовим): 1.) матеріальна в геометричному просторі: транспортна, енергетична, міграція та ін.. 2.) значеннєва (смислова): генетична (біологічна, видова), психічна (психічний простір; внутріособистісна, автокоммуникація), соціальна(соціальний простір; суспільна )Error: Reference source not found

Останні три типи є значеннєвими(смисловими), тобто в якості повідомлення, що передається, виступає не дана у відчуттях річ чи речовинна властивість, а зміст, що умоглядно осягається. При цьому дотримується наступний закон комунікації: повідомлення значеннєвих комунікацій завжди мають ідеальний (духовний) зміст і, як правило, але не завжди — матеріальну, почуттєво сприйману форму. Так, наслідування або телепатія — це соціально-комунікаційні акти, що не мають матеріальної форми.

Важливо звернути увагу на те, що всі види значеннєвої комунікації взаємозалежні через особистість (людини), тобто суб'єкта соціальної комунікації. Завдяки генетичній комунікації ми одержуємо властиві хомо сапієнс нейрофізіологічні й анатомічні передумови розумової і мовної діяльності: асиметричний мозок, «мовні зони» у лівій півкулі, артикуляційний апарат для проголошення членороздільних звуків. Ясно, що без цих передумов не була б можлива ні внутріособистісна, ні соціальна комунікація. Можна сказати, що спадковість «озброює» людину для соціальної комунікації.

Внутріособистісна комунікація, або авто комунікація, формується в ході інтелектуального становлення людини в соціальному середовищі. Говорять, що автокомунікація —інтеріоризована соціальна комунікація. Завдяки цієї інтеріоризації доросла людина навчається наділяти свої думки, почуття, бажання в комунікабельну форму і стає комунікантом і реципієнтом осмислених зовнішніх повідомлень. При цьому внутрішня мова виконує дві функцій: по-перше, функцію «напівфабрикату» зовнішніх висловлень, зміст яких остаточно «відбувається в слові» (Л. С. Виготський); по-друге, функцію особливого комунікаційного каналу, зверненого до «самості» особистості, її «внутрішнього голосу». Саме цей схований діалог із самим собою активізується при сприйнятті та інтерпретації творів мистецтва, які потрібно не просто осмислити як повідомлення про щось, а пережити як особистий досвід.

Отже, соціальна комунікація нерозривно зв'язана з генетичною і психологічною та значеннєвою комунікаціями, що служать її необхідними передумовами, і разом з тим вона суттєво впливає на становлення і формування останніх. Дійсно, генетично наслідувані органи мислення і мови ніколи б не виникли, якби їх не затребувала соціально-комунікаційна практика; психічний розвиток дитини залежить від перебування в соціальному середовищі і спілкування з іншими людьми (сумний досвід «мауглі», вирощених тваринами, свідчить про це або ж старовірів.

Тепер можна дати наукову дефініцію поняттю соціальної комунікації: соціальна комунікація є рух змістів у соціальному часі і просторі. Це рух можливий тільки між суб'єктами, так чи інакше залученими в соціальну сферу, тому береться до уваги обов'язкова наявність комунікантів і реципієнтів та інформації як об’єкта, що передається. Ця дефініція, вироблена А. Соколовим, на наш погляд, є найбільш комплексною, ми приймаємо її за базову. Під інформацією розуміється зміст повідомлення, що кодується, щоб забезпечити його комунікабельність, а сам комунікаційний процес ототожнюється з телеграфно-телефонною моделлю зв'язку.Error: Reference source not found

Проте схема технічної комунікації виправдує себе лише в галузі радіозв'язку, теорії інформації, телекомунікації й у інших технічних засобах, але вона не є схемою соціальної комунікації, тому що закодовані повідомлення рухаються не в соціальному, а в геометричному просторі. Технічна схема передачі інформації по суті є різновидом матеріальної, точніше — модульованої енергетичної комунікації. Ми використовуємо далі деякі поняття технічної комунікації, зокрема, поняття комунікаційний канал і розглянемо природу поняття інформації, але керуватися технічним трактуванням соціальної комунікації в метатеоретичних побудовах не можна, тому що вона відноситься лише до частки комунікаційної діяльності.

Для більш глибокого розкриття суті прийнятої нами дефініції соціальної комунікації пояснимо три моменти:

• що є смисл, що формує зміст комунікаційних повідомлень;

• як цей зміст розуміється реципієнтом;

• чим соціальний час і соціальний простір відрізняються від матеріального хронотопа — єдності астрономічного часу і геометричного простору.