Теорія та історія соціальних комунікацій (наукова спеціалізація)
Лекція №1
Тема: Універсум соціальної комунікації
План
Соціальна комунікація в контексті еволюції культури.
Соціальна комунікація як предмет дослідження.
Метатеорія соціальної комунікації
Соціальна комунікація в контексті еволюції культури
Культура як співтовариство людей становить собою, по-перше, культурну спадщину, тобто сукупність штучних соціальних змістів (культурних цінностей), як упредметнених (вироби), так і неупредметнених (ідеї); по-друге, діяльність, пов’язану із створенням, збереженням, поширенням й освоєнням культурних цінностей, названу культурною діяльністю. Коротше, культура = культурна спадщина + культурна діяльність. Культурна діяльність, у свою чергу, є сумою: творчість (створення культурних цінностей) + соціальна комунікація (збереження і поширення створених цінностей) + практичне використання (освоєння) цих цінностей. Таким чином, соціальна комунікація — невід'ємна частина культури, і еволюція людської культури є в той же час соціально-комунікаційною еволюцією.
Еволюцію культури можна представити у виді наступних шести стадій, де незмінно присутні соціально-комунікаційні аспекти:
1. Пракультура (1,5 млн. років тому — 40 тис. років тому) — період антропосоціогенеза, час формування хомосапиенса як біологічного виду, коли предками людини (пітекантропи, неандертальці) були освоєні засоби культурної діяльності: кам'яні знаряддя і членороздільна мова. 40 тис. років тому на планеті з'явилася сучасна людина (неантроп), творець власне культури.
2. Археокультура (40 тис. років тому — III тис. років до н.е.) — період кам'яного віку (верхній палеоліт, мезоліт, неоліт), коли в первісних громадах одержала розвиток не тільки матеріальна культура у («кам'яна індустрія»), але й духовна культура у формі магічних культів, міфології, образотворчого і музичного мистецтва. Утворення в IV —III тис. до н.е. локальних цивілізацій і винахід писемності знаменували перехід до стадії палеокультуры.
3. Палеокультура (III тис. років до н.е. — XV в. н. е.) — час виникнення могутніх східних цивілізованих держав, розквіту античної культури і середньовіччя, що прийшло на її зміну. Віхами культурного прогресу людства на цій стадії є: ієрогліфи на стінах давньоєгипетських пірамід — алфавітний лист — Олександрійська бібліотека — друкований верстат Й. Гутенберга. Винахід Гутенберга поклав у Західній Європі початок новій стадії — стадії неокультуры.
4. Неокультура в різних регіонах наступила в різний час (деякі африканські й азіатські країни й у наші дні залишаються на палеокультурном рівні), але для культурного лідера — західноєвропейського світу – стадію неокультури можна датувати XVI століттям — епохою Високого Відродження і Реформації, за яким пішли століття Освіти (друга половина XVII — XVIII вв.) і XIX століття — вік індустріалізації. До неокультури відноситься й XX століття, але вже наприкінці цього століття в розвинутих країнах з'явилися ознаки настання постіндустріальної ери – нової стадії культурної еволюції.
5. Постнеокультура — це комп'ютеризований світ з мультимедийними глобальними комунікаційними каналами та культурною спадщиною, що зберігається в пам'яті комп'ютерних мереж. Це час панування електронних комунікацій, що витіснули документну комунікацію на периферію громадського життя.
Легко помітити, що на всіх стадіях еволюції культури незмінно простежувалася закономірність: удосконалювання комунікаційних засобів супроводжувалося суспільним прогресом (іноді навіть визначало його), а суспільний прогрес, у свою чергу, стимулював розвиток комунікації. Але ця закономірність усвідомлювалася суспільством по-різному на різних стадіях.
У дописемній археокультурі, де усна комунікація служила головним способом збереження й поширення культурної спадщини, існувало обожнювання Слова. Слову приписувалася магічна сила, воно вимагало обережного й поважного ставлення до нього. “Спочатку було Слово і Слово було Бог”, – читаємо в Біблії
Обожнювання слова означало обожнювання Комунікації. Священики Древнього Єгипту й Месопотамії, що освоїли писемність («ієрогліф» означає «священний лист»), сприяли трансформації культу Слова в культ Книги. Священні писання світових релігій не що інше, як результат комунікації пророків із Всевишнім. Усяка релігія починається з комунікації, недарма «релігія» в перекладі з латині означає «зв'язок», але для священнослужителів комунікація була (і залишається) предметом культу, а не предметом дослідження. Сучасна назва сфери масової комунікації – медіа етимологічно теж пов’язана з релігійною комунікацією. Пригадаємо: медіа походить від лат. medium – « особа, здатна бути посередником між людьми і духами».