4. Особливості ціноутворення в міжнародній торгівлі

Поняття міжнародної (світової) ціни за своїм економічним змістом практично нічим не відрізняється від ціни внутрішнього ринку. Вона ґрунтується на собівартості виробництва товару (на­дання послуги) і, безумовно, враховує співвідношення попиту і пропозиції на відповідному міжнародному (світовому) ринку.

Міжнародна (світова) ціна — це обсяг грошових коштів, який готовий заплатити покупець і на який погоджується продавець, пропонуючи на зовнішньому ринку певний товар або послугу.

Однак за своєю формою ціна світового ринку — поняття досить умовне, оскільки один і той же товар одного й того ж виробника на ринках різних країн може продаватися за різними цінами. Щоб дати відповідь на питання, чому так відбувається, слід взяти до ува­ги п'ять обставин:

1. витрати на доставку товару на різні ринки світу не є однако­вими;

2. розмір митних тарифів та оподаткування імпортних товарів відрізняються від ринку до ринку;

3. постачальник може мати різні стратегії входження та діяль­ності на конкретних ринках, залежно від соціально-економічного розвитку країни, стану конкуренції та організації її ринку;

4) інколи товар необхідно адаптовувати до конкретного ринку, зважаючи на особливі запити споживачів або/і державні вимоги щодо стандартизації, сертифікації, якості продукції тощо;

5) існує різний рівень політичних та економічних ризиків на ринках окремих країн.

Тому для міжнародної ціни її множинність є ключовою особ­ливістю.

Залежно від ознаки, за якою формуються ціни на міжнародних товарних ринках, виокремлюють такі види цін:

1. За напрямком товарних потоків: а) експортна ціна;

б) імпортна ціна.

2. За умовами розрахунків:

а) ціна комерційних угод;

б) ціна клірингових розрахунків;

в) трансферна ціна — ціна товару, за якою здійснюються внутрішньо-корпораційні операції.

3. За характером реалізації товару:

а) оптова ціна;

б) роздрібна ціна.

4. За способом фіксації:

а) тверда — встановлюється в момент підписання контракту та не підлягає жодному коригуванню впродовж терміну його дії. Тверда ціна використовується в основному для термінових постачань (від 1 до 14 днів), рідше у випадку постачань на більш тривалі терміни. В контракті у цьому випадку робиться запис: «ціна тверда, зміні не підлягає»;

б) рухома - фіксується в момент укладання контракту і може бути переглянута в подальшому, якщо ринкова ціна товару до моменту його поставки зміниться. Зазвичай у контракті обумовлюється допустимий рівень відхилення (2—5 %), через який контрактну ціну не переглядають. У контракті обов'язково вказується джерело, на інформацію якого спираються сторони при визначенні коливання цін на контрактний товар. Рухома ціна використовується в основному при укладанні довгострокових угод;

в) з наступною фіксацією — ціна, яка фіксується у терміни та на умовах, встановлених контрактом;

г) змінна — встановлюється в момент виконання контракту (частин контракту) шляхом перегляду договірної ціни (з урахуванням змін у собівартості виробництва). Така ціна характерна для виконання довгострокового контракту (поставка промислового облад­нання, будівництво виробничих об'єктів, суден, літаків, космічних апаратів і т. д.).

5. За рівнем відкритості:

а) ціна, що публікується у спеціалізованих джерелах:

• довідкова ціна — ціна товару у внутрішній оптовій чи зовніш­ній торгівлі промислово розвинутих країн, що публікується в різних виданнях. Довідкові ціни є відправним пунктом, з якого почи­нається процес узгодження ціни при укладанні зовнішньоторго­вельної угоди;

• біржове котирування — ціна товару, що є об'єктом біржової торгівлі;

• аукціонна ціна — ціна товару, що є об'єктом аукціонної торгівлі;

• статистична ціна — середньозважена ціна на певний експорт­ний чи імпортний товар;

• ціни пропозицій великих фірм — рівень ціни товару, запро­понований найбільшим продавцем на ринку, від якого відштовху­ються при укладанні конкретної угоди;

б) розрахункова ціна — застосовується в контрактах на нестандартне обладнання, що виробляється на основі індивідуальних замовлень.

Ціна контракту, за сталості всіх інших параметрів, досягнених експортером та імпортером під час переговорів щодо умов контрак­ту, може відрізнятися залежно від базових умов постачання товару.

Базові умови постачання товару — це спеціальні умови, які виз­начають зобов'язання продавця і покупця з постачання товару (йо­го транспортування, завантаження, розвантаження, перевантажен­ня, страхування, упаковки, маркування, розмитнення, оформлення комерційної документації тощо), а також встановлюють момент ви­конання продавцем своїх зобов'язань (момент переходу права влас­ності на товар до покупця).

Базові умови постачання (так звані «Іinternational Commercial Terms» — «Інкотермс») розробила Міжнародна торгова палата, ґрун­туючись на міжнародній торговельній практиці виконання договорів купівлі-продажу. Остання редакція Інкотермс вийшла 2000 року.

Використання базових умов постачання спрощує складання і узгодження контрактів, допомагає розділити відповідальність та ви­трати сторін на постачання товару, вирішити суперечки, що виникають при реалізації контракту. Так, для врегулювання всіх питань щодо постачання товару від продавця до покупця у контракті до­статньо одного посилання на відповідну базову умову «Інкотермс».

Всі можливі базові умови постачання товару Міжнародна тор­гова палата класифікувала за групами Е, F, С, D. Кожна з груп відображає той чи інший обсяг зобов'язань та витрат, які несе продавець під час постачання товару до покупця. Най­менші витрати несе продавець за умовами постачання групи Е, найбільші — за умовами групи D. Тому, якщо базовою умовою по­стачання товарів визначено умову групи Е — «франко-завод», ціна контракту буде найнижчою, адже на неї не впливатимуть витрати з транспортування, страхування, митного оформлення і т. д., які по­купець несе самостійно.

Класифікація умов «Інкотермс» з точки зору зобов'язань продавця

Зобов'язання продавця	Умова «Інкотермс»		Група
	Назва	Назва українською
Відправка товару	EXW (Ex Works)	Франко-завод	Е
Основні витрати з перевезення не сплачені	FCA (Free Carrier) FAS (Free Alongside Ship) FOB (Free On Board)	Франко-перевізник Франко - вздовж борту судна Франко - борт судна	F
Основні витрати з перевезення сплачені	CAF (Cost and Freight) CIF (Cost, Insurance and Freight) CPT (Carriage Paid To) CIP (Carriage and Insurance Paid To)	Вартість і фрахт Вартість, страхування і фрахт Доставку оплачено до Доставку і страхування оплачено до	С
Доставка товару	DAF (Delivered At Frontier) DES (Delivered Ex Ship) DEQ (Delivered Ex Quay) DDU (Delivered Duty Unpaid) DDP (Delivered Duty Paid)	Поставлено на кордон Поставлено з борту судна Поставлено з пристані Поставлено, мито не сплачено Поставлено, мито сплачено	D

Популярними базовими умовами постачання, залежно від того, хто зі сторін — покупець чи продавець — має у переговорному про­цесі сильнішу позицію, є СІF (найвигідніша для покупця) і FОВ (для продавця).

Базова умова постачання СІF передбачає доставку продавцем товару в порт країни імпортера, тобто включає в себе не лише вартість самого товару, витрати на транспортування (фрахт, у ви­падку постачання морським транспортом) і страхування, але й усі додаткові витрати, пов'язані з ризиками щодо можливої втрати чи пошкодження товару дорогою до порту країни покупця. Самі ризи­ки, звичайно, страхуються, але покупець в своєму порту чекає на товар, а не виплату страхової компанії за втрачений товар! Тому експортер мусить нести додаткові витрати часу і коштів на повтор­не постачання об'єкта контракту.

За умовами ж FОВ продавцю байдуже, що станеться з товаром дорогою, оскільки право власності на нього переходить до покупця вже в порту країни експортера.

Експортер та імпортер, залежно від виду вантажу, терміновості доставки, вартості та ризиків перевезення, здійснюють постачання товару за допомогою таких видів транспорту: морський, залізнич­ний, автомобільний чи повітряний. Зазначимо, що найдешевшим і найпопулярнішим залишається транспортування вантажів морсь­кими шляхами.

Як правило, сторони контракту звертаються до послуг транс­портно-експедиторських підприємств (ТЕП), які можуть надати ве­ликий комплекс послуг транспортно-експедиторського обслугову­вання вантажів. Сюди входить фрахтування суден і розрахунки за фрахтом; розрахункові операції за зовнішньоторговельними конт­рактами; послуги зв'язку; митне декларування вантажів; вантажні роботи; зберігання вантажів; автоперевезення; страхування ван­тажів; оформлення товаророзпорядчої документації; сортування, перетарювання, комплектація вантажних партій, маркування та перемаркування вантажів, а також інші операції, які не виконують перевізники в пунктах перевалки і зберігання вантажів.