1.3. Сучасний стан та зарубіжний досвід організації кредитування малого та середнього бізнесу.

За теперішньої ситуації по кредитуванню, розвиток малого та середнього бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібно тому, що малий та середній бізнес пов'язаний із значним ризиком.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку кредитуванні для малого та середнього бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання.

В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Кредити видаються як для працюючих підприємців, так і для початківців. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій - виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими i не можуть бути джерелом інвестицій для малого та середнього бізнесу.

В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих і середніх підприємств - це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.

Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали діловим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних pecypciв, які в державі відсутні.

Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних pecypciв, підприємці утворюють громадські організації - кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали i основна причина криється в тих же мізерних доходах, які утримують як підприємці, так i домогосподарства. Мова йде про концепцію фактичної схильності до споживання, згідно якої експериментальні дослідження підтвердили, що кожна додатково отримана одиниця доходу збільшує споживання на 0,7% та 0,3% направляється на заощадження. Достатньо висока схильність до споживання в економіці України передумовою економічного росту, але сума самих витрат на споживання та інвестиції залишається дуже незначною.

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не е стабільною i коригується залежно від економічної політики держави кожен конкретний період. Зараз такими важелями для економіки відносно мікрокредитування в малому та середньому бiзнecі зокрема можуть бути:

1. Bибip амортизаційної політики, направленої на формування фонду відтворення;

2. Формування стимулюючої податкової політики для малих підприємств, з диференціацією суб'єктів та об'єктів оподаткування;

Політика ціноутворення, з акцентом на оцінці відтворювальної робочої сили;

3. Реалізація регіональної політики самоврядування, з врахуванням природного розміщення продуктивних сил.

Серед мікроекономічних факторів, що найбільше впливають на розвиток малого і середнього бізнесу, можна виділити такі: спосіб та час виникнення; форма власності; фінансові можливості підприємства; асортимент продукції, яку воно виготовляє, її якість та попит на неї; обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру; кадрову політику; можливість доступу до комерційної інформації; навички керівника професійно управляти бізнесом; ступінь дотримання клієнтами умов контрактів та платіжної дисципліни.

В умовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий і середній бізнес потребує протекторату держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки та стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова допомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств та Державниий інноваційний фонд, є досить мізерною.

Сьогодні в Україні діє кілька кредитних ліній. Умови позичання коштів є досить подібними: вони є однаковими щодо вимог застави і бізнес-планів та різняться за процентами і розмірами кредитів. Проте, зважаючи на умови міжнародного фінансування, зовсім небагато вітчизняних малих і середніх підприємств може скористатися їхніми кредитами. Фонди фінансування є дуже обмеженими, більшість малих і середніх підприємств не мають змоги забезпечити цінну заставу та виконати інші вимоги кредиторів [29, c.102].

Міжнародна підтримка малого і середнього бізнесу в Україні є вагомим чинником зростання приватного сектору в країні, утвердження засад ринкового господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявних обсягів ще не усі малі і середні підприємства можуть її отримати.

Однак важливим є те, що з кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають, що виявляється у появі нових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. В умовах, коли держава не здатна повноцінно підтримати свій сектор малого і середнього бізнесу, ініціативу підтримки взяли закордонні та вітчизняні структури, які вже зараз мають приклади успішної співпраці з малими і середніми підприємствами.

Незважаючи на запровадження єдиного пільгового податку для мікропідприємств у січні 1999 року, податкова система в Україні ще не є сприятливою для розвитку малого і середнього бізнесу. Потрібно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, розширення бази оподаткування, тощо [30, c.39].

Одним із напрямків реформування податкового законодавства повинно стати перетворення податкової системи на стимулюючий фактор розвитку малого і середнього бізнесу. Дію Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" необхідно поширити на всі малі і середні підприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб'єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності. Таким чином, держава не створюватиме у малих підприємців ілюзії постійної опіки та підтримки, що відповідно відіграватиме роль заохочуючого механізму до боротьби за виживання на ринку.

Інші напрямки допомоги повинні передбачати: інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, створення баз даних про ринки, компанії, фонди підтримки; підтримка інноваційної діяльності; розміщення державних замовлень серед малих підприємств; сприяння співпраці великого та малого бізнесу; сприяння зовнішньоекономічній діяльності малих підприємств; забезпечення розвитку програм виробництва спеціалізованого обладнання для малих і середніх підприємств; розробка програм розвитку та підтримки малого і середнього бізнесу у великих містах.

Зважаючи на велику частку тіньового сектору в Україні, особливо це стосується малого та середнього бізнесу, позитивним моментом в у спектрі банківських послуг являється технологія мікрокредитування. Однак питання організації мікрокредитування є мало дослідженим і потребує подальших наукових досліджень.

Незалежно від спрямованості комерційних банків в Україні на ті чи інші банківські послуги, більшість – все більше запроваджують технологію мікрокредитування і займаються кредитуванням малого та середнього бізнесу, що безперечно являється позитивним як для вітчизняних банків, так і для економіки України в цілому. Тому процес організації мікрокредитування потребує великої кількості висококваліфікованих кредитних експертів.

Запропонована технологія мікрокредитування дозволяє досконально провести фінансовий аналіз діяльності позичальників і оцінити кредитний проект шляхом складання Резюме, Прогнозу руху грошових коштів, а також перевірити адекватність фінансової інформації шляхом перехресної перевірки.

У розвинутих країнах кредитування є невід'ємною частиною ринкового господарства. Він, як джерело прогресивних економічних змін, набув особливої актуальності у 90-х роках: малі та середні підприємства сприяють розвиткові конкуренції, створюють нові робочі місця, інтенсивно займаються науковими розробками, тощо. Крім того, малий та середній бізнес є запорукою демократизації економіки та суспільного життя, чинником підтримання соціальної справедливості в суспільстві. Зарубіжний досвід підтверджує ефективність існування сектору малих та середніх підприємств в сучасній економіці. Будь-яка "здорова" економічна система не може обійтися без балансу великого та малого бізнесу. Малі та середні підприємства відіграють провідну роль у зміні структури форм власності, оскільки фактично представляють приватні інтереси. В умовах масового закриття державних підприємств та стрімкого зростання безробіття розвиток малого підприємництва може створити багато можливостей для працевлаштування широких верств населення [32,c.15].

У більшості країн малими вважають підприємства, які відповідають певним ознакам, а саме якісним: підприємство є незалежним, ним керують власники або співвласники, його діяльність має переважно локальний характер і не може суттєво впливати на ціни та обсяги виторгів у своїй галузі, та кількісним: законодавчо встановленим критеріям. Загалом, у світі є понад 50 визначень малого підприємства. Кожна країна користується власним набором критеріїв, який відповідає особливостям розвитку її підприємницького сектору.

У малому бізнесі приватна форма власності є найефективнішою, оскільки вона створює оптимальне середовище для реалізації власних інтересів, дає право на вільне використання результатів своєї праці та організацію бізнесу. Приватна власність має своє призначення в економічній системі. Вона відіграє особливу роль, яку не можуть замінити інші. Існування приватної власності випливає із об'єктивних законів людської природи: індивід сприймає навколишній світ перш за все через призму власних потреб. Приватна власність дає кожному індивідуму свободу, оскільки встановлює межі, в яких він може діяти на свій розсуд, без тиску волі інших людей. Переважно приватні підприємства демонструють кращі показники діяльності, ніж державні. В цілому світовий досвід свідчить, що колективна та державна форми власності не дуже "прижилися" на грунті малого бізнесу.

Сьогодні світова економіка переживає так званий "бум" мікрокредитування підприємництва. Він зумовлений поглибленням спеціалізації та децентралізації виробництва; зростанням ролі послуг в економіці; проведенням приватизації та зменшенням регулюючої ролі держави у деяких галузях, забезпеченням державою свободи підприємницької діяльності, розширенням державної підтримки малого бізнесу, тощо.

Проте навіть сучасні дослідження не дають вичерпної оцінки тих глибинних перетворень, які відбуваються у секторі кредитування, оскільки він перебуває у постійній динаміці. Щоразу науковці-дослідники феномену підприємництва стикаються з якісно новими його проявами. Подальшого дослідження потребують проблеми визначення оптимальних розмірів малих підприємств, вироблення ефективної системи державного регулювання та підтримки вітчизняного підприємництва, досвід країн Східної та Центральної Європи у справі розвитку приватного бізнесу з проекцією на специфіку українського ринку.

Роль кредитування, яку малий та середній бізнес відіграватиме в Україні, значно залежатиме від економічної моделі країни. Індивідуалістично-кооперативні цінності українців відповідають багатопартійній системі політичного правління та ринковому господарству з обмеженим втручанням держави. Українська модель повинна складатися еволюційно, на основі політичних, економічних, природно-кліматичних, історичних, культурних особливостей розвитку країни, і ні в якому разі не бути копією іншої моделі. На нашу думку, недоцільно робити розрахунки, щоб визначити точну кількість малих та середніх підприємств, яка необхідна для конкурентного розвитку вітчизняної економіки. Значно важливіше спрямувати увагу держави на здійснення кардинальних економічних перетворень. Через деякий час в результаті цієї тактики в Україні з'явиться така чисельність малих та середніх фірм, яка буде оптимальною для ефективного функціонування народного господарства.

В Україні спостерігається дуже нерівномірний розподіл кредитування по областях. Він зумовлений різними територіальними умовами: економічним потенціалом, ресурсним забезпеченням, спеціалізацією регіонів, рівнем інвестиційної активності, станом ринкової інфраструктури, відносинами між державними органами та підприємницькими структурами. Ці регіональні особливості слід враховувати у процесі розробки заходів державної підтримки.

Порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого та середнього бізнесу відповідно кредитування з показниками інших країн, зауважуємо, що Україна значно відстає навіть від країн Східної та Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 малих та середніх підприємств, у Чехії - 12,4, в Україні - лише 2,6. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі та середні підприємства. В Україні поки що малий та середній бізнес не відіграє суттєвої ролі у забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП становить лише 9,0-9,5% [26, c.117].

Абсолютні дані про динаміку росту кількості малих та середніх підприємств в Україні свідчать, що загальна їх маса сконцентрована в промислово розвинених регіонах, в яких переважає міське населення. Цю групу регіонів можна охарактеризувати як своєрідні “регіони-лідери” в розвитку малого бізнесу в Україні. Це — Донецька область, м. Київ, Дніпропетровська, Харківська області, Республіка Крим. Аналізуючи регіональні особливості становлення малого та середнього бізнесу, не можна не відмітити і наступну тенденцію. У переважній більшості областей, основна маса малих та середніх підприємств (тобто більше 50% діючої кількості) зосереджено в обласному центрі. Наприклад, в Київській, Херсонській та Харківській областях частка обласних центрів складає майже 80%, і лише в деяких регіонах питома вага обласного центру складає менше половини функціонуючих малих підприємств, наприклад, Донецька область та Республіка Крим.

В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Кредити видаються як для працюючих підприємців, так і для початківців. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій - виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими i не можуть бути джерелом інвестицій для малого та середнього бізнесу.

Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації - Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу.

Ефективна діяльність підприємств малого та середнього бізнесу, забезпечення стабільного зростання, підвищення рентабельності i конкурентоспроможності в умовах ринкової економіки значною мірою визначається обсягом кредитування в цей сектор, що є одним з важливих чинників, що підтримують та розвивають бізнес. У зв'язку з цим важливу роль відіграє розробка ефективної програми кредитування.

Кредит, що його потребують на сьогоднішній день багато малих і середніх підприємств та фірм є однією з складових частин загальної стратегії i темпів розвитку. Такий кредит спрямований на підтримку діяльності, надає "друге дихання" бізнесу.

Весь комплекс робіт щодо розробки та реалізації такої програми підтримки малого і середнього бізнесу з боку банківської системи потребує досить глибоких знань теорії i практики прийняття рішень та методів кредитування.

Важливими видами нерівних умов ведення бізнесу визначається прийняття місцевою владою рішень на користь конкурентів, а також пільговий доступ до кредитних pecypciв та клієнтів. Кожен четвертий керівник вважає, що підприємницький клімат у його місті сприяє інвестиціям та розвитку бізнесу, i лише кожен п'ятий зауважив, що i органи влади забезпечували piвні умови для ведення бізнесу.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками i клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості i повернення означає, що позика має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк тобто вона конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позик, оскільки одним iз pecypcів кредитування є повернені позики. Також це пов'язано з тим, що банку найчастіше не вигідно кредитувати на короткий термін i мати від цього маленькі прибутки. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позиками у прострочену. При порушені строків повернення i наявності прострочених позик нові кредити, як правило, не надаються. Тобто погана кредитна історія не дозволить клієнту знов отримати в керування певну суму грошей [12, c.45].

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позикових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль (що фіксується ще на етапі подання клієнтом заяви про надання кредиту), тобто клієнт повинен заздалегідь сформувати co6i чіткі цілі, щодо використання pecypciв, а не тому що у нього виникла негайна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позики, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості має захистити інтереси банку i не допустити збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. Biн означає, що проти заборгованості за позиками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритет напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо. Якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів банку становить до 30%, це означає, що банк проводить досить обережну кредитну політику i забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому paзі банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення між кредитами i робочими активами більш бажане для новоствореного банку, який ще не має достатнього досвіду кредитної роботи.

Загалом рівень процентної ставки залежить від наступних факторів: облікова ставка центрального банку; рівень інфляції; строк позики; ціна сформованих pecypcів; ризик; розмір позики; попит на банківські позики; якість застави; зміст заходів, що кредитуються; витрати на оформлення позики i контроль; ставка банку-конкурента; характер відносин між банком i клієнтом; норма прибутку від інших активних операцій.

Запропонована технологія мікрокредитування дозволяє досконально провести фінансовий аналіз діяльності мікропозичальників і оцінити кредитний проект шляхом складання Резюме, Прогнозу руху грошових коштів, а також перевірити адекватність фінансової інформації шляхом перехресної перевірки.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ МІКРОКРЕДИТУВАННЯ В ЖРУ ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”.