Держава, духовність, добробут

Реалізація та захист законних соціальних, економічних, національно-культурних та інших прав та інтересів українських громадян шляхом підвищення національної свідомості і організації українства, здійснення дієвого громадського контролю і впливу на формування основних напрямних розвитку Української держави та прийняття політичних рішень.

Основна мета діяльності: ЛОГО „Українська справа плюс”

Вступні зауваги

Починаючи з кінця вісімдесятих років ХХ століття в Україні не втомлюються повторювати слова „Боже нам єдність подай”. При цьому лідери політичних сил, експлуатуючи потребу єдності нації, роблять щось зовсім протилежне. Якщо проблема буде вирішена, то про що можна буде говорити, щоб прикрити намагання досягнути приватних цілей у політиці. Єдиний народ важко буде грабувати.

Один „лідер-народник” так довго повторяє про єднання (об’єднуйтесь навколо мене, але неясно задля яких ідеалів), що вже всіх заєднав (скажи дурневі поклони бити, то чоло розіб’є). Видно щось з того має, або просто не вистарчає розуму задуматись, чому стільки років його не слухають.

Український економіст світового рівня Туган-Барановський окреслив просту формулу процвітання нації – добробут і культура. Про те, що ця формула прийнятна для України, говорить і недавня історія, свідками і творцями якої було нинішнє покоління.

Смію стверджувати, що 1989-1991 роки були апофеозом єднання української нації. Згадаймо живий ланцюг 22 січня 1990 року. Тоді у єдиному пориві взялись за руки мільйони українців, незалежно від політичних переконань і віросповідання. Референдум 1 грудня 1991 року дав ще більш вражаючий результат (якого не сподівались найбільші оптимісти) – понад 90% українців проголосували за Незалежність.

Що рухало народними масами у цьому пориві? Таким рушієм стало прагнення жити у своїй державі вільним і заможним життям.

Чому ж тоді політичні лідери не виробили простої і зрозумілої для народу моделі держави?

Не було у нас справжніх політичних лідерів, а були вихідці радянського совкового суспільства, для яких власні інтереси були первинними, а суспільні – вторинними.

Сильною і стабільною є держава, у якій гармонійно поєднуються інтереси всіх верств народу (за винятком злочинних та асоціальних елементів). Цього можна досягнути за умови, що добробут чиновника буде напряму залежати від добробуту народу, не буде надто великого розриву у рівнях найнижчих і найвищих доходів громадян та неможливо буде скористатися незаконно нажитою власністю.

Українська Україна – як цього досягнути

Російський письменник Михайло Булгаков у книзі „Біла гвардія” із захопленням описує вступ Української Галицької Армії у Київ. Він віддає належне вишколу галичан і їхній внутрішній переконаності у сповідуваних ідеалах. Але при цьому письменник стверджує, що ці ідеали (Україна без хлопа і пана) є недосяжними.

Чи був правим Булгаков, чи це тільки обставини того часу завадили українцям зреалізувати свої мрії?

Прописною істиною є твердження, що господарем є той, хто розпоряджається власністю. І тому щоб розібратись, чому держава Україна не є українською, необхідно вияснити, хто на сьогодні є господарем у державі і чому, а також що необхідно зробити, що господарями в Україні були українці.

В чому суть системи економічних стосунків, які були в Україні до здобуття Незалежності? Чи змінилися ці стосунки після 1991 року?

Загальну схему грошових потоків у радянський період російської окупації і після досягнення Незалежності можна окреслити наступним чином.

Держава (комуністичний чиновник), як власник підприємств, вилучала всі кошти у підприємств і розпоряджалася ними на власний розсуд. Громадянам виплачувалася мізерна зарплата, якої вистачало на убоге животіння.

Господарем є той, хто розпоряджається майном і коштами. Отже, господарем у державі був чиновник, бо в його руках були кошти і майно. Народ був усунутий від управління господаркою і грав роль „робочої сили” (чи, офіційно, трудових ресурсів).

З отриманням Незалежності ця схема залишилася практично без змін. Тільки тепер власністю розпоряджається не тільки чиновник, але і власники підприємств, які шляхом різних махінацій і незаконних оборудок забрали у власність майно, яке створювалось працею багатьох поколінь українського народу і яке їм не належить та і не повинно належати. Причому власниками підприємств і чиновниками є в основному неукраїнці, оскільки представники корінної нації не мали і не мають доступу до майна і коштів. Народ і надалі усунутий від управління господаркою і відіграє роль „робочої сили”.

Сьогодні влада планує забрати у народу ще і землю. Громадян лякають великим податком на землю і одночасно планується прийняття закону, який передбачає вільний продаж землі. Гроші знаходяться в руках у неукраїнців, а отже і земля опиниться в чужих руках. Тобто українці втратять все – і майно і землю.

Чомусь у Голландії немає приватної власності на землю, а в радянські часи вона (Голландія) мала об’єм експорту більший, ніж „могутній” Радянський Союз. Там земельні стосунки врегульовані і стабільні. Найкращу у світі українську землю необхідно здавати в довгострокову оренду (50 років) з правом успадкування землеволодіння, а не продавати всіляким шахраям і неукраїнцям. При здачі в довгострокову оренду держава (представник корінної нації) має можливість контролювати цільове і ефективне використання землі як власник (орендодавець).

Чи може бути мова про українську суть держави Україна при тому, що кошти, майно і земля перебувають в руках у представників некорінної нації? Однозначно ні. Від української України залишаться тільки гімн, синьо-жовтий прапор і тризуб. Та й чи надовго?

Далі чекаймо серйозних потрясінь у державі, бо не будуть 90% громадян терпіти такий стан справ. Тоді „старший брат” допоможе нам навести порядок.

В иходи з такої ситуації необхідно шукати у зміні грошових потоків у державі.

В цій системі підприємства сплачують у бюджет невеликі платежі (екологічні і т.д.). Основна маса коштів сплачується у вигляді зарплати працівникам підприємств та бюджетних установ, пенсій - пенсіонерам, та допомог - іншим громадянам, які перебувають на утриманні держави. Громадяни, отримавши на руки великі кошти, матимуть змогу на свій розсуд ними розпоряджатися (споживати, забезпечувати медичне, пенсійне і т.д. страхування). Бюджет формуватиметься, в основному, за рахунок оподаткування споживання (податок на доходи громадян, податок з продажу).

У цьому випадку основною масою коштів розпоряджаються громадяни. Якщо врахувати, що понад 80% громадян є етнічними українцями, то саме українці, як основні розпорядники коштів, стануть господарями у державі Україна.

Звільнені від щільної опіки держави підприємці забезпечать робочими місцями працездатних громадян. Не буде потреби виїжджати за кордон у найми.

Оскільки, як було сказано вище, українці складають основну масу громадян у державі, вони поступово стануть переважати чисельно і серед власників підприємств, оскільки доходи громадян різко зростуть.

Такий спосіб розподілу коштів і майна на користь основної маси громадян не призведе до соціальних потрясінь і конфліктів, він буде вигідним і для найманих працівників, і для підприємців. Невигідно це тільки кримінальним елементам і шахраям.

Яким чином можна зреалізувати таку систему господарських стосунків у державі?