Практична реалізація нових економічних стосунків

1. „Українська” влада не зуміла перебороти спокусу керувати всім і вся. Тільки за радянських часів це робилося адміністративним шляхом та супроводжувалося державним терором, а після 1991 року – комбінованим способом – адміністративно-фінансовим. Впровадження нових стосунків у господарці супроводжувалось запровадженням фінансових важелів втручання держави у діяльність суб’єктів підприємництва. Основними такими важелями стали податки на додану вартість і на прибуток підприємств.

Оподаткування виробництва дозволяє державі через контролюючі органи втручатись у діяльність підприємств і диктувати їм свої умови роботи. Але це суперечить свободі господарської діяльності і здоровому глузду. Як, зрештою, і інтересам нації, адже тільки вільна і невимушена воля вільної людини здатна найефективніше організувати господарську діяльність з найвищою вигодою.

Українська податкова система скопійована з російської і значною мірою подібна до західноєвропейської. Наголос робиться на оподаткуванні виробництва, а не споживання. Якщо в Європі ця система відлагоджена і працює чітко, то на пострадянському просторі з його совковою ментальністю вона проявляється гидко, з жахливими зловживаннями, корупцією, казнокрадством.

2. Закон України про систему оподаткування передбачає загальнодержавні та місцеві податки і збори. Першим в переліку загальнодержавних податків і зборів значиться податок на додану вартість (ПДВ).

ПДВ є податком, який стримує виробництво. Він був введений в Європі у зв’язку з бажанням регулювати перевиробництво. Суть його полягає в наступному: виробник продукції чи послуг мусить сплатити податок ще до того, як він отримав кошти за свою продукцію (послугу). Надходження грошей за продукцію чи послугу дуже часто затримується, отже виробник мусить призупинити виробництво, оскільки обігові кошти він віддав державі. Крім того, сам закон про ПДВ є складним і заплутаним і виробник витрачає багато дорогоцінного часу на оформлення звітності. Помилки при цьому неминучі, особливо для малих і середніх виробників.

На адміністрування збору ПДВ витрачаються значні кошти (утримання податкових інспекції, міліції), цей податок є джерелом кримінальних оборудок і в кінцевому підсумку ефект від справляння такого податку низький. Звідси і постійні проблеми з виплатою зарплати працівникам бюджетної сфери, невиконання бюджету і т. ін.

Чи був сенс вводити податок, який гальмує виробництво в Україні в період економічного спаду, масового безробіття? Це питання до автора цього “проекту” Віктора Пинзеника. Необхідно відзначити, що була також інша думка. Володимир Пилипчук пропонував ввести податок на продаж.

Цей податок відрізняється від ПДВ тим, що сплачується за фактом отримання коштів від продажу продукції (послуг). Таким чином підприємство не душиться державою на стадії виробництва.

3. Наступним складним для виробника є податок на прибуток підприємств. Цей закон є важким для виконання, оскільки містить багато положень, які регламентують процес виробництва і часто є суперечливими. Складність і заплутаність цього закону призводить до того, що виробник витрачає багато часу і зусиль для складання звітності, допускається механічних помилок. Цим віртуозно користуються податківці, оскільки мають право контролювати складові собівартості робіт і послуг, підставовість віднесення тих чи інших витрат на собівартість продукції.