Питання для обговорення

1. Проаналізуйте значення та роль основних цілей ЄС.

2. Визначте сутність стратегічних цілей ЄС.

3. Наведіть приклади реалізації основних цілей ЄС у країнах, які ввійшли до складу Європейського Союзу за останні десять років.

4. В чому полягає сутність компетенційного механізму ЄС: проаналізуйте.

5. Висвітліть нормативно-правову основу компетенційного механізму ЄС.

6. Розкрийте значення публічності та демократії, як ключових факторів, які впливають на реалізацію цілей та компетенцій ЄС.

7. Визначте поняття «європейська публічність».

8. Розкрийте поняття публічності, як третього елемента між державою та суспільством.

9. Проаналізуйте поняття демократії, як головної ідеї політичної публічності.

10. Розкрийте та проаналізуйте поняття масової та елітарної публічності в Європі.

Теми для підготовки доповідей

1. Стратегічні цілі Європейського Союзу та їх основні завдання.

2. Допоміжні цілі ЄС: сутність та значення.

3. Політика інституцій ЄС щодо створення стабільної єдиної грошової одиниці.

4. Етапи побудови спільного внутрішнього ринку для країн ЄС.

5. Роль запровадження спільного громадянства у ЄС.

6. Високий рівень зайнятості у країнах ЄС та соціальна захищеність населення країн-учасниць.

7. Конкурентоспроможність – один із чинників ефективного економічного розвитку країн ЄС.

8. Основні положення частини 1 Договору про Конституцію Європи.

9. Особливості монетарної політики держав-членів ЄС.

10. Нормативно-правова обумовленість розвитку європейського управління.

Бібліографічний список

Основна література: [4, 5, 7, 10, 11, 12, 14, 17, 21, 35, 44, 49].

Додаткова література: [3, 50, 52, 56, 62, 73, 74, 75, 77, 78, 80, 84, 85].

Семінарське заняття № 4

Тема 4. Європейський Союз та проблеми мовного спілкування

Мета заняття: формування у студентів аналітичного способу мислення щодо визначення мовної проблеми в країнах ЄС та у сучасній Україні, проведення аналогій у вирішенні даної проблеми в тих чи інших державах Європейського Союзу, формування власного бачення вирішення мовної проблеми в сучасній Україні, яка є багатоетнічною та етноконфесійною державою.

План заняття

1. Проблема мовного спілкування в сучасній Європі.

2. Національно-етнічна та мовна політика Європейського Союзу.

3. Основні протиріччя та проблеми «мовної поліфонії» об’єднаної Європи (питання збереження мовної самобутності).

Методичні рекомендації до семінарського заняття

У першому питанні слід звернути увагу на те, що розвиток усіх держав сучасної Європи безпосередньо пов’язаний не лише із вирішенням проблем соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, але й із проблемою духовно-культурного розвитку, зважаючи на загальну духовну деградацію суспільства. Адже процеси глобалізації, які впливають на буття усіх без вийнятку європейських суспільств, обумовлюють необхідність вирішення питання збереження духовно-культурної самобутності того чи іншого народу. Ця проблема актуальна і для буття українського етносу, який також зазнає відчутних трансформацій під впливом глобальних проблем сучасної цивілізації. Необхідно відзначити, що невід’ємною формою буття будь-якого етносу є його мова. Беручи до уваги держави ЄС, звернення до мовної проблематики є актуальним з кількох причин. По-перше, Європейський Союз є багаторівневою моделля управління, рівень якого залежить від порозуміння та згоди усіх його учасників, які не лише розмовляють, але й мислять відмінно. Мова, як відомо, впливає на рівень мислення, культуру спілкування, культури поведінки особистості і т.д. Тому політика ЄС спрямована на гармонізацію та максимального задоволення усіх потрем населення тої чи іншої країни щодо мовлення. По-друге, дуже важливим є те, що у багатьох країнах ЄС, які є багатоетнічними за своєю структурою народонаселення, на рівні держави функціонують різні виховні та освітні заклади, завданням яких є поширення знань з тієї чи іншої мови, ознайомлення молоді із історичними витоками рідної мови, державної мови, національних мов іноземних держав. Це обумовлює не лише духовне збагачення населення тієї чи іншої країни, але й взаєморозуміння та взаємопідтримку між етносами різних європейських країн.

Приступаючи до вивчення другого питання, слід проаналізувати наступне. Швейцарія представлена 4 національними мовами: німецькою, французькою, італійською, ретороманською (рідна мова корінного населення ретороманців), три з яких мають статус державних. Мова, яка поширена у ВУЗах, на підприємствах, у діловодстві – німецька. Італо-швейцарці, які мають у Швейцарії власну національно-адміністративну територію (кантон Тессін) та мову, що визнана державною, вимушені володіти або німецькою або ж французькою мовами, якщо бажають навчатися у вищих навчальних закладах Швейцарії, так як там немає італомовного університету.

Щодо етнічного складу населення, то 73,6 % становлять германо-швейцарці, найменший процент становлять ретороманці, які спілкуються між собою на рідній мові, проте звертатися у різні інстанції можуть лише на німецькій. Серед італійців та французів, які мешкають в Швейцарії поширено двомовність, так як такі міста Цюріх, Бьорн, Люцерн, Базель знаходяться на території поширення німецької мови.

Досвід Швейцарії показує нам, який пріритет має федеративний устрій та може служити як аргумент на користь противників «Сполучених штатів Європи».

Інша ситуація є у Великому Герцогстві Люксембурзі, де разом із люксембурзькою (летцебурською) мовою, в якості офіційних мов використовуються французька та німецька мови.

Оскільки у Люксембурзі немає власного університету, то мешканці країни самі вирішують яку саме мову їм вивчати (французьку чи німецьку), залежно від того де вони отримуватимуть освіту. В період ІІ світової війни нацистами було введено німецьку мову як офіційну мову Люксембурга, оскільки вважалося, що летцебурзький діалект є за походженням німецьким. Саме через це, після війни довгий час лише люксембурзька та французька мови мали статус офіційних державних мов. На сьогодні у навчанні та діловодстві в основному переважають французька та німецька.

Бачимо, що влада не забороняє корінному населенню розмовляти на жодній з мов, а навпаки шляхом законодавства підтримує збереження мовно-культурної самобутності Люксембургу. Це може бути прикладом для інших країн, таких як Україна, Росія, Молдавія, та інших, які є багатонаціональними державами.

Основне населення Франції – французи 90 %. На території Франції проживають такі етнічні спільноти, як: ельзасці, бретонці, фламандці, корсіканці, каталонці, баски (всього 3 млн.чол.), які зберігають свої мовні та побутові особливості. Однак основна мова у навчальних закладах – французька, а баскська, каталонська та корсиканська мови вивчаються на факультативних заняттях. У Франції проживає близько 1,2% ельзасців та лотаринців, які розмовляють на алеманському та мозельсько-франкському діалекті, відмовляючись від німецької мови, яка початково була їх рідною мовою. Взагалі у Франції німецька мова приживалася не дуже активно після подій Другої світової війни. Але на сучасному етапі розвитку, особливо у фінансово-економічній сферах німецька мова є поширеною, навіть на території Франції.

Географічне розташування столиці Бельгії – Брюселя обумовило те, що 58 % всього населення розмовляють на французькій мові, хоча територія історично належала нідерландським фламандцям. Етнічні німці, які проживають у Бельгії (65 тис.) розмовляють в основному на німецькій мові, хоча на сьогодні більшість із них розмовляють на французькій, оскільки займають ту частину країни, яка контактує з франкомовним населенням Німеччини та Люксембурга.

У таких країнах ЄС як Данія розмовляють на фарерській мові, у Нідерландах – на фризькій, у Швейцарії – ретороманській, в Італії – на тірольській та фріульській, у Люксембурзі – на летцебурзькій тощо. Бачимо, на скільки різноманітна мовна поліфонія ЄС. Тому питання щодо збереження культурної та мовної самобутності європейських народів, особливо їх етнічних меншин, є надзвичайно актуальним та важливим.

Що стосується тих мов, які є загальновизнаними та мають міжнародний авторитет, особливо складне становище у німецької мови, зважаючи на те, що у Західній Європі найбільша частка населення – це носії саме німецької мови. Англійська та французька мови, завдяки ООН у 1945 році закріпили за собою міжнародний статус та авторитет. Проте з 1990 року усі заяви європейських комісій для преси друкуються на цих трьох мовах. Якщо би мова торкнулася про введення загальної офіційної мови ЄС, то обрали би англійську мову, але не зважаючи навіть на це Велька Британія (ще з часів М.Тетчер) виступає проти такої ідеї, та взагалі проти будь якого мовно-культурного злиття європейських народностей. Маргарет Тетчер, колись підкреслила, що якби вона була представником Німеччини, то неодмінно зберегла б і Бундесбанк (Федеральний банк ФРН) і німецьку марку.

Розглядаючи зміст третього питання слід визначити, що для буття будь-якого народу важливим є усвідомлення власної самобутності та неповторності. Дане питання слід висвітлювати шляхом наведення прикладів, які б дозволили краще висвітлити мовну та культурну неповторність не лише європейських народів, але й українського етносу. Необхідно провести порівняльну характеристику основних рис ментальності українців та європейців, приділивши особливу увагу проблемі мовлення.

Необхідно структурувати відповідь таким чином, щоб досить чітко виокремити ознаки мови, її структурні елементи та особливості в житті європейських народів. Підкреслити механізм, який функціонує в державах ЄС щодо розв’язання мовних протиріч. Дуже вдалим буде порівняння тих мовленевих проблем, які існували в минулому та продовжують існувати на сьогодні в Україні, а також співставлення даних проблем із європейським досвідом (Швейцарії, Франції, Бельгії, Люксембургу). Цікавим було би здійснити детальний аналіз ціннісного відношення українців до рідної мови та відобразити відношення європейців до такого компоненту буття.