1 Новое законодательство ссср — м. 1991. — Вьіп. 3. — с 119.

• Ведомости С-ьезда народних депутатов СССР и Верховного Совста СССР. — 1991. —

.^Л 14. — Ст. 400. ⁵ Там само — >Л 15. — Ст 419.

..ні

Розділ 8. Держала і право України в період перебудови (1986—1991 рр.)

§ 2. Реформа державного апарат;/

У період, що розглядається, була піддана реформу ванни > и судова система. 13 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийня­ла нові Основи законодавства СРСР і союзних республік про судоу­стрій. Підвищити роль суду були покликані й інші правові акти. Так, 20 червня 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про статус суддів в СРСР», а в грудні 1989 р. ухвалила низку правових актів про судову систему, зокрема Закон СРСР «Про відповідаль­ність за неповагу до суду», постанови «Про затвердження Поло­ження про кваліфікаційні колегії суддів судів Союзу РСР», «Про затвердження Положення про кваліфікаційну атестацію суддів», «Про затвердження Положення про дисциплінарну відповідаль­ність суддів, відкликання і дострокове звільнення суддів та народ­них засідателів судів Союзу РСР».

У процесі конституційних нововведень у роки «перебудови» було зроблено спробу створити орган конституційного контролю. Цим органом став Комітет конституційного нагляду СРСР, орга­нізація і діяльність якого були врегульовані Законом про Конститу­ційний нагляд в СРСР, ухваленим з'їздом народних депутатів СРСР у грудні 1089 р. Проте діяльність зазначеного органу вияви­лась малоефективною. Комітет був квазісудовим органом, дода-током до з'їзду народних депутатів СРСР. Громадяни позбавлені можливості звертатися до нього з конкретних питань¹.

На союзному рівні було зроблено спробу здійснити докорін­ну реформу організації місцевої влади. 9 квітня 1990 р. був прийнятий Закон СРСР «Про загальні засади місцевого самоврядування і місце­вого господарства в СРСР». Згідно з постановою Верховної Ради СРСР про порядок набуття чинності зазначеним Законом вважалися пивши, що втратили силу, закони про основні права і обов'язки усіх ланок місцевих Рад народних депутатів. Водночас Верховним Радам союзних республік пропонувалось забезпечити розроблення і при­йняття законодавчих актів, які б регулювали місцево самоврядування республік². Закон СРСР від 9 квітня 1990 р. містив основну ідею — пе­ревести місцеві Ради з режиму єдиного державного керівництва в ре­жим місцевого самоврядування — і закріплював становище місцевих Рад як повноправних господарів на своїй територ

¹ Гопорнин в, II Газделение властей и государстосшіам оргвнкмцкя // РМИМШМ властей и парламентаризм — М., 1УУ2. — С. 47.

² Ведомости Сдезда народних депутате)» СССР и Верховного Совега СССР. — 1990. — № 16. — Статьи 267—21ІВ.

³ Закон СССР «Об обора началах местиого самоуправлеїшя и местіюго хо.іяйства в СССР» и рази і іти є республиканск'іиі іаконодательства // Сов. государство и права 1990. — Л* 9. — С. 28; Буткп И. Ф, Путтинский Н. А. Концепції» здконодательства союоной республіки о местних Сонетах // Сов. государство и право. 1991, — МІ. — С. 13.

502

У руслі зазначених напрямів реформування союзної держав­ності здійснювалось і реконструювання державного апарату УРСР.

Помітною подією в державно-правовому житті УРСР було прийняття Верховною Радою республіки 27 жовтня 1989 р. Закону «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Українсь­кої РСР»¹. У преамбулі цього Закону зазначалося, що зміни до Кон­ституції УРСР вносяться з метою розвитку демократії, самовряду­вання народу, удосконалення виборчої системи, структури, діяль­ні кті Рад народних депутатів, органів правосуддя та відповідно до Закону СРСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного За­кону) СРСР». Прийняття Закону від 27 жовтня 1989 р. означало пе­вне зрушення у бік розвитку представницької демократії в Україні Це було пов'язано насамперед з демократизацією виборчої системи.

Закон, зокрема, забезпечував перехід до реальної, а не тільки проголошеної альтернативності висування кандидатів у депутати. Істотні зміни було внесено в розділ 12 Конституції УРСР, що регла­ментував організацію і діяльність Верховної Ради республіки. Чіт­кіше визначалась компетенція Верховної Ради, предмети виключ­ного відання цього вищого органу влади УРСР. Значно розширюва­лися повноваження Голови Верховної Ради УРСР, який набував рангу найвищої посадової особи республіки і представляв УРСР у країні та в міжнародних відносинах.

Конституція УРСР у редакції Закону від 27 жовтня 1989 р. передбачала функціонування в республіці Комітету конституційно­го нагляду УРСР, який обирався Верховною Радою строком на 10 років. Істотні зміни були внесені також в розділ 18 Конституції УРСР «Суд і арбітраж». Наприклад, змінювався порядок обрання народних суддів районних народних судів. Обирали їх обласні Ради народних депутатів. Судді усіх судів обиралися строком на 10 ро­ків². На розвиток демократичних начал виборчої системи, Верховна Рада республіки 27 жовтня 1989 р. прийняла закони «Про вибори народних депутатів Української РСР» та «Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів Української РСР»³.

^! Відомості Верховної Ради УРСР — 1989. — Дод. до М 45. — Ст. 624

¹ 15 грудня 1989 р. керухічміь иілпоиідними статтями Закону СРСР «Про статус суд­дів СРСР», Президія В--|>химщ.і Ради УРСР прийняла укази, якими затверджува­лися правові акти, покликані забезпечити подальше удосивнвливц судової систе­ми республіки: Положення про конференції суддів ранніших (МІСЬКИХ) народних судів та обласних. Київського міського. Положення про ква.т.фік.щшні комісії суд­дів судін Української РСР. Положення про дисциплінарну відповідальність суддів, відкликання і дострокове аиільиення суддів і народних засідателів Української РСР, а також текст «Присяги судді і народного засідателя судів Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР. 1989. — М 52. — Статті 689—іі'і2)

⁵ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1989. — Доа до М 45. — Статті 626—627.

Роздхл і. Держава і прано України « період перебудови (1986 — 1991 рр.)

2. Ргфо))ми Оержалного апараті/

Демократизація виборчої системи дала позитивні результат У березні — квітні 1990 р. на всенародних виборах до Верховної и N144' дванадцятого скликання і місцевих Рад народних депу­татів національно-демократичні сили здобули переконливу перемо­гу. Так, на виборах до Верховної Ради вони завоювали в умовах жорсткого пресингу а боку владних структур 27 % депутатських мандатів. У парламенті республіки у червні 1!)!)() р. була сформова­на опозиція в особі Народної Ради, до складу якої увійшло 125 де­путатів. Вони представляли регіональні групи 21 областей України й м. Києва. Народна Рада в дні заколоту ДКІ1С 19—21 серпня 1991 р. по суті очолила в парламенті України античаколотну боротьбу. На противагу Народній Раді у Верховній Раді була утворена депутат­ська група «За Радянську суверенну Україну», або «група 239»'. До неї входили переважно комуністи, працівники партійного та управ­лінського апарату, генеральні директори промислових об'єднань, підприємств, військові тощо. Між Народною Радою і «групою 239» — цими наймасовіїшіми депутатськими фракціями — розгорнулася аапааиш політична боротьба. 'Гак, Народна Рада ініціювала при­йняття Верховною Радою УРСР «цілого ряду надзвичайних рішень, у тому числі й про заборону компартії України»².

Уперше за багато років свого існування Верховна Рада поча працювати в парламентському режимі, тобто сесії продовжувалися по кілька місяців Порядок їх роботи визначався Тимчасовим регламеи том засідань Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликан­ня, .'«твердженим Верховною Радоні УРСР 22 травня 1990 р.¹

Новий поштовх справі удосконалення державного апарату УРСР дало прийняття Декларації про державний суверенітет України. 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР»⁴. Вони стосувалися передусім розділу «Політична система». Було змінено статтю Конституції про принцип демократичного цен­тралізму. У новій редакції зазначалося, що організація і діяльність держави ґрунтуються на засадах виборності всіх органів державної влади, ПІДЗВІТНОСТІ їх народові, відповідальності кожної державної та службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень пінних органів для нижчих відповідно до їх компетенції.

ь чицьетш С. В. До 10-річчя проголошення нсііілсжжкті України // УІЖ. — 2001. — Х° 2 — С 8

² Україна, друга полонина XX століття. Нариси історії / П. П Паяченко, М Р. Плющ Д А Шетгако та ш — К. Н>!>7 — С. 238.

³ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990 — К« 25 — Ст. 391

⁴ Там само. — 19У0 — Лу 45 — Ст 8М

ми

Цим же Законом було виключено ст. 6 Конституції про керів­ну і спрямовуючу роль КІІРС у суспільному та державному житті і надано право політичним партіям, громадським організаціям і ру­хам через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах брати участь у розробленні і здійсненні політи­ки в управлінні державними і громадськими справами. Таким чи-

були підірвані засади монопольного панування компартії в державі як вирішального чинника функціонування командно-ад-мшістратииної системи управління. Будучи ядром цієї системи, КПРС тривалий час володіла абсолютною монополією на владу, ке­рувала усіма сферами життя радянського суспільства. Зрощення правлячої партії (яка залишалася партією більшовицького типу) з державою в умовах одномартійності й відсутності демократії «приз­вело до культу парти, уніфікації суспільного та духовного життя на одну модель, до застою всього тоталітаризованого суспільства»¹.

Зміни і доповнення Конституції УРСР торкалися низки статей про розмежування повноважень між представницькими, виконав­чими та судовими органами. Істотні зміни було внесено до розділів 18 («Суд і арбітраж») та 19 («Прокуратура»). Судова і прокурорська системи України фактично виводилися із підпорядкування союз­ним структурам². Так. в ст. 149 Конституції ла.шачалося, що «найви-щий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю судів респу-си здійснюється лише Верховним Судом Української РСР», а в ст. 163 — що «Генеральний прокурор Української РСР пришача-сться Верховною Радою Української РСР. відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний». Встановлювалося, що організація й по­рядок діяльності судів і органів Прокуратури УРСР визначаються виключно законами УРСР. Передбачалося також створення в Ук­раїні дуже важливого органу — Конституційного Суду.

20 грудня 1990 р. був прийнятий закон України «Про міліцію». Згідно з ним основними завданнями міліції оголошувалися: забез­печення особистої безпеки громадян; захист іх прав і свобод, закон­них інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; ви­явлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх скоїли; забезпе­чення безпеки дорожнього руху, захист власності від злочинних -посягань, виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги грома­дянам, сприяння в межах своє! компетенції державним органам,

¹ Україна: друга половина XX століття Нариси історії / П II Патико, М. !' Площ, і А Шевченко та ін — К. 1997 — С. 55

■ціімаїїпП Суд України Істерія і сьогодммя, портрети й події / Зо заг. ред. ВФ Бойка — К., 2001 — С 57

їй

Розділ 8. Держава і право України в перин) перебудови (І986—1991 рр.)