§ 6. Основні риси права

але доповнювався новими положеннями, які стосувалися роботи органів розслідування, прокуратури й суду і відображали тенден­цію посилення впливу держави на суспільство. Так, у розділ «Основні положення» додавалася вказівка, яка забороняла судовим органам, органам прокуратури, слідства і дізнання відмовляти в прийнятті до свого провадження кримінальної справи або припиня­ти кримінальну справу про суспільно небезпечне діяння на тій під­ставі, що в КК не передбачене покарання за таке діяння. Відтак ан­тидемократична стаття КК 1927 р. про аналогію закону підкріплю­валася, таким чином, кримінально-процесуальним законодавством.

КИК 1927 р. значно розширив права органів дізнання, переда­вши їм частину функцій, які раніше належали лише слідчим орга­нам. Справи, за якими провадження попереднього слідства було не обов'язковим, органами дізнання направлялися безпосередньо в на­родний суд. КПК вже не регулював порядок дізнання, що його про­водили органи ДПУ. Водночас звужувалося право на захист. На стадії попереднього слідства, а також дізнання Кодекс не передба­чав участі захисту, як це було до цього часу. Захисник тепер брав участь у процесі тільки зі стадії судового розгляду. Визнання зви­нуваченим своєї вини ставало одним з головних її доказів. У КИК не дістали чіткого законодавчого закріплення положення про неза­лежність суддів і підкорення їх лише законові, прана потерпілого, розгляд справ у всіх судах з участю народних засідателів. До ст. 62 КПК УСРР додавалася примітка про можливість допиту захисника як свідка, якщо буде встановлено, що йому відомо що-небудь про злочини, передбачені статтями 54²—54¹⁴ КК УСРР. Тобто вказува­лося, що відомості у справах про контрреволюційні злочини не є професійною таємницею. Суд, розглядаючи справу, міг припинити допит свідка, якщо визнавав, що свідченнями вже допитаних свід­ків повністю встановлені обставини, необхідні для розгляду справи.

КПК вирішував питання, пов'язані з оскарженням ухвал і ви­років народного суду. Всі скарги і протести на вироки і протести на­родного суду і на постанови народного судді могли бути подані до окружного суду в надто короткий строк (протягом 7 діб з дня їх винесення). Згідно з кримінально-ироцесуальним законодавством УСРР деякі справи підлягали розгляду надзвичайними судами у порядку виключної підсудності. Зберігалися окружні ревтрибуна­ли, Військова колегія Верховного трибуналу України. Діяла надз­вичайна сесія Верховного Суду УСРР, де справи розглядались на закритих засіданнях і за спрощеними процесуальними правилами. Все це створювало умови для безконтрольних розправ.

Цивільний процес. ЗО липня 1924 р. ВУЦВК ухвалив постано­ву, якою затверджував Цивільно-процесуальний кодекс УСРР (да-

260

лі — Ш1К). ЦИК УСРР установлював демократичні принципи ци­вільного процесу: незалежність суддів, що підкоряються тільки за­конові; гласність суду, тобто розгляд справ у відкритому для всіх публічному засіданні; усність, яка вимагає, щоб підставою для рішення був усний розгляд справи в судовому засіданні, безпосере­дність, тобто безпосереднє ознайомлення, вивчення і перевірка суд­дями всіх доказів у справі під час судового розгляду; змагальність і рівноправність сторін, тобто надання позивачу, відповідачу й про­куророві однакових прав і можливостей наводити докази для об­грунтування своїх тверджень і вимог; судочинство на мові більшос­ті місцевого населення з наданням перекладача особам, що не воло­діють цією мовою.

1ДПК УСРР відображав тенденцію розширення втручання Ра­дянської держави і її органів у справи громадянина. Так, Кодекс за­значав, що суд у цивільному процесі відіграє активну роль, не задо­вольняється доказами, наведеними сторонами, а вживає всіх заходів для з'ясування істотних для справи обставин і в разі необхідності сам витребовує їх. При цьому ст. 4 ЦИК УСРР установлювала, що за відсутності нормативних актів для вирішення будь-якої справи суд має це робити, керуючись загальними принципами радянського за­конодавства і загальною політикою робітничо-селянського уряду. Таким чином, вказівка про політику робітничо-селянського уряду надавала суду змогу порушувати права окремих верств населення республіки (передусім тих, хто був законодавством обмежений у ви­борчих правах). Водночас трудящим, що зверталися до суду, остан­ній мав допомагати захищати їхні права та законні інтереси. ЦПК УСРР докладно регулював питання представництва на суді, підсуд­ність справ, судових витрат, штрафів, процесуальних строків, ви­клику до суду, а також порядок позовного провадження й особливих проваджень. Кодекс містив норми, що розв'язували питання оскар­ження і перегляду судових рішень та їх виконання.

У процесі використання Кодексу виявлялися певні хиби, при­таманні йому. Ця обставина, а також певні зміни в адміністратив­но-територіальному поділі республіки, розвиток цивільного оборо­ту, досвід розв'язання процесуальних питань цивільно-процесуаль-ною колегією Верховного Суду УСРР тощо обумовили необхідність прийняття нового ЦПК 11 вересня 1929 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР затвердили новий Цивільний процесуальний кодекс УСРР¹. Зш набирав чинності з 1 грудня 1929 р. Зберігаючи основні принципи ЦПК 1924 р., новий Кодекс багато в чому відрізнявся від нього. Так, розділи 36—42, що регламентували ведення справ про неспромож-

З У УСРР. — 1929. — X» 25 — Ст 200.

261

І'омііл 4. Держала і прало України в умовах пепу